Рішення

від 18.11.2019 по справі 902/259/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2019 р.Cправа № 902/259/18

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючого судді - Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Тварковського Анатолія Анатолійовича, Яремчука Юрія Олександровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

(вул. Героїв Дніпра 5, к. 45, м. Київ-209, 04209)

до: Військової частини НОМЕР_1

( АДРЕСА_1 )

стягнення 42940,58 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.

представників сторін:

позивача Максименко Ю.Ф. директор;

відповідача Кукуруза Р.В. за довіреністю

УСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суму збільшення грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угоди № 36 від 17.05.2007 з урахуванням змін та доповнень згідно додатків № 1 від 05.09.2008 та № 2 від 04.10.2010 до неї на загальну суму 42 940,58 грн., з яких: 37682,41 грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань); 1746,68 грн. - сума трьох процентів річних; 3511,49 грн. - сума пені.

Ухвалою суду від 27.05.2018 позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків до 12.06.2018.

На виконання ухвали суду від 27.05.2018 від позивача надійшов лист №8/6 від 04.06.2018.

Ухвалою суду від 11.06.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/259/18 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.07.2018.

Ухвалою суду від 11.06.2018 судове засідання 05.07.2018 у справі №902/259/18 ухвалено провести в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.08.2018.

01.08.2018 до суду від позивача надійшла заява №22/7 від 27.07.2018 до позовної заяви №42/4 від 30.04.2018, відповідно до якої позивач збільшує розмір позовних вимог та заявляє до стягнення з відповідача: суму збільшення грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угоди № 36 від 17.05.2007 з урахуванням змін та доповнень згідно додатків № 1 від 05.09.2007 та № 2 від 04.10.2010 до неї на загальну суму 62 286,82 грн, з яких: 56 712,01 грн сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань); 2063,32 грн сума трьох процентів річних; 3511,49 грн сума пені.

З огляду на те, що позивачем подано вказану заяву до закінчення підготовчого засідання та з дотримання вимог ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято її до розгляду, а спір розглядає з урахуванням збільшених позовних вимог.

За результатами судового зсідання 28.08.2018 відкладено підготовче засідання на 10.09.2018. (ухвала суду від 28.08.2018)

Ухвалами суду від 10.09.2018 у справі призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Станом на 18.06.2019 матеріали господарської справи № 902/259/18 повернуто до суду Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи №5143/18-21 від 29.05.2019.

Ухвалою суду від 18.06.2019 поновлено провадження у справі №902/259/18.

Ухвалою суду від 18.06.2019 призначено колегіальний склад суду для розгляду справи №902/259/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, визначено колегію для розгляду справи № 902/259/18 в наступному складі: головуючий суддя Матвійчук В.В., судді: Нешик О.С., Яремчук Ю.О.

Ухвалою суду від 24.06.2019 справу № 902/259/18 прийнято до свого провадження колегією суддів. Розгляд справи почато спочатку та призначено підготовче засідання на 15.07.2019.

09.07.2019 суддею Матвійчуком В.В. подано службову записку на ім`я голови Господарського суду Вінницької області Колбасова Ф.Ф. про введення до складу судової колегії іншого судді, у зв`язку з перебуванням судді Яремчука Ю.О. у період з 08.07.2019 по 23.08.2019 у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату суду №02.1-28/114/2019 від 09.07.2019 суддю Яремчука Ю.О. виведено зі складу колегії суддів по справі № 902/259/18, у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Для розгляду вказаної справи сформовано колегію у складі: головуючого судді Матвійчука В.В., суддів: Колбасова Ф.Ф., Нешик О.С.

Ухвалою суду від 10.07.2019 справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Матвійчук В.В., судді: Колбасов Ф.Ф., Нешик О.С. з призначенням до розгляду на 15.07.2019 в режимі відеоконференції.

При розгляді справи 15.07.2019 судом оголошено перерву до 03.09.2019 (протокольна ухвала від 15.07.2019).

02.09.2019 суддею Матвійчуком В.В. подано службову записку на ім`я в.о. голови Господарського суду Вінницької області Тісецького С.С. про введення до складу судової колегії інших суддів, у зв`язку з перебуванням суддів Колбасова Ф.Ф. та Нешик О.С. у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату суду №02.1-28/190/2019 від 02.09.2019 суддів Колбасова Ф.Ф. та Нешик О.С. виведено зі складу колегії суддів по справі № 902/259/18, у зв`язку з перебуванням у відпустці. Для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Матвійчук В.В., судді - Тварковський А.А., Яремчук Ю.О.

Ухвалою суду від 05.09.2019 справу прийнято колегією суддів до свого провадження. Розгляд справи почато спочатку та призначено підготовче засідання на 26.09.2019.

Ухвалою суду від 26.09.2019, за клопотанням представника позивача, підготовче засідання відкладено на 22.10.2019.

Ухвалою суду від 22.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 19.11.2019.

Ухвалою суду від 12.11.2018 судове засідання 19.07.2018 у справі №902/259/18 ухвалено провести в режимі відеоконференції. Проведення відеоконференції у справі доручено Оболонському районному суду міста Києва.

На визначену судом дату до Оболонського районного суду міста Києва з`явився представник позивача. До Господарського суду Вінницької області з`явився представник відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в редакції заяви №22/7 від 27.07.2018. Представник відповідача заперечив проти позову.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати представники сторін не з`явилися, з огляду на що в судовому засіданні 19.11.2019 судом підписано вступну та резолютивну частину рішення без її проголошення.

Стислий виклад позицій учасників судового процесу.

В 2005-2006 років МПП Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв`язку (систем зв`язку) військової частини НОМЕР_2 , правонаступницею якої в зв`язку з її ліквідацією згідно директиви Міністра оборони України від 29.12.2006 р. № 322/1/016 є Військова частина НОМЕР_1 , згідно Договору № 261 та додаткових-угод-до нього.

17.05.2007 сторони уклали Мирову угоду № 36 про реструктуризацію за зазначеними вище зобов`язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов`язань станом на 31.03.2007.

Згідно п. 2.1 Мирової угоди № 36 від 17.05.2007 боржник повинен був повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 01.04.2007 та до дня перерахування коштів. Згідно п. 2,1 зобов`язання за Мировою угодою № 36 по погашенню боргу повинні були бути виконані не пізніше 30.10.2007.

Згідно ч. 2 ст. 604 та п. 7.2 Мирової угоди № 36 від 17.05.2007 з укладенням цієї Мирової угоди припинили (втратили чинність) зобов`язання за актами № 4/10 від 11.10.2005 та № 3/9 від 27.09.2006 виконаного, відповідно, за додатковими угодами № 1 від 15.01.2005 та № 2 від 07.05.2006 до Договору 261 від 06.08.2004 технічного обслуговування.

05.09.2007 між Військовою частиною НОМЕР_1 та МПП Фірма "Альфа-М" був укладений Додаток № 1 до Мирової угоди № 36 про заміну згідно Директиви МО України № 322/1/016 від 29.12.2006р. боржника Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 , як її правонаступника.

04.10.2010 між Сторонами був укладений Додаток № 2 про внесення змін в Мирову угоду № 36, за якими був визначений новий строк погашення зобов`язань до 31 березня 2011 р.. Отже, з 01.04.2011 р. зобов`язання за Мировою угодою № 36 стали простроченими з наслідками, які з цього випливають.

В зв`язку з тим, що боржник Військова частина НОМЕР_1 не виконав зобов`язання в строки, визначені Мировою угодою № 36 від 17.05.2007 з урахуванням змін та доповнень згідно додатків № 1 від 05.09.2007 та № 2 від 04.10.2010 до неї, позивач звернувся до суду з позовною заявою № 20/3 від 21.03.2014 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання зобов`язань.

Рішенням від 28.05.2014 по справі № 902/391/14 Господарський суд Вінницької області задовольнив частково позовні вимоги та ухвалив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 76137,44 грн., з яких: 44282,14 грн. - сума основного первісного зобов`язання за Мировою угодою № 36; 38179,61 грн. - сума інфляційних втрат, 3978,13 грн. - сума 3% річних, 3054,25 грн. - сума пені та 1827,00 грн, - суму витрат зі сплати судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 рішення Господарського суду Вінницької області змінено, та постановлено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 44 282,14 грн. - суму основного первісного зобов`язання за Мировою угодою № 36; 38179,61 грн. - суму інфляційних втрат, 3978,13 грн. - суму 3% річних, 916,27 грн. - суму пені та 1827,00 грн. - суму витрат зі сплати судового збору.

В зв`язку зі збільшенням періоду прострочення виконання Військовою частиною НОМЕР_1 грошових зобов`язань МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з позовною заявою № 60/3 від 19.03.2015.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.06.2015 по справі № 902/581/14 позовні вимоги задоволено частково та ухвалено стягнути з Військової частина НОМЕР_1 29321,67 грн. - суму інфляційних втрат, 1433,73 грн. - суму 3% річних, 917,21 грн. - суму витрат зі сплати судового збору, 622,19 грн. - суму судових витрат, пов`язаних із витратами на участь представника у судових засіданнях.

09.07.2015 Військова частина НОМЕР_1 платіжними дорученнями №№ 13, 14, 15, 17 погасила грошові зобов`язання на загальну суму 89183,15 грн. Проте, цієї суми було недостатньо для погашення всієї суми грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угод № 36 від 17 05 2007 зі змінами згідно додатків № 1 від 05.09.2007 та № 2 від 04.10.2010 до неї та безпосередньо з вимог чинного законодавства та рішень судів, тому з урахуванням вимог ст. 534 ЦК України за рахунок сплаченої суми були погашені такі грошові зобов`язання:

1)у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (Позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах № 902/391/14 та 916/581/15;

2)у другу чергу були погашені проценти та неустойка;

3)у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції.

Згідно розрахунків сума збільшення грошового зобов`язання в зв`язку зі збільшенням періоду прострочення за період з 09.07.2015 по 31.03.2018 включно становила:

27766,79 грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляції (інфляційні втрати);

2063,32 грн. - сума збільшення 3% річних;

3511,49 грн. - сума пені, нарахованої за період з 01.05.2017 та по 30.04.2018 включно.

Загальна сума грошових зобов`язань, яка підлягає стягненню за цим позовом, становить 62286,82 грн., де: 56712,01 грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляційних процесів; 2063,32 грн. - сума трьох процентів річних; 3511,49 грн. - пеня, нарахована за період з 01.05.2017 р. по 30.04.2018 р. включно.

Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог Позивача. При цьому Відповідач наголошує, що 09 липня 2015 року Державним Казначейством України у Вінницькій області у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника за платіжними дорученнями №13, 14, 15, безспірно стягнено з рахунків Військової частини НОМЕР_1 на користь MПП «Фірма «Альфа-М» заборгованість за судовим рішенням №902/391/14. Заборгованість за даним рішенням погашено в повному обсязі. Тобто фактично, відповідно до Мирової угоди №36 від 17.05.2007 правовідносини пов`язані з повним виконанням умов договору, із нарахуванням штрафних санкцій призупиняються 09.07.2015. Проте, виходячи з даної позовної заяви Позивач в порушення вимог Мирової угоди продовжує нарахування штрафних санкцій.

За доводами Відповідача законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов`язання. В нашому випадку суд вже стягував інфляційні втрати судовим рішенням по справі №902/581/15.

Заперечує Відповідач проти тверджень Позивача про те, що строк нарахування пені збільшено умовами договору, оскільки у ньому зазначено право нарахування пені до повного виконання зобов`язання.

Враховуючи, що судове рішення про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 коштів фактично виконано, кредитор не вправі вимагати стягнення з боржника інфляційних нарахувань та процентів річних.

В запереченнях на відзив Відповідача Позивач вказує, що твердження Відповідача що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов`язання є помилковим і воно спростовується самою економічною суттю поняття "індекс інфляції" та методологією його визначення. В жодному законодавчому або нормативному акті такого твердження немає і не могло бути.

Також Позивач вказує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Отже саме по собі стягнення з боржника 09.07.2015 грошових коштів в рахунок погашення грошових зобов`язань за Мировою угодою № 36 від 17.05.2007 в сумі, яка відповідає сумі, стягнутої рішенням суду по справі № 902/391/14, але якої було недостатньо для погашення всіх грошових зобов`язань Військової частини НОМЕР_1 , які згідно ст. 11 ЦК України виникли з умов Мирової угоди № 36 та безпосередньо з актів цивільного законодавства та з рішень судів, станом на 09.07.2015, не припинили ці грошові зобов`язання.

Щодо доводів Відповідача про пропуск позовної давності за вимогою про стягнення пені, Позивач стверджує, що задовольняючи вимогу Позивача у справі 902/391/14 про стягнення пені за період з 21.03.2013 по 20.03.2014, який починався через два роки після дати, коли виникло право на нарахування її та закінчувався через три роки, суд таким чином визнав, що умовами Мирової угоди № 36 від 17.05.2007 строк нарахування пені не обмежено шістьма місяцями, якими обмежено строк нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України і початок перебігу якого чітко визначений цією ж статтею - днем виникнення права нарахування пені (згідно умови п. 4.1 Мирової угоди - з 01.04.2011 р.). І в такому випадку днем закінчення нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України було б 31.10.2011, на приписи якої посилається Відповідач, і в якій зазначено: "якщо інше не передбачено договором". А саме "інше" і передбачено цією Мирової угоди № 36, що визнано рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 у справі № 902/391/14, яким задоволено вимогу про стягнення пені з урахуванням строку позовної давності за рік, який передував поданню позову і нарахування пені за який починалось через два роки після того, як борг став простроченим і закінчилось через три роки після цієї події.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

17.05.2007 сторони уклали Мирову угоду № 36 згідно якої Відповідач зобов`язується погасити заборгованість Позивачу, визнану у відповіді № 9/41011/4 від 07.05.2007 на претензію № 9/4 від 30.04.2007 в сумі 44282,14 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв`язку Військової частини НОМЕР_2 в терміни та на умовах, визначених Мировою угодою.

Згідно п. 2.1 Мирової угоди №36 від 17.05.2007 Відповідач самостійно без пред`явлення рахунку від Позивача перераховує на поточний рахунок Позивача суму боргу, вказану вище, не пізніше 30.10.2007 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.04.2007 до дня перерахування, якщо на цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 4.1 Мирової угоди при порушенні строків платежів Відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 ЦК України.

05.09.2007 між Військовою частиною НОМЕР_1 та МПП Фірма Альфа-М був укладений Додаток №1 до Мирової угоди №36 про заміну згідно Директиви МО України від 29.12.2006 боржника Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 (правонаступника).

04.10.2010 між сторонами був укладений Додаток №2 про внесення змін до Мирової угоди №36 за яким був визначений новий строк погашення зобов`язань до 31.03.2011.

У 2014 році Позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 92431,31 грн., з яких: 82461,75 грн. сума основного зобов`язання за Мировою угодою №36 від 17.05.2007 з урахуванням індексу інфляції, з яких: 44282,14 грн. - сума основного первісного зобов`язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. сума збільшення основного первісного зобов`язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13 грн. сума 3% річних, 3054,25 грн. сума пені, 2937,18 грн. сума збитків від неодержаного доходу нарахованих за період з 23.09.2011 по 31.03.2012.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 по справі № 902/391/14 позов задоволено частково, вирішено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 44282,14 грн. - суму основного первісного зобов`язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. суму збільшення основного первісного зобов`язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13 грн. сума 3% річних, 3054,25 грн. сума пені, 1827,00 грн. витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 у справі №902/391/14 відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 рішення Господарського суду Вінницької області змінено, та постановлено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 44 282,14 грн. - суму основного первісного зобов`язання за Мировою угодою № 36; 38179,61 грн. - суму інфляційних втрат, 3978,13 грн. - суму 3% річних, 916,27 грн. - суму пені та 1827,00 грн. - суму витрат зі сплати судового збору.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 Господарським судом Вінницької області 02.09.2014 видано відповідний наказ.

Судовим рішенням у справі № 902/391/14 встановлено обставини виникнення заборгованості за Мировою угодою № 36 від 17.05.2007, в тому рахунку досліджено Договір № 261 від 06.08.2004, укладений між МПП Фірма "Альфа-М" та Військовою частиною НОМЕР_2 , акти виконаних робіт № 4/10 від 11.10.2005, № 3/9 від 29.09.2006.

В зв`язку із тим, що рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/391/14 від 28.05.2014 не було виконано, Позивач донарахував за період який тривав після прийняття судового рішення суму 63444,10 грн., в т. р. 54613,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014 по 30.04.2015, 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014 по 30.04.2015, 7396,94 грн. пені за період з 01.04.2014 по 30.04.2015.

За вказаним позовом 22.04.2015и порушено провадження у справі № 902/581/15.

В процесі розгляду справи № 902/581/15 Позивач збільшив розмір позовних вимог, та заявив до стягнення з Відповідача 61262,14 грн., в т. р. 54613,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014 по 30.04.2015, 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014 по 30.04.2015, 7396,94 грн. пені за період з 01.04.2014. по 30.04.2015.

Рішенням від 03.06.2015 Господарського суду Вінницької області, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з військової частини НОМЕР_1 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 29321,67 грн інфляційних втрат, 1433,73 грн 3% річних, 917,21 грн судового збору, 622,19 грн. судових витрат, пов`язаних з витратами на участь представника у судових засіданнях. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7396,94 грн, інфляційних втрат в сумі 25 291,76 грн відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду Вінницької області 24.09.2015 судом видано відповідний наказ.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2016 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі № 902/581/15 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З огляду на те, що судові рішення у справах № 902/391/14 та № 902/581/15 на час розгляду справи №902/259/18 набрали законної сили, обставини, встановлені при розгляді справ № 902/381/14 та № 902/581/15 є преюдиційними, та не потребують доказування при розгляді справи № 902/259/18.

Звертаючись до суду з позовною заявою, за якою судом відкрито провадження у справі № 902/259/18, Позивач стверджує, що перераховані 09.07.2015 Військовою частиною НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 89183,15 грн. були недостатніми для погашення всієї суми грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угод № 36 від 17 05 2007 зі змінами згідно додатків № 1 від 05.09.2007 та № 2 від 04.10.2010 до неї та безпосередньо з вимог чинного законодавства та рішень судів, тому з урахуванням вимог ст. 534 ЦК України за рахунок сплаченої суми були погашені такі грошові зобов`язання:

1)у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (Позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах № 902/391/14 та 916/581/15;

2)у другу чергу були погашені проценти та неустойка;

3)у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції.

При цьому, Позивачем додатково нараховано суму збільшення грошового зобов`язання в зв`язку зі збільшенням періоду прострочення за період з 09.07.2015 по 31.03.2018 включно, і за його розрахунками становить:

27766,79 грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляції (інфляційні втрати);

2063,32 грн. - сума збільшення 3% річних;

3511,49 грн. - сума пені, нарахованої за період з 01.05.2017 та по 30.04.2018 включно.

Загальна сума грошових зобов`язань, яка підлягає стягненню за цим позовом, становить 62286,82 грн., де: 56712,01 грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляційних процесів; 2063,32 грн. - сума трьох процентів річних; 3511,49 грн. - пеня, нарахована за період з 01.05.2017 по 30.04.2018 включно.

В свою чергу Відповідач заперечує наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, наполягаючи на тому, що рішення суду у справі № 902/391/14 ним виконано 09.07.2015, і саме з цього часу зобов`язання за Мировою угодою № 36 припиняється у зв`язку з його виконанням.

З огляду на заперечення Відповідача, зважаючи на специфіку розрахунків Позивача суд призначив у справі судово-економічну експертизу. На вирішення експертизи поставлені наступні питання:

- чи підтверджується документально зазначена позивачем у розрахунку сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань)?;

- чи підтверджуються документально зазначена позивачем у розрахунку сума трьох відсотків річних?;

- чи підтверджуються документально зазначена позивачем у розрахунку сума пені.

Господарський суд зазначає, що за положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із засобів доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України «Про судову експертизу»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованими судовим експертом, висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, сторонами будь-яких заперечень щодо висновку експерта не подано, господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак приймає його в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 5143/18-21:

По першому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015, експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції.

По другому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015, експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму трьох відсотків річних.

По третьому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015, експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму пені.

Відповідно до дослідницької частини висновку експерта, за результатами дослідження регістрів бухгалтерського обліку МПП «Фірма «Альфа-М» за період з 01.01.2004 по 30.06.2018 по рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» заборгованість за контрагентом в/ч НОМЕР_1 не рахується в т.ч. станом на 08.107.2015. Тобто, за даними бухгалтерського обліку Позивача основна (первісна) сума боргу погашена. При надходженні коштів 09.07.2015 підприємством здійснено проводку Дт311 Кт00 та в подальшому Дт00 Кт37 (по субрахункам), що свідчить про те, що за даними бухгалтерського обліку підприємство основна заборгованість станом на 08.07.2015 була погашена.

За наданими документами підстав для нарахування МПП «Фірма «Альфа-М» інфляційних, 3% річних та пені за непогашення основної суми зобов`язання починаючи з 09.07.2015 експертом не вбачається.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано у встановленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом 09.07.2015 Військова частина НОМЕР_1 за меморіальними ордерами №№ 13, 14, 15 перерахувала на рахунок Позивача грошові кошти в сумі 89183,15 грн.

При цьому, Позивачем вказані грошові кошти, за поясненнями останнього, відповідно до положень ст. 534 ЦК України, зараховані наступним чином:

у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (Позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах № 902/391/14 та 916/581/15 (дивись вище) в сумі: 1827,00 + 917,21 + 622,19 = 3366,40 грн.;

у другу чергу були погашені проценти та неустойка в сумі: 5677,82+ 19429,85 = 25107,67 грн.;

у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції в сумі 60709,08 грн.

Можливість застосування ст. 534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦК України застосовуватися не може.

І тільки у випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

За змістом реквізитів «Призначення платежу» означених меморіальних ордерів грошові кошти перераховувались в рахунок стягнення коштів в рахунок сплати основного первісного зобов`язання з урахуванням інфляційних, трьох процентів річних, пені та судових витрат по справі № 902/391/14 від 02.09.2014 Господарського суду Вінницької області на користь фірми Альфа-М. Відтак, Відповідачем чітко визначено призначення платежу за меморіальними ордерами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватись кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі 904/12527/16.

За таких обставин суд погоджується з доводами Відповідача щодо відсутності правових підстав у Позивача для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з фактичним виконанням Відповідачем 09.07.2015 рішення суду від 02.09.2014 у справі № 902/391/14.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Пунктом 4.1 Мирової угоди передбачено нарахування пені за порушення строків оплати у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду з позовною заявою Позивачем заявляється до стягнення 3511,49 грн пені за період з 01.05.2017 по 30.04.2018.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно ч.1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Як встановлено Господарським судом Вінницької області в рішенні від 03.06.2015 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі 902/581/15, з висновками яких погодився Вищий господарський суд України у постанові від 13.01.2016, право на нарахування пені виникло у Позивача 01.04.2011 і припинилось 01.10.2011.

Наведене свідчить про безпідставність вимог Позивача про стягнення 3511,49 грн пені нарахованої за період з 01.05.2017 по 30.04.2018.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, на підставі основних принципів господарського судочинства, таких як верховенство права, диспозитивність, пропорційність, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог , а тому у задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

При винесенні даного рішення, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати на проведення судово-економічної експертизи покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору та на проведення судово-економічної експертизи покласти на Позивача.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 22 листопада 2019 р.

Головуючий суддя Матвійчук В.В.

Судді Тварковський А.А.

Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Героїв Дніпра 5, к. 45, м. Київ-209, 04209)

3 - відповідачу (м. Вінниця-7, 21007)