Постанова

від 01.07.2021 по справі 442/4500/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 442/4500/19-ц

провадження № 61-2716св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - відкрите акціонерне товариство Рембуд ,

відповідачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , на рішення Дрогобицького міськрайонний суд Львівської області від 03 жовтня 2019 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року відкрите акціонерне товариство Рембуд (далі -

ВАТ Рембуд ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Позовну заяву мотивовано тим, що ВАТ Рембуд було власником нерухомого майна, зокрема: восьми нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міського управління юстиції (далі - ВДВС Дрогобицького МУЮ) від 27 липня 2012 року було відкрито виконавче провадження

№ 33626234, де боржником є ВАТ Рембуд , а також було накладено арешт

на все майно ВАТ Рембуд .

06 жовтня 2014 року відбулися електронні торги у межах зазначеного виконавчого провадження, відповідно до протоколу № 5702, переможцем торгів визначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_5

30 жовтня 2014 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

ВАТ Рембуд зверталося до Господарського суду Львівської області

з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17 грудня 2014 року, залишеним без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 березня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 червня 2015 року, у справі № 914/3912/14 позов ВАТ Рембуд задоволено. Визнано недійсними прилюдні торги, визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (майно

ВАТ Рембуд ) від 20 жовтня 2014 року; визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна (майно ВАТ Рембуд ) з прилюдних торгів).

Під час розгляду справи про визнання торгів недійсними у господарських судах, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 31 жовтня 2014 року у справі № 442/7394/14-ц за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики було затверджено мирову угоду, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно ВАТ Рембуд . Проте ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року зазначену ухвалу суду першої інстанції було скасовано.

Господарським судом Львівської області була накладена заборона

на відчуження майна ВАТ Рембуд . Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду у Львівській області від 06 листопада 2015 року

№ 442/7250/15-ц у справі № 442/7250/15-ц за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності та скасування заборони у вчинені реєстраційних дій, визнано за ОСОБА_3 право власності на майно (ВАТ Рембуд )

та скасовано заборону. Проте рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано.

Отримавши вказане рішення суду у лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся із позовом про поділ спільного майна подружжя із своєю дружиною ОСОБА_2 , який рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого 2016 року було задоволено, визнано

за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частці на майно (ВАТ Рембуд ). Проте постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 травня

2018 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване.

Згодом, 1/2 частка спірного майна ВАТ Рембуд , на підставі договорів купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року відчужувалася ОСОБА_2 - ОСОБА_1

27 березня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 також були укладені договори купівлі-продажу 1/2 частки спірного майна.

ВАТ Рембуд зазначало, що право власності на майно, яке було предметом зазначених договорів, було зареєстроване на продавців на підставі рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, які у подальшому були скасовані, тобто продавці не були законними власниками відчужуваного майна та, на думку товариства, не мали права відчужувати спірне майно, оскільки воно не належало їм.

З урахуванням зазначеного, ВАТ Рембуд просив суд визнати недійсними договори, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме:

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі гаражу

(літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

(літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

(літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнати недійсними договори, укладені між ОСОБА_3

та ОСОБА_1 , а саме:

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв. м,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв. м,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу ( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі гаражу (літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу (літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу (літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 03 жовтня 2019 року позов ВАТ Рембуд задоволено.

Визнано недійсними договори, укладені між ОСОБА_2

та ОСОБА_1 , а саме:

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі гаражу

(літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

(літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року 1/2 частки будівлі складу

(літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними договори, укладені між ОСОБА_3

та ОСОБА_1 , а саме:

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки адміністративного корпусу (літ. А-2 ), загальною площею 712,4 кв. м,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки деревообробного цеху (літ. Б-1 ), загальною площею 1217,6 кв. м,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки лісопильного відділення (літ. В-1 ), загальною площею 209,2 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу ( Д-1 ), загальною площею 44,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом (літ. Ж-1 ), загальною площею 1401,9 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі гаражу (літ. Е- 1 ), загальною площею 687,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу (літ. Є- 1 ), загальною площею 247,6 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 27 березня 2016 року 1/2 частки будівлі складу (літ. Г- 1 ), загальною площею 353,2 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки на час оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_2

та ОСОБА_3 не набули на законних підставах права власності на спірне майно, а тому не мали права розпоряджатися ним, у зв`язку із чим ці договори не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ВАТ Рембуд , оскільки на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не набули на законних підставах права власності на спірне майно, тому не мали права розпоряджатися ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав

до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 442/4500/19-ц

із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу № 442/4500/19-ц призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає, що судом для можливості застосування частини третьої статті 215 ЦПК України має бути встановлено одночасно дві умови: 1) наявність підстав недійсності правочину; 2) чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся

до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення.

Проте, на думку заявника, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність підстав недійсності правочинів, а лише наголошено на можливості оспорювання правочинів особою, яка не була його учасником.

Заявник зазначає, що право ВАТ Рембуд , яке вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215, 216 ЦК України. Такий захист, на його думку, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Вважає, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ВАТ Рембуд ,

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними

та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ВАТ Рембуд був власником нерухомого майна, зокрема: восьми нежитлових приміщень: адміністративного корпусу, літ. А-2 , загальною площею 712,4 кв. м; деревообробного цеху, літ. Б-1 , загальною площею 1217,6 кв. м; лісопильного відділення, літ. В-1 , загальною площею

209,2 кв. м; будівлі складу, літ. Д-1 , загальною площею 44,6 кв. м; будівлі ремонтної майстерні із з/бетонним цехом, літ. Ж-1 , загальною площею 1401,9 кв. м; будівлі гаражу, літ. Е-1 , загальною площею 687,4 кв. м; будівлі складу, літ. Є-1 , загальною площею 247,6 кв. м; будівлі складу, літ. Г-1 , загальною площею 353,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця ВДВС Дрогобицького МУЮ від 27 липня 2012 року, відкрито виконавче провадження № 33626234, де боржником

є ВАТ Рембуд , та було накладено арешт на все майно ВАТ Рембуд .

06 жовтня 2014 року відбулися електронні торги у межах зазначеного виконавчого провадження, відповідно до протоколу № 5702, переможцем торгів визначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 30 жовтня

2014 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17 грудня 2014 року

у справі № 914/3912/14, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги, визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (майно ВАТ Рембуд ) від 20 жовтня 2014 року; визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна

(майно ВАТ Рембуд ) з прилюдних торгів).

На час розгляду справи про визнання торгів недійсними у господарських судах, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 31 жовтня 2014 року у справі № 442/7394/14-ц затверджено мирову угоду. Визнано за ОСОБА_3 право власності на майно ВАТ Рембуд .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року

у справі № 442/7394/14-ц, зазначену ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скасовано, оскільки беззаперечно порушувалися права ВАТ Рембуд (а. с. 19-21).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 06 листопада 2015 року у справі № 442/7250/15-ц за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа - державний реєстратор Львівського міського управління юстиції Гриб О. Б., про визнання права власності та скасування заборони у вчинені реєстраційних дій, визнано

за ОСОБА_3 право власності на майно (ВАТ Рембуд ) та скасовано заборону господарського суду на відчуження майна ВАТ Рембуд .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2017 року

у справі № 442/7250/15-ц, зазначене рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скасовано (а. с. 9-10).

Отримавши рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2015 року, ОСОБА_3 у лютому 2016 року звертався

в суд із позовом про поділ спільного майна подружжя зі своєю дружиною ОСОБА_2 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 24 лютого 2016 року у справі № 442/1658/16-ц позов задоволено

та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині на майно (ВАТ Рембуд ).

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року

у справі № 442/1658/16-ц зазначене рішення суду першої інстанції скасовано.

27 березня 2016 року та 06-07 квітня 2016 року ОСОБА_3

та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, спірне майно відчужили - ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою

та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо

не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій

послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують

на момент відшкодування.

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те,

що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону

не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено

не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом,

але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі

№ 6-605цс16 зазначено, що з огляду на зазначені приписи

статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права,

а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язків елемент конкретного суб`єктивного права,

як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна

в інших осіб. Таким чином, оспорити правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано

їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя

статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона/сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованої особою її прав.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, повинно враховуватися, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності

на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо

не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Встановивши, що на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не набули на законних підставах права власності на спірне майно, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права розпоряджатися ним.

За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що ВАТ Рембуд не був стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу, проте, ураховуючи конкретні обставини цієї справи, а також те, що право власності на майно, яке було предметом цих договорів було зареєстровано на продавців на підставі рішень суду, які у подальшому були скасовані, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були законними власниками відчужуваного майно не мали права відчужувати спірні об`єкти нерухомого майна, тому оспорювані оспорювані правочини є недійсними.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою

до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 03 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович