Справа № 305/641/17
Провадження по справі №2/305/26/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.12.2019 Рахівський районний суд Закарпатської області
у складі: головуючої судді - Бліщ О.Б.
секретаря с/з - Вербещука В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника Шкварко Андрія Володимировича , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , в особі представника Шкварко Андрія Володимировича звернулася у суд із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 березня 1993 року між ними був укладений шлюб, про що виконкомом Середньоводянської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено актовий запис 26. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає. 03 березня 2017 року шлюб між ними розірвано Рахівським районним судом Закарпатської області. Зазначає, що у період шлюбу ними набуте наступне майно: 1) житловий будинок за АДРЕСА_1 . Вказує, що даний житловий будинок належить ОСОБА_4 , матері ОСОБА_3 . Проте за час перебування у шлюбі в зазначеному житловому будинку без відповідних дозвільних документів ними були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Зокрема в житловому будинку здійснено капітальний ремонт, здійснено його добудову, встановлено огорожу, влаштовано систему газопостачання, опалення, водопостачання. Зазначає, що вартість житлового будинку істотно збільшилась з 1993 року і на сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 гривень; 2) незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких було побудовано вказаний житловий будинок орієнтовно становить 2 800 000 грн; 3) об`єкт незавершеного будівництва - лісопильний цех, розташований за адресою: Рахівський район, с.Верхнє Водяне, ур. Хутарь та розташований на наступних земельних ділянках, - площею 0,1000 га. для комерційного використання (розміщення пилорами), кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0101; - площею 0,26 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0100. Вказує, що вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких було побудовано лісопильний цех орієнтовно становить 4 094 000 грн. Зазначає також, що вартість земельної ділянки площею 0,1000 га. орієнтовно становить 459 522 грн., а вартість земельної ділянки площею 0,26 га орієнтовно становить 764 098 грн.; 4) транспортні засоби: автомобіль з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіль з державним номерним знаком НОМЕР_2 , автомобіль з державним номерним знаком НОМЕР_3 , автомобіль з державним номерним знаком НОМЕР_4 та автомобіль DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_5 .
Таким чином, посилаючись на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набуте за час перебування у шлюбі, просила у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за нею та відповідачем право власності на ј житлового будинку АДРЕСА_1 ; Ѕ на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких побудовано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; Ѕ на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, ур. Хутарь ; Ѕ земельної ділянки площею 0,1000 га для комерційного використання (розміщення пилорами), місцезнаходження земельної ділянки Рахівський район, с. Водяне, ур. Хутарь ); Ѕ земельної ділянки площею 0,26 га для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження земельної ділянки с. Верхнє Водяне, ур. Хутарь Рахівського району Закарпатської області; Ѕ частину транспортних засобів, а саме, автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_3 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_4 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_5 . Також просила визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Рахівського районного суду Бліщ О.Б. від 15.05.2017 відкрито провадження у даній справі.
03 серпня 2017 року від відповідача ОСОБА_3 надійшло заперечення на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свої заперечення мотивує наступним. Щодо житлового будинку за АДРЕСА_1 зазначає, що позивачкою не додано жодних документів, у тому числі, правовстановлюючих, яким би підтверджувався правовий статус житлового будинку, оскільки як зазначає сама позивачка даний будинок був перебудований без правовстановлюючих документів. Щодо визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів з яких побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 зазначає, що дана позовна вимога є передчасною, оскільки позивачка, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 331 ЦК України, уже є власником будівельних матеріалів до завершення будівництва, а щодо реального розподілу майна шляхом визначення часток у нерухомому майні та виділення їх у натурі відносно житлового будинку, як об`єкта незавершеного будівництва, позивачка вимогу перед судом не ставила. Щодо визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів з яких побудовано лісопильний цех та земельних ділянок зазначає, що вказане майно не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки вказане майно належить ОСОБА_5 на підставі договорів дарування. Також зазначає, що одну із спірних земельних ділянок він отримав у подарунок від ОСОБА_6 , що підтверджується договором дарування № 996 від 20.07.2004, а іншу - шляхом приватизації земель державної власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії АЗ №222664 від 28.05.2009, а тому вказані земельні ділянки є його особистою власністю. Щодо визнання права власності на Ѕ частину автомобілів, то зазначає, що оскільки позивачкою не зазначено їх призначення, марку, модель, їх рік випуску, номери агрегатів та кузовів, то їх не можливо ідентифікувати як спільне сумісне майно, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині також не підлягають до задоволення. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 права власності в частині на відповідне нерухоме та рухоме майно зазначає, що по-перше вони не надавали позивачці ОСОБА_1 повноважень на представництво їх інтересів у суді, а по друге - вони є відповідачами, а тому такі позовні вимоги не узгоджуються із положеннями ст.ст.30, 119 ЦПК України. Підсумовуючи свої заперечення ОСОБА_3 зазначає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та недоведеним із-за неправильного вибору позивачкою способу захисту порушених прав, а тому просить відмовити у його задоволенні.
09 жовтня 2017 року до суду надійшло клопотання від позивачки ОСОБА_1 про накладення арешту на майно, а саме на будівлю пилорами та на оспорювані земельні ділянки. Ухвалою суду від 10.10.2017 вказане клопотання задоволено та накладено арешт на майно.
Окрім цього, 09.10.2017, від позивачки ОСОБА_1 надійшли зміни та уточнення до позовної заяви. Суть даних змін та уточнень зводиться до часткової зміни предмету та підстав позову. Зокрема, позивачка ОСОБА_1 просить; 1) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № 1281 від 13.10.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; 2) договір дарування земельної ділянки № 1528 від 08.12.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; 3) договір дарування № 1280 від 13.10.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; 4) у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за нею право власності на: - ј житлового будинку АДРЕСА_1 ; - ј будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову до вказаного житлового будинку, яка складається з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі; - Ѕ на будівельні матеріали та конструктивні елементи з яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь ; - Ѕ земельної ділянки для комерційного використання площею 0,10 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне , урочище Хутарь ; - Ѕ земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,26 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь ; 5 ) у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ транспортних засобів, а саме автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_3 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_4 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_5 .
Уточнені позовні вимоги щодо визнання договорів дарування недійсними мотивує тим, що такі не спрямовані на реальний перехід права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , а вчинені лише з метою уникнення поділу майна, оскільки відповідач ОСОБА_3 і надалі продовжує здійснювати повноваження власника щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном. Щодо поділу будівлі пилорами зазначає, що згідно договору дарування будівля пилорами складається лише з навісу з пилорамою. При цьому, згідно звіту про оцінку майна, вартість пилорами становить 143 тис.грн. Однак зауважує, що за час перебування сторін у шлюбі вартість будівлі пилорами значно зросла і згідно висновку про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна, складеного ТОВ МЕРКУРІЙ ПАРТНЕРС становить 2800000 гривень, а оскільки пилорама не введена в експлуатацію, то позивачка просить визнати за нею право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи з яких вона побудована. Обґрунтування інших позовних вимог є аналогічним до їх обґрунтування у первинному позові.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
У відповідності до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.
21 грудня 2017 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 . Відзив зокрема мотивований тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання договорів дарування також є необґрунтованим, оскільки позивачкою не наведено достовірних та достатніх доказів того, що укладаючи оспорювані договори сторони діяли з умислом на ухилення від поділу майна, а також позивачкою не наведено обставин, які б свідчили про те, що укладені відповідачем договори дарування порушували би суб`єктивне право позивачки. Обґрунтування невизнання відповідачем інших позовних вимог позивачки ОСОБА_1 є аналогічним обґрунтуванню, викладеному у запереченнях на позовну заяву від 03.08.2017.
Ухвалою суду від 23.05.2018 задоволено клопотання представника позивачки - ОСОБА_2 про виклик свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також витребувано докази від ОСОБА_4 , зокрема технічний паспорт на житловий будинок, свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок, а також на земельну ділянку на якій розташований цей житловий будинок. Крім цього, від Регіонального сервісного центру МВС у Закарпатській області витребувано інформацію про зареєстровані з 2015 року за відповідачем ОСОБА_3 транспортні засоби.
12 червня 2018 від Регіонального сервісного центру МВС у Закарпатській області надійшла інформація на виконання ухвали суду про витребування доказів, згідно якої, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрований один транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, з державним номерним знаком НОМЕР_6 .
04 липня 2018 року від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які на підставі ухвали суду від 23.05.2018 були витребувані від відповідачки ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 04.10.2018 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шкварко А.В. уточнені позовні вимоги просив задовольнити з підстав, наведених в уточненій позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні у задоволенні уточнених позовних вимог позивачки ОСОБА_1 просив відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи та свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.03.1993 по 03.03.2017.
Предметом судового спору являється спільне сумісне майно, яким, за твердженням позивачки являється: 1) житловий будинок за АДРЕСА_3 ) незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 розташований за адресою : Рахівський район, с. Верхнє Водяне , ур . Хутарь та розташований на наступних земельних ділянках, - площею 0,1000 га для комерційного використання (розміщення пилорами), кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0101; - площею 0,26 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0100.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 20.07.2004, отримав у власність земельну ділянку пл. 0,26 га, з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь Рахівського району Закарпатської області.
Окрім цього, ОСОБА_3 , на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 28.05.2009 серії ЯЗ № 222664, отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для комерційного використання (розміщення пилорами), яка розташована у с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь Рахівського району Закарпатської області. Вказаний державний акт виданий на підставі розпорядження голови Рахівської РДА від 19.02.2009 № 55.
Згідно рішення Х сесії ХХІ скликання Середньоводянської сільської ради народних депутатів від 03.07.1992 ОСОБА_3 надано у довічне спадкове володіння земельну ділянку у розмірі 0,07 га у АДРЕСА_6 .
Згідно Свідоцтва АДРЕСА_7 на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР від 17.07.1979 ОСОБА_10 та ОСОБА_5 надано дозвіл на забудову земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_6 .
Судом також встановлено, що на підставі Дозволу № 116.06.21.20.10.0, виданого Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Закарпатській області 18.09.2006, приватному підприємцю ОСОБА_3 надано дозвіл на початок робіт при механічній обробці деревини. Згідно вказаного Дозволу, адреса розміщення виробництва с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь Рахівського району Закарпатської області.
Окрім наведеного, згідно інформації Регіонального сервісного центру МВС у Закарпатській області від 11.06.2018 № 31/7-1221, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів від 30.05.2018, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрований один транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_7 , білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_6 .
Судом встановлено, як і не заперечувалось сторонами, що під час проживання у шлюбі ними без дозвільних документів, реконструйовано житловий будинок, належний матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка також є відповідачкою по справі, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім цього, сторони за час проживання у шлюбі розпочали будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 .
Наведене, також підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , які у суді підтвердили, що сторони здійснили капітальний ремонт житлового будинку та розпочали будівництво іншого житлового будинку.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 , на підставі договору дарування земельної ділянки № 1281 від 13.10.2016, подарував належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, розташовану в урочищі Хутарь, що в АДРЕСА_8 .. 0,10 га, ОСОБА_5 .
Окрім цього, на підставі договору дарування земельної ділянки № 1528 від 08.12.2016, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства пл. 0,26 га, яка розташована за адресою с . Верхнє Водяне , ур. Хутарь Рахівського району Закарпатської області.
Також, відповідач ОСОБА_3 , на підставі договору дарування № 1280 від 13.10.2016, подарував ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності будівлю пилорами, що розташована за адресою с. Верхнє Водяне , урочище Хутарь Рахівського району Закарпатської області .
Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовуючи свої позовні вимоги, послалась на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину цього майна.
Однак, суд із твердженням позивачки ОСОБА_1 про те, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідач ОСОБА_3 заперечуючи проти того, що оспорюване майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя послався на те, що земельна ділянка площею 0,26 га, що розташована на території Верхньоводянської сільської ради Рахівського району, Закарпатської області, цільовим призначенням якої являється - ведення особистого селянського господарства, є його особистою приватною власністю на підставі Договору дарування №996 від 20 липня 2004 року; земельна ділянка площею 0,1 га, що розташована в урочищі Хутарь села Верхнє Водяне, Рахівського району, Закарпатської області, цільовим призначенням якої являється - для комерційного використання (розміщення пилорами), є його особистою приватною власністю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №222664, виданого 28 травня 2009 року, який виданий йому на підставі розпорядження Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області №55 від 19 лютого 2009 року, яким затверджена технічна документація щодо проекту зміни цільового призначення земельної ділянки.
Суд погоджується із наведеним, оскільки, у відповідності до вимог частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України регламентовано, що майном, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Наведене також узгоджується і з вимогами, які містяться у п. 18-2 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19.03.2010). Так, у вказаній постанові зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною
власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за нею права власності на Ѕ частину земельних ділянок, належних ОСОБА_3 не підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на ј частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову до житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі та на Ѕ частину на будівельні матеріали та конструктивні елементи з яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище Хутарь суд зазначає наступне.
Як на підтвердження вартості будівельний матеріалів, витрачених на будівництво вказаних об`єктів нерухомості, позивачка ОСОБА_1 посилається на Висновок СОД-ТОВ Меркурій Партнерс про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна, складений у 2017 році. Згідно вказаного висновку, вірогідна ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_8 становить 1990200 гривень, а вірогідна ринкова вартість лісопильного цеху, розташованого за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, с. Верхнє Водяне , урочище Хутарь становить 4093400 гривень.
Разом з тим, суд вважає вказаний висновок неналежним та недопустимим доказом з огляду на наступне.
Вимогами ч. 2 ст. 78 ЦПК України регламентовано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, ст. 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій та другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як зазначено у ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Разом з тим, у п. 2.2 Розділу 2 вказаного Висновку експертом зазначено, що висновки Експерта щодо технічного стану об`єкта дослідження, дійсні тільки на дату дослідження. Експерт не бере на себе відповідальність за майбутні зміни природних, соціальних, економічних і юридичних умов, що можуть вплинути на стан майна.
Тобто вказаний Висновок дійсний лише на дату його складення. Окрім цього, цей висновок є не категоричним, оскільки містить інформацію лише про вірогідну вартість спірного майна.
Окрім цього, з наведеного Висновку неможливо встановити первісну вартість спірного майна, а тому суд не може достовірно встановити чи вірогідна вартість майна, вказана у ньому є істотною.
Інших доказів істотного збільшення вартості житлового будинку позивачкою ОСОБА_1 суду не надано.
З огляду на наведені норми законодавства суд визнає Висновок СОД-ТОВ Меркурій Партнерс про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна, складений у 2017 році неналежним та недопустимим доказом по справі.
При цьому, сторона позивача клопотань про проведення відповідних судових експертиз не заявляла, а оскільки суд не вправі самостійно збирати докази, то вказані позовні вимоги також не підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та будівлі пилорами суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 , на підставі договору дарування земельної ділянки № 1281 від 13.10.2016, подарував належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, розташовану в урочищі Хутарь, що в АДРЕСА_8 .. 0,10 га, ОСОБА_5 . Окрім цього, на підставі договору дарування земельної ділянки № 1528 від 08.12.2016, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства пл. 0,26 га, яка розташована за адресою с . Верхнє Водяне , ур. Хутарь Рахівського району Закарпатської області. Також, відповідач ОСОБА_3 , на підставі договору дарування № 1280 від 13.10.2016, подарував ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності будівлю пилорами, що розташована за адресою с. Верхнє Водяне , урочище Хутарь Рахівського району Закарпатської області .
Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовуючи свої позовні вимоги у цій частині послалась на те, що ці правочини є удаваними, оскільки не спрямовані на реальне виникнення прав та обов`язків у їх сторін.
Разом з тим, з такими доводами позивачки ОСОБА_1 погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вказує ч.ч. 1, 2, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як роз`яснено в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
В силу ст. 626 ч. 1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Враховуючи наведене вище, доводи ОСОБА_1 щодо удаваності правочинів, а саме вказаних вище договорів дарування, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у судовому засіданні не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, тому задоволенню також не підлягають.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_8 , то суд вважає, що вказана позовна вимога також не підлягає до задоволення, оскільки нею у позовній заяві жодним належним та допустимим доказом не обґрунтовано, у чому полягає її право на частину житлового будинку, який належить відповідачці ОСОБА_5 .
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину транспортних засобів, а саме автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_3 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_4 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_5 , то вона також не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно інформації, наданої Регіональним сервісним центром МВС у Закарпатській області від 11.06.2018 № 31/7-1221 на виконання ухвали суду про витребування доказів від 30.05.2018, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрований лише один транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, номер кузова НОМЕР_7 , білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_6 .
Оскільки транспортних засобів, зазначених позивачкою у позовній заяві за відповідачем ОСОБА_3 не значиться, а позовну вимогу про визнання за нею права власності на автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150 позивачка ОСОБА_1 не заявляла, то суд не може задовольнити позовні вимоги у цій частині.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо підтвердження доводів позовної заяви, чим не виконано вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 слід відмовити через недоведеність.
Керуючись вимогами ст. ст. 6, 12, 13, 17, 18, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 235, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 68, 69, 70,71 СК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачкою ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 02 січня 2020 року.
Головуюча: Бліщ О.Б.
Суд | Рахівський районний суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 23.12.2019 |
Оприлюднено | 08.01.2020 |
Номер документу | 86762942 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні