Постанова

від 24.12.2019 по справі 911/187/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/187/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників скаржника : Павлюк Л.В., позивача: Гусєва Ю.М., відповідача: не з`явились, Волкунович І.О. та представника третьої особи 2: Білоус -Литвиненко Л.О.), Касьян А.М., третіх осіб 1, 3-5, 7-9: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанське" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 (судді Скрипка І.М., Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.) у справі № 911/187/18 за позовом Гостомельської селищної ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гломаст" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 ; 3) ОСОБА_3 ; 4) ОСОБА_4 ; 5) ОСОБА_5 ; 6) ОСОБА_6 ; 7) ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; 9) ОСОБА_9 про зобов`язання передати майно ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018, у даній справі, задоволено позов Гостомельської селищної ради Київської області: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Гломаст" передати до комунальної власності територіальної громади селища Гостомель в особі Гостомельської селищної ради гуртожиток разом з об`єктами інженерної інфраструктури.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гломаст" залишено без задоволення, вказані рішення та постанову залишено без змін.

Після цього, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Бучанське" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій стверджувало, що рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2018 у даній справі вирішено питання про його права, інтереси і обов`язки, тому просило рішення скасувати та прийняте нове - про відмову в позові.

Апеляційний суд, прийнявши вказану скаргу до провадження та встановивши, що ні мотивувальна, ні резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить вирішення питання про права і обов`язки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанське", при цьому скаржником не доведено перебування у його власності об`єктів інфраструктури - вбиральні, вигрібної ями, сараю, хвіртки та огорожі, - дійшов висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Бучанське" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та передати справу на розгляд до апеляційного суду.

За доводами скаржника, закриваючи провадження за його апеляційною скаргою, суд порушив норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2018 у даній справі не вирішено питання про права і обов`язки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанське".

Переглянувши в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як правильно враховано апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участь у даній справі, однією з основних конституційних засад судочинства, закріплених у ст. 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 1 ст. 254 ГПК України передбачено право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність у скаржника права на оскарження рішення суду у даній справі, апеляційним судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №911/2635/17 від 11.07.2018, та правильно зауважено, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним; тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Прийнявши до уваги вказану правову позицію та перевіряючи доводи скаржника про наявність в нього права на оскарження рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про зобов`язання передати до комунальної власності територіальної громади селища Гостомель гуртожитку за адресою: Київська область, селище Гостомель, вул. Свято-Покровська (раніше вул. Леніна), 137 разом з об`єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей гуртожиток.

Позов обґрунтований нормами Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", за якими гуртожитки підлягають передачі у власність територіальних громад.

За викладеними в апеляційній скарзі доводами, об`єкти інженерної інфраструктури, що обслуговують гуртожиток по вул. Свято-Покровська, 137 в селищі Гостомель, а саме, надвірна вбиральня, вигрібна яма, сарай, хвіртка, огорожа є окремими об`єктами і належать скаржнику.

Суд апеляційної інстанції вказані доводи спростував, посилаючись при цьому на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001, відповідно до п. 4 ч. І розділу II якої господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Відповідно до технічного паспорту на гуртожиток № 137 по вул. Свято - Покровська в селищі Гостомель від 26.02.2016, розробленого КП КОР "Північне бюро технічної інвентаризації", вбиральня, вигрібна яма, сарай, хвіртка, огорожа входять до складу основної будівлі, а саме гуртожитку.

Апеляційним судом також враховано, що чинним законодавством України чітко не визначено поняття "об`єкт інженерної інфраструктури", однак згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" під поняттям об`єкта інженерної інфраструктури необхідно розуміти саме внутрішні та зовнішні мережі водопостачання, каналізації, теплопостачання, газопостачання, електропостачання (повітряні та кабельні). Тобто, вбиральня, вигрібна яма, сарай, хвіртка, огорожа не являються об`єктами інженерної інфраструктури, а є господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що перебувають у складі гуртожитку (основної будівлі).

Водночас апеляційним судом з`ясовано, що в оскаржуваному рішенні Господарського суду Київської області від 04.06.2018 йдеться про передачу саме зовнішніх інженерних мереж, а не про зазначені скаржником об`єкти (вбиральня, вигрібна яма, сарай, хвіртка, огорожа).

Термін "зовнішні інженерні мережі" у законодавстві України визначений як: зовнішні інженерні мережі - зовнішні теплові мережі (крім мереж систем автономного теплопостачання), зовнішні мережі гарячого водопостачання (крім мереж систем автономного гарячого водопостачання), зовнішні водопровідні мережі (крім мереж систем автономного водопостачання) до вузла комерційного облік (Закон України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання").

Разом з цим, зі змісту оскарженої ухвали видно, що перевіряючи доводи скаржника про наявність його прав та інтересів на переданий оскарженим рішенням гуртожиток, апеляційним судом ретельно досліджено обставини спору, вирішеного у даній справі, та зазначено, що згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Частиною 4 ст. 1 Закону встановлено, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Апеляційним судом зазначено, що належним доказом того, що сфера дії вищевказаного Закону поширюється на спірний гуртожиток є:

- лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 15.01.2018 №50-07-0174 (яке було стороною по Договору безоплатної передачі державного майна № 120-ВП від 03.07.1997) про те, що гуртожиток по вул. Свято-Покровська, 137 був включений до статутного капіталу КСП АК "Бучанський";

- лист СТОВ "Бучанське" від 26.03.2018 № 18 про те, що до статутного капіталу КСП АК "Бучанський" увійшло державне майно радгоспу "Бучанський" єдиним майновим комплексом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (Фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад.

Згідно з п. 19 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону.

В силу прямої вказівки ч. 3 ст. 14 Закону гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, на безкомпенсаційній основі передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону за згодою власника гуртожитку - за його рішенням або без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

Тобто зазначена норма Закону передбачає, що рішення щодо передачі (або про відмову в передачі) гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає власник гуртожитку (або уповноважена ним особа чи визначений статутом утвореної власником гуртожитку організації керівний орган) або суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток.

З огляду на те, що скаржником не доведено наявності будь-якого зв`язку між ним та предметом позову або учасниками справи, який би свідчив, що приймаючи рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади, суд першої інстанції якимось чином вирішив питання про його (скаржника) права/інтереси/обов`язки, апеляційний суд закрив провадження за вказаною скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд, згідно з яким суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, якщо встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Колегія суддів вважає висновок апеляційного суду правильним, а оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з правильним застосуванням норм процесуального права.

За правилами ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Апеляційним судом правильно зазначено, шо принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Аналіз обставин даної справи, встановлених судами на підставі наданих всіма учасниками доказів, та наведених приписів чинного законодавства свідчить, що рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2018, яким зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Гломаст" передати до комунальної власності територіальної громади селища Гостомель в особі Гостомельської селищної ради гуртожиток разом з об`єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей об`єкт, не було вирішено питання про права і обов`язки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанське".

При цьому, Верховним Судом критично оцінюються доводи скаржника про наявність в нього правового зв`язку із відповідачем, який начебто підтверджується умовами укладеного правочину, результатом якого мало стати повернення спірного об`єкту у власність скаржника, оскільки судами достеменно встановлено обставину переходу права власності до відповідача у даній справі, і доводи скаржника не узгоджуються з жодною нормою чинного законодавства та не підтверджуються обставинами, встановленими судами під час розгляду позову у даній справі.

Оскільки колегією суддів касаційної інстанції не виявлено жодного підтвердження неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, як б свідчили про неправомірність закриття провадження за скаргою особи, що не довела свого права на апеляційне оскарження рішення, підстави для скасування ухвали апеляційного суду та для задоволення касаційної скарги у даній справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанське" залишити без задоволення.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №911/187/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.