Постанова

від 02.10.2019 по справі 910/24473/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2019 р. Справа№ 910/24473/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Добрицька В.С.

За участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 02.10.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 (повний текст рішення складено 27.11.2017)

у справі № 910/24473/16 (суддя Пукшин Л.Г., м. Київ)

за позовом Київської місцевої прокуратури № 9

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Головного територіального управління юстиції у місті Києві

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Корпорація "Лексафін Бізнес С.А."

про визнання недійсності свідоцтва про право власності та визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

У грудні 2016 року Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради подала до господарського суду міста Києва позов до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (яке в подальшому ухвалою суду від 29.03.2017 було змінено на Головне управління юстиції у місті Києві), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що свідоцтво про право власності та реєстрації на спірне майно було видано ТОВ "Дельта-ПФ" без законних підстав, оскільки жодних рішень щодо передачі комунального майна Київська міська рада не приймала, жодним актом КМДА передача товариству спірного майна у власність не передбачалася, майно було закріплено за комунальним підприємством на праві повного господарського відання та перебувало у нього на балансі, тому при передачі такого майна товариству за передавальним актом, його правовий статус не змінювався.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року в позові відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що підстави оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості для ТОВ "Дельта-ПФ" (відповідача-2) були визначені у рішенні Київської міської ради від 26.04.2007р. № 473/1134 "Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" (п. 6); розпорядженнях виконавчого органу Київської міської ради "Про припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" від 29.09.2008р. № 1334 (п. 3.4) та "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до ТОВ "Дельта-ПФ" від 17.04.2009р. № 433, які є чинними, їх незаконність чи недійсність не доведена у встановленому порядку. Крім того, в рішенні суду першої інстанції вказано, що станом на час звернення з даним позовом до суду, на час прийняття рішення у справі, відповідач-2 у справі (ТОВ "Дельта-ПФ") не є власником спірного об`єкту нерухомості, що не підтверджує факту заперечення, невизнання чи оспорювання останнім права власності на це майно, та є підставою для відмови у задоволенні вимог щодо визнання права власності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, прокуратура міста Києва подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2017 року по справі №910/24473/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зазначив, що спірне свідоцтво про право власності видано відповідачу 2 на підставі розпоряджень КМДА - органу, який на думку скаржника взагалі не мав права відчужувати таке майно в силу приписів Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки від імені територіальної громади такі діє вчиняти має право виключно Київська міська рада. Крім того, на думку апелянта, рішення Київради від 26.04.2007 року №473/1134 "Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" у будь-якому випадку не могло бути належною правовою підставою для набуття права власності на спірне майно, оскільки ним не передбачалась можливість відчуження цього об`єкту, а отже оформлення на його підставі свідоцтва про право власності проведено незаконно. Також прокуратура зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відчуження спірного комунального майна групи "Ж" повинно було відбуватись саме в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному Державною програмою приватизації.

Хід розгляду справи в апеляційній інстанції

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 910/24473/16 рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 06.11.2013, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві на нежитловий будинок (кінотеатр) літ. А загальною площею 2 052, 1 кв. м. по вул. Героїв Севастополя, 42 у місті Києві (індексний номер свідоцтва 12346174); визнано право власності на цілісний майновий комплекс "Кінотеатр "Тампере" загальною площею 2 052, 1 кв. м. по вул. Героїв Севастополя, 42 у місті Києві за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 910/24473/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 910/24473/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вказівки Верховного Суду для суду апеляційної інстанції

В постанові від 12.07.2018 Верховний Суд вказав, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Корпорація "Лексафін Бізнес С.А." не приймала участі при розгляді справи судом апеляційної інстанції, а в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судового засідання, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для забезпечення рівності та змагальності сторін у судовому процесі і винесення законного та обґрунтованого судового рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2018 для розгляду справи № 910/24473/16 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 910/24473/16 апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі № 910/24473/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів: Чорної Л.В., Тарасенко К.В. та призначено її розгляд на 03.09.2018.

20.08.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від керівника Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотки І. надійшла заява про відвід судді Тарасенко К.В. у справі № 910/24473/16, яка мотивована тим, що суддя Тарасенко К.В. приймала участь у розгляді справ № 910/10439/14, що викликає у заявника сумніви у неупередженості та об`єктивності судді.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/24473/16 заяву керівника Київської місцевої прокуратури № 9 про відвід судді Тарасенко К.В. у справі № 910/24473/16 визнано необґрунтованою; провадження у справі № 910/24473/16 зупинено до вирішення питання про відвід судді Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 у справі № 910/24473/16 (головуючий суддя: Верховець А.А., судді: Остапенко О.М., Калатай Н.Ф.) у задоволенні заяви керівника Київської місцевої прокуратури № 9 про відвід судді Тарасенко К.В. у справі № 910/24473/16 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі № 910/24473/16 апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі № 910/24473/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів: Чорної Л.В., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 поновлено провадження у справі № 910/24473/16 та призначено її до розгляду на 02.10.2018.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.

Частиною 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/24473/16 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/24473/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 було прийнято апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі № 910/24473/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. до свого провадження та призначено справу до розгляду на 19.12.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 оголошено перерву в розгляді справи до 16.01.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 було оголошено перерву до 22.01.2019.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 враховуючи перебування у відпустці судді Пономаренка Є. Ю., який не є головуючим суддею, справу № 910/9096/18 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 22.01.2019, справу № 910/24473/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Смірнова Л. Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 прийнято апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі № 910/24473/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Дідиченко М. А., судді - Руденко М.А., Смірнова Л.Г. до свого провадження, призначено справу до розгляду на 24.07.2019, зобов`язано Міністерство юстиції України забезпечити термінове вручення третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Корпорації "Лексафін Бізнес С.А." ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та зупинено провадження у справі № 910/24473/16 до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення.

Від Міністерства юстиції України матеріали судового доручення були повернуті без виконання з посиланням на те, що Посольство Республіки Панама проінформувало Міністерство юстиції України, що всі запити про надання правової допомоги повинні бути апостильовані, що є обов`язковою умовою для розгляду поданих документів Верховним судом, який приймає рішення щодо можливості виконання таких запитів на території Панами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2019 було поновлено провадження у справі № 910/24473/16, запропоновано прокурору на підставі Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, постанови Кабінету Міністрів України № 61 від 18.01.2003 "Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" здійснити проставлення штампа "Apostille" на судовому дорученні про вручення документів третій особі - Компанії "Лексафін Бізнес С.А.", апостильовані документи повернути до суду в строк до 30.04.2019 та зупинено провадження у справі № 910/24473/16 до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 поновлено провадження у справі № 910/24473/16.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 року відкладено розгляд справи на 11.09.2019 року.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 року № 09.1-08/3600/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2019 року для розгляду справи №910/24473/16 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 року у справі №910/24473/16.

В судовому засіданні 11.09.2019 було оголошено перерву до 02.10.2019.

Позиції учасників справи

Через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшла заява в порядку ст. 169 ГПК України, в якій останній підтримав позицію прокурора, просив апеляційну скаргу задовольнити та рішення суду першої інстанції - скасувати.

Відповідачем 1 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що під час видачі оспорюваного свідоцтва на право власності на нерухоме майно до реєстраційної служби були подані всі необхідні документи, визначені Законом та Порядком.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Корпорацією Лексафін Бізнес С.А. було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що звернення до суду прокурором здійснено у спосіб, що не відповідає Конституції та законам України, без наявності відповідних повноважень та вказав, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини, надав їм належну правову оцінку, прийшовши до висновку про відмову у задоволені позову.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

02.10.2019 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 була подана заява про відвід головуючого судді Дідиченко М.А.

Вказана заява обґрунтована тим, що у відповідача відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України існують обґрунтовані обставини, що виникають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Дідиченко М.А.

Статтею 35 ГПК України визначені підстави для відводу /самовідводу/ судді.

Відповідно до частини 3 статті 38 ГПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Як вбачається з матеріалів справи, справа № 910/24473/16 під головуванням судді Дідиченко М.А. перебуває з 19.11.2018.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" не наведено виняткових випадків, у яких про підстави відводу заявнику не могло б бути відомо з 19.11.2018.

А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" заяву про відвід головуючого судді Дідиченко М.А. подано з порушенням строків, зазначених у положеннях частини 3 статті 38 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів, встановивши, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" про відвід головуючого судді Дідиченко М.А. подано з пропуском строку, передбаченого частиною 3 статті 38 ГПК України, дійшла висновку про залишення вказаної заяви про відвід без розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" кінотеатр "Тампере" віднесено до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Наказом Головного управління майном Київської міської державної адміністрації № 88 від 14.12.1999 року спірне майно було закріплено на праві повного господарського відання за комунальним підприємством "Кінотеатр "Тампере".

Рішенням Київської міської ради від 26.12.2002 № 214/374 реорганізоване державне комунальне підприємство кінотеатр "Тампере" в комунальне підприємство кінотеатр "Тамере".

Відповідно до п.1.1 Статуту комунального підприємства "Кінотеатр Тампере" дане підприємство є закладом культури, що засноване на комунальній власності територіальної громади м. Києва та підпорядковане Головному управлінню культури і мистецтв виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 3.2 Статуту визначено, що майно КП "Кінотеатр Тапере" належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і закріпляється за підприємством на праві повного господарського відання.

Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 року № 473/1134 "Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" доручено Головному управлінню комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) передати на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісний майновий комплекс комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" терміном на 5 років.

Згідно з п. 6 рішення даного рішення зобов`язано директора комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" здійснити організаційно-правові заходи щодо припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере", шляхом його реорганізації через приєднання до суб`єкта господарювання, якого буде визнано переможцем конкурсу та правонаступником підприємства.

На підставі спільного рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності та Департаменту, яке закріплене у протоколі №50 від 18.01.2008 року, ТОВ "Дельта-ПФ" визнано переможцем конкурсу на право оренди спірного майна.

15.02.2008 року між Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та ТОВ "Дельта-ПФ" (орендар) укладено попередній договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2008 року у справі № 40/60 визнано укладеним договір оренди комунального майна - цілісного майнового комплексу "Кінотеатр "Тампере" між Головним управлінням комунальної власності міста Києва, ТОВ "Дельта-ПФ" та КП "Кінотеатр "Тампере".

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні позову ТОВ "Дельта-ПФ" про визнання укладеним договору оренди комунального майна відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції у вказаній постанові встановлено, що власником об`єкта оренди є територіальна громада міста Києва і лише з її дозволу можливе надання в оренду приміщень комунальної власності.

В той же час, в матеріалах справи міститься розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 1334 від 29.09.2008 року, яким:

- вирішено припинити діяльність Комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" шляхом реорганізації через приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ",

- створено комісію з припинення КП "Кінотеатр "Тампере";

- голову комісії уповноважено вжити заходів, передбачених чинним законодавством, що пов`язані з реорганізацією комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" шляхом приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ", в термін до 01.12.2008р., в тому числі:

- за результатами інвентаризації скласти передавальний акт, яким визначити всі права та обов`язки, майно комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере", що переходить до ТОВ "Дельта-ПФ", та подати його на затвердження в установленому порядку (п. 3.4 розпорядження).

Відповідно до передавального акту від 27.02.2009 року, який підписаний головою комісії та директором ТОВ "Дельта-ПФ" та затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 433 від 17.04.2009 року, спірне майно передано ТОВ "Дельта-ПФ".

В той же час, як встановлено судом, рішенням Господарського суду м. Києва по справі № 910/9620/13 від 11.11.2013 за позовом ТОВ "Дельта-ПФ" до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання договору купівлі продажу цілісного майнового комплексу "Кінотеатр "Тампере" по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві в задоволені позову було відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 вказане рішення залишено без змін.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення та підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами, рішенням Київської міської ради від 25.10.2007 №1072/3905 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки" було включено цілісний майновий комплекс комунальне підприємство "Кінотеатр "Тампере" до Переліку об`єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації на конкурсі.

Рішенням Київської міської ради від 30.10.2008 № 577/577 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки" було змінено спосіб приватизації даного об`єкту на викуп.

На виконання вказаних рішень, Головним управлінням комунальної власності м. Києва, правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва, було видано наказ від 27.03.2009 №124-ПР про проведення приватизації та незалежної оцінки цілісного майнового комплексу по вул. Героїв Севастополя, 42, літ. "А".

Згідно висновку про вартість майна, затвердженого наказом Головного управління комунальної власності м. Києва від 31.07.2009 №443-ПР, ринкова вартість об`єкту приватизації - майнового комплексу "Кінотеатр Тампере" по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві становить 3 000 000,00 грн. з ПДВ станом на 31.05.2009.

Листом від 29.04.2013 № 062/10/10-4406 Департамент комунальної власності м. Києва повідомив ТОВ "Дельта-ПФ" про відсутність об`єкту приватизації у Програмі приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки, затвердженої рішенням Київради від 31.03.2011 № 100/5487 та відсутність рішення про приватизацію зазначеного позивачем майнового комплексу з визначенням дати проведення незалежної оцінки майна.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, комунальне підприємство "Кінотеатр "Тампере" (ідент. код 21618141) ліквідовано, як юридичну особу 25.06.2009 року та його правонаступником є ТОВ "Дельта-ПФ".

В матеріалах справи наявна копія постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2016 року №910/10439/14, якою рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року у справі № 910/10439/14 скасовано в частині припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) КМДА від 29.09.2008р. № 1334 "Про припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере"" та визнання недійсним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.04.2009р. № 433 "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до ТОВ "Дельта-ПФ".

У скасованій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. У решті - рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 зі справи № 910/10439/14 залишено без змін. (т.1, а.с. 87-90).

Так, в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер) № 12346174 від 06.11.2013 року видане ТОВ "Дельта-ПФ" у відношенні об`єкту нерухомого майна - нежилий будинок (кінотеатр), літ. А, за адресою об`єкта: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, будинок 42, загальною площею 2 052,1 кв.м.

Як вбачається з картки № 7667891 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне майно було подано наступні документи:

технічний паспорт виданий 30.09.2013р. Київським міським бюро технічної інвентаризації; витяг серії та номер 16599694 від 06.06.2013р. виданий Державною реєстраційною службою України; розпорядження № 1334 від 29.09.2008р. видане Виконавчим органом Київської міської ради; розпорядження № 433 видане 17.04.2009р. видане Виконавчим органом Київської міської ради; передавальний акт, серія та номер 3153 від 27.02.2009р. посвідчений нотаріально.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку прокуратури, яка звернулась з позовом в інтересах Київської міської ради, остання є власником цілісного майнового комплексу "Кінотеатр "Тампере" та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер) № 12346174 від 06.11.2013 року видане ТОВ "Дельта-ПФ" без наявних правових підстав, а тому підлягає визнанню недійним.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що майно передане ТОВ "Дельта-ПФ" не за договором оренди, а в результаті припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" шляхом приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ" на виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1334 від 29.09.2008 року.

Також місцевий господарський суд зазначив, що підстави оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості для ТОВ "Дельта-ПФ" (відповідача-2) були визначені у рішенні Київської міської ради від 26.04.2007р. № 473/1134 "Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" (п. 6); розпорядженнях виконавчого органу Київської міської ради "Про припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" від 29.09.2008р. № 1334 (п. 3.4) та "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до ТОВ "Дельта-ПФ" від 17.04.2009р. № 433, які є чинними, їх незаконність чи недійсність не доведена у встановленому порядку.

Крім того, в рішенні суду першої інстанції вказано, що станом на час звернення з даним позовом до суду, на час прийняття рішення у справі, відповідач-2 у справі (ТОВ "Дельта-ПФ") не є власником спірного об`єкту нерухомості, що не підтверджує факту заперечення, невизнання чи оспорювання останнім права власності на це майно, та є підставою для відмови у задоволенні вимог щодо визнання права власності.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Щодо підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Отже, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтерес держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому, необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У даному випадку, колегія суддів вважає, що не вчинення Київською міською радою (як органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста Києва) захисту державних інтересів шляхом оскарження свідоцтва про право власності, яким з комунальної власності територіальної громади міста Києва вибуло спірне майно, порушує економічні інтереси держави, а тому така бездіяльність уповноваженого органу місцевого самоврядування потребувала вжиття заходів прокурорського реагування.

Вказане вище, зокрема, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.04.2019 у справі № 916/1469/18 та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

А тому, доводи відповідача 2 та третьої особи в частині безпідставності звернення прокурора в інтересах Київської міської ради колегією суддів відхиляються.

Стосовно суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В силу положень ст.392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. Метою та об`єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують його право власності на майно.

Разом із тим слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом вище, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992р. № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" кінотеатр "Тампере" було віднесено до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а наказом Головного управління майном Київської міської державної адміністрації № 88 від 14.12.1999 року спірне майно було закріплено на праві повного господарського відання за комунальним підприємством "Кінотеатр "Тампере".

Комунальна власність - самостійна форма власності, яка за Конституцією України, є власністю територіальної громади.

Відповідно до 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з частинами 5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Частиною 1 ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Враховуючи вищевикладене, правом господарського відання розуміється право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб`єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпоряджатися окремими видами майна зго дою власника (уповноваженого органу).

А тому, передача власником майна комунальному підприємству "Кінотеатр "Тампере" нежитлового будинку-кінотеатр площею 2055,1 кв.м за адресою: вул. Героїв Севастополя, 42. Літера А, м. Київ у повне господарське віддання не свідчить про перехід права власності на спірний об`єкт до остатнього.

У зв`язку з цим правовий статус спірного майна, як майна комунальної власності, не змінився і через ліквідацію комунального підприємства шляхом приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ".

27.02.2009 року між комунальним підприємством "Кінотеатр "Тампере" та товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" був складений передавальний акт, за яким відповідачу 2 передано майно комунального підприємства. Вказаний акт підписаний головою комісії та директором ТОВ "Дельта-ПФ", затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.04.2009 року № 433. Згідно з додатком № 25 до передавального акту від 27.02.2009 року спірне майно передано ТОВ "Дельта-ПФ".

Однак, у вищезазначеному акті не зазначено, що майно передається у власність ТОВ "Дельта-ПФ".

Статтею 1 Статуту КП "Кінотеатр "Тампере" визначено, що воно є закладом культури.

Частиною 3 ст.19 Закону України "Про культуру" створення чи припинення, у тому числі ліквідація, закладів культури здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до чинного законодавства, реорганізація підприємства шляхом приєднанням здійснюється в наступному порядку:

- приймається рішення про реорганізацію як підприємством, що приєднується, так і підприємством до якого приєднується суб`єктом господарювання;

- проводиться зібрання (для господарських товариств);

- в установчі документи підприємства, до якого приєднується вносяться положення про правонаступництво, збільшення статутного капіталу, зміну складу засновників і їх частки в статутному капіталі;

- підписується передавальний акт (баланс);

- приєднаний суб`єкт господарювання виключається з ЄДР.

Як вбачається із матеріалів справи, зміни до статуту ТОВ "Дельта-ПФ" не вносились, збільшення статутного капіталу не здійснювалось. Статутний капітал був сформований 11.07.2008 у розмірі 44 000,00 грн. та з того часу не змінювався.

Однак, відповідно до оцінки майна нежилого будинку літера А, загальною площею 2 052, 10 кв.м. ринкова вартість становить 18 857 779 грн. Зазначене, також підтверджує, що відповідач 2 не набув у власність спірне майно на підставі передавального акту, на якій він посилається в наступному, як на підставу виникнення права власності.

Крім того, відповідач 2 своїми діями підтверджував відсутність у нього права власності на спірне майно, оскільки ним спочатку було подано позов про оренду даного майна (справа № 40/16), а згодом подано позов про укладення з власником майна договору купівлі-продажу (справа № 910/9620/13).

Такі дії відповідача 2 свідчать, що він усвідомлював, що спірне майно є комунальною власністю і намагався оформити право користування, а згодом і право власності в межах встановлених чинним законодавством щодо набуття права власності на комунальне майно.

В подальшому, відповідач 2 звернувся з заявою від 06.11.2013р. № 3838769 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до п.10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого Постановою КМ України, від 22.06.2011, № 703, яке було чинне на момент подачі заяви про реєстрацію права на спірне майно, заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні документи для такої реєстрації, визначені цим порядком.

Як вбачається із картки прийому заяви №7667891 відповідачем 2 до заяви додані наступні документи:

- технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 30.09.2013 року, видавник: Київське міське бюро технічної інвентаризації;

- витяг, серія та номер: 16599694, виданий 06.06.2013 року, видавник: Державна реєстраційна служба України;

- розпорядження, серія та номер: 1334, виданий 29.09.2008 року, видавник: Виконавчий орган Київської міської ради;

- розпорядження, серія та номер: 433, виданий 17.04.2009 року, видавник: Виконавчий орган Київської міської ради;

- передавальний акт, серія та номер: 3153, виданий 27.02.2009 року, видавник: приватний нотаріус Морозова С.В.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76711349 від 06.11.2013 прийнято на підставі ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" п. 16 Порядку.

Пунктом 26 Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до п. 27 Порядку такими документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 2 не подавалось жодного із вищезазначених документів для відповідної реєстрації права власності на спірне майно.

Відповідач 1 зазначає, що оформлення права власності з видачею свідоцтва відповідачу 2 здійснювалось на підставі п. 51 Порядку, яким встановлено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 - 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав: зокрема, у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи - передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи, та документ, що підтверджує факт передачі такого майна юридичній особі.

Зі змісту даного пункту Порядку вбачається, що він може бути застосований тільки у випадку передачі у власність фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції також послався на даний пункт та надані відповідачем 2 документи, а саме: розпорядження виконавчого органу Київської міської ради "Про припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" від 29.09.2008р. № 1334 та "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до ТОВ "Дельта-ПФ" від 17.04.2009р. № 433, яким затверджено передавальний акт та передачу будівлі кінотеатру.

В той же час, судом першої інстанції не було враховано, що за даними розпорядженнями виконавчого комітету Київської міської ради спірно майно не передавалось відповідачеві 2 у власність.

Так, пунктами 3.3., 3.4. розпорядження № 1334 від 29.09.2008 було передбачено проведення інвентаризації майна комунального "Кінотеатр "Тампере" та за результатами якої уповноважено скласти передавальний акт.

Даний пункт не може свідчити щодо передачі спірного майна у власність відповідача виходячи із наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень), органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Колегія суддів наголошує, що особливістю правового статусу комунального майна є той факт, що воно може вибути зі власності громадськості виключно шляхом приватизації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Законом України Про Державну програму приватизації було затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 року, яка діє до затвердження чергової програми приватизації

Статтею 5 Програми передбачено, що з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї Програми здійснюється класифікація об`єктів приватизації.

Згідно з вказаною статтею Програми, визначено, що до групи "Ж" відносяться: незалежно від вартості об`єкти охорони здоров`я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об`єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об`єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об`єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об`єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Отже, об`єкти культури, в даному випадку спірного майна - кінотеатру "Тампере", відповідно до Державної програми приватизації відносяться до об`єктів групи "Ж".

Особливості приватизації об`єктів групи "Ж" визначені статтями 95-106 Закону України "Про державну програму приватизації".

Зокрема, за ст. 95 цього Закону приватизація майна об`єктів, віднесених до групи Ж, здійснюється способами, передбаченими цією Програмою.

З метою збереження профілю діяльності зазначених об`єктів продаж їх здійснюється переважно за некомерційним конкурсом.

Статтями 98 - 100 вказаного Закону визначено, що органи, уповноважені управляти майном об`єктів, віднесених до групи Ж, подають до державних органів приватизації переліки об`єктів групи Ж, що підлягають приватизації. Державні органи приватизації за погодженням з відповідними місцевими державними адміністраціями щоквартально затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації. У разі ненадходження протягом трьох тижнів від відповідної державної адміністрації відповіді щодо погодження переліку об`єктів групи Ж, що підлягають приватизації, поданий перелік вважається погодженим.

Одночасно з поданням про включення до переліку об`єктів групи Ж, що підлягають приватизації, об`єкта соціальної сфери орган, уповноважений управляти цим майном, подає пропозиції щодо терміну збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання відповідного об`єкта.

Рішення про приватизацію об`єктів групи Ж, внесених до переліків, зазначених у пункті 98 цієї Програми, приймається державними органами приватизації на підставі заяв покупців або за власною ініціативою.

Однак, на час проведення реєстрації права власності з видачею оспорюваного свідоцтва від 06.11.2013, об`єкт нерухомості не був включений до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, оскільки 08.07.2010 Київська міська рада прийняла рішення № 1011/4449 про внесення змін до рішення від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" та виключила з переліку об`єктів, що підлягають приватизації, цілісний майновий комплекс кінотеатру "Тампере".

Тобто, відповідного рішення власника комунального майна Київської міської ради щодо його відчуження на момент оформлення спірного свідоцтва про права власності за відповідачем 2 не приймалось.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та позивачем доведено належними та допустимими доказами право власності на спірне майно, а саме нежитловий будинок (кінотеатр) літ. А загальною площею 2 052,1 кв. м. по вул. Героїв Севастополя, 42 у місті Києві (індексний номер свідоцтва 12346174).

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що право власності на спірний об`єкт за Київської міської радою встановлене і в судових рішеннях по справі №40/16.

Проте, суд першої інстанції наведених норм матеріального права до спірних правовідносин не застосував і не з`ясував обставин дотримання спеціально встановлених законодавством способів, підстав і процедури відчуження спірного майна - кінотеатру "Тампере", яке перебуває у комунальній власності та не встановив з яких же правових підстав відповідач 2 заволодів таким майном.

За таких обставин, оскільки власником спірного майна є територіальна громада м. Києва в особі позивача і її право власності порушено відповідачем-1 шляхом безпідставної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем-2 з порушенням норм чинного законодавства, позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що на момент оформлення оспорюваного Свідоцтва на право власності відповідач 2 не мав права власності на спірне майно, оскільки майно належить територіальної громаді м. Києва в особі позивача. Відсутність у відповідача 2 права власності на майно, щодо якого йому було оформлено право власності і видано зазначене вище Свідоцтво, поряд із іншими обставинами вказують на те, що це Свідоцтво і проведена на його підставі державна реєстрація права власності ТОВ "Дельта-ПФ" на відповідне майно є незаконними.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

А тому, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві.

Вказане вище, зокрема, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.07.2019 у справі № 924/136/18 та від 12.09.2019 у справі № 924/944/17.

Колегія суддів вважає, що відновлення становища, яке існувало до незаконного оформлення ТОВ "Дельта-ПФ" свідоцтва про право власності та незаконної державної реєстрації неіснуючого права власності, має відбуватися шляхом усунення відповідних наслідків такого порушення, якими є видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та державна реєстрація відповідного неіснуючого права. Відновлення становища, яке існувало до видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, можливе шляхом визнання такого Свідоцтва недійсним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у повному обсязі.

В той же час, відповідачем 2 було заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності із заявленими вимогами.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише у випадку, коли позов доведений.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вказана правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи №910/24454/13 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності виконавчого органу КМР (КМДА) до ТОВ "Дельта ПФ" про виселення та повернення майна, питання реєстрації права власності не досліджувалось.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що під час прийняття рішення у справі №910/24454/13 від 03.03.2014 року відповідач 2 вже отримав свідоцтво про право власності на спірне майно (06.11.2013 року), але не зазначив про це у своїх запереченнях.

Київська міська рада участь у оформленні товариству свідоцтва про право власності не брала.

В матеріалах справи наявний лист №2759/5.5-вих від 26.02.2014 року реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві, було який отримано прокуратурою Солом`янського району м. Києва 21.03.2014 року.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що реєстраційна служба головного управління юстиції у м. Києві на запит надає інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (спірне майно у даній справі).

Враховуючи вищевикладене, прокуратурою Солом`янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) подано позов до Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Дельта-ПФ" про визнання недійсним розпоряджень та витребування майна, який розглядався в межах справи № 910/10439/14.

Тобто, Київській міській раді стало відомо про факт видачі спірного свідоцтва та реєстрацію права власності на спірне майно після отримання вказаної вище позовної заяви №(10-59)5799вих-14 від 27.05.2014 року по справі №910/10349/14.

Із даним позовом прокурор звернувся до суду 30.12.2016, тобто без пропуску трирічного строку позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга Прокуратури міста Києва підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 року - скасуванню.

Крім того, прокурором було подано заяву про відшкодування судових витрат, відповідно до яких останній просив відшкодувати, зокрема, витрати, понесені ним у зв`язку здійсненням перекладу судових доручень у суді першої та апеляційної інстанції.

За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ГПК України розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, в підтвердження понесених витрат прокурором було надано договір № 20173105 від 07.06.2017, акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0166, платіжне доручення № 773 від 15.06.2017, договір про надання послуг перекладу від 18.02.2019 № 18-02/2019, акт прийому-передачі робіт до нього від 18.02.2019, рахунок-фактуру № БП-0042 від 18.02.2019, платіжне доручення № 183 від 22.02.2019, платіжне доручення № 677 від 28.05.2019, договір про надання послуг з перекладу № 22-05/2019 від 22.05.2019, акт прийому-передачі виконаних робіт від 22.05.2019, платіжне доручення № 928 від 08.07.2019, договір про надання послуг з перекладу № 02-07/2019 від 02.07.2019, акт прийому-передачі виконаних робіт від 02.07.2019.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача 2, а тому витрати по сплаті судового збору за подання позову, розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції та судових витрат, пов`язаних з перекладом судових доручень у суді першої та апеляційної інстанцій покладаються на ТОВ Дельта-ПФ .

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 року у справі № 910/24473/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 року у справі № 910/24473/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.11.2013р., видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві на нежитловий будинок (кінотеатр) літ. А загальною площею 2 052, 1 кв. м. по вул. Героїв Севастополя, 42 у місті Києві (індексний номер свідоцтва 12346174).

4. Визнати право власності на цілісний майновий комплекс "Кінотеатр "Тампере" загальною площею 2 052, 1 кв. м. по вул. Героїв Севастополя, 42 у місті Києві за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" (м. Київ, вул. Вишгородська, 4, офіс 3, 04074, код ЄДРПОУ 35275424) на користь прокуратури міста Києва (код 02910019, банк платника: ДКСУ, м. Київ, код банку: 820172, рахунок: НОМЕР_1 ; м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, 03150) 208 078,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" (м. Київ, вул. Вишгородська, 4, офіс 3, 04074, код ЄДРПОУ 35275424) на користь прокуратури міста Києва (код 02910019, банк платника: ДКСУ, м. Київ, код банку: 820172, рахунок: НОМЕР_1 ; м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, 03150) 228 885, 80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 881,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" (м. Київ, вул. Вишгородська, 4, офіс 3, 04074, код ЄДРПОУ 35275424) на користь прокуратури міста Києва (код 02910019, банк платника: ДКСУ, м. Київ, код банку: 820172, рахунок: НОМЕР_1 ; м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, 03150) 6 485,00 грн. вартості послуг щодо перекладу та нотаріального посвідчення судового доручення у суді першої інстанції та 11 220,00 грн. вартості послуг з перекладу, нотаріального посвідчення та проставлення апостилля судового доручення у суді апеляційної інстанції.

8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи № 910/24473/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 09.10.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко