Постанова

від 10.12.2019 по справі 910/17133/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2019 р. Справа№ 910/17133/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 10.12.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 (повний текст складено 07.08.2019)

у справі №910/17133/18 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення заборгованості, розірвання договору та виселення

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство Керуюча компанія житлового фонду Оболонського району міста Києва (далі, позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс (далі, відповідач) про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс на користь Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва основного боргу у сумі 180 054 грн 03 коп, пені у сумі 5 880 грн 36 коп., 3 % річних у сумі 4 639 грн 64 коп., втрат від інфляції у сумі 20 971 грн 15 коп.

- розірвання Договору оренди нежитлового будинку (приміщення) від 10.08.2012 №03111, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс ;

- виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс з нежитлового приміщення площею 130,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №03111 від 10.08.2012 в частині здійснення орендних платежів, що є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди з огляду на положення частини 3 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна та, як наслідок, виселення відповідача із займаного приміщення на підставі частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 залучено до участі у справі Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (далі, третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 позов задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині стягнення 9 052,11 грн. основного боргу.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс на користь Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва основний борг у розмірі 171 001 грн. 92 коп., пеню у розмірі 5 880 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 36 коп., 3 % річних у розмірі 4 639 (чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять) грн 64 коп, втрат від інфляції у сумі 9 757 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн 57 коп., шляхом перерахування суми заборгованості на р/р НОМЕР_1 в ТВБВ № 10026/0104 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ Ощадбанку , МФО 322669.

Розірвано Договір оренди №03111 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.08.2012.

Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс з нежитлового приміщення площею 130, 10 кв. м. за адресою м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34.

В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати станом на дату прийняття оскаржуваного рішення становить 171 001,92 грн. З огляду на те, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено суму орендної плати у розмірі 9 052,11 грн за листопад 2018 року, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 9 052,11 грн заборгованості за листопад 2018 року закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати орендної плати згідно умов Договору оренди від 10.08.2012 №03111, суд, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України та умовами пункту 6.2. вказаного Договору, дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені та 3% річних у заявленому позивачем розмірі. Водночас, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволені судом частково (на суму 9 757,57 грн) згідно перерахунку суду першої інстанції. З огляду на встановлені судом обставини стосовно порушення з боку відповідача умов Договору оренди в частині сплати орендних платежів та наявної заборгованості з орендної плати, вимоги позивача про розірвання Договору №03111 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.08.2012 та виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 130,10 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34, задоволені судом із посиланням на положення частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, 26.08.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті), Товариство з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №09.1-04.1/6999/18), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс у справі №910/17133/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс (вх. №09.1-04.1/6999/18) на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс , що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 9 583,79 грн.

Враховуючи те, що скаржник у встановлений судом в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №910/17133/18 строк не усунув недоліки апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 апеляційну скаргу вх. №09.1-04.1/6999/18 було повернуто скаржнику.

У свою чергу, не погодившись з прийнятим рішенням, 25.09.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з новою апеляційною скаргою (доповненою та зміненою), зареєстрованою за вх. №09.1-04.1/7574/19, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- судом не розглянуто тих обставин, що майно, яке є частиною предмету спору, знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідача, а тому виселення відповідача з приміщень є прямим грубим порушенням права приватної власності відповідача;

- жодних доказів про право власності на приміщення судові позивачем не надано, право власності, а так само право вимоги плати за користування приміщеннями судом не досліджувалось, не встановлено осіб, що мають виключні права власника, що є грубим порушенням вимог процесуального права щодо повного та всестороннього дослідження усіх обставин справи;

- під час визначення розміру заборгованості з орендної плати судом жодним чином не врахована ні частка права власності відповідача на приміщення, що знаходились у користуванні відповідача, ні вартість ремонтних робіт, внаслідок яких крім покращення існуючого майна, виникло нове майно (розрахунки наведено у відзивах на позов), таким чином судом знехтувано нормами матеріального права;

- судом жодним чином не досліджено та не надано правової оцінки тим фактам, що фактично Територіальна громада міста Києва передала у власність (шляхом приватизації) приміщення, що є частиною предмету спору, а позивач впродовж п`яти років створює перешкоди до реалізації відповідного рішення Київської міської державної адміністрації, що є черговим порушенням вимог процесуального права, яке призвело до неправильного застосування норм матеріального права. На даний момент всю заборгованість з орендної плати погашено, як і за всі попередні 15 років оренди приміщення;

- судом порушено норми процесуального права, оскільки не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 22.07.2019.

У тексті апеляційної скарги апелянтом порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 23.10.2019, просив суд залишити оскаржене рішення суду першої інстанції у даній справі без змін. У відзиві позивач наголосив на тому, що жодного письмового доказу та документів, які могли б підтвердити право часткової або спільної власності відповідача на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34, загальною площею 130,10 кв.м., скаржником суду надано не було; твердження відповідача про відсутність у орендодавця права передачі в оренду комунального майна є безпідставними, оскільки спірне приміщення на праві господарського відання без права розпорядження закріплене за КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва на підставі розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 січня 2015 року №41 Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації ; в підтвердження факту укладення між сторонами договору, а відтак і фактичного використання відповідачем орендованого приміщення, у матеріалах справи наявні складені та підписані сторонами двосторонні акти виконаних робіт (послуг), а також часткова оплата орендних платежів за договором; на момент подачі позовної заяви до суду позивачем у відповідача було наявне прострочення по сплаті орендних платежів перед позивачем за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року в сумі 180 054,03 грн, що свідчить про систематичне порушення відповідачем умов Договору №03111; згідно Переліку об`єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом викупу, який є додатком №1 до рішення Київської міської ради Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011 - 2012 роки від 31 березня 2011 року №100/5487 (зі змінами), нежиле приміщення площею 130,10 кв.м. в нежилому будинку №34 на вул. Маршала Малиновського серед зазначених у переліку об`єктів не значиться, з урахуванням чого можна дійти висновку, що відповідач вчасно не скористався наданим правом приватизації орендованого майна шляхом викупу; стосовно тверджень відповідача щодо стягнення плати за користування майном, створеного спільно з позивачем, позивач зазначив, що збільшення вартості орендованого майна, комерційної привабливості, майбутньої економічної вигоди від об`єкта, а також поліпшення технічного, фізичного, функціонального стану приміщень не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі, оскільки проведення реконструкції шляхом перепланування та технічного переобладнання орендованого приміщення не створює нову річ, а лише поліпшує її, новою ж визнається річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об`єктом найму; посилання апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи 24.07.2019 без участі представника відповідача є необґрунтованим з огляду на те, що чергове клопотання відповідача про відкладення розгляду справу не було обґрунтоване належними та допустимими доказами, поважністю причин, та не доведено, що інший представник - адвокат (про якого заявлялось відповідачем при першому відкладенні) не мав можливості бути присутнім у судовому засіданні.

Представник третьої особи письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс (вх. №09.1-04.1/7574/19) у справі №910/17133/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс (вх. №09.1-04.1/7574/19) на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 залишено без руху; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс , що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази на підтвердження надсилання копій апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу та третій особі листом з описом вкладення.

02.10.2019 та 04.10.2019 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, до яких додані докази на підтвердження надсилання копій апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу та третій особі, а саме: копії поштових квитанцій, накладних та описів вкладення у листи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 на час апеляційного провадження; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів, заяв, клопотань; справу призначено до розгляду на 26.11.2019.

25.10.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про забезпечення доказів, у якій відповідач, посилаючись на норми статей 110-111 Господарського процесуального кодексу України, просив суд витребувати у Київської міської державної адміністрації (правонаступника Управління капітального будівництва Міськвиконкому) наступні документи:

- акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію жилих та громадських будинків від 12.12.1974 щодо Центру обслуговування по вул. Маршала Малиновського, №34 (будівельний №41) на ІІІ мікрорайоні житлового масиву Оболонь в Подільському районі;

- документ про присвоєння поштової адреси щодо Центру обслуговування по вул. Маршала Малиновського, №34 (будівельний №41) на ІІІ мікрорайоні житлового масиву Оболонь в Подільському районі.

У судове засідання, призначене на 26.11.2019, з`явились всі учасники судового процесу.

Суд у судовому засіданні 26.11.2019 перейшов до розгляду заяви відповідача про забезпечення доказів.

Представник відповідача підтримав подану ним заяву про забезпечення доказів.

Представники позивача та третьої особи проти задоволення заяви про забезпечення доказів заперечували.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс про забезпечення доказів у справі №910/17133/18.

У судовому засіданні 26.11.2019 суд перейшов до розгляду апеляційної скарги по суті, заслухавши доводи апеляційної скарги відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі було оголошено перерву до 10.12.2019.

У судовому засіданні 10.12.2019 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання, призначене на 10.12.2019, з`явились всі учасники судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити.

Представник третьої особи заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

10.08.2012 між Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю Сакцент Плюс (далі - орендар) та Комунальним підприємством Житлосервіс Приозерне Оболонського району у м. Києві (далі - підприємство) укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №03111 (далі за текстом - Договір або Договір оренди).

10.08.2012 між представниками Комунального підприємства Житлосервіс Приозерне Оболонського району в місті Києві та Товариством з обмеженою відповідальністю Сакцент Плюс було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно з яким відповідач прийняв дане приміщення за адресою: вул. Маршала Малиновського, 34 в оренду.

Відповідно до пункту 1 Розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 січня 2015 року №41 Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та додатку 3 до даного розпорядження, нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34 закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва .

Згідно Додаткової угоди від 02.02.2015 до Договору підприємство - балансоутримувач - Комунальне підприємство Житлосервіс Приозерне Оболонського району у м. Києві замінено на Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва .

Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець на підставі протоколів постійної комісії Київради з питань власності №120 від 05.06.2012 та розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 10.08.2012 №417 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об`єкт оренди, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 34, для розміщення друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

Пунктом 2.1. даного Договору зазначено, що об`єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 130,10 кв.м.

Вартість об`єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 31 січня 2012 року становить 1 016 500, 00 грн, без ПДВ (пункт 2.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250 та на дату підписання договору, згідно розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього Договору, без ПДВ становить: 26,04 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 3 388,33 грн.

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 3.2. Договору).

Пунктом 3.4. Договору визначено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно пункту 3.5. Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувач), починаючи з дати підписання акта приймання - передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання - передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві та підприємству.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок підприємства (пункт 3.6. Договору).

Відповідно до пункту 4.2. Договору орендар зобов`язаний вносити орендні платежі своєчасно та в повному обсязі.

Згідно пункту 5.2. Договору при несплаті орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитись від договору та вжити необхідних заходів для примусового стягнення заборгованості і виселення орендаря.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 10 серпня 2012 року до 09 серпня 2015 року. Усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами (пункти 9.1., 9.2. Договору).

За змістом пункту 9.4. Договору останній припиняється в разі, зокрема, невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору.

Згідно пункту 9.5. Договору договір може бути розірвано за погодженнями сторін або за рішенням суду.

На вимогу однієї із сторін Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (пункт 9.6. Договору).

Пунктом 3 Додаткової угоди від 02.02.2015, згідно якої підприємство - балансоутримувач - Комунальне підприємство Житлосервіс Приозерне Оболонського району у м. Києві замінено на Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва , визначено, що ця додаткова угода набирає чинності з 01.02.2015 та діє до закінчення терміну (строку договору). Після набрання чинності даної Додаткової угоди сторони зобов`язані виконувати в повному обсязі умови договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10 серпня 2012 року №03111, які діяли до та після 01.02.2015, зокрема, в частині повного розрахунку між сторонами.

Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач, всупереч тому, що продовжує користуватись нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 34, зобов`язання за Договором №03111 виконує неналежним чином, орендну плату своєчасно та в повному обсязі не сплачує, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року в розмірі 180 054,03 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір №03111 від 10.08.2012 за своєю природою є договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як підтверджується матеріалами справи, 10.08.2012 між представниками Комунального підприємства Житлосервіс Приозерне Оболонського району в місті Києві та Товариством з обмеженою відповідальністю Сакцент Плюс було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, яким відповідач прийняв в оренду приміщення згідно Договору №03111 від 10.08.2012 за адресою: вул. Маршала Малиновського, 34.

Згідно пункту 9.1. Договору оренди цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 10 серпня 2012 року до 09 серпня 2015 року.

Згідно частини 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи відсутність після закінчення встановленого пунктом 9.1. терміну дії Договору заяв про припинення його дії, дія останнього продовжувалась.

Станом на дату подання позову в даній справі спірне нежитлове приміщення за адресою: вул. Маршала Малиновського, 34 відповідачем позивачу, до якого згідно Додаткової угоди від 02.02.2015 до Договору перейшли усі права орендодавця згідно Договору №03111 від 10.08.2012, не поверталося. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, відповідач продовжує користуватись приміщенням, переданим йому в оренду згідно Договору №03111 від 10.08.2012.

Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).

Вказані норми кореспондуються з приписами частин 1, 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна , відповідно до змісту яких орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так, у відповідності до пунктів 3.1., 3.4. Договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №34/6250, та на дату підписання договору, згідно розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього Договору, без ПДВ становить: 26,04 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 3 388,33 грн. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Пунктами 3.5., 3.6. Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувач) починаючи з дати підписання акта приймання - передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання - передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві та підприємству. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок підприємства.

Як зазначав позивач у позовній заяві, у відповідача перед позивачем станом на дату подання позову виникла заборгованість зі сплати орендних платежів згідно умов Договору за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року в розмірі 180 054,03 грн.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в квітні, травні, червні та липні 2019 року відповідачем було сплачено орендну плату за Договором у наступних розмірах: 9 391,52 (платіжне доручення №272 від 16.04.2019 - за березень 2019 року); 9 252,28 грн (платіжне доручення №274 від 16.04.2019 - за січень 2019 року); 9 344,80 грн (платіжне доручення №273 від 16.04.2019 - за лютий 2019 року); 9 178,84 грн (платіжне доручення №275 від 16.04.2019 - за грудень 2018 року); 9 570,80 грн (платіжне доручення №286 від 17.05.2019 - за травень 2019 року); 9 052,11 грн (платіжне доручення №276 від 16.04.201 - за листопад 2018 року), 3 000,00 грн. (платіжне доручення №290 від 24.06.2019); 8 796, 40 грн (платіжне доручення № 297 від 18.07.2019 - за квітень); 6 637,80 грн (платіжне доручення №298 від 18.07.2019 - за червень); 9 589,61 грн (платіжне доручення №299 від 18.07.2019 - за липень).

З поданих платіжних доручень №№272, 274, 273, 275, 286 вбачається, що відповідачем здійснено оплату за період з листопада 2018 року - по березень 2019 року та за травень 2019 року, з інших платіжних доручень не вбачається можливим встановити, за який період здійснено оплату, з огляду на те, що відповідачем в платіжних дорученнях вказано тільки місяці (квітень, червень, липень).

Колегією суддів встановлено, що позивачем нарахована заборгованість з лютого 2017 року по листопад 2018 року, з урахуванням заборгованості за попередні періоди у розмірі 59 001, 05 грн., яка в сукупності становить 180 054,03 грн.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було сплачено суму орендної плати у розмірі 9 052,11 грн за листопад 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням №276 від 16.04.2019.

Таким чином, заборгованість відповідача із орендної плати за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року станом на дату прийняття оскаржуваного рішення становила 171 001,92 грн (180 054,03 грн - 9 052,11 грн).

Враховуючи зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 171 001,92 грн основного боргу.

Водночас, суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача 9 052,11 грн заборгованості за листопад 2018 року, оскільки вказана сума була сплачена відповідачем позивачу після відкриття провадження у даній справі.

Позивачем у позовній заяві заявлені також до стягнення із відповідача пеня у сумі 5 880,36 грн, 3% річних у сумі 4 639,64 грн та втрати від інфляції у сумі 20 971,15 грн.

Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 29 Закону України Про оренду державного та комунального майна за невиконання зобов`язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, дії відповідача є порушенням зобов`язання, відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів приходить до висновку, що він є обґрунтованим, у зв`язку із чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 639,64 грн були правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 20 971,15 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №910/21564/16.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 20 971,15 грн у визначені ним періоди (том 1, а.с. 36), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що останній зроблено без урахування вищенаведених правових норм та правил розрахунку інфляційних втрат.

Згідно арифметично вірного перерахунку суду розмір інфляційних втрат за період з березня 2017 року по листопад 2018 року, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 9 757,57 грн, а висновки суду першої інстанції із цього приводу є обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 5 880,36 грн, суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 6.2. Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Колегією суддів встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені щомісячно на суми боргу з орендної плати за період з травня 2018 року по листопад 2018 року, тобто беручи до уваги приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відтак, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний період становить 5 880,36 грн, нарахована позивачем правомірно, із урахуванням умов пункту 6.2. Договору та положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 171 001,92 грн основного боргу, пеня у розмірі 5 880,36 грн, 3 % річних у розмірі 4 639,64 грн, втрати від інфляції у сумі 9 757,57 грн.

Сплату вказаної суми боргу відповідачем станом на дату прийняття оскаржуваного рішення здійснено не було, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування вказаної суми боргу, контррозрахунку заявленого позивачем до стягнення боргу, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Щодо заявлених позовних вимог про розірвання Договору оренди нежитлового будинку приміщення від 10.08.2012 № 03111 та виселення відповідача із займаного приміщення, суд зазначає наступне.

Відповідно статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У частині 1 статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що істотними умовами договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно пункту 5.2. Договору при несплаті орендарем плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитись від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря.

Як зазначалось вище, порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати орендних платежів за користування майном протягом більше ніж трьох місяців підряд доведено матеріалами справи.

Зазначене є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди в судовому порядку.

При цьому, погашення орендарем заборгованості до або після подання позову у даному випадку не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов`язує виникнення права відмовитись від договору оренди саме з фактом невнесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом частини 1 статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, враховуючи наявність підстав для дострокового розірвання Договору №03111 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.08.2012, вимоги позивача про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 130,10 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34, також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, частково задовольнивши позовні вимоги, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Мотиви відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що жодних доказів про право власності на приміщення судові позивачем не надано, право власності, а так само право вимоги плати за користування приміщеннями судом не досліджувалось, не встановлено осіб, що мають виключні права власника, що є грубим порушенням вимог процесуального права щодо повного та всестороннього дослідження усіх обставин справи.

Із приводу вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №03111 від 10.08.2012 був укладений між Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю Сакцент Плюс (орендар) та Комунальним підприємством Житлосервіс Приозерне Оболонського району у м. Києві (підприємство).

Водночас, відповідно до пункту 1 Розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 січня 2015 року №41 Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та додатку 3 до даного розпорядження, нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 34 закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва .

Згідно Додаткової угоди від 02.02.2015 до Договору підприємство - балансоутримувач - Комунальне підприємство Житлосервіс Приозерне Оболонського району у м. Києві у Договорі №03111 від 10.08.2012 замінено на Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва .

Отже, згідно вказаної додаткової угоди до Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва перейшли всі права та обов`язки Підприємства по Договору №03111 від 10.08.2012.

Згідно пункту 1.4. Додаткової угоди від 02.02.2015 до Договору №03111 орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства, за яким закріплено майно на праві господарського відання чи оперативного управління, тобто КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва .

Таким чином, твердження скаржника про відсутність у позивача права вимагати плати за користування спірним нерухомим майном є безпідставними та спростовуються вищевстановленими обставинами справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 (дійсного на момент укладання Договору №03111), районні в місті Києві державні адміністрації є орендодавцями майна, яке передане їм в управління. Отже, Орендодавцю станом на дату укладення договору оренди належало право на передачу такого майна в оренду.

Із приводу доводів скаржника про те, що нерухоме майно, яке є предметом договору оренди, знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідача, а тому виселення відповідача з приміщень є прямим грубим порушенням права приватної власності позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Скаржником на підтвердження того, спірне майно перебуває на праві спільної часткової власності у позивача та відповідача не надано у відповідності до статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України жодних належних, допустимих та достовірних доказів.

Посилання скаржника на те, що у 2004 році відповідачем було отримано згоду від третьої особи на реконструкцію майна (спірного приміщення) та відповідно до Договору підряду №85 від 18.02.2004, договірної ціни до договору підряду, платіжних доручень, акту приймання виконаних підрядних робіт від 30.09.2004 (том 1, а.с. 168-179) здійснено покращення майна на суму 91 390,80 грн, що майже втричі перевищує вартість орендованого майна, як на обставину, якою, на думку скаржника, підтверджується, що відповідач є співвласником спірного майна, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можу виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частин 1-4 статті 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у наведеному скаржником контексті орендар повинен довести належними та допустимими доказами, що в результаті здійснених ним поліпшень ним було створено нову річ - майно, яке прийнято в експлуатацію відповідно до чинного законодавства, чого скаржником зроблено не було.

У свою чергу, збільшення вартості орендованого майна, комерційної привабливості, майбутньої економічної вигоди від об`єкта, а також поліпшення технічного, фізичного, функціонального стану приміщень, не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі, оскільки новою визнається річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об`єктом найму.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 7.7. Договору оренди №03111, яким передбачено, що поліпшення об`єкта оренди, виконані орендарем за власні кошти згідно з вимогами пункту 7.2. цього договору, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, залишаються у комунальній власності територіальної громади міста Києва за винятком приватизації, продажу або іншого відчуження об`єкта оренди орендарю.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції жодним чином не досліджено та не надано правової оцінки тим фактам, що фактично Територіальна громада міста Києва передала у власність (шляхом приватизації) приміщення, що є предметом Договору, а позивач впродовж п`яти років створює перешкоди до реалізації відповідного рішення Київської міської державної адміністрації.

Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи містяться копії наказів Департаменту комунальної власності м. Києва від 29.01.2013 №2/2-ПР Про проведення приватизації та від 25.03.2019 №16-ПР Про внесення змін до наказу від 29.01.2013 №2/2-ПР , згідно яких прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу нежилих приміщень площею 130,10 кв.м., які орендуються ТОВ Сакцент Плюс та перебувають на балансі КП Житлосервіс Приозерне , за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, 34, літ. А , встановлено дату оцінки об`єкта станом на 31 березня 2013 року, відділ приватизації зобов`язано забезпечити проведення приватизації об`єкта після отримання від відділу оцінки об`єкта.

Відповідно до пункту 4.12. Договору орендар зобов`язаний в разі приватизації об`єкта оренди в десятиденний термін надати орендодавцю та підприємству копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об`єкта та акта приймання-передачі.

Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження фактичного здійснення вказаної приватизації, як то договору купівлі-продажу спірного об`єкта.

Водночас, колегія суддів зазначає, що вищевказані накази прийняті, зокрема, із посиланням на пункт 4 рішення Київської міської ради від 31.03.2011 №100/5487 Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011 - 2012 роки , у додатку 1 якого вказано перелік об`єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації, серед яких нежиле приміщення площею 130,10 кв.м. в будинку №34 на вул. Маршала Малиновського не значиться.

Отже, відповідачем не доведено, що спірне приміщення було передане у його власність шляхом приватизації.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на даний момент всю заборгованість з орендної плати згідно Договору погашено, що підтверджується довідкою позивача, копія якої додана до апеляційної скарги. Дана обставина, втім, не впливає на висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення спірної заборгованості станом на дату прийняття оскаржуваного рішення та, як наслідок, розірвання спірного договору та виселення відповідача із займаного ним приміщення.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення із посиланням на те, що судом не було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 22.07.2019, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.07.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання від 22.07.2019 про оголошення перерви у судовому засіданні, оскільки директор ТОВ Сакцент Плюс перебуває у службовому відрядженні у місті Сєвєродонецьк.

Господарським судом міста Києва було відмовлено відповідачу у задоволенні його клопотання від 22.07.2019 про відкладення розгляду справи, що відображено в описовій частині оскаржуваного рішення, із посиланням на те, що неявка його представника не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає дії суду щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 22.07.2019 правомірними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку , зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі у грудні 2018 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 було відрито провадження у справі №910/17133/18.

Під час вирішення спору в суді першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався.

Так, протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 відкладено підготовче засідання у справі, на яке представник відповідача не з`явився, на 27.02.2019.

26.02.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на два тижні, у зв`язку з тим, що відповідач не отримував копії позовної заяви у справі і не мав часу на ознайомлення зі справою до дати судового засідання 27.02.2019.

Судом було задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та протокольною ухвалою відкладено розгляд справи на 20.03.2019.

19.03.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому провадженні для забезпечення права відповідача на правничу допомогу.

Протокольною ухвалою від 20.03.2019 вказане клопотання відповідача було задоволене, розгляд справи відкладено на 01.04.2019.

У судове засідання 01.04.2019 з`явився директор відповідача, надав суду відзив на позовну заяву, заявив усне клопотання про поновлення строку на його подання.

Судом 01.04.2019 було визнано поважними причини пропуску відповідачем строку на подачу відзиву на позовну заяву та долучено останній до матеріалів справи, відкладено підготовче засідання у справі на 17.04.2019.

У судовому засіданні 17.04.2019 директором відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення із матеріалами справи.

Протокольною ухвалою від 17.04.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 20.05.2019.

17.05.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні для забезпечення права учасників на вирішення спору мирним шляхом.

Протокольною ухвалою від 20.05.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 29.05.2019.

29.05.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні у зв`язку із перебуванням директора відповідача на лікуванні.

Протокольною ухвалою від 29.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, водночас, розгляд справи відкладено за усним клопотання позивача на 24.06.2019.

У судове засідання 24.06.2019 з`явився директор відповідача, а також представник позивача. Представники сторін не заперечували проти закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №910/17133/18 до судового розгляду по суті на 15.07.2019.

15.07.2019 відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (том 2, а.с. 22-197).

У судове засідання із розгляду справи по суті, призначене 15.07.2019, з`явився, зокрема, директор відповідача.

Протокольною ухвалою від 15.07.2019 оголошено перерву в судовому засіданні на 24.07.2019.

Представник відповідача у судове засідання 24.07.2019 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви від 15.07.2019.

Водночас, 23.07.2019 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання від 22.07.2019 про оголошення перерви у судовому засіданні, оскільки директор ТОВ Сакцент Плюс перебуває у службовому відрядженні у місті Сєвєродонецьк.

Вищенаведеними обставинами справи підтверджується, що розгляд справи неодноразово відкладався саме за клопотаннями відповідача. Відтак, це не перша неявка представника відповідача у судове засідання, про яку йде мова у частині 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Востаннє клопотання про відкладення було заявлене відповідачем після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду і проведення у справі першого судового засідання від 15.07.2019, на якому був присутній директор відповідача.

При цьому в ухвалі про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 15.07.2019 зазначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, явка представника відповідача у судове засідання, призначене на 24.07.2019, обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а суд неодноразово відкладав розгляд справи та надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з огляду на наявність у матеріалах справи відзиву відповідача на позовну заяву, суд правомірно відхилив клопотання ТОВ Сакцент Плюс про відкладення розгляду справи, оскільки така неявка не перешкоджала всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи.

У даному контексті колегією суддів також взято до уваги ту обставину, що відповідач в апеляційній скарзі не наводить інших підстав для відмови у задоволенні позову ніж ті, що були висловлені ним під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Поруч із цим, суд першої інстанції, відхиляючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, вірно врахував, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, розглянувши за вказаних обставин справу без участі представника відповідача, норм господарського процесуального права не порушив. Відповідні посилання відповідача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів відповідача (скаржника), окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сакцент плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/17133/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/17133/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.12.2019.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко