Постанова

від 16.10.2019 по справі 638/11812/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 638/11812/15-ц

провадження № 61-24470св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю АІА Інтернейшнл Груп Інк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Бурлаки І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 10 квітня 2017 року у складі судді Омельченко К. О. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю АІА Інтернейшнл Груп Інк (далі - ТзОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк ) про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 29 січня 1993 між нею та

ОСОБА_2 укладений шлюб.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня

2012 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Харківської області

від 21 серпня 2014 року, шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.

07 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 07 жовтня 2013 року. Предметом іпотеки

є квартира НОМЕР_1 ,

загальною площею 85,9 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке розташоване

у підвалі житлового будинку літ. А-23 по

АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м. Зазначала, що вказаний договір іпотеки є недійсним, оскільки укладений без її нотаріально посвідченої згоди.

Обґрунтовуючи вимоги щодо витребування спірного майна у ТзОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк , ОСОБА_1 посилалася на те, що майно вибуло із сумісної власності подружжя внаслідок укладання спірного іпотечного договору.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним іпотечний договір від 07 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку квартири

НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 та машиномісця НОМЕР_3 , яке знаходиться

у підвалі житлового будинку літ. А-23 по

АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м; витребувати

у ТзОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк квартиру НОМЕР_1 , загальною

площею 85,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке знаходиться в підвалі житлового будинку літ. А-23 в АДРЕСА_1 , загальною площею

15,0 кв. м; визнати квартиру НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. А-23 по АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів, які б підтверджували те, що саме позивач вкладала кошти у придбання спірної квартири та машиномісця суду не надано, отже, спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано квартиру

НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке розташоване в підвалі житлового будинку літ. А-23 по АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано недійсним іпотечний договір від 07 жовтня

2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку 1/2 частки квартири

НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частки машиномісця НОМЕР_3 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. А-23 по АДРЕСА_1 , загальною

площею 15,0 кв. м. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартирата машиномісце, які є предметом іпотеки за іпотечним договором

від 07 жовтня 2013 року, придбані за час шлюбу позивача та відповідача, тому є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Договір іпотеки від 07 жовтня 2013 року укладений без згоди

ОСОБА_1 , тому її позовні вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання недійсним договору іпотеки підлягають задоволенню.

Вимоги ОСОБА_1 про витребування у ТзОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк спірної квартири та машиномісця не підлягають задоволенню, оскільки витребувати можливо тільки реальну частку нерухомого майна, а не ідеальну частку, позовних вимог щодо виділу майна в натурі, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 не заявляла.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та рішення апеляційного суду в частині відмови щодо витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 638/11812/15-ц з Дзержинського районного суду м. Харкова.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

11 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

УхвалоюВерховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 09 жовтня 2019 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 .

УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи. Судом не враховано того факту, що спірне майно набуте за кошти, які були отримані його матір`ю ОСОБА_6 у позику від ОСОБА_7 , тому вважає, що вказані кошти не можуть бути віднесені до спільних сумісних коштів подружжя або його особистих, тому не може бути віднесено до спільної сумісної власності подружжя або до особистої власності спірне нерухоме майно, оскільки воно набуте у власність за кошти ОСОБА_6

Зазначає, що визнаючи недійсним договір іпотеки, суд не врахував положення частини третьої статті 5 Закону України Про іпотеку , в якій зазначено, що частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї, як на окремий об`єкт нерухомості.

Всупереч зазначеним вимогам Закону України Про іпотеку , суд не дослідив, що 1/2 частини спірної квартири не була виділена у власність позивача, на час укладення договору іпотеки та не була зареєстрована як самостійний об`єкт нерухомого майна, таким чином, рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 07 жовтня 2013 року незаконне та необґрунтоване, тому підлягає скасуванню.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано статтю 388 ЦК України, адже встановлено, що майно вибуло з володіння власника (другого з подружжя) поза його волею, оскільки згоди на укладання правочинів вона не надавала.

Крім того, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 215 ЦПК України, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо витребування

з чужого незаконного володіння нерухомого майна, не зазначив норми закону, які регулюють зазначені правовідносини.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками процесу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 січня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який зареєстрований Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 88, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2

(а.с. 5 т. 1).

09 квітня 2010 року відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на квартиру

НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 .

24 червня 2010 року відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на машиномісце НОМЕР_3 , яке розташоване у підвалі житлового будинку

літ. А-23 по АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня

2012 року розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 січня 1993 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 88 (а.с 10 т. 1).

07 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 07 жовтня 2013 року. Предметом іпотеки

є квартира НОМЕР_1 ,

загальною площею 85,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке розташоване

у підвалі житлового будинку літ. А-23 по

АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв. м.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2012 року змінено. Виключено з мотивувальної частини заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2012 року таке речення: Спільне господарство подружжя не веде з 2010 року, з цього часу між ними припинені шлюбні відносини та сумісне проживання . В іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира

НОМЕР_1 , загальною площею 85,9 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 та машиномісце НОМЕР_3 , яке розташоване за цією ж адресою, належить ТОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 грудня 2015 року, індексний

номер 49493192, право власності зареєстроване 03 грудня 2015 року, номер запису про право власності - 12456307.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору іпотеки

від 07 жовтня 2013 року недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те,

що спірна квартира та машиномісце є спільною сумісною власністю подружжя, тому при укладенні договору іпотеки вимагалася нотаріальна засвідчена її згода як співвласника майна. Проте такої згоди вона не надавала, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 61 СК України об`єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України

від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) (далі - Закон № 1952-IV).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суди встановили, що спірна квартира набута сторонами за час перебування у шлюбі.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що не може слугувати доказом те, що спірна квартира є особистою власністю

ОСОБА_2 , оскільки придбавалась на підставі договорів цільової позики від 28 лютого 2008 року, 18 березня 2008 року, 18 квітня 2008 року,

15 травня 2008 року, 19 червня 2008 року, укладених між ОСОБА_6

та ОСОБА_7 , жодними доказами не підтверджено, що ці договори укладалися не в інтересах сім`ї. Матеріали справи свідчать про те, що саме під час перебування у шлюбі 09 квітня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірну квартиру, а 24 червня 2010 року - на машиномісце.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не доведено, що спірна квартира та машиномісце є його особистою власністю.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України Про іпотеку передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Верховний Суд України, дійшовши таких правових висновків у постанові

від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, зазначив, що відповідно до статті 578 ЦК України, а також спеціальної норми - частини другої статті 6 Закону № 898-IV - майно, що є у спільній власності, може бути передане

в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки

в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, і недодержання вимог цієї нормивідповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Тобто якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що

є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Апеляційний суд указаних норм закону в повній мірі не врахував та помилково визнав недійсним договір іпотеки від 07 жовтня 2013 року про передачу в іпотеку лише щодо 1/2 частки спірної квартири та 1/2 частки машиномісця, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 позовних вимог щодо виділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не заявляла.

Разом з цим не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 про витребування оспорюваного майна з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 як майновий внесок, вніс спірне нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк , частка ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк була сформована повністю. На час розгляду справи відповідач - ТОВ АІА Інтернейшнл Груп Інк , є власником спірного нерухомого майна.

За змістом статті 115 ЦК України , статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України Про господарські товариства власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

Вказаних вимог закону апеляційним судом теж враховано не було.

У зв`язку з наведеним оскаржуване рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 , 409 , 411 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк