Постанова

від 11.06.2020 по справі 367/8728/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 367/8728/16-к

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/67/2019

Провадження № 51 1310 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, кримінальне провадження щодо якої закрито, ОСОБА_6

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

виправданого ОСОБА_8 ,

його захисника адвоката ОСОБА_9 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110040000242 від 27 січня 2016 року, щодо:

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бучі Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 187 ч. 2 КК України,

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 187 ч. 2 КК України,

за касаційними скаргами прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_8 та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року

ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України, та виправдано, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_8 залишено запобіжний захід у вигляді застави.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрито, оскільки відсутні докази наявності суспільно небезпечного діяння, інкримінованого ОСОБА_6 .

До набрання ухвалою законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді застави.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він

26 січня 2016 року приблизно о 22 годині спільно з ОСОБА_6 , щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, та невстановленою досудовим розслідуванням особою на ім`я ОСОБА_11 , діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, зайшли до приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , де з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на ОСОБА_12 , поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, особи, яка зазнала нападу, що виражалось у розмахуванні ОСОБА_6 , щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, предметом схожим на пістолет перед обличчям потерпілого, заволоділи майном, належним власнику зазначеного кафе ОСОБА_13 , на загальну суму 10329 гривень. Після чого, з місця вчинення злочину зникли, заподіявши ОСОБА_13 матеріальну шкоду на вказану суму.

У клопотанні прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 наведені аналогічні обставини суспільно небезпечного діяння.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційних скаргах прокурор, посилаючись на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд щодо кожного з них у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог статей 94, 370, 374, 419 КПК України, допитавши в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_13 , який заперечив факт продажу апаратури ОСОБА_6 , не оцінив їх у сукупності з іншими доказами, дослідженими за клопотанням прокурора. Указує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України щодо безпідставної відмови у повторному допиті свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які під час кримінального провадження в суді першої інстанції змінили показання і були допитані неповно. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у дослідженні інформації Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області про те, що ОСОБА_12 не звертався із заявою щодо здійснення на нього тиску ОСОБА_13 .

Заперечень на касаційні скарги прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційні скарги прокурора обґрунтованими і просив їх задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні вважала касаційні скарги прокурора необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогамист. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_8 та відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів наявності розбійного нападу, вчиненого

26 січня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у кафе «Дикий Койот».

Суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалися сторони обвинувачення та захисту, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, а саме: показань потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , даних, які містяться в протоколі прийняття заяви від ОСОБА_13 про вчинене кримінальне правопорушення від 27 січня 2016 року, протоколах огляду місця події від 27 січня 2016 року в приміщенні кафе «Дикий Койот» та автомобіля марки «Daewoo Matiz», протоколі слідчого експерименту від 01 лютого 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_12 .

Так, у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_12 , свідкиОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які були очевидцями подій у кафе «Дикий Койот», заперечили вчинення розбійного нападу, зазначили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 прийшли за апаратурою, яка розпродувалась у зв`язку із закриттям кафе. ОСОБА_12 зауважив, що пістолетом йому ніхто не погрожував і насильства не застосовував, під тиском ОСОБА_13 він повідомив працівникам поліції неправду про розбійний напад. Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги дані, які містяться в протоколі прийняття заяви від ОСОБА_13 про вчинене кримінальне правопорушення від

27 січня 2016 року, оскільки вони спростовуються зазначеними показаннями, та дані в протоколі слідчого експерименту від 01 лютого 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_12 , який сам спростував його зміст, а електронний носій інформації, на якому міститься запис слідчого експерименту, суд визнав недопустимим доказом.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що в суді не доведено факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , і відсутні докази суспільно небезпечного діяння, інкримінованого ОСОБА_6 .

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_14 у своїх апеляційних скаргах, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просила скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 і ухвалити новий вирок, яким визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України, і призначити йому за цією статтею покарання та скасувати ухвалу про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 і постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру.

Крім того, просила повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, а саме: повторно допитати обвинуваченого ОСОБА_8 , особу, щодо якої подано клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , дослідити письмові докази.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Із журналу судового засідання від 09 квітня 2019 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що прокурор підтримала заявлене в апеляційних скаргах клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, та додатково клопотала про повторний допит свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Зазначене клопотання задоволено частково, було надано можливість ОСОБА_8 та ОСОБА_6 надати пояснення суду апеляційної інстанції, допитано потерпілого ОСОБА_12 , який підтвердив свої показання, надані суду першої інстанції, а також потерпілого ОСОБА_13 , якого не було допитано в суді першої інстанції через незабезпечення його явки і який не був очевидцем подій, та досліджено письмові докази. У задоволенні клопотання в частині повторного допиту свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 апеляційним судом обґрунтовано відмовлено, оскільки прокурор не зазначила належних підстав для їх повторного допиту в розумінні

ст. 404 ч. 3 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , належним чином перевірив викладені у них доводи, у тому числі, шляхом повторно дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, зазначив про правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх належну юридичну оцінку і наведення мотивів, з яких відкинуто докази обвинувачення, та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України, щодо ОСОБА_8 та суспільно-небезпечного діяння, передбаченого цією ж нормою кримінального закону, щодо ОСОБА_6 . Ухвали апеляційного суду відповідають вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг прокурора і скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_8 та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_10 без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3