Постанова

від 22.01.2020 по справі 442/4500/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4500/19 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/3614/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ванівського О.М.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

секретаря: Матяш С.І.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника(адвоката) Бердара С.В. на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2019 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Рембуд до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними ,-

в с т а н о в и в :

В червні 2019р., ВАТ Рембуд звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ВАТ Рембуд був власником спірного нерухомого майна, а саме восьми нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця ВДВС Дрогобицького міського управління юстиції від 27.07.2012 року було відкрито виконавче провадження №33626234, де боржником є ВАТ Рембуд , та було накладено арешт на все майно ВАТ Рембуд .

06 жовтня 2014 року відбулися електронні торги у межах вищевказаного виконавчого провадження, відповідно до Протоколу №5702, переможцем торгів визначено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 .

30 жовтня 2014 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

ВАТ Рембуд звернулося до господарського суду Львівської області про визнання недійсними прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Позов було задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015р. касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2015р. та рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2014р. у справі №914/3912/14 залишено без змін (визнано недійсними прилюдні торги, визнано недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (майно ВАТ Рембуд) від 20.10.2014 року; визнано недійсним Свідоцтво про придбання нерухомого майна (майно ВАТ Рембуд) з прилюдних торгів).

Під час розгляду справи про визнання торгів недійсними у господарських судах, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду було затверджено мирову угоду, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно ВАТ Рембуд . Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04.10.2017 р., вказану ухвалу скасовано.

Господарським судом була накладена заборона на відчуження майна ВАТ Рембуд , рішенням Дрогобицького міськрайонного суду у Львівській області у справі № 442/7250/15-ц за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності та скасування заборони у вчинені реєстраційних дій, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно (ВАТ Рембуд ) та скасовано заборону. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22.11.2017 року, дане рішення Дрогобицького міськрайонного суду скасовано.

Отримавши вищевказане рішення суду ОСОБА_3 у лютому 2016 звернувся із позовом про поділ спільного майна подружжя із своєю дружиною ОСОБА_2 .. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 24.02.2016 року було задоволено позов - визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частці на майно (ВАТ Рембуд ). Дане рішення скасоване Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018р.

Згодом, майно ВАТ Рембуд , на підставі договорів купівлі-продажу від 06.04.2016 року відчужувалося ОСОБА_2 - ОСОБА_1 Ѕ частка спірного майна.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 27.03.2016 року також були укладені договори купівлі-продажу Ѕ частки спірного майна.

Право власності на майно, яке було предметом вищезазначених договорів, було зареєстроване на продавців на підставі рішень Дрогобицького міськрайонного суду, які в подальшому були скасовані, тобто продавці не були законними власниками відчужуваного майна та не мали права відчужувати дане майно, оскільки воно не належало їм, з огляду на це в них виникла необхідність звернутися з даним позовом в суд.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано недійсними договори укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 а саме:

-договір купівлі-продажу від 06.04.2016р. 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 06.04.2016р. 1/2 частку деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 06.04.2016р. 1/2 частку лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 07.04.2016р. 1/2 частку будівлі складу ( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 07.04.2016р. 1/2 частку будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 07.04.2016р. 1/2 частку будівлі гаражу (літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 06.04.2016р. 1/2 частку будівлі складу (літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу, від 07.04.2016р. 1/2 частку будівлі складу (літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними договори укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме:

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку будівлі складу ( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку будівлі гаражу (літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку будівлі складу (літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі-продажу від 27.03.2016р. 1/2 частку будівлі складу (літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь Відкритого акціонерного товариства Рембуд сплачений ними судовий збір в сумі 13852 (тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн. 05 коп..

Не погодившись за із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку , посилаючись на незаконність та необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що в абзаці 1 та 2 п.8 постанови Пленуму ВСУ 06.11.2009 № 9 зазначено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК. саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15 ) тощо) .

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказує: Під час розгляду справи про визнання торгів недійсними у господарських судах, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду було затверджено мирову угоду, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно ВАТ Рембуд . Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04.10.2017 p., вказану ухвалу скасовано.

Господарським судом була накладена заборона на відчуження майна ВАТ Рембуд . Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду у Львівській області у справі № 442/7250/15-ц за позовом ОСОБА_5 про визнання права власності та скасування заборони у вчинені реєстраційних дій, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно (ВАТ Рембуд) та скасовано заборону. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22.11.2017 року, дане рішення Дрогобицького міськрайонного суду скасовано.

Отримавши вищевказане рішення суду ОСОБА_5 у лютому 2016р. звернувся із позовом про поділ спільного майна подружжя із своєю дружиною Блажкевич. Рішеням Дрогобицького міськрайонного суду від 24.02.2016 року було задоволено позов - визнано за Блажкевич та Павлишином по Ѕ частці на майно (ВАТ Рембуд). Дане рішення скасоване Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018р.

З наведеного вбачається, що судом першої інстанції встановлено, що ухвала у справі № 442/7394/14-ц постановлена 04.10.2017р., рішення у справі № 442/7250/15-ц ухвалене 22.11.2017р., постанова у справі №442/1658/16-ц винесена 23.05.2018р.

Саме цими рішеннями скасовано право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на майно, що є предметом спірних договорів, та унеможливлено розпоряджання ними цим майном.

В оскаржуваному рішенні суд зробив такий висновок: Системний аналіз наведених вимог законодавства та зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те. що право власності на майно, яке було предметом вищезазначених договорів, було зареєстроване на продавців на підставі рішень Дрогобицького міськрайонного суду, які в подальшому були скасовані, тобто продавці не були законними власниками відчужуваного майна та не мали права відчужувати дане майно, оскільки воно не належало їм, з огляду на ке позов підставний та підлягає задоволенню .

Договори, які є предметом позову в оскарженому рішенні, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладені 06.04.2016р. і 07.04.2016р., та між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , укладені 27.03.2016р.. Отже, на момент укладення договорів, які є предметом спору. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважались власниками відчужуваного майна та не були обмежені у праві розпоряджатись цим майном, а висновок суду не відповідає обставинам справи.

Крім того, зазначає, що в абзацах 2 - 4 п.10 постанови Пленуму ВСУ 06.11.2009р. № 9 зазначено: Норма частини першої статті 216 ЦК (435-15) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (435-15).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК (435-15/ добросовісність набувача презюмується . Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна .

ВС у постанові від 02.10.2019 у справі № 752 15452 17 (реєстраційний № в ЄДРСР 85075533) наводить наступний правий висновок: Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає, договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п 'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаиійного позову. якщо для нього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс 12).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зробила висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Беручи до уваги наведене, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив по справі не подавався.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Від голови правління ВАТ Рембуд - Грачок Ю.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку зі станом здоров`я їх представника адвоката Грачова Д.Ю.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ч.2 ст.372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов ВАТ Рембуд про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на майно, яке було предметом вищезазначених договорів, було зареєстроване на продавців на підставі рішень Дрогобицького міськрайонного суду, які в подальшому були скасовані, тобто продавці не були законними власниками відчужуваного майна та не мали права відчужувати дане майно, оскільки воно не належало їм, а відтак позов вважав підставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішенням суду першої інстанції мотивовано наступним.

Судом встановлено, що ВАТ Рембуд був власником нерухомого майна, а саме восьми нежитлових приміщень: адміністративного корпусу, літ. А-2 , загальною площею 712,4 кв.м.; деревообробного цеху, літ. Б-1 , загальною площею 1217,6 кв.м.; лісопильного відділення, літ В-1 , загальною площею 209,2 кв.м.; будівлі складу, літ Д-1 , загальною площею 44,6 кв.м.; будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом, літ Ж-1 , загальною площею 1401,9 кв.м.; будівлі гаражу, літ Е-1 , загальною площею 687,4 кв.м.; будівлі складу, літ Є-1 , загальною площею 247,6 кв.м.; будівлі складу, літ Г-1 , загальною площею 353,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця ВДВС Дрогобицького міського управління юстиції від 27.07.2012 року, відкрито виконавче провадження №33626234, де боржником є ВАТ Рембуд , та було накладено арешт на все майно ВАТ Рембуд .

06 жовтня 2014 року відбулися електронні торги у межах вищевказаного виконавчого провадження, відповідно до Протоколу №5702, переможцем торгів визначено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 . 30 жовтня 2014 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2014р. у справі №914/3912/14, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги, визнано недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (майно ВАТ Рембуд) від 20.10.2014 року; визнано недійсним Свідоцтво про придбання нерухомого майна (майно ВАТ Рембуд) з прилюдних торгів).

На час розгляду справи про визнання торгів недійсними у господарських судах, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду затверджено мирову угоду, а саме визнано за ОСОБА_3 право власності на майно ВАТ Рембуд. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04.10.2017р., вказану ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду скасовано, оскільки беззаперечно порушуються права ВАТ Рембуд .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.11.2015 року у справі № 442/7250/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа державний реєстратор Львівського міського управління юстиції Гриб О.Б. про визнання права власності та скасування заборони у вчинені реєстраційних дій, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно (ВАТ Рембуд) та скасовано заборону Господарського суду на відчуження майна ВАТ Рембуд . Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22.11.2017 року, дане рішення Дрогобицького міськрайонного суду скасовано.

Отримавши Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.11.2015 року, ОСОБА_3 у лютому 2016 звернувся в суд із позовом про поділ спільного майна подружжя із своєю дружиною ОСОБА_2 ..

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 24.02.2016 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частці на майно (ВАТ Рембуд ).

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 24.02.2016 року Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018р. - скасовано.

06-07 квітня 2016 року та 27.03.2016р., ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, спірне майно відчужили - ОСОБА_1 .

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність , якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

У постанові від 25.05.2016р. у справі №6-605цс16 ВСУ зазначив, що …з огляду на зазначені приписи статей 15,16 ЦК України, а також статей 1,2-4,14,215 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права , а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язків елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/ відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорити правочин може також особа(заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним(частина 3 ст.215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона/сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованої особою її прав .

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, повинно враховуватися, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Враховуючи, що на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не набули на законних підставах права власності на спірне майно, а відтак не мали права розпоряджатися ним, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вказані договори не відповідають вимогам закону, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними.

За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права відчужувати спірні об`єкти нерухомого майна, оскільки судові рішення, на підставі яких вони набули права власності на них, були скасовані.

Установивши, що позивач ВАТ Рембуд не був стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладені 06.04.2016р. і 07.04.2016р., та між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , укладені 27.03.2016р., а встановлені судом обставини свідчать про те, що право власності на майно, яке було предметом вищезгаданих договорів було зареєстровано на продавців на підставі рішень суду, які в подальшому були скасовані, тобто продавці не були законними власниками відчужуваного майно та не мали права таке відчужувати, а відтак колегія суддів вважає вірним висновок суду про визнання вказаних правочинів недійсними.

За таких обставин, з висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника(адвоката) Бердара С.В. залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 22 січня 2020 року.

Головуючий О.М.Ванівський

Судді Н.П.Крайник

О.Я.Мельничук