Ухвала

від 09.10.2019 по справі 11/296-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

УХВАЛА

09 жовтня 2019 року Справа № 11/296-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича на дії державного виконавця, у справі

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", м. Херсон,

до: Приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича смт. Білозерка Білозерського району Херсонської області,

про стягнення 100000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача (стягувач) - не з`явився;

від відповідача (скаржник, боржник) - Іванюта О.В., ордер, ХС № 136022 від 09.10.2019р.;

від Білозерського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області - не з`явився.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07 серпня 2006 року позов Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" в особі Херсонської філії задоволено у повному обсязі та стягнуто з приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича (ідент. номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , п/р НОМЕР_2 у ХФ АТ "ЗУКБ", МФО 352413) на користь Відкритого акціонерного товариства "КРЕДОБАНК", в особі Херсонської філії (код ЄДРПОУ 21295212, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 175, к/р НОМЕР_3 у Львівському облупр. НБУ, МФО 352413) 100 000 грн. боргу, 1000 грн. витрат зі сплати держмита, 118грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Для примусового виконання зазначеного рішення Господарським судом Херсонської області видано наказ у справі 11/296-06 від 22.09.2006 про стягнення вищезазначених сум.

27 вересня 2019 року до суду від Приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича надійшла скарга на дії державного виконавця Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області, в якій скаржник просить суд визнати постанову Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу від 31.12.2010р. на підставі п.2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірною та скасувати зазначену постанову.

Заявник обґрунтовує подану скаргу наступними обставинами.

Так, у поданій скарзі ПП Расулов М.В. стверджує, що ним фактично сплачено борг позивачу шляхом передачі живої рогатої худоби та свиней, у зв`язку з чим посадові особи Білозерського районного відділу ДВС ГТУЮ у Херсонській області не здійснювали примусові виконавчі дії щодо виконання рішення суду від 07.08.2006 у справі №11/296-06, не викликали відповідача у справі до відділу ДВС та не вчиняли примусових дій з реалізації нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності.

За таких обставин, заявник вважав, що виконавче провадження закінчено за ініціативи стягувача.

За твердженням ПП Расулов М.В. , з інформації, що міститься в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, заявник дізнався про застосування щодо належного йому майна обтяжень, а саме накладення арешту на нерухоме майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження запис НОМЕР_4 , 27.09.2006, ДВС у Білозерському районі Херсонської області.

02.09.2019 скаржник звернувся до Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області з проханням зняти арешт з майна та повідомити підстави накладення обтяження.

Листом за № 14387 від 17.09.2019р. Білозерським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області повідомлено скаржника про те, що на виконанні у Відділу перебувало виконавче провадження № 5271758 про стягнення з ПП Расулова Миколи Володимировича на користь ВАТ Кредобанк заборгованості в сумі 101118 грн., а 31.12.2010р. державним виконавцем на підставі п. 2 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції 2010 р.) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу.

Заявник з таким діями державного виконавця не погоджується, вважає, що останнім винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу від 31.12.2010 р. неправомірно, оскільки за твердженням першого у його власності знаходиться майно, що належить йому на праві власності, а саме - житловий будинок та земельні ділянки, крім того, стверджує, що ним було сплачена заборгованість стягувачу шляхом передачі стягувачу свійських тварин на суму заборгованості.

За таких обставин, скаржник вважає, що постанова Білозерського районного відділу ДВС ГТУЮ у Херсонській області про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу від 31.12.2010 на підставі п. 2 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції 2010 р.) є неправомірною та підлягає скасуванню.

Скаржник також зазначає, що вказану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.12.2010р. не отримував та про її існування взагалі нічого не знав до того часу, як отримав 21.09.2019 відповідь від Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області тому просить суд поновити строк для подання скарги.

Справа 11/296-06 перебувала у проваджені судді ОСОБА_2

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , розпорядженням керівника апарату суду № 438 від 27 вересня 2019 року у справі призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи 11/296-06.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2019 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В .

Ухвалою від 30 вересня 2019 року справу 11/296-06 прийнято суддею до провадження для розгляду скарги Приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича на дії державного виконавця та призначено судове засідання для розгляду даної скарги.

Цією ж ухвалою суд запропонував державному виконавцю Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області в строк до 09.10.2019 подати письмові пояснення по суті скарги.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду поданої заяви телефонограмою, яка долучена до матеріалів справи та судом здійснено публікацію повідомлення про виклик учасників провадження для розгляду зазначеної вище заяви.

У призначене судове засідання учасники не прибули про причини неприбуття суд не повідомили.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Учасники провадження повідомлені належним чином про призначення судового засідання для розгляду поданої скарги, що підтверджено залученою до матеріалів справи телефонограмою.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про призначення судового засідання від 17.01.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо поданої ПП Расуловим Миколою Володимировичем скарги на дії державного виконавця, то суд зазначає наступне.

Частиною 1ст. 119 ГПК України визначається, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 зазначеної статті вбачається, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.

Статтею 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 11 ГПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним встановленим переліком обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, в кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин оцінює доводи і надані в обґрунтування заяви докази, та робить мотивований висновок щодо поважності причин пропуску строку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.ч.1,2, п.4 ч.5 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність поновлення Приватному підприємцю Расулову М. В. строку для звернення зі скаргою на дії державного виконавця

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Отже, до застосування підлягає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 2677-IV від 04.11.210) чинний на момент вчинення виконавчої дії, зокрема винесення постанови про повернення виконавчого документу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржувальної постави) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч.1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до пункту 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Матеріали справи свідчать, що 02 вересня 2019 року ПП Расулов М.В. звернувся до Білозерського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області з заявою, відповідно до якої просив винести постанову про закінчення виконавчого, скасування накладеного арешту та вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження.

Заявник також просив надати копію постанови про повернення виконавчого документу у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу від 31.12.2010 з доказами пор вручення направлення за його адресою.

За твердженням ПП Расулов М.В. , з інформації що міститься в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно заявник дізнався про застосування щодо належного йому майна обтяжень, а саме накладення арешту нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження запис НОМЕР_4 , 27.09.2006, ДВС у Білозерському районі Херсонської області.

З наданого до скарги заявником листа за № 14387 від 17.09.2019 р. Білозерським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області вбачається, що першого повідомлено про те, що на виконанні відділу перебувало виконавче провадження № 5271758 про стягнення з ПП Расулова Миколи Володимировича на користь ВАТ Кредобанк заборгованості в сумі 101118 грн., а 31.12.2010р. державним виконавцем на підставі п. 2 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції 2010 р.) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу.

Також в листі зазначено, що відсутня можливість надати суду матеріали виконавчого провадження, оскільки згідно порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби термін зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву становить 3 роки. За таких обставин матеріали виконавчого провадження знищеного згідно акту знищення завершених виконавчих проваджень за закінченням терміну зберігання.

Як вбачається із змісту поданої скарги, боржник посилається на порушення державним виконавцем вимог пункту 2 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції 2010 р.) щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу.

Судом встановлено, що у проваджені Господарського суду Херсонської області перебувала справа № 11/296-06, порушена за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" в особі Херсонської філії про стягнення з приватного підприємця Расулова Миколи Володимировича заборгованості у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07 серпня 2006 року позовна заява задоволена та стягнуто з відповідача 100 000 грн. боргу, 1000 грн. витрат зі сплати держмита та 118 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. 22.08.2006 на виконання вказаного рішення видано наказ, який надіслано на адресу стягувача.

З наданого до матеріалів скарги заявником листа Білозерського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, вбачається, що 31.12.2010 державним виконавцем на підставі п. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документу ВАТ "Кредобанк" у зв`язку з відсутністю майна в рахунок погашення боргу.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом

Норми вказаної статті передбачають закінчення виконавчого провадження зі зняттям арешту на майно боржника виключно у випадках виконання судового рішення, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Тобто, приписи ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" не розповсюджують дію на випадок повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Законодавець розрізняє та чітко відмежовує випадки закінчення виконавчого провадження (ст. 49 Закону) та підстави повернення виконавчого документа стягувачу (ст. 47 Закону).

Перелік підстав закінчення виконавчого провадження є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає.

Повернення виконавчого документа стягувачу за відсутності у боржника майна не віднесено до підстав закінчення виконавчого провадження.

Тому, відсутня правова основа для застосування положень ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" та покладення на державного виконавця обов`язку скасувати арешт на майно боржника.

Стосовно посилання позивача на ч.8 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", то суд зазначає наступне.

За частиною першою статті 49 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так у своїх твердженнях заявник зазначає, що виконавче провадження щодо стягнення з нього заборгованості за рішенням у даній справі повинно бути закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Однак скаржником до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного.

З огляду на вищевикладене, скаржником не доведено протиправності у не здійсненні державним виконавцем дій по зняттю накладеного арешту на майно боржника, оскільки не доведено обов`язку державного виконавця в силу Закону здійснити такі виконавчі дії при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві в порядку Закону України "Про виконавче провадження", а отже у задоволенні скарги слід відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Керуючись ст.ст. 233-235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Відмовити Приватному підприємцю Расулову Миколі Володимировичу у задоволенні скарги на дії Білозерського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України з моменту її оголошення.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до пункту 25 частини 1 статті 255 та частини 1 статті 256 ГПК України протягом десяти днів з дня складення повної ухвали.

Повний текст ухвали складно та підписано 15.10.2019р.

Суддя С.В. Нікітенко