Постанова

від 22.10.2019 по справі 909/68/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/68/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Суховий В.Г., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та позивача (представники інших сторін в судове засідання не з`явились), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кінаша Віталія Івановича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 909/68/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Кінаша Віталія Івановича до Фізичної особи-підприємця Тенюх Оксани Володимирівни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Калуської міської ради, про визнання укладеною додаткової угоди,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Кінаш Віталій Іванович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФОП Тенюх О.В. про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 22.08.2017 з підстав ухилення відповідача від нотаріального посвідчення в порядку ст. 220 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2018 позовні вимоги ФОП Кінаша В.І. задоволено; визнано укладеною з ФОП Тенюх Оксаною Володимирівною додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 22.08.2017 в редакції позивача.

Справа розглядалась судами неодноразово. Під час останнього апеляційного провадження ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 Калуську міську раду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Встановивши, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи про право власності на майно, яке є предметом спірної додаткової угоди, а також ті обставини, що вказане майно не прийнято в експлуатацію, не зареєстровано у встановленому порядку, тобто, не існує як об`єкт нерухомості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому своєю постановою від 02.07.2019 рішення місцевого суду скасував, ухвалив нове - про відмову в позові.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 27.06.2013 між Калуською міською радою (орендодавцем) та підприємцем Тенюх О.В. (орендарем) укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець надає в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 2610400000:08:004:009) для обслуговування торгового павільйону № 147 за адресою: м. Калуш, вул. Б . Хмельницького .

22.08.2017 ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) уклали договір купівлі-продажу, на умовах якого продавець передала, а покупець прийняв у власність належний продавцю торговий павільйон №147 з терасою, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького.

У п.п. 2, 3 договору зазначено, що об`єкт належить продавцю на підставі договору дарування та знаходиться на земельній ділянці площею 0,0144 га, яка надана продавцю в оренду для обслуговування торгового павільйону № 147 , кадастровий номер земельної ділянки 2610400000:08:004:0009, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 18.06.2017 Міськрайонним управлінням у Калуському районі та м. Калуші Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, номер витягу: НВ-2602655062017.

19.09.2017 між ФОП Чех Л.М. (виконавець) та ФОП Кінаш В.І. (замовник) укладено договір №491 на виконання робіт технічної інвентаризації вищезазначеного нерухомого майна.

Як стверджує ФОП Кінаш В.І. в результаті інвентаризації з`ясовано, що за вказаною адресою знаходиться не торговий павільйон з терасою, а нерухоме майно - нежитлові приміщення, що підтверджується копією технічного паспорта від 19.09.2017.

У зв`язку з цим, 26.09.2017 між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) підписано додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу від 22.08.2017, якою змінено пункт 1 та викладено його в наступній редакції: "Продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно: нежитлові приміщення (далі - об`єкт), що розташовані за адресою: вулиця Богдана Хмельницького , № 32-Г , м. Калуш, Івано-Франківська область".

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що протягом трьох робочих днів, наступних за днем її підписання, сторони зобов`язуються з`явитися до нотаріуса для нотаріального посвідчення цієї додаткової угоди.

За твердженнями позивача, проект зазначеної додаткової угоди відповідач підписала, однак від нотаріального його посвідчення ухиляється, що стало підставою для позову у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суду встановив, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 22.08.2017 позивачем сплачено за майно кошти, а відповідачем передано позивачу спірне майно, ключі та документи, як це передбачено п. 6 вищевказаного договору, що свідчить про повне виконання договору. Проте, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, порушує законні права та інтереси позивача, оскільки унеможливлює реєстрацію за останнім права власності на спірне майно.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, та, зважаючи на те, що позивачем не надано правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке є предметом спірної додаткової угоди, а також доказів прийняття його в експлуатацію та реєстрації у встановленому порядку, рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове - про відмову в позові.

Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а також на неправильну оцінку встановлених обставин, оскільки вважає, що придбане ним майно є нерухомим.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства визначено, зокрема, законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за визначенням ст. 1 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов , якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, зокрема, право власності на нерухоме майно (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дати такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти. Такі ж вимоги встановлено в ч. 6 ст. 120 ЗК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами частин 2, 3 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ст. 658 ЦК України право продажу товару належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Суд касаційної інстанції зазначає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (зокрема в порядку ст. 220 ЦК України), суду слід з`ясувати:

- чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню;

- з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення;

- чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Судами обох інстанцій встановлено, що додатковою угодою до договору купівлі-продажу сторонами змінено характеристику предмета купівлі-продажу з тимчасової споруди на нерухоме майно.

Отже, звертаючись з позовом про визнання укладеною додаткової угоди такого змісту (фактично угоди про купівлю-продаж об`єкта нерухомого майна) позивач мав належними і допустимими доказами довести, в першу чергу, наявність у продавця права власності на об`єкт нерухомого майна, та у разі підтвердження наявності відповідних прав у продавця - встановити факт його ухилення від нотаріального посвідчення правочину (додаткової угоди).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено вищезазначених обставин, в тому числі, факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірної додаткової угоди, оскільки вони зазначену обставину жодним чином не підтверджують, а можуть свідчити лише про те, що дійсною метою звернення з цим позовом є встановлення в судовому порядку права власності на придбаний павільйон як на об`єкт нерухомого майна в обхід встановленого законодавством порядку, в тому числі, без вирішення питання щодо користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування.

Апеляційним судом правильно враховано, що на відміну від рухомих речей, нерухомість має безпосередній та нерозривний правовий зв`язок із земельною ділянкою, на якій вона розташована, та залучено до участі в розгляді даної справи Калуську міську раду, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване, тому підстави для скасування відповідної ухвали від 20.06.2019 відсутні.

Враховуючи, що під час касаційного провадження не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, який за наявності достатніх підстав скасував рішення місцевого суду та відмовив в позові через його недоведеність, підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.

З огляду на те, що за наслідком касаційного провадження касаційна скарга залишається без задоволення, судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кінаша Віталія Івановича залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 909/68/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Случ О.В. Суховий В.Г.