Рішення

від 09.12.2019 по справі 908/2002/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи звукозаписувальному пристрої27/143/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2019 Справа № 908/2002/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Молодіжна, 3) в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах -

Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 39820689)

до відповідача: Фермерського господарства «Іва» (72002 Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, 31/31, ідентифікаційний код юридичної особи 25479624)

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

за участю

представника прокуратури: Редька М.В., довіреність № 053130 від 26.06.2019

представника позивача: Гурильов А.С., довіреність № 8-0.63-1/62-19 від 02.01.2019

представник відповідача: Никоненко І.С., угода № 11006/19 від 10.06.2019

СУТЬ СПОРУ:

07.08.2019р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області до Фермерського господарства «Іва» про витребування із незаконного володіння Фермерського господарства «Іва» (адреса: вул. Центральна (Леніна), 31/31, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, 72002, ідентифікаційний код юридичної особи: 25479624) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (адреса: вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код юридичної особи: 39820689) земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 Олександру ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1996 серії ЗП № 11-501593, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 105.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 07.08.2019 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2002/19 та визначено до розгляду судді Дроздової С.С.

Ухвалою суду від 09.08.2019 справу № 908/2002/19 прийнято до розгляду та відкрито провадження суддею Дроздовою С.С., присвоєно справі номер провадження 27/143/19, розгляд справи призначено на 09.09.2019р.

Справа № 908/220/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

Перед початком підготовчого засідання 09.09.2019 від Фермерського господарства «Іва» надійшла заява про відвід судді Дроздовій С.С. (вх. № 08-08/18454/19 від 09.09.2019р).

Ухвалою суду 09.09.2019 суддею Дроздовою С.С. заяву Фермерського господарства "Іва" про відвід судді Дроздової С.С. залишено без задоволення.

Зупинено провадження у справі № 908/2002/19 до вирішення питання про відвід судді іншим складом суду, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, заяву Фермерського господарства "Іва" про відвід судді Дроздової С.С. у справі №908/2002/19 передано судді Федоровій О.В.

Ухвалою від 10.09.2019 (суддя Федорова О.В.) у задоволенні заяви Фермерського господарства "Іва" про відвід судді Дроздової С.С. у справі № 908/2002/19 відмовлено.

Ухвалою суду від 12.09.2019 провадження у справі № 908/2002/19 поновлено з 26.09.2019, підготовче засідання призначено на 26.09.2019.

26.09.2019 на адресу Господарського суду, в порядку ст. 49 ГПК України, надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_3 , про визнання за ним в порядку спадкування право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 2323355100:09:004:0012 площею 13.6998 гектарів, яка розташована на території Михайлівської селищної ради Запорізької області, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП ІІ-501593 від 16.09.1996 та була надана в постійне користування ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 26.09.2019, підготовче засідання відкладено відповідно до ст. 183 ГПК України на 04.11.2019.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 26.09.2019 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2002/19 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 27.09.2019 судом відмовлено ОСОБА_3 у відкритті провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.11.2019, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження закрито та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 21.11.2019р.

Ухвалою суду від 21.11.2019р. відповідно до ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 09.12.2019р..

У судовому засіданні 09.12.2019р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Технічна фіксація здійснюється на програмно-апаратному комплексі Оберіг .

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам прокуратури, позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

09.12.2019р. під час розгляду справи по суті представник прокуратури підтримав позовні вимоги. Просить задовольнити позовні вимоги.

09.12.2019р. під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов, заявлений Заступником керівника Енергодарської місцевої прокуратури.

09.12.2019р. під час розгляду справи по суті представник відповідача проти позову заперечив, письмового відзиву не надав. У встановлений судом строк, відповідач відзив не надав. Відповідач не звертався до суду з заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для подання відзиву.

Усно представник під звукозапис судового процесу, зазначив закрити провадження у справі.

Підстав щодо закриття провадження у справі, або письмової заяви суду не надано.

В засіданні суду 09.12.2019 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 09.12.2019, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до рішення Михайлівської районної ради Запорізької області від 19.04.1996 № 11 ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 13,7 га в постійне користування для створення фермерського господарства.

На підставі вищевказаного рішення районної ради Іванчегло О.І. отримано Державний акт на право постійного користування землею від 16.09.1996 серії ЗП № ІІ-501593, згідно з яким останньому надано у постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 13,7 га, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району.

Вказаний Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 105.

23.02.1998 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Іва» .

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Статуту предметом діяльності ФГ є виробництво, виготовлення, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції на засадах підприємства, здійснення інших видів діяльності, пов`язаних з аграрним виробництвом та дозволених законодавством України; випічка хлібобулочних виробів, переробка соняшника на олію, здача в оренду складських приміщень. Основними цілями діяльності ФГ є задоволення власних потреб членів господарства та найманих працівників через збільшення виробництва товарної сільськогосподарської продукції на засадах раціонального використання землі і підвищення її родючості, переробки цієї продукції, з метою одержання прибутків.

Відповідно до п. 5.2 Статуту голові господарства (його засновнику) видано Михайлівською районною радою Запорізької області Державний акт на право постійного користування землею 16 вересня 1998 року серія ЗП ІІ-501593. Голова господарства здійснює повноваження щодо земельних ділянок, наданих йому безпосередньо для ведення фермерського господарства.

З викладеного вбачається, що ФГ Іва створено та організовано на земельній ділянці, наданій у постійне користування ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1996 серії ЗП № ІІ-501593.

В 2001 році було прийнято новий Земельний кодекс України, який вступив у дію 01.01.2002 року.

Згідно до внесених змін до положень статті 92 та п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу було обмежено коло суб`єкті права постійного користування землею: таку можливість отримали виключно юридичні особи (лише державні та комунальні підприємства, а дещо згодом і громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації).

Громадяни та юридичні особи повинні були згідно пункту б розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Згідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року, передбачено, зокрема, обов`язковість державної реєстрації права на постійне користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для господарських потреб тощо.

ОСОБА_4 не переоформив та не зареєстрував у визначеному порядку земельну ділянку, кадастровий номер 2323355100:09:004:0012.

Згідно актового запису про смерть № 36 від 12.02.2013, виданого Михайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, громадянин ОСОБА_4 , помер 11.02.2013.

З огляду на викладене вбачається, що право постійного користування вищезгаданою земельною ділянкою у ОСОБА_4 припинилось із його смертю.

Разом з цим, ФГ Іва продовжує здійснювати свою діяльність на земельній ділянці площею 13,7 га, що підтверджується інформацією Василівського управління ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату ФГ Іва земельного податку від 14.03.2019 № 1366/10/08-01-55-06, податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи ФГ Іва за 2017-2019 роки, статутом ФГ Іва .

Заступник керівника Енергодарської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з позовом про витребування із незаконного володіння Фермерського господарства «Іва» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1996 серії ЗП № ІІ-501593, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 105.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що, що право постійного користування, що виникло у фізичної особи лише на підставі державного акту без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

У ході інвентаризації вищевказаної земельної ділянки їй було присвоєно кадастровий номер 2323355100:09:004:0012 і визначено точну площу - 13,6998 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.05.2019 № НВ-2306348192019 та витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.05.2019.

На думку прокурора та позивача єдиним належним та законним користувачем спірних земельних ділянок був Іванчегло О.І., а відповідач незаконно, без відповідної правової підстави заволодів цими землями, після смерті останнього.

Таким чином, ФГ Іва з часу смерті ОСОБА_4 продовжує утримувати та використовувати земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га, у тому числі для вирощування сільськогосподарських культур, цим самим незаконно, без відповідної правової підстави заволодівши нею.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

За змістом ст.ст. 19, 20 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Необхідно зазначити, що відповідачем жодного правовстановлюючого документу на спірні земельні ділянки суду не надано, право (власності, постійного користування, оренди) на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку за відповідачем не зареєстровано.

Крім того, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Запорізькій області - головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Пономаренко Т.П. за результатами проведеної перевірки встановлено факт несвоєчасного повернення тимчасово зайнятої спірної земельної ділянки, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 30.07.2019 № 690/0/92-19ДК/1176/АП/09/01/-19.

Згідно із витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданої відділом у Михайлівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.05.2019, нормативно грошова оцінка земельної ділянки 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га складає 403647 грн. 50 коп.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Зі змісту ч. 2 цієї статті вбачається, що громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

За змістом статей 6, 50 Земельного Кодексу України 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського господарства); громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до змісту ст.ст. 22-24 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ (діючого на час видачі державного акту) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» цього Кодексу визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею - довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Положення пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 р., можуть здійснювати таке переоформлення.

Як встановлено судом, після набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України, ОСОБА_4 право власності або оренди на земельну ділянку, передану йому у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею, виданого 16.09.1996р., за життя переоформлено не було. Договори, які б передбачали можливість передачі в порядку спадкування права користування землею сільгосппризначення (емфітевзис) між власником земельної ділянки та ОСОБА_4 свого часу не укладалися. З часу його смерті Фермерським господарство м «Іва» дій щодо оформлення прав на земельну ділянку також не вчинялося.

Приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування громадянину ОСОБА_4 , вона не входить до складу майна фермерського господарства, тому не може використовуватись цим господарством після смерті ОСОБА_4 , адже будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.

Необхідно зазначити, що Верховний Суд України у постановах від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс-16 висловив правову позицію з цього питання, з якою погодився і Верховний Суд (постанова від 24.01.2018 у справі № 908/799/17): право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано та не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції від 22.06.1993, яка діяла на час надання ОСОБА_4 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

01.08.2003р. набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV Про фермерське господарство , за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

У статті 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, у тому числі, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, земельна ділянка, надана у постійне користування громадянину ОСОБА_4 , не входять до складу майна Фермерського господарства Іва , тому це господарство не може користуватися ними після смерті ОСОБА_4 , адже будь-які права приватних осіб щодо зазначених земельних ділянок припинилися зі смертю належного користувача.

Фермерське господарство Іва не надало правовстановлюючих документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірними земельними ділянками.

Ураховуючи положення чинного як на час отримання ОСОБА_4 державного акта на право постійного користування, так і на час розгляду справи, суд вважає що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано, та не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб.

Відповідно до Інформації з реєстру земельна ділянка за кадастровим номером 2323355100:09:004:0012 перебуває у державній власності.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 325 Цивільного кодексу України).

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 цього Кодексу вбачається, що у зазначеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 189678899 (час формування 21.11.2019) власником земельної ділянки кадастровий № 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га є Держава Україна в особі Головного управління Держгеогадастру у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 39820689.

За загальними правилами чинного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Порушення права державної власності на землю відбувається по цей час, чим об`єктивно порушуються права власника в користуванні та розпорядженні своїм майном, тоді як сам факт надання спірної земельної ділянки у постійне користування не змінює форму власності на земельну ділянку, а закон вимагає переоформлення таких прав.

Статтями 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Преметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом даного позову є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Згідно зі ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 1212 глави 83 ЦК України, якою обґрунтовано позовні вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Із змісту цієї норми слідує, що для встановлення чи набула особа відповідного зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності, спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

Вищенаведеним повністю підтверджується перебування земельної ділянки у державній власності, факт її вибуття з володіння позивача та факт їх знаходження у незаконному володінні відповідача. Відповідач доказів на підтвердження наявності правових підстав для утримування спірної земельної ділянки не надав.

Дана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 908/1393/18.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За вказаних обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури, м. Енергодар, Запорізька область в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фермерського господарства «Іва» , смт Михайлівка, Запорізька область задовольнити.

Витребувати із незаконного володіння Фермерського господарства «Іва» (72002 Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, 31/31, ідентифікаційний код юридичної особи 25479624) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 39820689) земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323355100:09:004:0012 площею 13,6998 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 16.09.1996 серії ЗП № ІІ-501593, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 105.

Стягнути з Фермерського господарства «Іва» (72002 Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, 31/31, ідентифікаційний код юридичної особи 25479624) на користь Прокуратури Запорізької області в особі Енергодарської місцевої прокуратури (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Молодіжна, 3, розрахунковий рахунок № 35217905000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 19.12.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова