Рішення

від 27.01.2020 по справі 910/10657/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2020Справа № 910/10657/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні"

про стягнення 1 229 150 грн.

за участю представників:

від позивача: Грушовець А.С.

від відповідача: Письмак О.Є., Опанасюк Н.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" про стягнення 1 229 150 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018 в частині сплати орендних платежів за листопад-грудень 2018 року, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 229 150 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.09.2019.

18.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшов відзив.

У підготовчому засіданні 25.09.2019 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і оголошено перерву у підготовчому засіданні на 28.10.2019.

08.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

28.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування документів.

28.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

28.10.2019 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 20.11.2019, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" задоволено частково, витребувано у Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця відповідну інформацію з розшифруванням по датах і номерах спірних вагонів.

15.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця" надійшли документи на виконання ухвали суду від 28.10.2019.

20.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.12.2019.

У судовому засіданні 23.12.2019 оголошено перерву на 27.01.2020.

У судовому засіданні 27.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні 27.01.2020 заперечували проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Наполягали на тому, що у спірний період відповідач фактично не користувався вагонами, які були предметом договору Договору № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018, посилаючись при цьому на інформацію про вантажні операції з вагонами, отриману відповідачем від ТОВ Софт Ейдж Сервіс , а також на відомості з баз даних філії ГІОЦ АТ Укрзалізниця , які надійшли на виконання ухвали суду. Крім того, представники відповідача наполягали на тому, що у жовтні 2018 року позивач самостійно забрав усі вагони, які були предметом договору оренди, після чого на поштову та електронну адреси позивача відповідачем було направлено акти приймання-передачі про повернення вагонів з оренди, які залишилися без відповіді з боку орендодавця. Проте, доказів направлення зазначених документів на адресу позивача представниками відповідача надано не було.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

28.09.2018р. між позивачем (за договором - орендодавець) та відповідачем (за договором - орендар) укладено договір оренди залізничних вагонів №28/09-МТС (далі - договір), відповідно до п.п.1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти залізничні вагони (далі - РС, вагони або рухомий склад) у користування за плату на строк, передбачений цим договором, для перевезення пасажирів. Номер вагона, рід вагона, модель, рік побудови і загальна кількість вагонів вказуються в Актах прийому-передачі вагонів, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, орендодавець є власником вагонів та гарантує, що вагони, які передаються в оренду, не знаходяться під заставою, арештом, податковою заставою, іншою забороною відчуження, не перебувають у володінні та/або користуванні третіх осіб, а також не існує будь-яких інших обмежень для передачі їх в оренду.

За умовами п.1.3 договору, орендодавець передає орендареві РС, що має право виходу на шляхи загального користування і курсування по залізницях України, окрім території, неконтрольованій органами державної влади України.

Вагони надаються орендарю тільки для перевезення вантажів, дозволених до перевезення згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та угодами про залізничні міжнародні сполучення (п.1.4 договору).

Умовами п.2.1 договору встановлено, що передача вагонів в оренду відбувається на залізничній станції України, погодженій сторонами, що знаходиться на території, контрольованій органами державної влади України, і оформляється актом прийому-передачі вагона(ів), який підписується уповноваженими представниками сторін договору. Датою початку оренди вагона вважається дата підписання акту прийому-передачі вагона(ів), який складається орендодавцем та підписується уповноваженими особами сторін договору в день прибуття вагона(ів) на узгоджену залізничну станцію.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач не виконав грошові зобов`язання з оплати орендної плати згідно умов договору за період листопад-грудень 2018 року, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 1 229 150 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір оренди як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору орендодавець на узгодженій станції Смолка передав, а орендар прийняв по акту прийому-передачі №1 від 28.09.2018 два мінераловози №58782574 та №59581900.

Крім того, на узгоджених станціях орендодавець передав, а орендар прийняв по акту прийому-передачі №2 від 01.10.2018р. наступні вагони:

1. мінераловоз №58781352 на станції Шепетівка;

2. мінераловоз №58782632 на станції Шепетівка;

3. мінераловоз №58782871 на станції Львів;

4. мінераловоз №58783143 на станції Шепетівка;

5. мінераловоз №59581546 на станції Шепетівка;

6. мінераловоз №59581611 на станції Шепетівка;

7. мінераловоз №59581637 на станції Шепетівка;

8. мінераловоз №58781428 на станції Шепетівка;

9. мінераловоз №58781436 на станції Шепетівка;

10. мінераловоз №58781741 на станції Шепетівка;

11. мінераловоз №58781931 на станції Шепетівка;

12. мінераловоз №59581561 на станції Шепетівка;

13. мінераловоз №59581629 на станції Шепетівка;

14. мінераловоз №59581652 на станції Шепетівка;

15. мінераловоз №58782913 на станції Шепетівка;

16. мінераловоз №58782558 на станції Шепетівка;

17. мінераловоз №59581868 на станції Шепетівка;

18. мінераловоз №59581918 на станції Шепетівка;

19. цементовоз №59329490 на станції Казатин-І;

20. цементовоз №59329698 на станції Казатин-І;

21. цементовоз №59363473 на станції Казатин-І;

22. цементовоз №59363481 на станції Казатин-І;

23. цементовоз №59365916 на станції Казатин-І;

24. цементовоз №59365924 на станції Казатин-І;

25. цементовоз №59365932 на станції Фастів-І;

26. цементовоз №59365957 на станції Ярмолинці;

27. цементовоз №59363143 на станції Закупне;

28. цементовоз №59365528 на станції Вапнярка;

29. цементовоз №59366021 на станції Вапнярка.

Акти прийому-передачі №1 від 28.09.2018р. та №2 від 01.10.2018р. підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками підприємств без заперечень та зауважень. В обох актах зазначено, що претензій до кількості та технічного стану вагонів орендар не має.

Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наполягав на тому, що вищевказаними актами було передано вагони саме орендодавцеві від орендаря, посилаючись при цьому на наявність в обох актах речення: орендарем були передані, а орендодавцем були прийняті зазначені нижче вагони .

Позивач неодноразово наголошував на безпідставності доводів відповідача в цій частині, вказуючи на обставини того, що в пункті 1 обох актів прийому-передачі сторони помилково були поміняні місцями, тоді як факт передачі спірних вагонів підтверджений подальшим листуванням між сторонами, а також безпосередньо встановлений у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 по справі № 910/16537/18.

Судом встановлено, що під час розгляду справи № 910/16537/18, Господарським судом міста Києва вирішувався аналогічний спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" про стягнення заборгованості з орендної плати за жовтень 2018 року, яка виникла на підставі Договору № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 по справі № 910/16537/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2019, яке набрало законної сили 10.07.2019, позовні вимоги були задоволенні частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" 596 700,42 грн. - боргу, 24 763,05 грн. - пені, 10 788,33 грн. - інфляційних втрат, 4070,64 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору.

В свою чергу, під час вирішення спору по справі № 910/16537/18 судами було встановлено факт того, що актами прийому-передачі №1 від 28.09.2018 та №2 від 01.10.2018 спірні залізничні вагони були передані саме орендарем та прийняті орендодавцем на виконання умов договору № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018.

Крім того, у рішеннях по справі № 910/16537/18 судами наголошено на відсутності доказів звернення відповідача до позивача з претензіями щодо неможливості користування переданими йому в оренду залізничними вагонами, а також на відсутності доказів вчинення відповідачем дій щодо розірвання спірного договору оренди, зокрема, у зв`язку із неможливістю користуватись вагонами, переданими за Договором № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду справи № 910/10657/19 набрали законної сили судові рішення у справі № 910/16537/18, обставини, які були встановлені під час господарського провадження № 910/16537/18 не підлягають доказуванню в межах даної справи.

Відтак, судом встановлено, що з урахуванням умов п.2.1 договору, датою початку оренди вагонів №58782574 та №59581900 є 28.09.2018р., а 29-ти вагонів за актом №2 від 01.10.2018р. - 01.10.2018р.

Пунктом 8.1. договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх погашення.

Враховуючи зазначений пункт договору, а також дату передачі спірних вагонів в користування орендарю, суд дійшов висновку, що фактично сторонами було укладено правочин строком на повні 3 місяці, а саме: жовтень, листопад та грудень 2018 року.

В свою чергу, пунктом 2.3. договору встановлено, що кожна із сторін договору має право ініціювати дострокове припинення оренди щодо усіх вагонів або ї частини шляхом направлення повідомлення (факсом та/або електронною поштою) іншій стороні не пізніше 30 днів до запропонованої дати припинення оренди.

Цим самим пунктом договору встановлено, що після закінчення строку оренди або у випадку дострокового припинення оренди, орендар зобов`язаний повернути рухомий склад орендодавцеві в останній день строку або узгоджений день припинення оренди. Датою повернення вагонів є дата акту прийому-передачі вагонів. День підписання акту прийому-передачі вагонів вважається останнім днем оренди.

Суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів ініціювання орендарем або орендодавцем дострокового припинення договору матеріали справи не містять.

При цьому, умовами договору, зокрема, пунктом 3.2., саме на орендаря покладено обов`язок складати та надавати орендодавцеві акти прийому-передачі вагонів з оренди. Разом з цим, доводи відповідача про те, що у жовтні 2018 року ним було складено і надіслано на поштову та електронну адреси позивача шість актів приймання-передачі про повернення вагонів з оренди так само не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Так, в матеріалах справи наявні лише докази направлення відповідачем на адресу позивача листа №06-08/19 від 06.08.2019 у відповідь на претензію останнього, і саме до цього листа (згідно опису вкладення у цінний лист) відповідачем були додані оригінали актів приймання-передачі залізничних вагонів з оренди, а також повернуто позивачеві без підписання оригінали актів наданих послуг № 3 від 30.11.2018 та № 4 від 31.12.2018.

Суд звертає увагу, що надсилання відповідачем вищезазначеного листа на адресу позивача відбулося через 8 місяців після закінчення строку дії договору і жодним чином не може свідчити про волевиявлення орендаря достроково розірвати договір та повернути вагони у встановленому договором порядку. При цьому, факти отримання актів повернення вагонів до серпня 2019 року повністю заперечуються позивачем.

Доводи відповідача про те, що позивач забрав спірні вагони до кінця строку дії договору оренди та позбавив відповідача можливості використовувати такі вагони у відповідності до умов договору, так само не приймаються судом в якості підстави для відмови у позові, оскільки відповідач не підтвердив такі доводи належними доказами, зокрема, відповідними актами прийому-передачі вагонів з оренди, складеними та надісланими на адресу орендодавця на виконання умов договору саме орендарем. Так само стороною не доведено фактів того, що він був позбавлений реальної можливості користуватися вагонами у період договірних відносин.

Суд звертає увагу, що як у даній справі, так і у справі № 910/16537/18 встановлено відсутність доказів звернення відповідача до позивача з претензіями щодо неможливості користування переданими йому в оренду залізничними вагонами, так само як і докази вчинення відповідачем дій щодо розірвання спірного договору оренди, у зв`язку із неможливістю користуватись вагонами, переданими за Договором № 28/09-МТС оренди залізничних вагонів від 28.09.2018.

При цьому, посилання відповідача на інформацію про вантажні операції з окремими вагонами, отриману відповідачем від ТОВ Софт Ейдж Сервіс , на інформацію з баз даних філії ГІОЦ АТ Укрзалізниця , а також на дані залізничних накладних, доданих до відзиву (відправником по яким зазначено позивача) не можуть розглядатися судом в якості обставин, які звільняють орендаря від договірного обов`язку здійснення орендних платежів, зважаючи на приписи законодавства та умови договору в цій частині.

Так, згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з положеннями частини 6 статті 762 ЦК наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

Водночас, як вбачається зі змісту розділу 4 договору сторони визначили окремі випадки, у яких орендна плата не нараховується.

Так, згідно з пунктом 4.5 договору, орендна плата розраховується, виходячи з фактичного часу роботи кожного вагону впродовж звітного періоду за вирахуванням часу знаходження вагонів в планових видах ремонту, який підтверджується довідками ВУ-23, ВУ-36 (дати складання довідок вважаються днями орендного користування), виданих вагоноремонтними підприємствами, які здійснювали ремонт вагону. Орендна плата не нараховується з дати (включно) прибуття вагону для проведення планового ремонту на залізничну станцію ремонтного підприємства вказаної в календарному штемпелі станції прибуття в перевізних документах (дата прибуття підтверджується інформацію з ГІОЦ) до дати (включно) прибуття вагону після планового ремонту на станцію навантаження. Орендар не звільняється від сплати орендної плати у період знаходження вагонів в поточних видах ремонту, а також під час слідування їх до місця проведення поточного ремонту та повернення їх під навантаження.

Відтак, посилання відповідача у відзиві на вищезазначені умови договору є безпідставними, оскільки вказаний пункт договору передбачає зупинення нарахування орендної плати виключно у випадку проведення планового ремонту, зокрема, з дати прибуття вагону для проведення планового ремонту, проте жодних відомостей щодо обставин перебування орендованих вагонів у спірний період на плановому ремонті матеріали справи не містять.

Доказів того, що позивачем були укладені будь-які інші правочини, предметом яких було передавання в орендне або інше користування спірних вагонів у жовтні-грудні 2018 року, матеріали справи так само не містять. При цьому, суд наголошує, що зазначення у залізничних документах та накладних в якості відправника вантажу одного суб`єкта господарювання, жодним чином не свідчить про факт того, що вагони, якими такий вантаж відправляється, вибули з орендного користування іншого суб`єкта, так само як і про факт того, що останній звільнений від договірних зобов`язань зі сплати орендних платежів.

В свою чергу, у пункті 4.1. договору сторони визначили, що орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу. Сума договору в цілому складається з орендної плати за усі одиниці рухомого складу, передані в оренду, за весь період знаходження вагонів у користуванні орендаря.

Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що уклавши договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо порядку здійснення розрахунків, підстав та порядку припинення договірних відносин, а також механізму повернення вагонів з оренди, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Крім того, відповідно до статей 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Згідно з положеннями частини 6 статті 762 ЦК наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

Водночас, відповідачем належними і допустимими доказами не було доведено будь-яких обставин, з якими законодавство пов`язує звільнення наймача від орендних платежів, в тому числі фактів неможливості користування об`єктом оренди через обставини, за які він не відповідає.

Крім того стверджуючи про те, що орендар фактично не користувався спірними залізничними вагонами у листопаді-грудні 2018 року, відповідач безпідставно не враховує правову природу договору оренди, умовами якого узгоджено період фінансових зобов`язань орендодавця (з моменту підписання акта приймання-передачі до моменту підписання акта приймання-передачі (повернення) вагонів з оренди). При цьому, як було встановлено, нарахування орендної плати за договором відбувається за кожну добу оренди рухомого складу, а вартість оренди одного вагони є фіксованою та її розмір не ставиться в залежність від обсягу використання такого вагону орендарем.

Відповідно до п.4.2 договору, вартість оренди одного вагону складає 650,00 грн. з урахуванням ПДВ, за один вагон на добу. Неповну добу сторони приймають за повну.

Відповідно до п.3.2.17 договору, орендар зобов`язаний підписати отримані від орендодавця в електронному вигляді акт наданих послуг та надіслати скан-копію підписаного акта наданих послуг орендодавцю на електронну адресу впродовж 5 (п`яти) календарних днів з дати його отримання. У разі виникнення зауважень до змісту акту наданих послуг, в цей же строк направити орендодавцеві на електронну адресу письмові зауваження. Підписати отримані від орендодавця два оригінальні примірники Акта наданих послуг та повернути один підписаний примірник орендодавцеві впродовж 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання оригіналу.

Згідно з п.4.4 договору, орендна плата сплачується орендарем у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця у наступному порядку:

- 100% передплата за оренду вагона(ів) за перший та останній місяці оренди впродовж 3-х банківських днів з дати одержання в електронному вигляді рахунку орендодавця, який направляється орендарю в день отримання в електронному вигляді від орендаря листа, передбаченого абзацом 2 пункту 2.1 цього договору;

- за подальші місяці оренди орендар здійснює оплату на підставі рахунків орендодавця у формі 100% передплати, яка підлягає перерахуванню орендодавцеві до 5 (п`ятого) числа поточного місяця оренди.

Судом враховано, що позивачем не надано доказів направлення рахунку на оплату відповідачу за грудень 2018 року (останній місяць оренди залізничних вагонів) на електронну адресу.

Разом з тим, матеріали справи містять докази направлення позивачем на адресу відповідача вимоги від 29.07.2019 № 2907/2019-4 цінним листом з описом вкладення, до якої було додано акт наданих послуг № 3 від 30.11.2018 на загальну суму 604 500 грн. та рахунок на оплату № 127 від 01.11.2018, а також акт наданих послуг № 4 від 31.12.2018 на суму 624 650 грн. та рахунок на оплату № 145 від 01.12.2018, у зв`язку з чим суд вважає за доцільне застосувати положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України до зобов`язань зі сплати орендних платежів за грудень 2018 року.

Крім того, враховуючи умови договору, оплату за листопад 2018 року відповідач мав здійснити у формі 100% передплати на підставі рахунку орендодавця.

Судом враховано, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 910/9472/17).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, станом на час розгляду даної справи, строк виконання відповідачем грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором за період листопад та грудень 2018 року є таким що настав.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості за листопад 2018 року згідно акту наданих послуг № 3 у розмірі 604 500 грн., а також за грудень 2018 року згідно акту наданих послуг № 4 у розмірі 624 650 грн., судом встановлено, що вказані суми є арифметично вірними, обґрунтованими, а їх нарахування здійснено у відповідності до умов договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення суми боргу у розмірі 1 229 150 грн. за заявлені періоди підлягають задоволенню.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не довів фактів, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення орендаря від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за договором оренди, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69, ідентифікаційний код 41148559) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" (87502, Донецька область, Орджонікідзевський район, м. Маріуполь, вул. Волгоградська, буд. 24, ідентифікаційний код 33950285) 1 229 150 грн. - основного боргу та 18 437,25 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020.

Суддя І.В. Приходько