Постанова

від 17.02.2020 по справі 902/259/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Справа № 902/259/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Максименко Ю.Ф. - директор

від відповідача: Кукуруза Р.В. - представник за довіреністю від 10.01.2020р. №350/139/1/35/пс

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", м.Київ

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 19.11.19р. головуючим суддею Матвійчуком В.В., суддею Тварковським А.А., суддею Яремчуком Ю.О. о 16:55 год. у м.Вінниці, повний текст складено 22.11.19р.

у справі № 902/259/18

за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", м.Київ

до Військової частини НОМЕР_1 , м.Вінниця

про стягнення 62286,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. по справі №902/259/18 у позові Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 42940,58грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове. Також, просить визнати Висновок експерта №5143/18-21 як таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає умовам мирової угоди №36 від 17.05.2007р.. Крім того, просить провести розгляд справи за участю сторін та виконати перерозподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Листом Північно - західного апеляційного господарського суду №902/259/18/5913/19 від 24.12.2019р. матеріали справи №902/259/18 витребувано з Господарського суд Вінницької області.

09.01.2020р. до Північно - західного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи №902/259/18.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує, що суд першої інстанції не врахував те, що в зв`язку з тим, що немає рішення суду про недійсність Мирової угоди №36 згідно ст.204 ЦК України, Мирова угода №36 і на цей час є дійсною, як, відповідно, є дійсними і всі її умови;

- зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно ототожнив поняття "черговість погашення грошових зобов`язань'' та "черговість виконання судових рішень при їх примусовому виконанні", які мають різну природу їх виникнення та, відповідно, регулюються різними законодавчими актами;

- крім того, вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував висновки суду у справі №902/581/15, як преюдиційні, але які суперечать висновкам суду у справі №902/391/14, яка розглядалася раніше, від справи №902/581/15, і тому для якої висновки суду у справі №902/391/14 теж мали б бути преюдиційними, і при цьому безпідставно не врахував висновки суду у справі №902/391/14;

- також, покликається на те, що судом неправомірно без урахування заперечень позивача щодо невідповідності Висновку експерта вимогам чинного законодавства та обставинам справи, визнав Висновок експерта належним доказом;

- вважає, що Господарський суд Вінницької області неправильно оцінив Висновок експерта, який дійшов висновку про відсутність у позивача права на відповідні нарахування в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, мотивуючи це тим, що в бухгалтерському обліку позивача ніби-то відсутній облік цих зобов`язань.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на рішення Господарського суд Вінницької області від 19.11.2019р. у справі №902/259/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. у справі №902/259/18, зупинено дію рішення Господарського суд Вінницької області від 19.11.2019р. у справі №902/259/18 та призначено справу №902/259/18 до розгляду на 18.02.2020р. об 15:30год.. Також, між іншим, було задоволено клопотання Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/259/18 та забезпечення проведення якої доручено у Оболонському районному суді м.Києва (адреса: 04212, м.Київ, вул.Тимошенка, 2-Є).

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" головуючий суддя Павлюк І.Ю. перебувала у відряджені у період з 26.01.2020р. по 31.01.2020р. та з 03.02.2020р. по 07.02.2020р. вкалючно перебувала у відпустці.

24.01.2020р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу від 21.01.2020р. №350/139/1/68/пс. Крім того, у відзиві Військової частини НОМЕР_1 заявило клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/259/18, забезпечення проведення якої просить у Господарському суді Вінницької області.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020р. задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/259/18 та забезпечення проведення якої доручено у Господарському суді Вінницької області (адреса: 21018, м.Вінниця, вул.Пирогова, 29).

17.02.2020р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" надійшла письмова відповідь від 06.02.2020р. №5/2 на відзив відповідача.

Представник скаржника в судовому засіданні 18.02.2020р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. по справі №902/259/18 скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити.

В судовому засіданні 18.02.2020р. та письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. по справі №902/259/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, у 2005-2006 років МПП "Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв`язку (систем зв`язку) військової частини НОМЕР_2 , правонаступницею якої в зв`язку з її ліквідацією згідно директиви Міністра оборони України від 29.12.2006р. №322/1/016 є Військова частина НОМЕР_1 , згідно договору № 261 та додаткових-угод-до нього.

17.05.2007р. сторони уклали Мирову угоду №36 про реструктуризацію за зазначеними вище зобов`язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов`язань станом на 31.03.2007р..

Відповідно до п.2.1 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. боржник повинен був повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 01.04.2007р. та до дня перерахування коштів. Згідно п.2.1 зобов`язання за Мировою угодою №36 по погашенню боргу повинні були бути виконані не пізніше 30.10.2007р..

У відповідності до ч.2 ст.604 ЦК України та п.7.2 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. з укладенням цієї Мирової угоди припинили (втратили чинність) зобов`язання за актами №4/10 від 11.10.2005р. та №3/9 від 27.09.2006р. виконаного, відповідно, за додатковими угодами №1 від 15.01.2005р. та №2 від 07.05.2006р. до договору №261 від 06.08.2004р. технічного обслуговування.

05.09.2007р. між Військовою частиною НОМЕР_1 та МПП "Фірма "Альфа-М" був укладений Додаток №1 до Мирової угоди №36 про заміну згідно Директиви МО України № 322/1/016 від 29.12.2006р. боржника Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 , як її правонаступника.

04.10.2010р. між сторонами був укладений додаток №2 про внесення змін в Мирову угоду №36, за якими був визначений новий строк погашення зобов`язань до 31.03.2011р.. Отже, з 01.04.2011 р. зобов`язання за Мировою угодою №36 стали простроченими з наслідками, які з цього випливають.

В зв`язку з тим, що боржник Військова частина НОМЕР_1 не виконав зобов`язання в строки, визначені Мировою угодою № 36 від 17.05.2007р. з урахуванням змін та доповнень згідно додатків №1 від 05.09.2007р. та №2 від 04.10.2010р. до неї, МПП "Фірма "Альфа-М" звернулася до суду з позовною заявою №20/3 від 21.03.2014р. про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання зобов`язань.

Рішенням від 28.05.2014р. у справі №902/391/14 Господарський суд Вінницької області задовольнив частково позовні вимоги та ухвалив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 76137,44грн., з яких: 44282,14грн. - сума основного первісного зобов`язання за Мировою угодою №36; 38179,61грн. - сума інфляційних втрат, 3978,13грн. - сума 3% річних, 3054,25грн. - сума пені та 1827,00грн, - суму витрат зі сплати судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. рішення Господарського суду Вінницької області змінено, та постановлено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 44282,14грн. - суму основного первісного зобов`язання за Мировою угодою №36; 38179,61грн. - суму інфляційних втрат, 3978,13грн. - суму 3% річних, 916,27грн. - суму пені та 1827,00грн. - суму витрат зі сплати судового збору.

В зв`язку зі збільшенням періоду прострочення виконання Військовою частиною НОМЕР_1 грошових зобов`язань МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з позовною заявою №60/3 від 19.03.2015р..

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.06.2015р. у справі №902/581/14 позовні вимоги задоволено частково та ухвалено стягнути з Військової частина НОМЕР_1 29321,67 грн. - суму інфляційних втрат, 1433,73грн. - суму 3% річних, 917,21грн. - суму витрат зі сплати судового збору, 622,19грн. - суму судових витрат, пов`язаних із витратами на участь представника у судових засіданнях.

09.07.2015р. Військова частина НОМЕР_1 платіжними дорученнями №№13, 14, 15, 17 погасила грошові зобов`язання на загальну суму 89183,15грн. Проте, цієї суми було недостатньо для погашення всієї суми грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угод №36 від 17.05.2007р. зі змінами згідно додатків №1 від 05.09.2007р. та №2 від 04.10.2010р. до неї та безпосередньо з вимог чинного законодавства та рішень судів, тому з урахуванням вимог ст.534 ЦК України за рахунок сплаченої суми були погашені такі грошові зобов`язання:

1) у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах №902/391/14 та №916/581/15;

2) у другу чергу були погашені проценти та неустойка;

3) у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції.

За вказаних обставин, Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення сум збільшення грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угоди № 36 від 17.05.2007р. з урахуванням змін та доповнень згідно додатків №1 від 05.09.2008р. та №2 від 04.10.2010р. до неї на загальну суму 42940,58грн., з яких: 37682,41грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань); 1746,68грн. - сума трьох процентів річних; 3511,49грн. - сума пені.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.06.2018р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/259/18 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.07.2018р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.07.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.08.2018р..

01.08.2018р. до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшла заява №22/7 від 27.07.2018р. до позовної заяви №42/4 від 30.04.2018р., відповідно до якої позивач збільшує розмір позовних вимог та заявляє до стягнення з відповідача: суму збільшення грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. з урахуванням змін та доповнень згідно додатків №1 від 05.09.2007р. та №2 від 04.10.2010р. до неї на загальну суму 62286,82грн., з яких: 56 712,01грн. сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань); 2063,32грн. сума трьох процентів річних; 3511,49грн. сума пені.

Враховуючи те, що позивачем подано вказану заяву до закінчення підготовчого засідання та з дотримання вимог ч.5 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято її до розгляду, а спір розглянуто з урахуванням збільшених позовних вимог.

Водночас, відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог позивача. Зокрема, відповідач наголошує, що 09.07.2015р. Державним Казначейством України у Вінницькій області у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника за платіжними дорученнями №13, 14, 15, безспірно стягнено з рахунків Військової частини НОМЕР_1 на користь MПП "Фірма "Альфа-М" заборгованість за судовим рішенням №902/391/14. Заборгованість за даним рішенням погашено в повному обсязі. Тобто, фактично, відповідно до Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. правовідносини пов`язані з повним виконанням умов договору, із нарахуванням штрафних санкцій призупиняються 09.07.2015р.. Проте, виходячи з даної позовної заяви позивач в порушення вимог Мирової угоди продовжує нарахування штрафних санкцій.

За доводами відповідача законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов`язання. В нашому випадку суд вже стягував інфляційні втрати судовим рішенням по справі №902/581/15.

Також, відповідач заперечує проти тверджень позивача про те, що строк нарахування пені збільшено умовами договору, оскільки у ньому зазначено право нарахування пені до повного виконання зобов`язання.

Враховуючи, що судове рішення про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 коштів фактично виконано, кредитор не вправі вимагати стягнення з боржника інфляційних нарахувань та процентів річних.

Водночас, у запереченнях на відзив відповідача позивач покликається на те, що твердження відповідача, що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов`язання є помилковим і воно спростовується самою економічною суттю поняття "індекс інфляції" та методологією його визначення. В жодному законодавчому або нормативному акті такого твердження немає і не могло бути.

Крім того, позивач вказує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, саме по собі стягнення з боржника 09.07.2015р. грошових коштів в рахунок погашення грошових зобов`язань за Мировою угодою №36 від 17.05.2007р. в сумі, яка відповідає сумі, стягнутої рішенням суду по справі №902/391/14, але якої було недостатньо для погашення всіх грошових зобов`язань Військової частини НОМЕР_1 , які згідно ст.11 ЦК України виникли з умов Мирової угоди №36 та безпосередньо з актів цивільного законодавства та з рішень судів, станом на 09.07.2015р., не припинили ці грошові зобов`язання.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позовної давності за вимогою про стягнення пені, позивач стверджує, що задовольняючи вимогу позивача у справі №902/391/14 про стягнення пені за період з 21.03.2013р. по 20.03.2014р., який починався через два роки після дати, коли виникло право на нарахування її та закінчувався через три роки, суд таким чином визнав, що умовами Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. строк нарахування пені не обмежено шістьма місяцями, якими обмежено строк нарахування пені згідно ч.6 ст.232 ГК України і початок перебігу якого чітко визначений цією ж статтею - днем виникнення права нарахування пені (згідно умови п.4.1 Мирової угоди - з 01.04.2011р.). І в такому випадку днем закінчення нарахування пені згідно ч.6 ст.232 ГК України було б 31.10.2011р., на приписи якої посилається відповідач, і в якій зазначено: "якщо інше не передбачено договором". А саме "інше" і передбачено цією Мирової угоди №36, що визнано рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014р. у справі №902/391/14, яким задоволено вимогу про стягнення пені з урахуванням строку позовної давності за рік, який передував поданню позову і нарахування пені за який починалось через два роки після того, як борг став простроченим і закінчилось через три роки після цієї події.

За результатами судового зсідання 28.08.2018р. відкладено підготовче засідання на 10.09.2018р. (ухвала Господарського суду Вінницької області від 28.08.2018р.).

Ухвалами Господарського суду Вінницької області від 10.09.2018р. у даній справі призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Станом на 18.06.2019р. матеріали господарської справи № 902/259/18 повернуто до суду Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи №5143/18-21 від 29.05.2019р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.06.2019р. поновлено провадження у справі №902/259/18.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.06.2019р. призначено колегіальний склад суду для розгляду справи №902/259/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, визначено колегію для розгляду справи № 902/259/18 в наступному складі: головуючий суддя Матвійчук В.В., судді: Нешик О.С., Яремчук Ю.О..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 24.06.2019 справу №902/259/18 прийнято до свого провадження колегією суддів. Розгляд справи почато спочатку та призначено підготовче засідання на 15.07.2019р..

Розпорядженням керівника апарату суду №02.1-28/114/2019 від 09.07.2019 суддю Яремчука Ю.О. виведено зі складу колегії суддів по справі №902/259/18, у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Для розгляду вказаної справи сформовано колегію у складі: головуючого судді Матвійчука В.В., суддів: Колбасова Ф.Ф., Нешик О.С..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10.07.2019р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Матвійчук В.В., судді: Колбасов Ф.Ф., Нешик О.С. з призначенням до розгляду на 15.07.2019р..

При розгляді справи 15.07.2019р. судом оголошено перерву до 03.09.2019р. (протокольна ухвала Господарського суду Вінницької області від 15.07.2019р.).

Розпорядженням керівника апарату суду №02.1-28/190/2019 від 02.09.2019 суддів Колбасова Ф.Ф. та Нешик О.С. виведено зі складу колегії суддів по справі №902/259/18, у зв`язку з перебуванням у відпустці. Для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Матвійчук В.В., судді - Тварковський А.А., Яремчук Ю.О..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.09.2019р. справу прийнято колегією суддів до свого провадження. Розгляд справи почато спочатку та призначено підготовче засідання на 26.09.2019р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.09.2019р., за клопотанням представника позивача, підготовче засідання відкладено на 22.10.2019р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 22.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 19.11.2019р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. по справі №902/259/18 у позові відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною 1 ст.173 ГК України, передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, 17.05.2007р. сторони уклали Мирову угоду №36 згідно якої відповідач зобов`язується погасити заборгованість позивачу, визнану у відповіді №9/41011/4 від 07.05.2007р. на претензію №9/4 від 30.04.2007р. в сумі 44282,14грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв`язку Військової частини НОМЕР_2 в терміни та на умовах, визначених Мировою угодою.

Відповідно до п.2.1 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. відповідач самостійно без пред`явлення рахунку від позивача перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану вище, не пізніше 30.10.2007р. з урахуванням індексу інфляції за період з 01.04.2007р. до дня перерахування, якщо на цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п.2 ст.625 ЦК України.

Згідно п.4.1 Мирової угоди, при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст534, 549 та п.3 ст.611 ЦК України.

05.09.2007р. між Військовою частиною НОМЕР_1 та МПП "Фірма "Альфа-М" був укладений Додаток №1 до Мирової угоди №36 про заміну згідно Директиви МО України від 29.12.2006р. боржника Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 (правонаступника).

04.10.2010р. між сторонами був укладений Додаток №2 про внесення змін до Мирової угоди №36 за яким був визначений новий строк погашення зобов`язань до 31.03.2011р..

У 2014 році позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 92431,31грн., з яких: 82461,75грн. сума основного зобов`язання за Мировою угодою №36 від 17.05.2007р. з урахуванням індексу інфляції, з яких: 44282,14грн. - сума основного первісного зобов`язання без урахування індексу інфляції, 38179,61грн. сума збільшення основного первісного зобов`язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13грн. сума 3% річних, 3054,25грн. сума пені, 2937,18грн. сума збитків від неодержаного доходу нарахованих за період з 23.09.2011р. по 31.03.2012р..

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 у справі №902/391/14 позов задоволено частково, вирішено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 44282,14грн. суму основного первісного зобов`язання без урахування індексу інфляції, 38179,61грн. суму збільшення основного первісного зобов`язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13грн. сума 3% річних, 3054,25грн. сума пені, 1827,00грн. витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014р. у справі №902/391/14 відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. рішення Господарського суду Вінницької області змінено, та постановлено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 : 44282,14грн. - суму основного первісного зобов`язання за Мировою угодою №36; 38179,61грн. - суму інфляційних втрат, 3978,13грн. - суму 3% річних, 916,27грн. - суму пені та 1827,00грн. - суму витрат зі сплати судового збору.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. Господарським судом Вінницької області 02.09.2014р. видано відповідний наказ.

Судовим рішенням у справі №902/391/14 встановлено обставини виникнення заборгованості за Мировою угодою №36 від 17.05.2007р., в тому рахунку досліджено договір №261 від 06.08.2004р., укладений між МПП Фірма "Альфа-М" та Військовою частиною НОМЕР_2 , акти виконаних робіт №4/10 від 11.10.2005р., №3/9 від 29.09.2006р..

Враховуючи те, що рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/391/14 від 28.05.2014р. не було виконано, позивач донарахував за період, який тривав після прийняття судового рішення суму 63444,10грн., в т.р. 54613,43грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 1433,73грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 7396,94грн. пені за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р..

За вказаним позовом 22.04.2015р. порушено провадження у справі №902/581/15.

В процесі розгляду справи №902/581/15 позивач збільшив розмір позовних вимог, та заявив до стягнення з відповідача 61262,14грн., в т.р. 54613,43грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 1433,73грн. 3% річних за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р., 7396,94грн. пені за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р..

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.06.2015р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з військової частини НОМЕР_1 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 29321,67грн. інфляційних втрат, 1433,73грн. 3% річних, 917,21грн. судового збору, 622,19грн. судових витрат, пов`язаних з витратами на участь представника у судових засіданнях. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7396,94грн., інфляційних втрат в сумі 25 291,76грн. відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду Вінницької області 24.09.2015р. судом видано відповідний наказ.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2016р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р. у справі №902/581/15 залишено без змін.

За приписами ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Враховуючи те, що судові рішення у справах №902/391/14 та №902/581/15 на час розгляду справи №902/259/18 набрали законної сили, обставини, встановлені при розгляді справ №902/381/14 та №902/581/15 є преюдиційними, та не потребують доказування при розгляді справи №902/259/18.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовною заявою, за якою судом відкрито провадження у справі №902/259/18, позивач покликається на те, що перераховані 09.07.2015р. Військовою частиною НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 89183,15грн. були недостатніми для погашення всієї суми грошових зобов`язань, які виникли з умов Мирової угод №36 від 17.05.2007р. зі змінами згідно додатків №1 від 05.09.2007р. та №2 від 04.10.2010р. до неї та безпосередньо з вимог чинного законодавства та рішень судів, тому з урахуванням вимог ст.534 ЦК України за рахунок сплаченої суми були погашені такі грошові зобов`язання:

1) у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах №902/391/14 та №916/581/15;

2) у другу чергу були погашені проценти та неустойка;

3) у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції.

Також, позивачем додатково нараховано суму збільшення грошового зобов`язання в зв`язку зі збільшенням періоду прострочення за період з 09.07.2015р. по 31.03.2018р. включно, і за його розрахунками становить:

- 27766,79грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляції (інфляційні втрати);

- 2063,32грн. - сума збільшення 3% річних;

- 3511,49грн. - сума пені, нарахованої за період з 01.05.2017р. та по 30.04.2018р. включно.

Всього, загальна сума грошових зобов`язань, яка підлягає стягненню за цим позовом у даній справі, становить 62286,82грн., де: 56712,01грн. - сума збільшення основного грошового зобов`язання за рахунок інфляційних процесів; 2063,32грн. - сума трьох процентів річних; 3511,49грн. - пеня, нарахована за період з 01.05.2017р. по 30.04.2018р. включно.

При цьому, відповідач заперечує наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, покликаючись на те, що рішення суду у справі №902/391/14 ним виконано 09.07.2015р., і саме з цього часу зобов`язання за Мировою угодою №36 припиняється у зв`язку з його виконанням.

Водночас, з огляду на заперечення відповідача та зважаючи на специфіку розрахунків позивача місцевим господарським судом ухвалою від 10.09.2018р. у дані справі призначено судово-економічну експертизу.

Так, на вирішення експертизи поставлені наступні питання:

- чи підтверджується документально зазначена позивачем у розрахунку сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних нарахувань)?;

- чи підтверджуються документально зазначена позивачем у розрахунку сума трьох відсотків річних?;

- чи підтверджуються документально зазначена позивачем у розрахунку сума пені?.

Відповідно до ГПК України, висновок експерта є одним із засобів доказування.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

У відповідності до ст.104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" зазначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (ст.3 Закону України "Про судову експертизу").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Згідно наявного у матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №5143/18-21:

По першому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015р., експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції.

По другому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015р., експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму трьох відсотків річних.

По третьому питанню: в зв`язку з неможливістю визначення суми основного боргу та його документального підтвердження станом на 08.07.2015р., експерту не видається за можливе документально підтвердити виведену у розрахунку суму пені.

У відповідності до дослідницької частини висновку експерта, за результатами дослідження регістрів бухгалтерського обліку МПП "Фірма "Альфа-М" за період з 01.01.2004р. по 30.06.2018р. по рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" заборгованість за контрагентом в/ч НОМЕР_1 не рахується в т.ч. станом на 08.107.2015р.. Тобто, за даними бухгалтерського обліку позивача основна (первісна) сума боргу погашена. При надходженні коштів 09.07.2015р. підприємством здійснено проводку Дт311 Кт00 та в подальшому Дт00 Кт37 (по субрахункам), що свідчить про те, що за даними бухгалтерського обліку підприємство основна заборгованість станом на 08.07.2015р. була погашена.

За наданими документами підстав для нарахування МПП "Фірма "Альфа-М" інфляційних, 3% річних та пені за непогашення основної суми зобов`язання починаючи з 09.07.2015р. експертом не вбачається.

Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України "Про судову експертизу" кваліфікованими судовим експертом, висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ст.98 ГПК України, суд, оцінивши висновок за правилами ст.86 ГПК України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та приймає його в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст.ст.76-79 ГПК України.

За приписами ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст.625 ЦК України.

Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК Українинарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано у встановленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2015р. Військова частина НОМЕР_1 за меморіальними ордерами №№13, 14, 15 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти в сумі 89183,15грн..

Водночас, позивачем вказані грошові кошти, за його поясненнями, відповідно до положень ст.534 ЦК України, зараховані наступним чином:

- у першу чергу були погашені зобов`язання з відшкодування витрат кредитора (позивача), пов`язаних з одержанням виконання - судові витрати у справах №902/391/14 та №916/581/15 в сумі: 1827,00грн. + 917,21грн. + 622,19грн. = 3366,40грн.;

- у другу чергу були погашені проценти та неустойка в сумі: 5677,82грн. + 19429,85грн. = 25107,67грн.;

- у третю чергу була погашена частина основного грошового зобов`язання з урахуванням індексу інфляції в сумі 60709,08грн..

Слід зазначити, що можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦК України застосовуватися не може.

І тільки у випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст.534 ЦК України.

Зокрема, правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. №22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

За змістом реквізитів "Призначення платежу" означених меморіальних ордерів грошові кошти перераховувались в рахунок стягнення коштів в рахунок сплати основного первісного зобов`язання з урахуванням інфляційних, трьох процентів річних, пені та судових витрат по справі №902/391/14 від 02.09.2014р. Господарського суду Вінницької області на користь Фірми "Альфа-М". Відтак, відповідачем чітко визначено призначення платежу за меморіальними ордерами.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватись кредитором відповідно до ст.534 ЦК України.

Така правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №904/12527/16.

З врахуванням зазначеного вище, обґрунтованими є доводи відповідача щодо відсутності правових підстав у позивача для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з фактичним виконанням відповідачем 09.07.2015р. рішення суду від 02.09.2014р. у справі №902/391/14.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, ч.1 ст.230 ГК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Пунктом 4.1 Мирової угоди передбачено нарахування пені за порушення строків оплати у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст.534, 549 та п.3 ст.611 ЦК України.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом позивачем заявлено до стягнення 3511,49грн. пені, нарахованих за період з 01.05.2017р. по 30.04.2018р..

Стосовно нарахування пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6ст.232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно ч.1 ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У рішенні Господарського суду Вінницької області від 03.06.2015р. та у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р. у справі №902/581/15, з висновками яких погодився Вищий господарський суд України у постанові від 13.01.2016р., встановлено, що право на нарахування пені виникло у позивача 01.04.2011р. і припинилось 01.10.2011р..

Таким чином, наведене свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення 3511,49грн. пені, нарахованої за період з 01.05.2017р. по 30.04.2018р..

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень досліджено судом і висновків суду не спростовує.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. у справі №902/259/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 19.11.2019р. у справі №902/259/18 - без змін.

2. Справу №902/259/18 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "19" лютого 2020 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.