Рішення

від 03.12.2019 по справі 266/3467/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 266/3467/17

Провадження № 2/266/69/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Д`яченко Д.О.,

за участі секретаря судового засідання - Сологуб Т.В.,

представника позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Приватне підприємство "ОМС" про визнання правочинів удаваними та недійсними, третя особа : ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що 22.05.2013 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики грошей. Відповідно до умов договору позики, відповідач отримав від нього в борг грошові кошти у розмірі 264000,00 гривень, що було еквівалентно 33000,00 доларів США, зобов`язавшись повернути суму позики в строк до 22 травня 2016 року. Так ОСОБА_4 повернув ОСОБА_3 лише грошову суму у розмірі 16000,00 гривень, що еквівалентно 1000,00 доларів США. При цьому іншу частину суму, не дивлячись на постійні перемовини відповідач ОСОБА_4 не повернув. Тому з метою захисту своїх порушених прав позивач ОСОБА_3 звернувся до суду, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 1365438,40 гривень, що відповідає 52822 доларів США за курсом на 01.08.2017 року, яка складається з суми боргу у розмірі 248000,00 гривень, суми пені за кожний день прострочення відповідно до п. 9 Договору - 1078800,00 гривень, а також інфляційні витрати у розмірі 38638,40 гривень, а також стягнути всі судові витрати з відповідача.

В лютому 2018 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , Приватного підприємства "ОМС", третя особа ОСОБА_5 , в обґрунтування якого зазначив, що на початку 2013 року він розглядав можливість придбання нежитлового приміщення. Так агенцією нерухомості "Проспект" було запропоновано приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Власником 21/100 частини приміщення за вказаною адресою було Приватне підприємство "ОМС" директором якого виступав ОСОБА_3 . Так з метою фіксації намірів про купівлю-продаж приміщення між ним та ОСОБА_3 був укладений попередній договір, за яким він передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2000,00 доларів США, тобто завдаток. В подальшому з метою ухилення від оподаткування між тими ж сторонами 22.05.2013 року були оформлені договір дарування нежитлового приміщення В-1, що складає 21/100 частини нежитлових будівель, за яким ПП "ОМС" подарував вказану частку ОСОБА_4 також був укладений договір позики грошей, за яким ОСОБА_3 ніби надає ОСОБА_4 у позику 264000,00 гривень. Проте фактичної передачі будь-яких коштів за договором позики не було, а нежитлове приміщення так і не було надано у користування ОСОБА_4 , оскільки ПП "ОМС" в особі керівника ОСОБА_3 так і не звільнило приміщення від свого майна та продовжувало використовувати приміщення у своїй діяльності. В той самий час в Україні погіршилася політична та економічна ситуація, і тому він зрозумів, що не має можливості викупити таку частку нежитлового приміщення, і тому запропонував ОСОБА_3 припинити відносини, на що останній погодився, проте нічого зроблено не було. Наприкінці 2017 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, а тому відповідач за основним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_4 змушений звернутися до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання правочину удаваним, оскільки він був вчинений з метою приховування іншого правочину. Просив суд визнати договір дарування нежитлового приміщення В-1, що складає 21/100 частини нежитлових будівель від 22.05.2013 року між Приватним підприємством "ОМС" та ОСОБА_4 та договір позики грошей від 22.05.2013 року удаваним та таким, що приховують договір купівлі-продажу нерухомого майна; визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.05.2013 року між Приватним підприємством "ОМС" та ОСОБА_4 недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 266/3467/17 (провадження № 2/266/69/19) розподілено на суддю Д`яченко Д.О.

Відповідно до ухвали суду від 22.01.2019 року по справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.01.2019 року забезпечено позовом та накладено арешт на майно належне відповідачу ОСОБА_4 .

Представник позивач за первісним та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав зазначених у ньому, просила позов задовольнити у повному обсязі. Щодо зустрічного позову, то просила у задоволенні відмовити.

Відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 подав до суду заперечення в якому зазначив, що первісний позов ОСОБА_3 не визнає, оскільки між ним та позивачем існувала домовленість на рахунок купівлі-продажу нерухомого майна, і саме через це між ними був укладений договір позики грошових коштів, проте ОСОБА_3 фактично гроші йому не передавав. І в цей же день був укладений договір дарування нежитлового приміщення, за яким ОСОБА_3 подарував 21/100 частки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . До того ж, ним було сплачено ОСОБА_3 лише 8155,00 гривень, а не 16000,00 гривень, як він зазначає у позові. Просив у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , який діє на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги, в суді первісний позов не визнав, оскільки як зазначено у відзиві, то між сторонами існувала домовленість на рахунок купівлі-продажу нерухомого майна. Проте оскільки ОСОБА_4 не мав всієї суми для купівлі майна, то сторони дійшли згоди про оформлення договору позики, за яким наче ОСОБА_3 передав йому грошові кошти у борг, при цьому в цей же день також був оформлений також і договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарував нерухоме майно, яке хотів придбати за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 . Тобто вказані правочини було вчинено з метою ухилення від оподаткування. При цьому фактичної передачі нежитлового приміщення не відбулося. І саме докази надані ними до зустрічного позову підтверджують безгрошову природу "договору позики", тобто, що воля сторін була направлена на виникнення відносин купівлі-продажу замість договору дарування та договору позики. Вважає, що належними та допустимими письмовими доказами є підписаний між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі 19.02.2013 року попередній договір щодо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та угода про задаток від 19.02.2013 року, в якій сторони розписалися про передачу ОСОБА_4 ОСОБА_3 грошей у розмірі, що відповідає 2000,00 доларів США. Тобто фактично сторони намагалися оформити відносини з купівлі-продажу з відстрочкою платежу, що підтверджується письмовими доказами, тому до відносин сторін повинні застосовуватися правила щодо укладення договорів купівлі-продажу. Підтримав доводи викладені у зустрічному позові, просив його задовольнити.

Свідок ОСОБА_6 в суді показала, що була присутньою при укладенні договору позики грошей між сторонами, здійснювала підрахунок грошових коштів за допомогою машинки.

Представник відповідача за зустрічним позовом Приватне підприємство "ОМС" до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, із будь-якими заявами, клопотаннями, відзивом на адресу суду не звертався.

Третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_5 звернулась до суду із заявою, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, з вирішенням справи на розсуд суду.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 02 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , укладений договір позики грошей, за умовами якого позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 264000,00 гривень, що еквівалентно 33000,00 доларів США, а відповідач отримав вказані грошові кошти та зобов`язався повернути позикодавцю таку суму позики в строк до 22 травня 2016 року включно. (а.с.5)

За п. 3 Договору позики грошей від 02.05.2013 року за домовленістю сторін за користування позикою проценти на стягуються.

Відповідно до п. 9 Договору позики грошей від 02.05.2013 року за прострочення виконання зобов`язань за цим договором позичальник виплачує пеню в розмірі 1 (одного) відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення, а саму позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Також судом встановлено, що між сторонами Приватне підприємство "ОМС" в особі уповноваженої особи ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони, 22 травня 2013 року був укладений договір дарування нежитлового приміщення В-1, що складає 21/100 частин нежитлової будівлі за номером АДРЕСА_1 . (а.с.45-45)

Як слід з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 112349191 від 31.01.2018 року власником 21/100 частини нежитлової будівлі за номером АДРЕСА_1 . (а.с.47)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалася на удаваність укладеного договору дарування, договору позики грошей, які приховують договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

За умовами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, згідно з якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626, частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).

За приписами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Таким чином, суд враховує, що на виконання оспорюваного договору дарування нерухомого майна ОСОБА_4 було передано у власність об`єкт договору, тобто відбулося відчуження майна, учасники правочину мали намір і створили юридичні наслідки, тобто на переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що сторони діяли добросовісно, не зловживали своїми цивільним правами на шкоду правам інших осіб, до того ж жодних належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що під договором позики, договором дарування сторони приховали договір купівлі-продажу позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Надані позивачем документи на підтвердження його обґрунтувань позову, не підтверджують факт укладання саме договору купівлі-продажу, та не спростовують факт укладання між сторонами договору позики грошей, договору дарування. Наявний в матеріалах справи договір позики грошей не містять жодних вказівок на договір дарування, договір купівлі-продажу.

Таким чином, вимоги за даним позовом є недоведеними та не обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання удаваним договору дарування, договору позики грошей від 22.05.2013 року, визнання договору купівлі-продажу недійсним суд виходить із того, що сторонами було повністю додержані вимоги, які в силу ст. 203 ЦК України є необхідними для чинності правочину, а позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 не надано доказів, що обидві сторони, укладаючи оспорюваний договір позики грошей, договір дарування, бажали приховати договір купівлі-продажу, а тому підстави для задоволення позову у відповідності до вимог ст. 235 ЦК України відсутні.

Окрім того, на підтвердження укладення договору позики грошей стороною позивача за первісним позовом додано заяви ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Куркчи Г.І., про надання дозволу одного із подружжя на укладення договору безпроцентної позички грошових коштів у розмірі 267300,00 гривень, що еквівалентно 33000,00 долари США.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти чи інші речі, які визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

За умовами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, встановленому договором.

Згідно ст.526, 527 ЦК України зобов`язання повинно бути виконано належним чином та відповідно з умовами договору та вимог Цивільного кодексу. Боржник повинен виконати свої обов`язки, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням вимог, визначених змістом зобов`язання.

Як встановлено судом під час розгляду справи та фактично не заперечувалося сторонами, то відповідач за основним позовом ОСОБА_4 на виконання взятого на себе зобов`язання повернув ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 16000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так судом встановлено, що сума заборгованості за Договору позики грошей від 02.05.2013 року складає 248000,00 гривень, тобто сума позики за відрахуванням 16000,00 гривень. (264000,00 - 16000,00 - 248000,00 гривень).

Перевіряючи правильність розрахунку пені зробленого позивачем ОСОБА_3 , із яким суд погоджується, відповідно до п. 9 Договору позики грошей від 02.05.2013 року у вигляді 1% за кожен день прострочення від простроченої суми, що в загальній сумі становить 1078800,00 гривень, та складається з наступного: травень 2016 року - 9 днів, що становить 22320,00 гривень; червень 2016 року - 30 днів, що становить 74400,00 гривень; липень 2016 року - 76880,00 гривень; серпень 2016 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень; вересень - 30 днів, що становить 74400,00 гривень; жовтень 2016 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень; листопад 2016 року - 30 днів, що становить 74400,00 гривень; грудень 2016 - 31 день, що становить 76880,00 гривень; січень 2017 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень; лютий 2017 року - 28 днів, що становить 69440,00 гривень; березень 2017 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень; квітень 2017 року - 30 днів, що становить 74400,00 гривень; травень 2017 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень; червень 2017 року - 30 днів, що становить 74400,00 гривень; липень 2017 року - 31 день, що становить 76880,00 гривень.

Стосовно обрахованої позивачем ОСОБА_3 суми інфляції за період з червня 2016 року по липень 2017 року, то середній індекс інфляції становить 115,57, який обчислено судом шляхом перемноження щомісячних індексів інфляції за вказаний період (99,8% х 99,9% х 99,7% х 101,8% х 102,8% х 101,8% х 100,9% х 101,1% х 101,0% х 101,8% х 100,9% х 101,3% х 101,6% х 100,2%). Таким чином сума інфляції становить: 248000,00 гривень х 115,57% = 38613,60 гривень, а тому в цій частині первісний позов підлягає часткового задоволенню.

За таких обставин, суд з урахуванням перевіреного розрахунку позивача, приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених вимог позивача ОСОБА_3 за первісним позовом , які регулюються умовами укладеного між сторонами договору та нормами чинного законодавства України, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України оскільки суд прийшов до висновку про задоволенні первісного позову ОСОБА_3 , який при зверненні до суду із позовом був звільнений від сплати судового збору, то суд стягує судовий збір з відповідача ОСОБА_4 на користь держави у розмірі 8000,00 гривень, що дорівнює максимальній сумі справляння судового збору за подання позову майнового характеру фізичною особою станом на 2017 рік.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,12,77,81,141,263,265 ЦПК України, ст.202,203,235,526-527,549,625,626,627,717-719,1046,1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 заборгованість за договором займу у загальному розмірі: 1365413 (один мільйон триста шістдесят п`ять тисяч чотириста тринадцять) гривень 60 копійок, яка складається з наступного: суми боргу у розмірі 248000,00 гривень, суми пені за кожний день прострочення у розмірі 1078800,00 гривень, індексу інфляції у розмірі 38613,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8000,00 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Приватне підприємство "ОМС" про визнання правочинів удаваними та недійсними, третя особа : ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13.12.2019 року.

Суддя Д`яченко Д. О.