Постанова

від 22.03.2010 по справі 30/282

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.03.2010                                                                                           № 30/282

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Дикунської  С.Я.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.01.2010

 у справі № 30/282 ( .....)

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 до                                                   Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд)

                                                  Міністерство оборони України

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання договору дійсним, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду м. Києва від 12.01.2010 р. по справі № 30/282 в задоволенні позову СПД ОСОБА_1 відмовлено повністю. Позов Прокурора в інтересах держави в особі Міноборони задоволено повністю: визнано Договір № 14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 р. про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міноборони в Інвестиційному договорі № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України “Укроборонбуд”Мельника В.Л. та Приватним підприємцем ОСОБА_1 недійсним з моменту укладення. Зобов’язано СПД ОСОБА_1 повернути філії ЦСБУ нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45 та становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі, загальною площею 75,7 кв. м.  Стягнуто з філії ЦСБУ на користь СПД ОСОБА_1 45 000 грн., сплачених за викуп пайової участі (паю) Міноборони згідно Договору № 14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 р. про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі від 20.03.2006 р. № 14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Стягнуто з СПД ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тощо.

       Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив рішення скасувати та прийняти нове, яким надіслати справу на розгляд до місцевого суду. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при прийнятті рішення місцевим судом не встановлено, що будинок в м. Севастополі, пос. Любимівка, вул. Федоровська, 45 передано до комунальної власності м. Севастополя. Судом безпідставно зроблено висновок про відсутність у Мельника В.Л. повноважень на право укладення договору, а також щодо земельної ділянки, адже остання не надавалась  СПД ОСОБА_1 для обслуговування будинку, тощо.

      В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити за наведених в скарзі підстав.

       Представники відповідачів та Прокуратури доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як підставне й обґрунтоване залишити без змін.         

      Заслухавши пояснення представників сторін та Прокуратури, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.  

       Так, 15.06.2008 р. СПД ОСОБА_1 звернувся  до господарського суду   м.Севастополя з позовом до ЦСБУ та КП “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” про визнання дійсним Договору, про визнання права власності на нерухоме майно: вбудоване нежитлове приміщення з двома ганками  і навісом у двоповерховому житловому будинку, розташованому за адресою: АР Крим,  м.Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45; зобов’язання КП “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради зареєструвати право власності на вказане майно. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 20.03.2006 р. між Державою Україна через орган, уповноважений управляти майном, Міністерством оборони України, від імені якого діє директор філії ЦСБУ Мельник В’ячеслав Леонідович та СПД ОСОБА_1 укладено Інвестиційний договір № 14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Пайовим внеском у спільну діяльність з боку Міністерства оборони України за цим Договором є нерухоме майно : вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі площею 75,7 кв. м. Пайовим внеском позивача за Договором є його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100 % площі об’єкту й кожної його складової частини,  всі інші витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням Договору та всіх інших заходів, що його забезпечують. Відповідно до п. 10.1.  Договору за взаємною згодою сторін СПД  ОСОБА_1 має право здійснити викуп –дострокову компенсацію вартості пайової участі (паю) Міноборони України, що полягає в укладенні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, яке складає розмір пайової участі (паю) Міноборони за даним Договором. 28.03.2006 р. між сторонами  укладено Договір № 14/03-06/2КЛф45 про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (далі Договір). За умовами  останнього  СПД ОСОБА_1 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 р. за ціною та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 2 Договору позивач здійснює компенсацію вартості пайової участі  (паю) Міністерства оборони України у Договорі № 14/03-06/1КЛф45 шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 5, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, Федоровська, 45 та становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі, загальною площею 75,7 кв. м. Вартість нерухомого майна згідно  акту експертної оцінки становить 34 765 грн., для цілей Договору запропонована позивачем грошова оцінка пайового внеску становить 45 000 грн. Згаданий внесок зроблено позивачем платіжними дорученнями № 25 від 30.01.2008 р. та № 22 від 28.01.2008 р. На підставі акту прийому-передачі матеріального активу пайової участі (паю) від 28.03.2006 р. за Договором ЦСБУ передано, а СПД ОСОБА_1 прийнято нерухоме майно за адресою: військове містечко № 5, АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, Федоровська, 45. 28.03.2006 р. між сторонами  укладено акт про припинення дії Інвестиційного договору № 14/03-06/1 КЛф45 від 20.03.2006 р., згідно якого сторони не мають один до одного претензій майнового характеру. Таким чином, позивач фактично є власником згаданого нерухомого майна, однак немає форми реалізації прав власника, тощо.

     Рішенням господарського суду м. Севастополя від 13.03.2008 р. по справі № 5020-5/099 позов задоволено частково, а саме: визнано дійсним Договір № 14/03-06/2 КЛф45 від 28.03.2006 р. про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному Договорі № 14/03-06/1 КЛф45 від 20.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі, укладеного між Філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1; визнано за СПД ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: вбудоване нежитлове приміщення з двома ганками  і навісом у двоповерховому житловому будинку, розташованому за адресою: АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

     Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 03.04.2008 р. внесено зміни до мотивувальної та резолютивної частин згаданого рішення а саме: пункти 2, 3 резолютивної частини викладено в наступній редакції: “2. Визнати дійсним Договір № 14/03-06/2 КЛф45 від 28.03.2006 р. про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 14/03-06/1 КЛф45 від 20.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення площею 75,7 кв. м, розташованих на території військового містечка №5 (АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі, укладеного між Філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1. 3. Визнати за суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: вбудоване нежитлове приміщення з двома ганками  і навісом у двоповерховому житловому будинку площею 75,7 кв.м., розташованому за адресою: АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45”.

     Постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2008 р. рішення господарського суду м. Севастополя від 13.03.2008 р. у справі № 5020-5/099 скасовано, а справу повернуто на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

     Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 20.01.2009 р. виключено зі складу відповідачів КП “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради, замінено первісного відповідача - Філію ЦСБУ належним - Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Міноборони України.

       30.01.2009 р. Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом  до СПД ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору № 14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 р., укладеного між Державою Україна в особі органу управління майном Міноборони в особі директора філії ЦСБУ Мельника В.Л. та СПД ОСОБА_1 В обґрунтування своїх вимог зазначив, що Договір суперечить чинному законодавству, а саме: його підписано особою, яка не була уповноважена на це органом управління державним майном –Міноборони України; оспорюваний Договір є удаваним правочином, наносить шкоду державним інтересам, яка полягає в незаконному вилученні з управління та користування Міноборони нерухомого майна військового містечка № 5.

    Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 17.02.2009 р. справи № 5020-5/099-3/221 та № 5020-9/016 об’єднано в одну справу з привласненням № 5020-5/099-3/221.

    Заявою від СПД ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги й просив визнати дійсним Договір та право власності на нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення з двома ганками і навісом у двоповерховому житловому будинку площею 75,7 кв.м. за адресою: АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45.      

           Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та Прокуратури, з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про безпідставність й необґрунтованість позовних вимог СПД ОСОБА_1, а відтак  відмовив в їх задоволенні, позов Військового прокурора задовольнив повністю.

       Так, відмовляючи в позові СПД ОСОБА_1 й відповідно задовольняючи позов Військового прокурора, місцевий суд встановив,  що згідно ч. 2 п. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

     Учасники за спірним договором об’єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників договору. Філією ЦСБУ не могло бути надано як внесок у спільну власність право користування земельною ділянкою і нерухомим майном, оскільки вона не є власником і землекористувачем земельної ділянки та нерухомого майна, яке на ній розташовано.

    Відповідно до ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених  законами України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлено законом.

     Вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” № 1345-IV від 27.11.2003 р. (далі Закон № 1345), згідно якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Передача земель оборони в якості пайового внеску у забудови чинним законодавством не передбачено.

   Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування виключно у державній власності, а у певних випадках і в комунальній власності (ч. 3 ст. 84 ЗК України). У приватну власність землі оборони передаватись в жодному разі не можуть (ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована на території військового містечка № 5, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось. Крім цього, згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Доказів того, що Міноборони України зверталось на адресу Севастопольської міської ради з добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою на території військового містечка № 5 не подано, згаданий орган не приймав рішень щодо припинення права користування земельною ділянкою.

Правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначено положеннями Закону України “Про Збройні Сили України” № 1934-XII від 06.12.1991 р. (далі Закон № 1934) (ч. 2 ст. 14) та Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” № 1075-XIV від 21.09.1999 р. (далі Закон № 1075) (ст. 1), згідно яких майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаці ям Збройних Сил України на праві оперативного управління.

У відповідності до ст. 6 Закону № 1075 відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Доказів на підтвердження того факту, що майно військового містечка № 5 списано, у встановленому  Порядком про облік, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України  № 1225 від 04.08.2000 р. (далі Постанова № 1225) порядку суду не надано.

       Матеріали справи свідчать, що Кабінет Міністрів України та Міноборони рішення про відчуження майна військового містечка № 5 не приймали. Таким чином, місцевий суд вважав, що Договір укладено з порушенням законодавства, який передбачає особливий порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України.

     Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Спірний Договір підписано Мельником В‘ячеславом Леонідовичом –директором філії ЦСБУ.

    Згідно доручення № 610 від 09.03.2006 р.  Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Гриценка Анатолія Степановича уповноважило директора філії ЦСБУ Мельника В’ячеслава Леонідовича укладати від імені Міноборони України на підставі рішення  Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб’єктів господарювання правочини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво купівлі-продажу житла (квартир). Таким чином, Мельник В.Л. мав право укладати  відповідні правочини (договори, контракти), які вказано у довіреності № 610 від 09.03.2006 р., виключно на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України. Як вбачається, в матеріалах справи відсутні відповідні рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України на укладення відповідного договору.

      Таким чином, спірний Договір та Інвестиційний договір № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 р. укладено Мельником В.Л. з перевищенням наданих повноважень.

     Крім цього, довіреність № 162з від 14.02.2006 р. директору філії- Мельнику В.Л. видано начальником ЦСБУ Ісаєнком Д.В., який діяв на підставі довіреності, засвідченої приватним нотаріусом 17.08.2004 р. та зареєстрованої в реєстрі за № 2369. При цьому, дорученнями Міністра оборони України Кузьмука О.І. всі безпосередньо видані Міністерства оборони України довіреності скасовано в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України. Оскільки дія основної довіреності від 17.08.2004 р. за реєстровим № 2369 було припинено, передоручення, видане на підставі цієї довіреності також втратило чинність.

      Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

     Спірний Договір є договором купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка № 5, однак всупереч згаданої норми закону нотаріально посвідчений не був, не відбулась і його державна реєстрація.

   Підставою недійсності правочину( ч. 1 ст. 215 ЦК України ) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) встановлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України вимог, в тому числі наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідної цивільної дієздатності.

     Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язано з його недійсністю.

    У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

    Оскільки рішення про відчуження військового майна, яке є предметом Договору  Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України не приймали,  вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому ніж передбачено законодавством порядку не може породжувати правових наслідків, а тому право СПД ОСОБА_1 на військове майно є безпідставним.

   Враховуючи вищенаведене, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військового прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю,  в задоволенні позову СПД ОСОБА_1  відповідно слід відмовити повністю, тощо.

      За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення  детально наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення суду немає.  

     Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, адже не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують висновків,  викладених в судовому рішенні.         

    Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105  ГПК  України,  Київський апеляційний господарський суд –     

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 12.01.2010 р. по справі № 30/282 - без змін.

     Матеріали справи № 30/282 повернути до господарського суду м. Києва.  

     Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.03.10 (відправлено)