Постанова

від 04.03.2010 по справі 8/150пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 березня 2010 р.                                                                                    

№ 8/150пд  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (далі –Підприємець)

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду

від

17.11.09

у справі

№ 8/150пд

господарського суду

Луганської області

за позовом

відділу культури і туризму Свердловської міської ради Луганської області (далі –Відділ культури)

до

Підприємця

про

стягнення 14 535,86 грн. та розірвання договору оренди.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:

не з'явились;

- відповідача:

ОСОБА_4 (особисто; паспорт).

Ухвалою від 28.01.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Підприємця б/н від 16.12.09 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 04.03.10.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 04.03.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 04.03.10 представники Відділу культури не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 04.03.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представника Підприємця.

Про вказані обставини учасника судового процесу повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою Підприємця, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 16.10.09 господарського суду Луганської області (суддя Середа А.П.) позовні вимог Відділу культури задоволено частково.

З Підприємця на користь Відділу культури стягнуто 7 169,51 грн. основного боргу з орендної плати, 316,31 грн. пені, а також 142,13 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.          

Щодо решти майнових вимог провадження у справі припинено (у зв'язку із сплатою частини боргу після порушення провадження у справі).

Розірвано договір оренди комунального майна, укладений між Відділом культури (Орендодавець) та Підприємцем (Орендар), предметом якого є окреме індивідуально визначене майно Палацу культури ім.Я.М.Свердлова площею 562,7 м2, балансовою вартістю 564 750,00 грн. (станом на 30.09.07), яке знаходиться за адресою: Луганська область, м.Свердловськ, вул.Енгельса, 45, на ІІ поверсі будинку.

Вказане рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено суму заборгованості заявлену до стягнення (за вирахуванням суми боргу сплаченої Підприємцем в процесі розгляду справи), а також факт систематичного невиконання Підприємцем своїх зобов'язань за договором оренди, а саме: неперерахування орендної плати за чотири місяці підряд.

Постановою від 17.11.09 Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Підприємця задоволено частково.

Рішення від 16.10.09 господарського суду Луганської області змінено.

Резолютивну частину рішення від 16.10.09 господарського суду Луганської області доповнено наступними пунктами:

"З Відділу культури на користь Державного бюджету України стягнути 85,00 грн. державного мита за подання позову.

З Підприємця на користь Відділу культури стягнути 85,00 грн. витрат на державне мито".

В решті рішення від 16.10.09 господарського суду Луганської області залишено без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду лише в частині стягнення судових витрат, залишивши в силі по суті задоволених позовних вимог.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 16.10.09 господарського суду Луганської області та постанову від 17.11.09 Луганського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Відділу культури відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", ст.ст. 42, 38, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Відділ культури щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення Підприємця, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, позовні вимоги Відділу культури ґрунтуються на договорі оренди (далі –Договір), об'єктом оренди за яким є комунальне майно –Палац культури ім.Я.М. Свердлова, площею 562,7 м2, розташоване за адресою: м. Свердловськ, вул. Єнгельса, 45 на другому поверсі будинку, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і станом на 30.09.07 становить 564 750,00 грн.

Судами встановлено, що власником об'єкта оренди за Договором є територіальна громада м.Свердловська, при цьому, такий об'єкт оренди знаходиться на балансі Відділу культури, який здійснив передачу вказаного майна в оренду Підприємця на підставі дозволу Управління економіки та комунальної власності Свердловської міської ради від 13.12.07 № 20.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно п. 1.1 Договору зазначене майно було передано в оренду Підприємцю з метою розміщення дискоклубу.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що умовами Договору сторонами узгоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, яке знаходиться у комунальної власності територіальної громади міста Свердловська, затвердженої рішенням Свердловською міською радою від 27.07.07 № 225 (далі –Методика), і становить без ПДВ за одну годину оренди 101,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у п. 3.2 Договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати на попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. При цьому, встановлено, що згідно п. 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця на протязі 15 календарних днів наступного місяця.

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами взято до уваги, що за несвоєчасне або у неповному обсязі перерахування орендної плати п. 3.9 Договору встановлена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Разом з тим, встановлено, що п. 11.1 Договору термін його дії визначено з 20.12.07 до 13.12.10 року включно.

Судами встановлено, що графік погодженої оренди майна сторонами Договору не встановлено, та складання такого графіку і пред'явлення Відділом культури рахунків на сплату орендної плати Договором не передбачено.

На підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що заявою від 16.10.08 Підприємець повідомив Відділ культури про введення Договору в дію з 17.10.08 та про проведення дискотек з 17.10.08 за наступним графіком: п’ятниця –з 21 год. 00 хв. до 23 год. 00 хв., субота –з 21 год. 00 хв. до 24 год. 00 хв., неділя –з 21 год. 00 хв. до 23 год. 00 хв.

Вирішуючи спір по суті суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що до 01.03.09 Підприємець сплачував орендну плату згідно запропонованому ним за заявою від 16.10.08 графіку користування майном, з урахуванням якого Відділом культури визначено суму заборгованості Підприємця, яка заявлена до стягнення за позовом у даній справі, та розмір якої не перевищує розміру орендної плати, яка може бути визначена згідно п. 3.1 Договору на підставі Методики.

При цьому, попередні судові інстанції звернули увагу на те, що доводи Підприємця щодо звернення до Відділу культури із заявами, в яких вказані інші години користування орендованим майном, були досліджені при розгляді справи та не знайшли свого підтвердження згідно положень ст.ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Так, суди вказали, що Підприємцем не надано будь-яких доказів надсилання (вручення) Відділу культури вказаних ним листів та погодження годин оренди майна з Відділом культури.

Водночас, місцевим та апеляційним судами враховано, що згідно п. 11.3 Договору зміни та доповнення до такого Договору здійснюється за згодою сторін у передбаченому цим пунктом порядку та з урахуванням положень ст. 654 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку Луганський апеляційний господарський суд також зазначив, про неможливість взяти до уваги посилання Підприємця про підтвердження надання ним заяв з встановленим графіком після жовтня 2008 року та на невідповідність годин роботи по графіку з жовтня 2008 року, нарахованим Відділом культури годинам оренди у листопаді та грудні 2008 року, згідно даних за розрахунком заборгованості від 25.08.09 № 286 з огляду на те, що Відділом культури заявлені вимоги про стягнення боргу за інший період: за березень –червень 2009 року. При цьому, апеляційний суд вказав, що розрахунок від 25.08.09 № 286, на який посилається Підприємець, ніким не підписаний, та не містить відомостей щодо осіб, якими його складено.

З огляду на встановлені обставини попередні судові інстанції прийшли до висновку щодо наявності у Підприємця заборгованості з орендної плати, яка стягнута у встановленому розмірі з урахуванням часткового погашення Підприємцем суми боргу після звернення Відділу культури з позовом у даній справі, та щодо стягнення з Підприємця пені, яка передбачена п. 3.9 Договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

Пунктом 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини найму (оренди) встановлено гл. 58 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до приписів ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 № 2269-XII (далі –Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Крім того, береться до уваги, що за змістом ст.ст. 762, 763 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Також, ч. 3 ст. 26 Закону визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 27 Закону у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємцем в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 б/н від 16.12.09 залишити без задоволення.

Постанову від 17.11.09 Луганського апеляційного господарського суду у справі № 8/150пд господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий

Є.Першиков

судді:

Т.Данилова

І.Ходаківська