Постанова

від 03.10.2019 по справі 450/1726/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/1726/16 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/1456/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Жукровська Х.І.,

з участю апелянта ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 . - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року, постановлене в складі головуючої - судді Кукси Д.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину майна, стягнення грошової компенсації, поділ одержаних доходів із вкладів до статутного фонду господарських товариств, поділ в натурі часток та визнання права власності на частки в статутному капіталі господарських товариств, -

В С Т А Н О В И Л А:

13 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України, і з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 листопада 2017 року просила:

- визнати земельну ділянку площею 0, 0598 га кадастровий номер 4623686400:01 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технологій клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 375 гривень, що становить 37,5% статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, в розмірі 1005 гривень, що становить 33,5 % статутного капіталу; частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766 в розмipi 340 гривень, що становить 34 % статутного капіталу; доходи від господарської діяльності господарських товариств ТзОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизація систем) ЄДРПОУ 36767497, ТзОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТзОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766 з моменту створення підприємств - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер:4623686400:01:005:0111, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_1 Пустомитівського АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 01.07.2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за реєстровим № 835;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0598 га кадастровий номер 4623686400:01:005:0111 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_5 ; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

- поділити одержані ОСОБА_2 доходи iз вкладів до статутного фонду господарських товариств ТзОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизація систем) ЄДРПОУ 36767497, ТзОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТЗОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766, з моменту створення товариств;

- поділити в натурі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 375 гривень, що становить 37,5 % статутного капіталу;

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, в розмірі 1005 гривень, що становить 33,5 % статутного капіталу;

частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766 в розмірі 340 гривень, що становить 34 % статутного капіталу;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в статутному капіталі:

Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 87,5 гривень, що становить 18,75 % статутного капіталу;

Товариства з обмеженою відповідальності ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, у розмірі 502,5 гривень, що становить 16,75 %;

Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766, у розмірі 170 гривень, що становить 17 % статутного капіталу;

- стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року оскаржив позивач ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що договір дарування земельної ділянки від 01 липня 2011 року є фіктивним, вчиненим без наміру створити правові наслідки, які обумовлюються цим правочином, а подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя та фактично вибуло з володіння позивача поза її дійсною волею шляхом обману та зловживання відповідачем її довірою. Стверджує, що укладенням даного правочину відповідач фактично мав на меті уникнути реального виконання зобов`язань у випадку проведення стягнення штрафних санкцій. Звертає увагу на те, що заяви-згоди на дарування земельної ділянки позивач не надавала та такого наміру не мала. Зазначає, що обдаровуваний у період 2011-2016 р.р. не здійснивши державної реєстрації на подароване майно такого не прийняв та наміру приймати не мав, що також свідчить про фіктивність зазначеного правочину. Стверджує, що спірна земельна ділянка та об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок залишилися та є у складі об`єктів спільної сумісної власності подружжя та вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження зазначених обставин. Вважає суперечливими висновки суду першої інстанції, оскільки спершу встановивши набуття права власності на автомобіль марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в подальшому на підставі заперечень відповідача щодо визнання спірного майна спільною сумісною власністю, встановив, що спірний автомобіль не є таким об`єктом. Посилається на те, що згоди на відчуження зазначеного транспортного засобу вона не надавала.

Зазначає, що ТзОВ Техноклас , ТзОВ ЮБТ ГРУП та ТзОВ Альфа-Ком ЛТД створені під час перебування позивача і відповідача у зареєстрованому шлюбі та вкладом до статутного капіталу усіх зазначених товариств були грошові кошти, які були спільним майном подружжя. Вважає, що частки у статутному капіталі зазначених вище господарських товариств є спільною сумісною власністю подружжя і повинні бути об`єктом поділу.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в решті рішення залишити без змін.

24 липня 2018 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Посилається на те, що сторони договору дарування здійснили активні дії на виконання умов такого, що свідчить про відсутність ознак фіктивності правочину та зазначає, що закон не обмежує в часі право обдаровуваного на реєстрацію його права власності на дарунок. Стверджує, що суду не надано жодних доказів на підтвердження умислу в діях ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на укладення фіктивного правочину. Посилається на те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначає, що незважаючи на обґрунтування ОСОБА_1 щодо відсутності її згоди на відчуження автомобіля SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 на підставі договору купівлі-продажу, остання не ставила перед судом вимогу про визнання такого договору недійсним.

Вважає, що судом також правомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання часток у статутному капіталі господарських товариств.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року без змін.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що з 17 липня 2004 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили 04 листопада 2017 року.

Під час перебування у шлюбі сторонами на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року придбано земельну ділянку загальною площею 0, 0598 га (кадастровий номер 4623686400:01:005:0111) для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, на яку на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11 серпня 2006 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Також сторонами було придбано автомобіль марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_7 НОМЕР_8 та автомобіль марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 , які було оформлено на ім`я відповідача.

Судом також встановлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідач став учасником таких господарських товариств: ТОВ Техноклас (код ЄДРПОУ 36767497) з часткою в розмірі 37,5 % статутного капіталу, вартістю 375, 00 грн., ТОВ ЮБТ ГРУП (код ЄДРПОУ 40171330) з часткою в розмірі 33, 5 % статутного капіталу, вартістю 1 005, 00 грн. та ТОВ Альфа-ком ЛТД (код ЄДРПОУ 38369766) з часткою в розмірі 34 % статутного капіталу, вартістю 340, 00 грн.

Вказана земельна ділянка була подарована відповідачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_4 згідно із договором дарування земельної ділянки від 01 липня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за № 835, а транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 випуску, д.н.з. НОМЕР_7 СН був проданий ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу № 3600 від 03 березня 2016 року.

Автомобіль марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 на час розгляду справи залишається у власності колишнього подружжя. Також на час розгляду справи, відповідач залишається учасником згаданих господарських товариств.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1 та 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та про визнання за позивачем права власності на Ѕ частини цієї земельної ділянки, суд першої інстанції, встановивши, що позивачкою добровільно надано нотаріально засвідчену згоду на укладення своїм колишнім чоловіком оспорюваного в подальшому нею договору, прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог, оскільки спірне майно, станом на час розгляду справи не належить колишньому подружжю, вибуло з їхньої власності на підставі договору дарування, докази на підтвердження фіктивності такого позивачкою не надано. Питання про визнання цього договору недійсним під час перебування у шлюбі з відповідачем позивач не ставила. На думку колегії суддів, позивач, подаючи під час укладення договору дарування приватному нотаріусу заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, усвідомлювала та погоджувала факт розпорядження своїм колишнім чоловіком їхньої спільно власністю. Факт надання цієї заяви позивачем не спростовано.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Всупереч наведеним положенням, позивачем не доведено обставин існування об`єкту незавершеного будівництва, не заперечується, що даний об`єкт побудований без належно оформлених дозвільних документів, в експлуатацію не зданий, державна реєстрація такого не відбулась, а фактично такий є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині 2 цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Згідно з нормою ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За приписами ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року № 11 закріплено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60 , 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки тощо.

Майном, відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України, є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (Справа № 6-2710цс15) та від 07 вересня 2016 року (Справа № 6-47цс16).

Об`єкт незавершеного будівництва - це об`єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами ст. ст. 177-179, 182 ЦК України, ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15.

За позовом одного з подружжя, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином, об`єкт незавершеного будівництва, що зводився за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року (Справа № 6-47цс16).

Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду України, від яких не відійшов і Верховний Суд, та фактичних обставин справи, а саме: що предметом спору є об`єкт, який не має правового статусу об`єкту незавершеного будівництва, оскільки його будівництво розпочато не у встановленому законом порядку, такий не прийнятий в експлуатацію, і на нього відсутня державна реєстрація права власності, яка для виникнення права власності на нерухоме майно в силу закону є обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про те, що право спільної сумісної власності подружжя, право власності позивача власності на частину цього об`єкта в судовому порядку, як просить позивач у своєму позові, визнавати не можна, що не перешкоджає позивачеві за наявності належних та допустимих доказів про її участь в такому будівництві та понесені у зв`язку з цим витрати звертатись до суду з вимогою, зокрема, про поділ будівельних матеріалів затрачених на зведення цього об`єкта. А за відсутності таких позовних вимог ні у суду першої, ні у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для задоволення клопотання позивача про призначення експертизи щодо спірного об`єкту.

Тому вірними є висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної власності колишнього подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку та про визнання за позивачкою права власності на Ѕ його частини.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації Ѕ ринкової вартості автомобіля марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, суд першої інстанції вірно встановивши, що такий є об`єктом права спільної сумісної власності та обґрунтовано задовольнивши позовну вимогу про визнання його таким об`єктом (рішення суду в цій частині вирішення позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржується), прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації, оскільки позивачем не надано доказів вартості даного автомобіля.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання автомобіля марки SUBARU FORESTER об`єктом права спільної власності колишнього подружжя та стягнення грошової компенсації половини його вартості, суд першої інстанції виходив з того, що цей автомобіль відповідач відчужив за згодою позивача, що позивачем не доведено, що такий є спільним сумісним майном подружжя, а також, що позивачем не надано доказів про визначення вартості такого автомобіля. Такий висновок суду є невірним.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Частина 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України ).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від якого не відійшов Верховний Суд.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що враховуючи, що спірний автомобіль марки SUBARU FORESTER набутий подружжям під час шлюбу, а ця обставина відповідачем не спростована за допомогою належних та допустимих доказів, однак на час розгляду справи такий відчужено, на час відчуження сторони хоч і перебували в зареєстрованому шлюбі, однак вже разом не проживали, що вбачається із судового рішення про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 240), докази про скерування коштів від продажу автомобіля на потреби сім`ї відповідачем не надані та в матеріалах справи відсутні, позовна вимога про визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя підлягає до задоволення.

З огляду на те, що такий автомобіль відчужено проти волі позивача, проте з вартістю його відчуження відповідачем вона погодилась (т. 2 а.с. 27), іншої вартості, станом на час розгляду справи суду не надала, на її користь з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація належної позивачу Ѕ частки у спірному автомобілі, що складає 67 500,00 грн.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

За змістом ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України Про господарські товариства (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, однак втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 року) власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині позовних вимог, що стосуються часток відповідача у господарських товариствах, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначений висновок Верховного Суду України, всупереч принципу диспозитивності не з`ясував дійсних позовних вимог, заявлених позивачем, дійшов помилкового висновку у цій частині вирішення спору.

В ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, колегією суддів встановлено, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про визнання часток об`єктами права спільної сумісної власності, про визнання права власності за нею на половину таких та про поділ одержаних відповідачем доходів iз вкладів до статутного фонду господарських товариств, з моменту створення товариств.

З огляду на те, що власником часток є одноосібно лише відповідач і ці частки не можуть бути об`єктом поділу у спосіб їх фактичного поділу та визнання учасником товариства позивача (всупереч волі інших учасників), належним та ефективним способом захисту та кінцевого вирішення спору у цій частині позовних вимог буде, на думку колегії суддів, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості внесених відповідачем спільних коштів подружжя, як вкладів до статутних капіталів згаданих господарських товариств.

Що стосується позовної вимоги про поділ одержаних відповідачем доходів iз вкладів до статутного фонду господарських товариств з моменту їх створення, у задоволенні такої вимоги, на думку колегії суддів, суд першої інстанції відмовив вірно зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів про такі доходи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинами справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке, що постановлено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з допущенням порушення норм матеріального права, підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог у задоволенні яких відмовлено з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

У неоскарженій частині рішення таке слід залишити без змін.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, відповідно до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 на її користь з відповідача слід стягнути судовий збір у розмір 1 653 грн. 60 коп.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу та поділ в натурі часток в статутних капіталах господарських товариств - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Боллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки SUBARU FORESTER та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу, поділ часток в статутних капіталах господарських товариств - задовольнити частково.

Визнати транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована Львівська обл. Городоцький р-н с.Підзвіринець РНОКПП НОМЕР_10 ) грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості цього транспортного засобу в сумі 67 500 грн. 00 коп. (шістдесят сім тисяч п`ятсот грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована Львівська обл. Городоцький р-н с.Підзвіринець РНОКПП НОМЕР_10 ) грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технологій клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ) ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 187 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована Львівська обл. Городоцький р-н с.Підзвіринець РНОКПП НОМЕР_10 ) грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330 у розмірі 502 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована Львівська обл. Городоцький р-н с.Підзвіринець РНОКПП НОМЕР_10 ) грошову компенсацію Ѕ вартості частки ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766 в розмipi 170 грн. 00 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована Львівська обл. Городоцький р-н с.Підзвіринець РНОКПП НОМЕР_10 ) 1653 грн. 60 коп. судового збору, сплаченого останньою за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.