Ухвала

від 10.12.2019 по справі 367/8728/16-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10

потерпілого ОСОБА_11 , ОСОБА_12

захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

обвинуваченого ОСОБА_16 ,

особи, відносно якої внесено клопотання

про застосування заходів медичного характеру ОСОБА_17

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12016110040000242 внесене в ЄРДР 27.01.2016 року стосовно

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Буча Київської області, громадянина України з базовою вищою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України;

та

кримінальне провадження №12016110040000492 внесене в ЄРДР 17.02.2016 року за клопотанням прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно -

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України з базовою вищою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні суспільно небезпечного діяння,передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України за апеляційною скаргою прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_17 -

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовноОСОБА_17 , а кримінальне провадження №12016110040000492 щодо нього закрито, у зв`язку з відсутністю доказів наявності суспільно небезпечного діяння у вчиненні якого він підозрюється.

Згідно клопотання прокурора від 25.11.2016 року про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 , яке надійшло з Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, останній 26.01.2016 року близько 22 год. 00 хв. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), разом з двома особами, відносно яких матеріали виділені в окреме провадження, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, за попередньою домовленістю спільно і одночасно зайшли до приміщення закладу для відпочинку «Дикий Койот», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , де за попередньою змовою групою осіб здійснили напад, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_11 . При цьому, ОСОБА_17 з метою недопущення можливого опору з боку потерпілого, розмахував перед обличчям ОСОБА_11 предметом, зовні схожим на пістолет, таким чином демонструючи свій намір на негайне застосування до потерпілого насильства, небезпечного для життя та висунув йому вимогу не чинити опору при незаконному заволодінні майном, що знаходилось у вказаному закладі.

В цей час особи (двоє чоловіків), відносно яких матеріали виділені в окреме провадження, достовірно розуміючи протиправність своїх дій, реалізуючи спільний з ОСОБА_17 умисел, направлений на заволодіння чужим майном, діючи узгоджено з останнім, відкрито заволоділи телевізором марки «Самсунг» вартістю 3 567,00 грн., сабвуфером вартістю 2 448,00 грн., дідждей-пультом марки «Yamaha» вартістю 4 057,00 грн. та напоями, а саме: трьома пляшками «Pepsi» об`ємом 0,5 л вартістю 9,00 грн. кожна, пляшкою горілки «Nemiroff Вlаск» об`ємом 0,5 л вартістю 50,00 грн. та пляшкою «Маrtini Віаnсо» об`ємом 1 л вартістю 180,00 грн., винесли вказані речі із закладу для відпочинку «Дикий Койот» та перенесли їх до автомобіля марки «ДЕУ МАТІЗ» н.з. НОМЕР_1 , що був припаркований біля закладу та який перебував у користуванні особи відносно якої матеріали виділені в окреме провадження № 12016110040001813, чим спричинили власнику закладу ОСОБА_12 матеріальних збитків на загальну суму 10 329,00 грн.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 13.04.16 № 148 (т. 1 а.с. 197-198) ОСОБА_17 страждав під час, коли були скоєні інкриміновані йому дії, на хронічний психічний розлад у формі шизофренії і не міг за своїм психічним станом усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час в нього відмічається стан ремісії (покращення), він за своїм психічним станом може, але не в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За своїм психічним станом ОСОБА_17 потребує застосування примусових заходів медичного характеру - примусового амбулаторного лікування у психіатра. Протипоказань до такого лікування в нього немає.

У зв`язку з наявністю достатніх доказів для підозри ОСОБА_17 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і його дії органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

25.11.2016 року прокурор Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області - ОСОБА_18 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив застосувати до ОСОБА_17 примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового амбулаторного лікування у психіатра.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, перевірившидоводи та заперечення сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів наявності розбійного нападу, вчиненого ОСОБА_17 26.01.2016 року в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева, 66-А.

За результатами розгляду даного клопотання прокурора, судом першої інстанції прийнято рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 , а кримінальне провадження № 12016110040000492 щодо нього закрито у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення наявності суспільно небезпечного діяння (кримінального правопорушення), у вчиненні якого він підозрюється.

Крім того, за цих же встановлених органом досудового розслідування обставин, ОСОБА_16 стосовно якого матеріали виділені в окреме провадження, обвинувачується у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в тому числі з ОСОБА_17 , стосовно якого прокурором внесено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року обвинуваченого ОСОБА_16 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі прокурор у даному кримінальному провадженні, посилаючись на незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення, просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2018 року відносно ОСОБА_19 у зв`язку з неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора, застосувавши примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового амбулаторного лікування у психіатра відносно ОСОБА_17 . В ході апеляційного розгляду просить повторно дослідити докази у кримінальному провадженні:допитати обвинуваченого ОСОБА_20 та особу, відносно якої подане клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_17 ; потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ; повторно дослідити письмові докази, а самепротокол прийняття заяви потерпілого ОСОБА_12 про вчинення злочину (т.1 а.с. 127); протоколи огляду місця події з фототаблицею до нього (т.1 а.с. 129-151, 152-167); протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_21 (т.1 а.с. 188- 190); постанови про визнання речовими доказами (т.1 а.с. 191-192, 193-194); відповідь з Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області щодо відсутності заяви ОСОБА_11 на здійснення тиску на нього (т.1 а.с. 208).

В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що викладені в оскаржуваній ухвалі висновки суду про те, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів наявності розбійного нападу, вчиненого 26.01.2016 року в кафе "Дикий койот" за адресою: АДРЕСА_3 , належним чином не вмотивовані та не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду.

Крім того вказує, що в ході судового розгляду 03.03.2017 року суд прийняв рішення про можливість розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_12 , посилаючись на наявність телефонограми про повідомлення останнього про час та місце розгляду справи, в той же час 03.03.2017 року судом було встановлено повний порядок дослідження доказів, а саме щодо допиту потерпілих, свідків, дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні, допиту обвинуваченого ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , стосовно якого направлено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. При цьому, 30.11.2017 суд ухвалив визнати явку потерпілого ОСОБА_12 в судове засідання обов`язковою.

Також звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє підтвердження отримання потерпілим ОСОБА_12 повістки про виклик до суду, всі надіслані поштою повістки на адресу ОСОБА_12 повернулись у зв`язку з тим, що останній за вказаною адресою не проживає, (т.1 а.с. 21, 62, 101), а SMS-повідомлення потерпілому ОСОБА_12 , не зважаючи на те, що останній не подавав відповідної заяви про повідомлення його в такий спосіб, надіслані за телефоном НОМЕР_2 . В той же час, матеріали кримінального провадження містять дані, що потерпілий ОСОБА_12 користується номером мобільного телефону НОМЕР_3 .

Апелянт наголошує, що в ході судового розгляду прокурором неодноразово заявлялось клопотання про необхідність допиту потерпілого ОСОБА_12 , однак суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання та завершив розгляд кримінального провадження у відсутність потерпілого ОСОБА_12 , чим порушив засади змагальності сторін, що полягають у не створенні необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

На переконання прокурора, зважаючи на те, що допитані в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_11 , свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , користуючись відсутністю потерпілого ОСОБА_12 надали показання про відсутність події розбійного нападу 26.01.2016 року та інсценуацію вказаного розбійного нападу потерпілим ОСОБА_12 , суд, з метою встановлення істини по справі та зважаючи на встановлений порядок дослідження доказів та визнання явки потерпілого ОСОБА_12 обов`язковою, мав провести його допит, однак суд першої інстанції завершив дослідження доказів по справі без допиту потерпілого ОСОБА_12 , чим допустив неповноту судового розгляду та порушив вимоги п.5 ч.2 ст. 412 КПК України.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, зокрема показання потерпілого ОСОБА_12 , а також зазначає, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на правильність застосування Закону про кримінальну відповідальність, так як судом не застосовано кримінальний закон, який підлягає застосуванню стосовно ОСОБА_17 , а саме не застосовані примусові заходи медичного характеру.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги прокурора у провадженні про скасування ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_17 та постановлення нової ухвали, якою задовольнити клопотання прокурора та застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового амбулаторного лікування у психіатра; пояснення ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та їхзахисників, які заперечували проти задоволення поданої прокурором апеляційної скарги; повторно частково дослідивши за клопотанням прокурора в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України встановлені під час кримінального провадження обставини, допитавши потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дослідивши письмові докази; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження №12016110040000492 та доводи в обґрунтування апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у провадженні задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу, з наведенням мотивів та підстав його ухвалення.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 503 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

За приписами ч. 1-3 ст. 513 КПК України, якщо під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.

При цьому, визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває кримінальне провадження.

За обставин викладених у письмовому повідомленні про підозру, ОСОБА_17 підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння (кримінального правопорушення) передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, вчинення якого, на переконання органу досудового розслідування, підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ; протоколом прийняття заяви потерпілого ОСОБА_12 про вчинене кримінальне правопорушення від 27.01.2016 року; протоколами огляду місця події від 27.01.2016 року з ілюстративними фототаблицями до цих протоколів; протоколом проведення слідчого експерименту від 01.02.2016 року та іншими доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, надавши кожному з цих доказів та в їх сукупності належну оцінку з точки зору належності, допустимості й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов обгрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів для доведення, що 26.01.2016 року в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_17 у стані неосудності вчинив суспільно небезпечне діяння (кримінальне правопорушення), передбачене ч. 2 ст. 187 КК України, а саме розбійний напад, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

На це вказує наведений в оскаржуваній ухвалі аналіз наданих стороною обвинувачення доказів і своє рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 та закриття щодо нього кримінального провадження № 12016110040000492, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення наявності суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у вчиненні якого він підозрюється, суд першої інстанції обгрунтував тим, що представлені стороною обвинувачення докази, а саме: протоколприйняття заяви потерпілого ОСОБА_25 про вчинення злочину (т.1 а.с.127), оптичний диск для лазерних систем зчитування (т. 1 а.с. 124), протоколи огляду місця події з фототаблицями до цих протоколів ( т.1 а.с. 129-151, 152-167), протокол проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_11 ( т.1 а.с.188-190), постанови про визнання речовими доказами ( т.1 а.с. 191-192, 193-194) не можуть бути достатніми для висновку, що ОСОБА_17 вчинив це суспільно небезпечне діяння.

Своє рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 та закриття щодо нього кримінального провадження № 12016110040000492 суд обгрунтував не тільки послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_11 , а й показаннями свідків та іншими даними, що містяться у долучених до кримінального провадження документах. Висновок суду з цих питань обгрунтований дослідженими доказами, є правильним та переконливим.

Потерпілий ОСОБА_11 в суді першої інстанції пояснив, що працював адміністратором у кафе-барі «Дикий койот» торгівельного центру «Пасаж» в місті Буча Київської області. Директором закладу був ОСОБА_12 , від якого він дізнався, що у зв?язку із закриттям кафе між ОСОБА_12 та ОСОБА_17 була домовленість про продаж апаратури, що була в кафе. 26.01.2016 року по телефону ОСОБА_12 попередив його, що приїде ОСОБА_26 та забере сабвуфер, диджей-пульт та телевізор. В цей же день, приблизно після 20 години в кафе прийшли ОСОБА_26 та ОСОБА_27 забирати апаратуру. Він відключив вказану вище апаратуру і допоміг їм винести її на вулицю та загрузити в легковий автомобіль. При цьому ніхто до нього насильства не застосовував, погроз в його сторону не було, пістолет йому ніхто не демонстрував і він не бачив, щоб хтось заклеював відеокамеру спостереження жувальною гумкою. В цей час в кафе також перебували офіціант ОСОБА_28 та охоронець ОСОБА_29 . Приблизно через 30 хв. в кафе приїхав ОСОБА_12 , дістав флешку з відеокамери, поламав її, а потім почав кричати, що вкрали апаратуру та звинуватив його в цьому, погрожував, що не віддасть заробітну плату, якщо він не повідомить поліції, що ОСОБА_17 йому погрожував пістолетом. Через ці погрози та під тиском ОСОБА_12 , який йому був винен близько 8000 грн. заробітної плати, він сказав неправду поліцейським, які приїхали приблизно через 2 - 3 години і таку ж неправду він казав під час проведення слідчого експерименту.

За клопотанням прокурора потерпілий ОСОБА_11 був допитаний в суді апеляційної інстанції, який повністю підтвердив показання надані ним в суді першої інстанції та категорично стверджував, що крадіжки не було, йому ніхто не погрожував, пістолет він не бачив. Працівникам поліції дав неправдиві показання на вимогу ОСОБА_12 , який йому погрожував, що в разі відмови, він не виплатить йому заробітну плату, не поверне його інструменти і взагалі зробить його співучасником крадіжки апаратури, що була в кафе. Чи притягувався ОСОБА_12 до відповідальності за неправдиві показання та введення поліції в оману, йому невідомо. Крім того, зазначив, що ОСОБА_12 вживав алкогольні напої та наркотичні засоби і в той день 26.01.2016 року йому здалося, що останній, коли приїхав у кафе і почав кричати про крадіжку апаратури, був у стані наркотичного сп`яніння. Також вказав, що раніше вже були випадки, коли ОСОБА_12 казав робити одне, а потім інше.

Свідок ОСОБА_22 в суді першої інстанції пояснила, що з листопада 2015 року по 26.01.2016 року працювала барменом в кафе «Дикий койот». 26.01.2016 року, після 22 години в заклад прийшли ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , щоб забрати техніку, яка зі слів директора ОСОБА_12 розпродавалась у зв?язку із закриттям кафе. Коли ОСОБА_16 замовляв напої та бутерброди, сказав, що вони приїхали забрати техніку, яку купили у ОСОБА_12 . Бачила як ОСОБА_16 підійшов до ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , вони щось перебалакали і почали виносити із зали апаратуру: телевізор, сабвуфер і ще щось. ПотімОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_12 , який пізніше приїхав знервований, почав кричати, що йому не зателефонували та викликав поліцію.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні повідомив, що з вересня 2015 року по кінець січня 2016 року працював охоронником у кафе «Дикий койот», що знаходиться в торговельному центрі «Пасаж» в м. Буча Київської області. 26січня 2016 року, близько 23 години, в кафе прийшли ОСОБА_17 та ОСОБА_16 щоб забрати музикальну техніку: сабвуфер, телевізор та діджей пульт, яку вони придбали у ОСОБА_12 . Адміністратор кафе ОСОБА_11 , який знав про це, про що йому сказав ОСОБА_12 , тадозволив забрати техніку. Після того як хлопці з технікою поїхали, приїхав директор кафе ОСОБА_12 і почав кричати, що відбулось пограбування тавикликав поліцію.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що він є другом ОСОБА_16 та ОСОБА_17 і знайомим ОСОБА_12 . Взимку 2016 року, точної дати не пам?ятає, він приїхав з м. Києва на залізничну станцію м. Ірпіня Київської області, де біля кафе зустрівся з ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , а оскільки він був тверезим, ОСОБА_17 дав йому ключі від автомобіля марки «Део «Матіз», він сів за кермо і вони разом поїхали в супермаркет «ЕКО», що в м. Ірпіні по вул. Соборна, а ОСОБА_16 залишився в кафе. Коли їхали в магазин, їм дорогу перегородили якісь автомобілі і люди у цивільному витягнули його з автомобіля, а ОСОБА_30 втік. В автомобілі була сумка з пляшками «Пепсі кола», а в нього вилучили його пістолет марки «Форт», на носіння якого в нього був дозвіл. Цей пістолет він раніше нікому не давав. Про події в барі «Дикий койот» йому нічого не відомо, але він знає, що ОСОБА_17 хотів придбати у ОСОБА_12 апаратуру з кафе і давав останньому гроші за це.

Оцінивши показання потерпілого ОСОБА_11 та вищезазначених свідків, суд обгрунтовано зазначив, що вони не підтверджують обставин вчинення ОСОБА_17 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме вчинення ним розбійного нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_12 , поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою з ОСОБА_16 та невстановленою досудовим розслідуванням особою на ім`я ОСОБА_31 , відносно яких матеріали виділені в окремі провадження.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що викладені в ухвалі суду висновки щодо відсутності події кримінального правопорушення належним чином не вмотивовані та не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, які суд, на переконання прокурора, безпідставно не взяв до уваги, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки мотивуючи свої висновки з цього приводу, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваній ухвалі підстави, з яких він не прийняв як докази:

- протокол прийняття заяви ОСОБА_12 про вчинене кримінальне правопорушення від 27.01.2016 р. (т. 1 а.с. 127), оскільки обставини, зазначені в ньому зі слів потерпілого, спростовуються вказаними вище показаннями свідків, які не підтвердили, що ОСОБА_16 з ОСОБА_17 здійснювали розбійний напад з погрозою застосувати пістолет з метою заволодіння майном;

- протокол огляду місця події від 27.01.2016 р. з ілюстративною фототаблицею (т. 1 а.с. 129-151), оскільки ним лише зафіксовано обстановку в нічному закладі «Дикий койот», і зазначено зі слів ОСОБА_12 , що відсутні телевізор, сабвуфер та діджей пульт;

- протокол огляду місця події від 27.01.2016 р. з ілюстративною фототаблицею (а.с. 152-167), оскільки жодних доказів того, що виявлені в автомобілі марки «Daewoo Matiz» червоного кольору д.н.з. НОМЕР_4 спортивна сумка з написом «Adidas», в якій знаходились три пляшки «Pepsi» 0,5 л, пляшка «Martini Bianco» пляшка горілки «Nemiroff», а такожпістолет «Форт-12Р» вилучений у ОСОБА_24 , мають відношення до події злочину, інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_16 ,суду не надано, а допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_24 підтвердив, що вилучений у нього пістолет «Форт-12Р» належить йому, він має дозвіл на його носіння і пістолет нікому не давав;

- протокол проведення слідчого експерименту від 01.02.2016 р. (т. 1 а.с. 188-190) та оптичний диск з відеозаписом його проведення (т. 1 а.с. 200), оскільки їх зміст спростовується показаннями потерпілого ОСОБА_11 , який в судовому засіданні повідомив, що під час проведення слідчого експерименту він, під тиском потерпілого ОСОБА_12 , казав неправду. Крім того, оскількиоптичний диск з записом проведення слідчого експерименту був наданий прокурором в судовому засіданні, який вона особисто запечатала без вказівки звідки здійснювався запис на цей диск, коли була вчинена така дія, а також за відсутності доказів того, що зміст саме цього оптичного диску було відкрито стороні захисту після закінчення досудового розслідування, суд визнав недопустимим цей доказ;

-оптичний диск для лазерних систем зчитування (т. 1 а.с. 124), оскільки зміст даного диску не був досліджений в ході судового розгляду через неможливість його відтворення з невідомих технічних причин.

Апеляційні доводи прокурора про те, що незважаючи на визнання судом явки потерпілого ОСОБА_12 в судове засідання обов`язковою, суд, в порушення засад змагальності сторін, не створив необхідних умов для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання прокурором процесуальних обов`язків, передбачених ст. 92 КПК України, відмовивши прокурору у клопотанні про допит потерпілого ОСОБА_12 , а також за відсутності в матеріалах кримінального провадження належного підтвердження отримання потерпілим ОСОБА_12 повісток про виклик до суду, так як всі надіслані поштою повістки на адресу ОСОБА_12 повернулись у зв`язку з тим, що останній за вказаною адресою не проживає, а SMS-повідомлення потерпілому ОСОБА_12 , не зважаючи на те, що останній не подавав відповідної заяви про повідомлення його у такий спосіб, були надіслані за телефоном, яким потерпілий ОСОБА_12 не користується, що на думку апелянта є порушенням вимог п.5 ч.2 ст. 412 КПК України, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки через неявку потерпілого ОСОБА_12 в судові засідання, суд тривалий час розглядав дане кримінальне провадження, належним чином повідомляв останнього про час та місце розгляду кримінального провадження за відомими суду адресами, в тому числі за тією адресою, яка зазначена в матеріалах кримінального провадження, і за наслідками неприбуття потерпілого ОСОБА_12 за викликом суду, на останнього двічі накладались стягнення у виді штрафу. (т.2 а.с. 6, 29), а тому, за наявності обгрунтованих підстав, суд завершив розгляд справи через неможливість допиту останнього в судовому засіданні.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і показання допитанного за клопотанням прокурора в апеляційному суді потерпілого ОСОБА_25 , який пояснив, що до суду першої інстанції він не з`являвся через стан здоров`я, так як тривалий час знаходився на лікуванні в Індії і через три роки погано згадує деякі моменти, але пам`ятає як вночі йому зателефонував начальник охорони ОСОБА_32 і сказав терміново приїхати до клубу «Дикий койот», власником якого він був, так як дві невідомі особи забрали музичну апаратуру. Коли він приїхав до клубу, побачив відсутність частини апаратури, але які речі були відсутні він не пам`ятає. Йому сказали викликати поліцію, так як ці особи були озброєні. ОСОБА_17 він знав, з ним могли бути неприязні стосунки, оскільки останній приходив до клубу, вживав алкогольні напої і не платив, казав, що він ( ОСОБА_12 ) йому винен гроші, звертався до нього з пропозицією бути начальником охорони в клубі, декілька разів заступав на чергування від охоронної фірми, але в подальшому від його послуг він відмовився. Бринзі апаратуру він не продавав, ніяких грошей останній йому не віддавав. ОСОБА_33 йому не дзвонив, адміністратором в клубі не працював, виконував роботу діджея і за цю роботу брав гроші з каси. ОСОБА_11 він не говорив про продаж музичної апаратури, чому він його обмовляє йому не відомо, ніяких грошей йому не винен. Коли в клубі він був відсутній, за заклад завжди відповідала бармен ОСОБА_34 . На ОСОБА_35 він не тиснув і не казав їй, що апаратуру продав. При цьому, ні ОСОБА_11 , ні ОСОБА_36 він у той вечір не телефонував. До обвинувачених жодних претензій не має.

Оцінюючи показання потерпілого ОСОБА_25 , надані ним безпосередньо в апеляційному суді, колегія суддів вважає їх недостатніми для підтвердження того, що ОСОБА_17 стосовно якого внесено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, в стані неосудності вчинив суспільно-небезпечне діяння та ставить їх під сумнів, оскільки вони носять суперечливий характер та протирічать встановленим за результатами розгляду в суді першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та висновкам суду, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що 26.01.2016 року в кафе «Дикий койот» за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_17 разом з ОСОБА_16 та невстановленою досудовим розслідуванням особою на ім`я ОСОБА_31 , відносно яких матеріали виділені в окремі провадження, з метою заволодіння чужим майном, за попередньою змовою групою осіб здійснили розбійний напад, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_11 .

Всупереч доводам апелянта, суд першої інстанції, виходячи зі змісту показань потерпілого ОСОБА_11 , які він дав безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції та підтвердив під час апеляційного розгляду, обгрунтовано визнав їх правдивими, тому що вони співпадають з показаннями, даними в судовому засіданні свідками ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , які не підтвердили, що ОСОБА_17 у стані неосудності вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном ОСОБА_12 , а тому колегія суддів вважає необгрунтованими доводи прокурора про те, що суд не взяв до уваги докази встановлені під час досудового розслідування та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 , оскільки переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів в апеляційній скарзі прокурора не наведено.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, дав їм належну юридичну оцінку та у своєму рішенні навів мотиви з яких відкинув докази сторони обвинувачення та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_17 примусових заходів медичного характеру, оскільки у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру не доведено, що ОСОБА_17 у стані неосудності вчинив суспільно небезпечне діяння, у вчиненні якого він підозрюється та наявність достатніх підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_17 , з чим за результатами апеляційного розгляду кримінального провадження також погоджується колегія суддів.

За викладеним, ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону, є законною, обґрунтованою та вмотивованою, оскільки постановлена з дотриманням вимог кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав для її ухвалення, а тому підстав для скасування ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_17 , а кримінальне провадження стосовно ньогозакрито та постановлення нової ухвали, якою задовольнити клопотання прокурора та застосувати стосовно ОСОБА_17 примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового амбулаторного лікування у психіатра, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_37 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_17 та закрито стосовно нього кримінальне провадження №12016110040000492 без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3