Постанова

від 22.11.2019 по справі 644/1564/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року

м. Харків

Справа № 644/1564/18

Провадження № 22-ц/818/1859/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретарів судового засідання - Сватенко Н.В., Сидорчук М.О.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - товариство з обмеженою відповідальністю ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК , головний бухгалтер товариства з обмеженою відповідальністю ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК Куліш Наталія Петрівна, виконавчий директор товариства з обмеженою відповідальністю ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК Поступний Денис Юрійович, працівник товариства з обмеженою відповідальністю ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК Башинська Наталія Миколаївна,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, увалене 08 січня 2019 року о 12 годині 44 хвилини у складі судді Зябрової О.Г. (повний текст рішення складений 16 січня 2019 року),

у с т а н о в и в:

13 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, після уточнення якого 08 травня 2018 року (т.2 а.с. 1-8) та 07 листопада 2018 року (т.2 а.с.122-129) остаточно просила: 1). стягнути з відповідача та співвідповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2017 року по день винесення судом рішення в межах середньої зарплати по регіону в м. Харкові (7500 грн.); 2) зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК визнати процедуру звільнення незаконною та скасувати наказ про звільнення № 18-ТР/ВК від 16.05.2018 як незаконний і такий, що не має юридичної сили; 3) зобов`язати ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК видати новий наказ про звільнення і змінити в наказі №18-ТР/ВК від 16.05.2017 року про звільнення формулювання За відмову від продовження роботи при зміні істотних умов праці на формулювання Звільнена за власним бажанням за невиконання власником законодавства про працю ; 4) зобов`язати ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК виплатити вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку; 5) зобов`язати відповідача перенести дату звільнення з 16.05.2017 року на 10.07.2017 року, у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки та датою звільнення вважати дату закінчення вимушеного прогулу на день винесення рішення судом; 6) зобов`язати відповідача скасувати наказ Про відпустку без збереження заробітної плати , як незаконний та такий, що не має сили; 7) зобов`язати відповідача скасувати наказ №6-ВК/ТР від 10.03.2017 року Про зміну істотних умов праці , як незаконний та такий, що не має сили; 8) зобов`язати відповідача виплати компенсацію за невикористану відпустку при звільнені в кількості 19 календарних днів за період роботи з 04.10.2017 року по 10.07.2017 року; 9) постановити окрему ухвалу про виявленні порушення КЗпП при розгляді справи, яке направити в прокуратуру; 10) постановити окрему ухвалу про виявлені порушення закону при самоуправстві на підставі ст. 356 КК України та направити до прокуратури; 11) постановити окрему ухвалу про виявлені порушення закону при дискримінації за признаками інвалідності ст. 161 КК України та направити до прокуратури; 12) постановити окрему ухвалу про виявлені порушення закону при перевищенні службових повноважень на підставі ст. 364-1 КК України, яке направити до прокуратури; 13) зобов`язати ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК покласти матеріальну відповідальність на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за спричинену товариству шкоду.

Також просила стягнути з ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК мотивовану моральну шкоду за порушення трудових прав; стягнути моральну шкоду за наявність безпосередньої матеріальної шкоди; стягнути моральну шкоду за упущену вигоду у 50-ти кратному розмірі до мінімальної заробітної плати; стягнути з головного бухгалтера Куліш Н.П., виконавчого директора ОСОБА_5 Д ОСОБА_6 Ю., працівника ОСОБА_4 , які спричинили матеріальному шкоду товариству, суму спричиненої шкоди перед підприємством в порядку регресу.

Обґрунтовуючи вимоги позову зазначала, що з 01.02.2013 вона з перебувала з ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК у трудових відносинах по безстроковому трудовому договору за основним місцем роботи на посаді начальника відділу кадрів, а за сумісництвом - провідного інженера з охорони праці згідно наказу № 4-ОК від 01.03.2016 року.

13.08.2016 позивач подала заяву про надання їй основної відпустки на 24 календарні дні, що залишилися невикористаними за 2014-2015 роки, у задоволенні якої їй було відмовлено. ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК також відмовило їй у наданні відпустки без збереження заробітної плати з 20.02.2017 року по 01.03.2017 року.

При звільненні їй не виплатили компенсацію за невикористану відпустку з 04.10.2017 року по 10.07.2017 року. Внаслідок відмови ОСОБА_1 звільнитися за власним бажанням директор відсторонила позивача від роботи, мотивуючи це тим, що немає коштів на виплату заробітної плати, заблокувала електронну перепустку на підприємство, з метою не допущення позивача на робоче місце. Вказане підтверджується службовими записками, що офіційно зафіксовані.

Звільнення за згодою сторін або скорочення посади інженера з охорони праці за ініціативою підприємства у правовідносинах сторін не допускалося, тому ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК звільнило ОСОБА_1 за відмову працювати в нових умовах праці з суттєвими змінами умов праці відповідно до наказу №18-ВК/ТР від 16.05.2017 року про звільнення за п.6 ст.36 КЗпП. Хоча мало створити їй пільгові умови праці, встановити неповний робочий тиждень і неповний робочий час. Наказ було отримано рекомендованим листом 22.05.2017 року.

Також рекомендованим листом позивачу було відправлено попередження про зміни умов праці, хоча зміни таких умов праці на підприємстві не відбулося. При цьому позивач не відмовлялась від роботи в нових умовах праці, але вважає, що для цього потрібна її особиста заява, яка нею не подавалась. Зміна умов праці в бік погіршення повинна бути повідомлена працівникові за два місяці та погоджена з трудовим колективом, отже зазначений наказ не погоджений з трудовим колективом, відсутній протокол зборів трудового колективу, в якому позивачу запропоновано ознайомитися з переходом на нові умови праці та відсутнє техніко-економічне обґрунтування. Позивач зафіксувала свою згоду на роботу в нових умовах у службовій записці №9 від 20.03.2017 року. Після виходу на роботу 28.04.2017 електронна перепустка ОСОБА_1 не працювала, що створило перешкоди в доступі до робочого місця.

На час звільнення позивач перебувала у щорічній відпустці відповідно до наказу 310-ВК/ТМ від 28.04.2017 року, який їй був подовжений на підставі лікарняного листа, направленого до підприємства рекомендованим листом разом із заявою про продовження відпустки. Відпустка була подовжена з 28.04.2017 року по 21.05.2017 року, отже звільнення відбулося у період, коли вона знаходилась у відпустці. Пилєва О.А. також несвоєчасно отримала трудову книжку з моменту видачі наказу про звільнення, яку направили рекомендованим листом, а саме 10.07.2017 року. Тому позивач вважала, що її звільнили 10.07.2017.

Також позивач просила поновити їй пропущений процесуальний строк на подачу позову до суду. Посилалася на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки в період, протягом якого відбувалися порушення її прав відповідачами, вона хворіла, здійснювала догляд за батьком ОСОБА_7 , чекала відповіді послуг адвоката з центру безкоштовної правової допомоги та відповіді з інспекції по труду, до якого вона зверталась. Просила рахувати строк з 23.04.2018 року з моменту отримання відповіді з інспекції по труду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 січня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що хоча звільнення ОСОБА_1 й відбулося під час її перебування у відпустці, тобто з порушенням встановленого законом порядку, позивач пропустила строк на подачу позовної заяви з неповажних причин. Тому у задоволенні позову про зміну формулювання звільнення відмовлено. Позивач не надала належних та допустимих доказів того, що ТОВ порушило трудове законодавство, а саме відмовило їй у відпустці та у виплаті компенсації за невикористану відпустку, не допустило на робоче місце, здійснило незаконні зміни її умов праці, несвоєчасно видало їй трудову книжку, не виплатило вихідну допомогу при звільнені, тому суд відмовив у задоволені позову в цій частині та в частині відшкодування шкоди моральної шкоди.

В поданій апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлення обставин судом та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було встановлено тиск на неї з боку керівництва ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК . Наданими доказами підтверджено в достатній мірі порушення відповідачами трудових прав. При цьому місячний строк для звернення до суду може застосовуватись виключно у випадку подачі позову про поновлення на роботі. Її позовна заява такої вимоги не містить, тому мав застосовуватись трьохмісячний строк для подачі позовної заяви. В матеріалах справи достатньо доказів порушення її права на працю, а саме : не допуск на робоче місце, звільнення без фактичної зміни умов праці та у період перебування працівника у відпустці, затримака у видачі трудової книжки при звільненні, не виплати компенсації за невикористану відпустку за 2014 - 2015 роки. Суд не врахував що позивачку звільнили без належним чином оформленого наказу. Апелянт дізналася про порушення своїх трудових прав лише 23.04.2018, коли отримала відповідь з інспекції Держпраці, до суду звернулася 22.05.2018 року тобто у межах встановленого КЗпП строку. Суд безпідставно не врахував цю обставину та надані позивачем інші докази наявності поважних причин пропуску встановленого КЗапП строку звернення до суду( тривала хвороба, догляд за тяжкохворим батьком, звернення за отриманням безоплатної правової допомоги) відмовив їй у поновлені строку на захист порушеного права.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ПРИЗМА-ЕЛЕКТРИК просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги висновків викладених у рішенні суду не спростовують. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів порушення її трудових прав. Відпустки надавалися позивачці виключно за її особистими заявами, її не було відсторонено від роботи або не допущено до робочого місця. Позивач не надала згоди на продовження роботи зі зміненими умовами правці( встановлення повного робочого дня), тому була звільнена з роботи відповідно до п. 6 ст.36 КЗпП України. Зазначена підстава звільнення не відноситься до випадків звільнення за ініціативою адміністрації, тому суд безпідставно застосував до спірних правовідносин вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України, якою заборонено звільнення працівника у період відпустки. Трудова книжка була направлена позивачці поштою 04.07.2017 на її особисте прохання. Висновок суду про пропуск позивачкою строку позовної давності та відсутність підстав для його поновлення відповідає обставниам у справі та вимогам закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`являлися в судові засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Згідно зі ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2013 ОСОБА_1 було прийнято на роботу з гнучким графіком роботи на посаду провідного інженера з охорони праці на неповний робочий тиждень на неповний робочий час - 4 дня в тиждень (6 годин) щоденно з окладом згідно штатного розкладу і оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу і доручити їй, з її згоди виконання разом з основною роботою додаткової роботи начальника відділу кадрів у порядку суміщення посад без звільнення від основної роботи з доплатою 20 % від посадового окладу (а.с. 59 т.2).

Наказом № 4 - ВК від 01.03.2016 Про переведення ОСОБА_1 та суміщення посад позивачку за її згодою з 01.03.2016 було переведено на посаду начальника відділу кадрів та охорони праці на 0.6 штатних одиниць, без звільнення з основної роботи провідного інженера з охорони праці на 0.18 штатних одиниць у межах одного трудового договору із доплатою 18% від посадового окладу провідного інженера у порядку суміщення посад, з графіком роботи неповного робочого тижня (понеділок, четвер, п`ятниця) (т.1 а.с. 10, зворот).

Згідно наказу № 4-ВК/ТМ від 07.03.2017 року Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 04.10.2016 р. по 03.10.2017 р. з 09.03.2017 по 03 квітня 2017 року включно ОСОБА_1 знаходилася у щорічній основній оплачуваній відпустці протягом 26 календарних днів (т.1 а.с. 52 ).

26.04.2017 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ з заявою про продовження наданої відпустки на кількість днів хвороби (21 календарний день) та надала лікарняний лист про хворобу з 05.04.2017 по 25.04.2017 (т.1 а.с. 66).

Відповідно до наказу № 10 - ВК /ТМ від 28.04.2017 ОСОБА_1 продовжили відпустку з 28 квітня 2019 по 21 травня 2017 року.

Наказом № 6 - ВК/ТР від 10.03.2017 року Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 з 15 травня 2017 року начальнику відділу кадрів, провідному інженеру з охорони праці за суміщенням ОСОБА_1 змінено істотні умови праці, а саме - скасовано ОСОБА_1 режим неповного робочого часу та встановлено повний режим робочого часу (5-денний робочий тиждень, 8-годинний робочий день) ( т.2 а.с.61).

10.03.2017 ОСОБА_1 направлено рекомендованим листом попередження про зміну істотних умов праці, відповідно до наказу № 6 - ВК/ТР від 10.03.2017 року Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 (а.с. 54 т.1).

22.04.2017 ОСОБА_1 отримала вищезазначений наказ, письмово висловила з ним незгоду та повернула адміністрації ТОВ ( т.2 а.с. 61).

Згідно пояснень ОСОБА_1 до цього наказу вона надала службову записку № 9 від 20.03.2017 про свою згоду на перехід на нові умови праці, але тільки за її особистою заявою та на підставі юридично грамотного складеного наказу (т.1 а.с. 26).

28 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийшла до офісу ТОВ, але їй не відчинили двері і до роботи не допустили, що було зафіксовано нею у повідомленні про не допуск, вимозі про причини не допуску, акті про не допуск від 28.04.2017, зверненні до правоохоронних органів та висновку Новобаварського відділу національної поліції України від 16.05.2017 (т. 1 а.с. 59 - 64).

Наказом № 18 - ВК/ТР від 16.05.2017 Про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України позивачку було звільнено з посади начальника відділу кадрів, провідного інженера з охорони праці за суміщенням ТОВ з 16 травня 2017 року за пунктом 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці. Встановлено обов`язок ТОВ виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Листом ТОВ № 134 від 16.05.2017 ОСОБА_8 направлений наказ про звільнення від 16.05.2017 та повідомлення про нараховану суму при звільненні, а також запропоновано з`явитися для отримання трудової книжки (т.1 а.с. 67).

13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ з листом - повідомленням № 9, у якому зазначила, що згодна перейти на зміну умов праці, про що повідомила у службовій записці № 9 направленій на адресу ТОВ з наказом № 6 - ВК/ТР від 10.03.2017. Висловлена нею незгода стосується юридичного формулювання цього наказу. Своє звільнення вважає незаконним з декількох підстав, про які ТОВ дізнається з судового позову. Також повідомила про незгоду з проведеним розрахунком при звільненні та попросила направити їй трудову книжку цінним листом за її адресою, надати їй наказ про зміну умов праці та відповідь на її повідомлення про не допуск на роботу ( т.2. а.с. 24).

30 червня 2017 року ОСОБА_9 повторно звернулася до керівництва ТОВ з листом - повідомленням № 10 та проханням надати їй наказ про зміну умов праці та видати трудову книжку (т.1 а.с. 25).

04.07.2017 у відповідь на лист - повідомлення № 9 від 13.03.2017 ТОВ надіслало ОСОБА_1 трудову книжку ( т.1 а.с. 68, зворот).

Згідно наданої копії наказу № 18 - ВК/ТР від 16.05.2017 Про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України ОСОБА_1 22.05.2017 року була з ним ознайомлена та зазначила власноруч, що її звільнення незаконне з декількох підстав (т.2 а.с. 60, зворот).

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Головного управління Держпраці в Харківській області зі скаргою на своє незаконне звільнення, у якому просила Інспекцію з праці перевірити викладені у скарзі факти шляхом створення комісії з її особистою участю та вирішити питання про відповідальність винних осіб. Одночасно повідомила, що трудову книжку отримала 10.07.2017 ( т. 1 а.с.70 - 71).

Головне управління Держпраці в Харківській області листами від 06.06.2017, 01.08.2017, 10.08.2017 повідомило ОСОБА_1 про не можливість проведення перевірки ТОВ та роз`яснювало, що вона має право звернутися до суду (т. 1 а.с. 109 - 111).

22 лютого 2018 року позивачка повторно звернулася до Головного управління Держпраці у Харківській області з проханням провести перевірку дотримання ТОВ її трудових прав та надати відповідь (т.1 а.с. 112).

Згідно відповіді Головного управління Держпраці у Харківській області від 04.04.2018 за результатами перевірки ТОВ встановлено порушення законодавства про працю при звільненні ОСОБА_1 , останній рекомендовано звернутися за захистом порушених прав до суду ( т.1 а.с. 149 - 151).

Відповідно до п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Положеннями ч. 3 ст. 32 КЗпП України визначено, що зміна істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги п. 6 ст. 36 КЗпП України щодо належного повідомлення працівника не пізніше ніж за 2 місяці.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, що припинення трудового договору за п.6

ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відповідно до ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин, обставини справи щодо звільнення позивачки та дійшов обґрунтованого висновку про порушення ТОВ вимог п.6 ст. 36 КЗпП України та ч.3 ст.40 КЗпП України щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 за умови наявності її згоди на зміну істотних умов праці та у період її знаходження у відпустці.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ст.ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.

Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.

Загальне правило про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, конкретизується стосовно звільнення працівника.

В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Висновок про відмову у задоволені позову про покладення на відповідача обов`язку: визнати процедуру звільнення незаконною та скасувати наказ про звільнення; видати новий наказ про звільнення , змінити в наказі про звільнення формулювання; перенести дату звільнення з 16.05.2017 на 10.07.2017; скасувати накази Про відпустку без збереження заробітної плати; Про зміну істотних умов праці у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 строку звернення до суду є обґрунтованим та відповідає вимогам ст.ст. 233,234 КЗпП України.

Суд належним чином перевірив та обґрунтував чому пропущений ОСОБА_1 строк позовної давності поновленню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку суду не спростовують. Наведені нею доводи початку перебігу строку звернення до суду з дати отримання відповіді Інспекції з охорони праці від 04.04.2018 не є обґрунтованими.

Інспекція з охорони праці не відноситься до органів, до компетенції яких законом віднесено розгляд трудових спорів. Про необхідність звернення до суду за захистом трудових прав ОСОБА_1 було повідомлено листами Інспекції від 06.06.2017, 01.08.2017, 10.08.2017. Свою незгоду зі звільненням у зв`язку з його незаконністю позивачка висловила письмово 22.05.2017, про що особисто зазначила на наказі про звільнення від 16.05.2017 (т.2 а.с. 60, зворот). В чому виявилося зазначена незаконність та як само були порушені її трудові права позивачка детально виклала в скарзі до Інспекції з охорони праці в Харківській області від 20.07.2017 (т.1 а.с. 70 - 71).

До суду ОСОБА_1 звернулася 28.03.2018, що підтверджується даними штампу на поштовому відправленні (т.1 а.с. 118), тобто після спливу 3 місяців з того часу як дізналася про порушення своїх прав незаконним звільненням.

Наведені позивачкою у клопотанні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку (т.1 а.с. 103 - 104) не можуть вважатися поважними тому, що не свідчать про тривале лікування позивачки або об`єктивну неможливість її звернення до суду у зв`язку з доглядом за літнім батьком.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять доводів щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову про стягнення вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди. Тому судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення в цій частині.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 листопада 2019 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді А.В. Котелевець

Р.М. Піддубний