Постанова

від 17.12.2019 по справі 924/497/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17 грудня 2019 року Справа № 924/497/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р.

(ухвалене о 12:23 год. у м. Хмельницький, повний текст складено 09.09.2019 р.)

у справі № 924/497/19 (суддя Яроцький А.М.)

за позовом ОСОБА_1

до Приватної фірми "АіЄ"

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) фізичної особи ОСОБА_2

2) фізичної особи ОСОБА_3

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу"

5) фізичної особи ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення власника №3 від 17.11.2007р.

за участю представників сторін:

від позивача - Ткач Я.С.;

від відповідача - не з`явився;

від ОСОБА_2 - не з`явився;

від ОСОБА_3 - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" - Чулкова Н.К.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" - Чулкова Н.К,;

від ОСОБА_4 - Ткачук Ю. Г.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Приватної фірми "АіЄ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичної особи ОСОБА_2 , фізичної особи ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу", фізичної особи ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення власника №3 від 17.11.2007р.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 в позові відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що ОСОБА_6 був єдиним засновником та власником Приватної фірми "АіЄ", однак згідно з свідоцтвом про смерть від 29.02.2010р., останній помер.

За змістом рішення власника №3 Приватної фірми "АіЄ" від 17.11.2007р. ОСОБА_6 вирішено:

- надати згоду на відчуження майна підприємства (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження, шляхом укладення цивільно-правових договорів;

- надати згоду на уповноваження директора підприємства на укладання та підписання від імені підприємства договорів відчуження майна (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження. Рішення щодо відчуження майна підприємства приймає директор підприємства;

- надати дозвіл директору підприємства на відчуження майна підприємства (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження, надання нерухомого майна в оренду, а також укладення інших угод, сума яких перевищує суму, еквівалентну десяти тисячам доларів США.

Згідно зі змістом висновку експерта № 68 Т від 01.07.2014 р., на дослідження якому надано рішення власника №3 Приватної фірми "АіЄ" від 17.11.2007р., встановлено, що підпис в графі "підпис власника ПФ "АіЄ" Євдощук А.С." виконано за допомогою факсимільного кліше.

У висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №2008/15-33 від 31.03.2015р., на дослідження якому надано рішення власника №3 приватної фірми "АіЄ" від 17.11.2007р., встановлено, що відтиски печатки від імені ПФ "АіЄ" нанесені не у листопаді 2007 року, а в період часу з грудня 2013 року по лютий 2014 року. Встановити давність виконання підписів від імені ОСОБА_6 , які нанесені за допомогою факсиміле, та давність виконання друкованого тексту у двох примірниках рішення №3 Приватної фірми "АіЄ" від 17 листопада 2007 року, не є можливим у зв`язку з відсутністю на даний час науково обґрунтованої методики з вирішення таких завдань судово-технічної експертизи документів, а саме, встановлення давності виконання підписів за допомогою факсиміле.

Надалі, після смерті єдиного власника ПФ "А і Є" ОСОБА_6 , успадковано майнові права засновника приватної фірми "А і Є" фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі по 1/4 частки майна кожний.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22.05.2019р., ОСОБА_1 (керівник), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані засновниками приватної фірми "А і Є". Як органи управління юридичної особи зазначено: загальні збори власників, дирекція фірми. В п. 1.4 Статуту у редакції 2018р. вищевказані особи рахуються власниками фірми.

Судом зазначено, що оскільки ОСОБА_1 на момент його прийняття рішення власника №3 від 17.11.2007р. не був учасником (засновником) приватної фірми "АіЄ, то його корпоративні права позивача не порушені спірним рішення власника, а тому суд відмовив в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також, суд першої інстанції послався на обставини, встановлені в рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 04.08.2016р. в справі 686/3676/16-ц спростовані посилання позивача на те, що ОСОБА_6 не підписував рішення власника №3 від 17.11.2007 р. і печатка на ньому проставлена в період з грудня 2013 року по січень 2014 року, обґрунтовані висновками експертів № 68 Т від 1 липня 2014 року та №2008/15-33 від 31 березня 2015 року та посилання позивача на те, що зміст оскаржуваного рішення власника не відповідає вимогам статуту ПФ "А і Є".

Зазначено, що при вирішенні справи судом не встановлено порушення майнових прав ОСОБА_1 оскаржуваними рішенням та договорами.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 скасувати та прийняти ухвалити рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

24.06.2019 р. уповноваженою особою ПФ "АіЄ", згідно наданого протоколу загальних зборів власників ПФ "АіЄ" від 24.05.2019р., повідомлено про визнання позову з посиланням на ч. 2 ст. 46 та ч. 3 ст. 185 ГПК України. Уповноважена зборами особа просила суд задовольнити позов та розглянути справу без участі представника ПФ "АІЄ".

02.08.2019 р. від уповноваженої особи ПФ "АІЄ" ОСОБА_2, згідно наданого протоколу загальних зборів власників ПФ "АіЄ" від 24.05.2019р., надійшла заява про визнання позову від 05.07.2019 р.

Обидві заяви про визнання позову були подані відповідачем в межах підготовчого судового засідання, а саме 24.06.2019 р. та 02.08.2019 р.

Суд не вирішив питання щодо визнання позову відповідачем у відповідності до положень чинного ГПК України.

Під час розгляду справи судом, жодна заява не була розглянута в судовому засіданні, по ним не приймалося жодного рішення.

Судом безпідставно ухвалами від 26.06.2019 р. та від 18.07.2019 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Бридж Плюс", ТОВ "Світ Капіталу", ОСОБА_4 .

Суд не надав оцінку тим обставинам, що:

- ОСОБА_1 звернувся з позовом в зв`язку з тим, що він як спадкоємець майнових прав померлого власника фірми ОСОБА_6 станом на 2009 рік успадкував майнові права які складалися із всього майна, які були у власності ПФ "А і Є";

- станом на момент смерті ОСОБА_6 в 2008 році оскаржуване рішення власника не існувало, що підтверджується висновками експертиз, оскільки печатка на ньому була проставлена у 2013-2014 роках;

- на момент смерті власника та на момент спадкування його майнових прав оскаржуване рішення реалізоване не було;

- будь-яких доказів підписання особисто власником оспорюваного рішення матеріали справи не містять.

У справі № 686/3676/16-ц висновки експертів № 68 Т від 1 липня 2014 року та №2008/15-33 від 31 березня 2015 року не були взяті судом до уваги та не оцінювалась як докази, оскільки були отримані в іншій справі. Вказаним висновкам експертів, суд першої інстанції оцінку також не надав.

Суд не застосував норми матеріального права, котрі підлягали застосуванню, а саме ч.3 ст. 207 ЦК України.

Місцевим господарським суомд при ухвалені рішення не надано оцінку доводам позивача, на яких ґрунтувалися вимоги позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 вважає, що вищевказане судове рішення не відповідає вимогам, встановленим ст. 236 ГПК України, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Позивач та Відповідач оспорювали в судах рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

Відтак, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/3676/16-ц від 04.08.2016 р. ОСОБА_1 було відмовлено в задоволені позову, у тому числі позовної вимоги про визнання недійсним рішення власника приватної фірми "А і Є", та відповідно підтверджена законність рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 року.

В свою чергу рішенням господарського суду Хмельницької області у справі № 924/431/16 від 11.07.2016 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. було відмовлено в задоволені позову ПФ "А і Є", в тому числі позовної вимоги про визнання недійсним та скасування рішення власника ПФ"А і Є" №3 від 12.11.2007р.

Крім того, рішенням Хмельницького міськрайсуду Хмельницької області у справі № 686/9717/14-ц від 22.10.2015 р. також було відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 у справі про визнання незаконними дій щодо відчуження нерухомого майна, визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна укладених на підставі рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 910/16068/14 від 17.02.2015 р. також було підтверджено ту обставину, що договори купівлі-продажу нерухомого майна, які були укладені приватною фірмою "А і Є" на підставі рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. жодним чином не впливають на будь-які права та обов`язки позивача.

Обставини щодо законності рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р., законності укладених на його підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна належного Приватній фірмі "А і Є" та відсутність будь якого впливу оспорюваного рішення власника Приватної фірми "А і Є" та укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна на будь-які права та обов`язки позивача встановлені вищезазначеними судовими рішеннями та відповідно до приписів ст. 75 ГПК України є встановленими та не потребують повторного доведення в даній судовій справі.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що нібито судом першої інстанції протиправно не було задоволено позовні вимоги позивача з урахуванням того, що Приватна фірма "А і Є", як відповідач у справі визнала позов, оскільки на момент визнання Приватною фірмою "А і Є" позовних вимог позивач був одним із учасників та одночасно керівником приватної фірми "А і Є". Тому визнання позовних вимог Приватною фірмою "А і Є" не відповідає вимогам чинного законодавства України і порушує права і інтереси інших учасників даної судової справи.

Оскільки рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 року підписано фізичною особою - ОСОБА_6 , то печатка на ньому Приватної фірми "А і Є" не потрібна взагалі, тому що фізична особа діє без печатки.

Безпідставним також є посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 207 ЦК України, так як рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. не є правочином в розумінні приписів ст. 202 ЦК України

За наведеного вище, ОСОБА_4 вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/497/19 від 05.09.2019 р. таким, що в повному обсязі відповідає нормам матеріального, процесуального права та дійсним обставинам справи, а апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

В поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначає наступне.

Оспорюване рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р., та будь-які інші дії вчинені власником Приватної фірми "А і Є" до моменту набуття позивачем статусу одного з учасників Приватної фірми "А і Є" (02.07.2018 р.) не можуть порушувати прав позивача щодо Приватної фірми "А і Є".

Безпідставним також є посилання позивача на невідповідність рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. приписам ч. 3 ст. 207 ЦК України, оскільки зазначена норма ЦК України регулює питання використання факсимільного відтворення підпису при вчиненні правочинів, в той час коли зазначене рішення не є правочином в розумінні приписів ст. 202 ЦК України.

При прийнятті рішення № 3 від 17.11.2007 року власником приватної фірми "А і Є", будь-які окремі цивільні права у приватної фірми "А і Є" не виникли, не змінились та не припинились.

Позовні вимоги є безпідставними, з огляду на те, що ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивачем не зазначено, які його порушені права і яким чином вони будуть відновлені у випадку задоволення судом його позовних вимог щодо визнання недійсним рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

В додаткових пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_4 заперечуючи проти задоволення позову, посилається на таке.

В результаті прийняття засновником приватної фірми "А і Є" рішення № 3 від 17.11.2007 р. не відбулось будь-яких змін в майновому стані приватної фірми "А і Є", так як оспорюване Позивачем рішення засновника приватної фірми "А і Є" не є правочином в розумінні приписів ст.202 ЦК України.

Позовні вимоги та доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки задоволення позовних вимог, не відновить будь яких прав позивача, так як оспорюване рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. жодним чином не порушує корпоративного права позивача, яке відповідно до нової редакції статуту приватної фірми "А і Є" виникло у позивача 02.07.2018 р.

Обґрунтування позовних вимог позивача порушенням його корпоративного права в частині неможливістю отримання ним прибутку від реалізованого за грошові кошти майна приватної фірми "А і Є" є безпідставним.

Позивач не був учасником приватної фірми "А і Є" ні 17.11.2007 р. (прийняття оспорюваного рішення № 3 учасником приватної фірми "А і Є"), ні 03.02.2014 р. (укладання договорів купівлі-продажу майна приватною фірмою "А і Є") і відповідно не мав жодних корпоративних прав щодо приватної фірми "А і Є".

Безпідставним також є посилання позивача на висновки експерта в обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки надані позивачем висновки експертів від 01.07.2014 р. та від 31.03.2015р. не є висновками судової експертизи в розумінні приписів ст. ст. 98, 99, 100 ГПК України.

Зазначені висновки експертів не призначались судом, у сторін судової справи не було можливості поставити свої питання на розгляд експерта, дослідити висновки експертів в судовому засіданні і при необхідності заявити клопотання про призначення додаткової, або повторної експертизи.

В наданих експертних висновках не підтверджено, що саме оригінал рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. був предметом експертного дослідження. Зі змісту експертних висновків вбачається, що експертам надали для дослідження чотири примірника рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. (висновок експерта від 01.07.2014р. досліджував 2 примірника рішення власника, висновок експерта від 31.03.2015 р. також досліджував 2 примірника рішення власника приватної фірми "А і Є").

Отже надані позивачем експертні висновки не підтверджують ту обставину, що оригінал рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. був підписаний за допомогою факсиміле.

Таким чином, ОСОБА_4 вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/497/19 від 05.09.2019 р. в повному обсязі відповідає дійсним обставинам справи, нормам чинного законодавства України та вищезазначеним правовим позиціям Верховного Суду, а подана апеляційна скарга позивача є безпідставною та необґрунтованою.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до третя особа вважає рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/497/19 від 05.09.2019 р. таким, що в повному обсязі відповідає нормам матеріального, процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом Хмельницької області було правомірно та обґрунтовано встановлено, на підставі наявних в матеріалах судової справи доказах, що на момент прийняття власником приватної фірми "А і Є" рішення № 3 від 17.11.2007 р. позивач не був ні учасником (засновником), ні спадкоємцем майнових прав учасника Приватної фірми "А і Є", а тому оспорюване позивачем рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. жодним чином не впливає та не порушує будь яких прав позивача, і внаслідок цього позовні вимоги позивача не відповідають приписам ст. 4 ГПК України.

В матеріалах судової справи перебувають чинні судові рішення, якими відмовлено позивачу та Приватній фірмі "А і Є" в задоволені позовів про визнання недійсним рішення засновника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

Залучення судом першої інстанції до участі у справі третіх осіб є обґрунтованим та законним.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм ч. 3 ст. 207 ЦК України, є безпідставними, так як рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 року не є правочином в розумінні приписів ст. 202 ЦК України.

Рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. є виключно волевиявленням власника приватної фірми "А і Є", яке в подальшому могло бути реалізовано шляхом укладання окремого правочину, а могло і не бути реалізованим.

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків викладених в рішенні суду першої інстанції.

В поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" зазначає наступне.

Рішення власника Приватної фірми "А і Є"№ 3 від 17 листопада 2007 року за своєю правовою природою не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України. Зазначене рішення є організаційно-розпорядчим документом спрямованим на безпосереднє здійснення власником унітарного приватного підприємства своїх управлінських функцій та реалізацію повноважень, передбачених законом та п. 5.2 Статуту Приватної фірми "А і Є".

З огляду на вказане, не підлягає застосуванню до рішення правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17, на яку посилається скаржник.

Таким чином, посилання позивача на те, що судом першої інстанції не було застосовано положення ч. 3 ст. 207 ЦУ України що рішення власника № 3 Приватної фірми "А і С" від 17 листопада 2007 року ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ч. 3 ст. 207 ЦК України.

Жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку ставити відбиток печатки на організаційно-розпорядчих документах власника приватного підприємства під час здійснення ним своїх у правлінських функцій, серед іншого, і на рішенні власника приватного підприємства про надання дозволу/згоди на відчуження майна.

Господарським судом Хмельницької області правомірно взято до уваги судові рішення, які набрали законної сили, та якими встановлено преюдиційні факти.

Рішення власника № 3 Приватної фірми "А і Є" від 17 листопада 2007 року жодним чином не впливає та не порушує будь-яких прав або законних інтересів позивача.

Обраний позивачем спосіб захисту не спрямований на визнання або поновлення будь-якого права позивача, з огляду на що не є ефективним способом захисту.

Станом на момент прийняття власником Приватного підприємства рішення № 3 від 17 листопада 2007 року Приватна фірма "А і Є" не була корпоративним підприємством і Євдощук A.A . не був її учасником, будь-яких корпоративних правовідносин між Приватною фірмою "А і Є" та ОСОБА_3 станом на 17 листопада 2007 року не було, а тому, спір за позовом ОСОБА_3 до ПФ "А і Є" не може вважатися корпоративним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивачем не зазначено які саме його права і яким чином порушує рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

В матеріалах судової справи перебувають чинні судові рішення якими відмовлено позивачу та Приватній фірмі "А і Є" в задоволені позовів про визнання недійсним рішення засновника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р.

Господарським судом Хмельницької області правомірно, згідно ст. 191 ГПК України не прийнято визнання позову Приватною фірмою "А і Є", в якій Позивач є і засновником в керівником, і таке протиправне визнання позову порушує права та інтереси третіх осіб у справі.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм ч. 3 ст. 207 ЦК України, є безпідставними, так як рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. не є правочином в розумінні приписів ст. 207 ЦК України.

Рішення власника приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. є лише волевиявленням фізичної особи - власника приватної фірми "А і Є", яке в подальшому могло бути реалізовано шляхом укладання окремого правочину, а могло і не бути реалізованим.

Рішення суду першої інстанції повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 02.07.2019 р. у справі № 909/829/18.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків викладених в рішенні суду першої інстанції.

В поясненнях на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" наводить доводи котрі аналогічні за своїм змістом доводам, викладеним в поясненнях Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс".

В спільних додаткових поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" вказують наступне.

Твердження представника позивача щодо порушення укладеними договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень прав позивача неодноразово спростовано судовими рішеннями, які набрали законної сили та які з урахуванням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення та не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

11 грудня 2014 року відбулися загальні збори власників Приватної фірми "А і Є", на яких були присутні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на яких за результатами розгляду третього питання порядку денного було прийнято рішення - передати нерухоме майно Приватної фірми "А і Є" яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Галана, буд. 6/1 до статутного капіталу ТОВ "Хмельницькекобуд" за ціною 70000 грн. Нерухоме майно за вищевказаною адресою складає єдиний майновий комплекс загальною площею 1203,9 кв. м.

Також, 11 грудня 2014 року Приватна фірма "А і Є" передала, а ТОВ "Хмельницькекобуд" прийняло до статутного фонду нерухоме майно (нежитлове приміщення), яке розташоване за адресою: Хмельницька обл ., м . Хмельницький , вул. Галана, буд . 6/1. Ціна майна визначається власниками Приватної фірми "А і Є" та становить 70000 грн.

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань №21613370 від 15 січня 2016 року (копію додано до додаткових пояснень), одним із засновників ТОВ "Хмельницькекобуд" є Приватна фірма "А і Є" з розміром внеску до статутного капіталу 70000 грн.

При цьому, кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "Хмельницькекобуд" є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .

Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вважаючи себе засновниками Приватної фірми "А і Є", передали нежитлове приміщення у статутний капітал тієї юридичної особи, кінцевими бенефіціарними власниками якої вони є.

З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" просять залишити рішення Господарського суду Хмельницької області у справі №924/497/19 від 05 вересня 2019 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Приватна фірма "АіЄ", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судових засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 02.12.2019 р. та 17.12.2019 р. представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити.

Представник ОСОБА_4 в судових засіданнях заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" в судових засіданнях заперечували проти задоволення позовних вимог, з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. В зв`язку із викладеним просили оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 17.12.2019 р. представники від відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач та треті особи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені відповідачу та третім особам, копія реєстру на відправку рекомендованої кореспонденції від 04.12.2019 р. та роздруківка з веб-сайту Укрпошта про відстеження поштового відправлення https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html (т. 3, а. с. 38, 41-44, 88-89), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 06.10.1999р. зареєстровано юридичну особу - Приватну фірму "А і Є" (код 23831650) (т. 1, а. с. 43-47).

Рішенням власника №3 приватної фірми "АіЄ" від 17.11.2007р. (т. 1, а. с. 7) ОСОБА_6 було вирішено:

- надати згоду на відчуження майна підприємства (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження, шляхом укладення цивільно-правових договорів;

- надати згоду на уповноваження директора підприємства на укладання та підписання від імені підприємства договорів відчуження майна (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження. Рішення щодо відчуження майна підприємства приймає директор підприємства;

- надати дозвіл директору підприємства на відчуження майна підприємства (рухомого, нерухомого), що належить підприємству на праві власності, або майна, що буде належати підприємству на момент його відчуження, надання нерухомого майна в оренду, а також укладення інших угод, сума яких перевищує суму, еквівалентну десяти тисячам доларів США.

В матеріалах справи наявний висновок експерта № 68 Т від 01.07.2014 р., відповідно до якого підписи в графах "підпис власника ПФ "А і Є" ОСОБА_6 " у рішеннях власника №3 Приватної фірми "А і Є" від 17.11.2007р. виконано за допомогою факсимільного кліше (т. 1 а. с. 33-42).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №2008/15-33 від 31.03.2015р., на дослідження якому надано рішення власника №3 приватної фірми "А і Є" від 17.11.2007р., встановлено, що відтиски печатки від імені ПФ "А і Є" нанесені не у листопаді 2007 року, а в період часу з грудня 2013 року по лютий 2014 року. Встановити давність виконання підписів від імені ОСОБА_6 , які нанесені за допомогою факсиміле, та давність виконання друкованого тексту у двох примірниках рішення №3 приватної фірми "А і Є" від 17 листопада 2007 року, не є можливим у зв`язку з відсутністю на даний час науково обґрунтованої методики з вирішення таких завдань судово-технічної експертизи документів, а саме, встановлення давності виконання підписів за допомогою факсиміле (т. 1, а. с. 22-32).

Як стверджує позивач, що ОСОБА_6 був єдиним засновником та власником фірми.

Згідно з свідоцтвом про смерть від 29.02.2010р., ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 17).

В подальшому, після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували майнові права засновника Приватної фірми "А і Є" в розмірі по 1/4 частки майна кожний (т. 1, а. с. 18-21).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22.05.2019р., засновниками Приватної фірми "А і Є" є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 43-47).

Також, відповідно до п. 1.4 Статуту ПФ "А і Є" у редакції 2018р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками фірми.

Позивач вважаючи, що рішення власника №3 Приватної фірми "А і Є" від 17.11.2007р., не відповідає ч. 3 ст. 207 ЦК України, Статуту ПФ "А і Є", звернувся з позовом про визнання вказаного рішення недійсним.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на положення статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, і статей 15, 16 ЦК України підставною для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (ч.1 статті 113 Господарського кодексу України).

За змістом частин 3, 5 статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Як вище встановлено судом апеляційної інстанції, ПФ "А і Є" засноване ОСОБА_6 , який був єдиним власником вказаної фірми до моменту смерті. Вказана обставина не заперечується та визнається учасниками справи, а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України вона не підлягає доказуванню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. А тому у спорах, що виникають з корпоративних відносин, необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 Господарського кодексу України.

Під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, суду слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з`ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 , від 5 червня 2019 року у справі № 607/6865/2018, від 04 вересня 2019 року у справі № 911/678/19.

Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх корпоративних прав, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб`єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, спір у цій справі пов`язаний з управлінням юридичною особою вищим органом юридичної особи, є корпоративним і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вказаним спростовуються доводи третіх осіб, що даний спір не є корпоративним та не підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, серед іншого виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , вбачається, що позивач звертаючись до господарського суду, як учасник ПФ "А і Є", ніяким чином не обґрунтовує та не зазначає про порушення своїх корпоративних прав та у чому саме полягає таке порушення.

Лише в судовому засіданні апеляційного господарського суду на питання представників третіх осіб представник позивача зазначив, що були порушені права позивача на отримання прибутку та майна в ПФ "А і Є".

Однак, вказане не може бути належним обґрунтуванням позовних вимог, оскільки воно має бути зазначене в позовній заяві, доповненнях до неї чи письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції.

В той же час, в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 909/230/19 викладений висновок, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших юридичних осіб, тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

За таких обставин, враховуючи викладене та проаналізувавши доводи позивача, котрими він обґрунтовує свої позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що рішенням власника №3 від 17.11.2007р. не могли бути порушені корпоративні права позивача, оскільки останній на момент його прийняття не був учасником/засновником ПФ "А і Є".

Також судом апеляційної інстанції зазначається, що позивачем та відповідачем вже оспорювалося рішенням власника №3 від 17.11.2007 р.

Відтак, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04.08.2016р. у справі №686/3676/16-ц за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватна фірма "А і Є" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Трейд Сістем", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю КЕПІТАЛ АРТ , Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу", ОСОБА_4 , ОСОБА_12 про скасування рішення власника Приватної фірми "А і Є" №3 від 17.11.2007 р.; визнання недійсним договору доручення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 03.02.2014 р. між Приватною Фірмою "АіЄ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс", визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення укладеного 03.02.2014 р. між Приватною Фірмою "АіЄ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу", витребування у власність ОСОБА_1 нежитлових приміщень із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Арт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Трейд Сістем" було відмовлено в задоволенні позову.

Зокрема, у вказаному рішенні Хмельницького міськрайонного суду серед іншого встановлено, що спростовані посилання позивача на те, що ОСОБА_6 не підписував рішення власника №3 від 17.11.2007 р. і печатка на ньому проставлена в період з грудня 2013 року по січень 2014 р., обґрунтовані висновками експертів № 68 Т від 1 липня 2014 р. та №2008/15-33 від 31 березня 2015 року та посилання позивача на те, що зміст оскаржуваного рішення власника не відповідає вимогам статуту ПФ "АіЄ". Окрім того, при вирішенні справи судом не встановлено порушення майнових прав ОСОБА_1 оскаржуваними рішенням та договорами.

Також, Приватна фірма "А і Є" звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Приватною фірмою "АіЄ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Капіталу", посилаючись на відсутність дозволу власника на відчуження нерухомого майна та продаж цього майна за балансовою вартістю, а не за ринковою.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у справі № 910/16068/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 лютого 2015 року припинене касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Господарського суду м. Києва від 28.08.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. у справі № 910/16068/14 (т. 1, а. с. 139-141).

Припиняючи касаційне провадження Вищий господарський суд України вказав, що заявниками не доведено порушення майнових (корпоративних) прав останніх станом на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу від 03.04.2014р., оскільки заявниками не надано доказів набуття ними статусу співзасновників (учасників) ПФ "АіЄ" та державної реєстрації відповідних змін у складі засновників фірми.

Також, Приватна фірма "АіЄ" звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Приватною фірмою "АіЄ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс", посилаючись на ті ж обставини, що і у вищевказаному позові.

Відтак, рішенням Господарського суду м. Києва від 12.09.2014 р. в справі № 910/16096/14 у задоволенні позову Приватного підприємства "А і Є"" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Бридж Плюс".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2014 року у справі № 910/16096/14 рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2014 р. скасоване, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 березня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 р. скасовано, рішення від 12.09.2014р. господарського суду м. Києва залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 3 червня 2015 року відмовлено у задоволенні заяви приватної фірми "АіЄ" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2015 року.

Окрім того, оспорюване рішення власника № 3 від 17.11.2007 р. було предметом розгляду господарського суду Хмельницької області в справі № 924/431/16

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.07.2016р. у справі №924/431/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. було відмовлено в позові ПФ "АіЄ" до ТОВ "Світ Капіталу", ТОВ "Оріон Трейд Сістем", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_12 , у тому числі про визнання недійсним та скасування рішення власника Приватної фірми "А і Є" №3 від 12.11.2007р. (т. 1, а. с. 124-134).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач та відповідач вже оспорювали рішення власника ПФ "АіЄ" 17.11.2007р. №3 і судами не було встановлено підстав для визнання його недійсним та скасування.

Щодо посилання скаржника на висновок експерта № 68 Т від 01.07.2014 р. та висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №2008/15-33 від 31.03.2015р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Статтею 99 ГПК України унормовано, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Відповідно до ст. 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.. Якщо суд доручає проведення експертизи кільком експертам чи експертним установам, суд в ухвалі призначає провідного експерта або експертну установу. Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об`єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі). У разі необхідності суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з`ясування, та за його клопотанням дати відповідні роз`яснення щодо поставлених питань. Суд повідомляє учасників справи про вчинення зазначених дій, проте їх неявка не перешкоджає вчиненню цих дій. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

З огляду на вказані приписи процесуального закону, висновок експерта № 68 Т від 01.07.2014р. та висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №2008/15-33 від 31.03.2015р. не можуть бути розглянуті, як висновки експерта в розумінні зазначених норм процесуального закону, оскільки вони не були отримані за наслідком призначення господарським судом експертизи в порядку встановленому ст. ст. 99-100 ГПК України та не були зроблені на замовлення учасника в справі відповідно до ст. 101 ГПК України.

Проте, апеляційний господарський суд розглядає вищевказані висновки експертів, як письмові докази, подані позивачем відповідно до ст. ст. 73, 91 ГПК України.

Відповідно до висновку експерта № 68 Т від 01.07.2014 р. підписи в графах "підпис власника ПФ "А і Є" Євдощука А.С." в рішеннях власника №3 Приватної фірми "А і Є" від 17.11.2007р. виконано за допомогою факсимільного кліше.

У висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №2008/15-33 від 31.03.2015р. встановлено, що відтиски печатки від імені ПФ "А і Є" нанесені не у листопаді 2007 року, а в період часу з грудня 2013 року по лютий 2014 року. Встановити давність виконання підписів від імені ОСОБА_6 , які нанесені за допомогою факсиміле, та давність виконання друкованого тексту у двох примірниках рішення №3 Приватної фірми "А і Є" від 17 листопада 2007 року, не є можливим у зв`язку з відсутністю на даний час науково обґрунтованої методики з вирішення таких завдань судово-технічної експертизи документів, а саме, встановлення давності виконання підписів за допомогою факсиміле.

Тобто, вищевказані висновки підтверджують ті обставини, що підписи в графах "підпис власника ПФ "А і Є" Євдощука А. С. " в рішеннях власника №3 Приватної фірми "А і Є" від 17.11.2007р. виконано за допомогою факсимільного кліше, а печатка Приватної фірми "А і Є" була проставлена не в 2007 році, а пізніше.

В той же час, позивачем не доведено протиправність використання факсимільного кліше під час засвідчення рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р., останній лише посилається на відсутність практики на підприємстві використання факсимільного кліше та не надає відповідних доказів.

Щодо печатки на рішенні власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р., суд апеляційної інстанції зазначає, що ні статутом ПФ "А і Є", ні законодавством не передбачено обов`язковість скріплення рішення власника печаткою, а тому факт проставлення печатки пізніше ніж прийняття рішення самим власником не є підставою для визнання його недійсним.

З викладеного вбачається, що твердження позивача про невідповідність оспорюваного рішення власника Приватної фірми "А і Є" № 3 від 17.11.2007 р. положенням Статуту та норм законодавства, є його особистим припущенням. В той же час, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях однієї із сторін.

Аналізуючи доводи скаржника, що місцевий господарський суд не застосував до спірних правовідносин ч.3 ст. 207 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.11.2019р. у справі № 910/9092/18 рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

В той же час, статтею 207 ЦК України встановлені вимоги до письмової форми правочину.

Враховуючи, що оспорюване рішення власника не є правочином, а тому в даних правовідносинах не можна застосувати ч.3 ст. 207 ЦПК України, в зв`язку із чим вищевказані твердження скаржника відхиляються судом апеляційної інстанції.

Щодо залучення судом першої інстанції до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Бридж Плюс", ТОВ "Світ Капіталу", ОСОБА_4 , апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Ухвалами Господарського суду Хмельницької області від 26.06.2019 р. та від 18.07.2019 р. у справі № 924/497/19 (т. 1, а с. 64-65, 191-192) було залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Бридж Плюс", ТОВ "Світ Капіталу", ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Предметом спору в даній справі є визнання недійсним рішення власника №3 від 17.11.2007р.

В той же час, на підставі оскаржуваного рішення власника №3 від 17.11.2007р. було укладено 03.02.2014р. юридичною особою - відповідачем з ТОВ "Бридж Плюс" та з ТОВ "Світ Капіталу" договори купівлі-продажу нерухомого майна, підписано акти прийому - передачі нерухомого майна від 03.02.2014р.

Як встановлено вище, що після смерті ОСОБА_6 єдиного власника ПФ "А і Є" майнові права засновника Приватної фірми "А і Є" були успадковані частки майна фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/4

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вказані засновниками приватної фірми "А і Є".

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про правомірність залучення судом першої інстанції до участі в справ третіх осіб, котрі не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у зв`язку із тим, що рішення в даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

Щодо доводів скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду з підстав залишення без розгляду судом першої інстанції заяви відповідача про визнання позову, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Беручи до уваги ту обставину, що рішення в даній справі впливає не тільки на права чи інтереси відповідача, а й на права та інтереси третіх осіб, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про залишення без розгляду заяви відповідача про визнання позову.

В той же час, залишаючи без розгляду заяву відповідача про визнання позову шляхом постановлення протокольної, а не письмової ухвали, суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

За приписами ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В той же час, в даному випадку залишення без розгляду судом першої інстанції заяви відповідача про визнання позову шляхом постановляння протокольної ухвали не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та не такі дії суду не призвели до неправильного вирішення справи, в зв`язку із чим вищевказані доводи скаржника відхиляються судом апеляційної інстанції.

Також, апеляційний господарський суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що місцевий господарський суд розглянувши позовні вимоги та доводи позивача, надав їм оцінку, з огляду на обставин справи, врахувавши при цьому доводи інших учасників справи та дійшов до вірного висновку про відмову в позові.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано належних, допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження своїх доводів, викладених в апеляційні скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В той же час, відсутні підстави передбачені ст. 277 ГПК України для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2019 р. у справі № 924/497/19 - без змін.

2. Справу № 924/497/19 надіслати Господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "23" грудня 2019 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.