Постанова

від 04.02.2020 по справі 912/1206/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2020 року м.Дніпро Справа № 912/1206/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В.

судді: Вечірко І.О., Кузнецов В.О.

при секретарі судового засідання Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від відповідача: Фільштейн В.Л., ордер серії КР №62422 від 10.06.2019 р., адвокат;

представники позивача та третьої особи у судове засідання не з`явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019 , повне рішення складено 11.10.2019, суддя Кабакова В.Г., у справі №912/1206/19

за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг", м.Київ

до відповідача Фермерського господарства "Перемога", с. Семенасте,

за участю третьої особи , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

про стягнення 379 463,73 грн та вилучення майна,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство Спецагролізинг звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства "Перемога" (далі ФГ "Перемога", відповідач) про стягнення 379463,73 грн та зобов`язання повернути майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору фінансового лізингу № 18/2015ДФЛ від 24.06.2015 систематично не проводяться розрахунки за предмет лізингу та позивачу за вимогою останнього вказаний предмет лізингу не повернуто.

17.07.2019 позивач подав до суду письмову заяву про зміну предмета позову від 12.07.2019, відповідно до якої просив:

- стягнути з відповідача на користь позивача 316 216,95 грн основного боргу, 6 731,06 грн 3% річних, 14 546,78 грн пені, 41 968,94 грн інфляційних;

- вилучити у відповідача з передачею позивачу комбайн зернозбиральний КЗС-9-1 "Славутич" з жаткою та транспортним засобом візком, 2010 випуску, заводський номер НОМЕР_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019 у справі №912/1206/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "Перемога" (27133, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Семенасте, ідентифікаційний код 20651254) на користь Державного підприємства "Спецагролізинг" (01004, м. Київ, вул. Горького, 11, ідентифікаційний код 37118591) 38 224,21 грн основного боргу, 1 999,15 грн 3% річних, 727,73 грн пені, 8 450,54 грн інфляційних втрат, а також 5 777,93 грн судового збору.

Вилучено у Фермерського господарства "Перемога" (27133, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Семенасте, ідентифікаційний код 20651254) з передачею Державному підприємству "Спецагролізинг" (01004, м. Київ, вул. Горького, 11, ідентифікаційний код 37118591) комбайн зернозбиральний КЗС-9-1 "Славутич" з жаткою та транспортним засобом візком, 2010 випуску, заводський номер НОМЕР_1 .

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд прийшов до висновку про те, що договір фінансового лізингу розірвано за згодою сторін з 10.11.2015, тому відсутні підстави вважати договір розірваним шляхом відмови позивача в односторонньому порядку з липня 2017 року.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу хоча і був достроково розірваний сторонами, однак в частині умов, які передбачали право позивача нарахувати, а відповідача сплатити плату за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, залишились чинним до повернення комбайну.

У разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця по переданню у майбутньому об`єкта лізингу у власність.

Умовами договору не передбачено, що лізингові платежі згідно графіку після розірвання договору є платою за користуванням предмету лізингу. Тому господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення відшкодування частини вартості предмету лізингу з ПДВ в розмірі 277994,10 грн (за графіком) задоволенню не підлягають. В той час як, позовні вимоги в частині стягнення комісії лізингодавця в розмірі 38224,21 грн за період з липня 2016 року по листопад 2018 року підлягають задоволенню.

Так як судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення комісії лізингодався, тому судом здійснено розрахунок збитків від інфляції та 3% річних саме на цю суму.

Встановлені місцевим судом обставини в сукупності, наведені умови договору, наявність Свідоцтва про державну реєстрацію від 10.11.2017, свідчать про обов`язок і реальну можливість відповідачем виконати свій обов`язок по поверненню Комбайну, чого ним зроблено не було. Відтак, за висновками місцевого суду позовні вимоги в частині вилучення у відповідача з передачею позивачу комбайну є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Державне підприємство Спецагролізинг звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.07.2019 скасувати в частині відмови в стягненні 277 992,74 грн основного боргу, 4 731,91грн. трьох відсотків річних, 13 819,05 грн. пені, 33 518,40 грн. інфляційних, позов задовольнити повністю.

Скаржник вважає, що суд порушив норми матеріального права і безпідставно відмовив у стягненні грошових коштів в повному обсязі.

Як зазначає скаржник, міркування суду про те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покутна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця по переданню у майбутньому об`єкта лізингу у власність є помилковими, суперечать змісту домовленостей сторін та нормативно-правовому регулюванню правовідносин, у яких перебувають учасники провадження.

Таким чином, суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача всієї суми основного боргу з пенею, трьома відсотками річних та інфляційними з огляду на домовленість сторін про те, що відповідач зобов`язаний виконувати грошові зобов`язання за укладеним договором аж до моменту підписання акта про повернення предмета лізингу.

Наголошує, що між сторонами не укладався договір купівлі- продажу предмету лізингу, а перехід права власності на предмет лізингу міг відбутись лише в разі належного виконання лізингоодержувачем всіх умов договору фінансового лізингу, тобто за певною умовою і лише на підставі окремого правочину.

Відтак суд помилково не застосував норми Закону України Про фінансовий лізинг та положення укладеного договору фінансового лізингу, а тому протиправно звільнив лізингодержувача від обов`язку оплатного користування предметом лізингу до моменту його повернення позивачу, а позивача позбавив правомірно очікуваного внаслідок укладання договору фінансового лізингу та передбачених ним наслідків ухилення відповідача від невідкладного повернення предмету лізингу.

Отже, рішення суду в частині відмови у стягненні основного боргу та нарахованих пені, інфляційних та трьох відсотків річних є незаконним і необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Так, відповідач не погоджується з апеляційною скаргою позивача, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Як зазначено відповідачем, враховуючи Додаткову угоду № 1 від 09.07.2015 року, яка є невід`ємною частиною договору фінансового лізингу, факт існування якого намагався приховати від суду позивач, не надавши його разом з позовом, дана угода має значення для справи як невід`ємна частина Договору так як він містить зміни, які відбулися в основному договорі: договір припиняє своє існування з моменту отримання вимоги про розірвання договору; лізингові платежі стягуються до моменту розірвання договору, а аж ніяк не до моменту підписання акту приймання - передачі предмета лізингу, як це стверджує позивач.

За твердженням відповідача, з липня 2017 року по квітень 2019 року (час подачі позовної заяви), позивач жодним чином не намагався спростувати розірвання Договору фінансового лізингу ще 06 листопада 2015 року в односторонньому порядку і лише з метою ввести суд в оману долучив до позовної заяви лише Повідомлення/Вимогу від 12.07.2017року.

Як вважає відповідач, позивач свідомо ухилявся від приймання від відповідача - ФГ Перемога комбайна КЗС 9-1 Славутич заводський № НОМЕР_1, який був предметом лізингу згідно договору № 18/2015 дфл від 24 червня 2015 року, з метою безпідставного отримання лізингових платежів по договору, який був достроково розірваний ще 06 листопада 2015 року.

Таким чином, як зазначено відповідачем, позивач, приховуючи існування Додаткової угоди № 1 від 09.07.2015 року, мав намір стягнути в судовому порядку з ФГ Перемога заборгованість до моменту фактичного повернення боргу, тим самим намагається приховати 4 роки своєї безвідповідальності стосовно державного майна. Адже, договір розірвано 06.11.2015 року, а позивач протягом цього часу ухилявся від обов`язку прийняти належним чином предмет лізингу.

У відповіді на відзив, зокрема, позивачем зазначено, що аргументи та нормативні посилання щодо відсутності процесуальних ознак доказу у вимоги від 02.11.2015 №157 і додаткової угоди №1 від 09.07.2015 наведені ДП Спецагролізинг в процесуальних документах, адресованих суду першої інстанції та іншим учасникам судового розгляду, залучені в справу, перевірені в судовому засіданні і належно оцінені судом під час ухвалення судового рішення.

ДП Спецагролізинг вважає, що акт прийому-передачі від 01.07.2015, підписаний сторонами, є належним, достатнім, достовірним та допустимим доказом тому, що предмет лізингу був переданий відповідачу у комплектному робочому стані.

ДП Спецагролізинг звертає увагу, що у листі від 28.02.2017 №11 та від 28.07.2017 №39 (доданий відповідачем до відзиву на позову) відповідач визнає факт наявності простроченої заборгованості за договором та невиконаного зобов`язання з повернення предмета лізингу, що очевидно перериває строк позовної давності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019 для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чус О.В., суддів Кузнецова В.О., Вечірка І.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2019 апеляційну скаргу на рішення від 11.10.2019 у справі №912/1206/19 залишено без руху.

Після усунення недоліків з долученням доказів сплати судового збору ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.01.2020.

16.01.2020 у судовому засіданні оголошено перерву в судовому засіданні до 04.02.20 р. на 12:30 год.

04.02.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

24.06.2015 між ДП "Спецагролізинг" (Лізингодавець) та ФГ "Перемога" (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №18/2015-ДФЛ, за умовами якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, вказаний у додатку № 1, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору (п. 1.1).

Згідно п. 1.2. Договору оплата лізингових платежів проводиться Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця відповідно до Графіку сплати платежів, який є невід`ємною частиною договору (Додаток№2, графік).

Відповідно до п. 2.1. договору строк користування Лізингоодержувачем Предметом лізингу (строк лізингу) становить 60 (шістдесят) місяців з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі предмету лізингу при умові належної сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів за користування предметом лізингу відповідно до умов цього договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що у разі дострокового розірвання цього Договору або в разі закінчення строку користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю. При достроковому припиненні дії Договору Сторони укладають Акт повернення Предмету лізингу.

Підпунктами 3.1.2, 3.1.4, 3.1.7 пункту 3.1 Договору лізингодавцю надано право вимагати: повернення переданого в лізинг майна, якщо лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі протягом більш ніж 60 (шістдесят) календарних днів з дати встановленої графіком та інших витрат, сплата яких передбачена цим договором; в односторонньому порядку відмовитися від договору та вимагати повернення простроченої заборгованості та предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив частково або у повному обсязі черговий платіж і прострочення зі сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів після дати встановленої графіком: вимагати розірвання даного договору та повернення предмета лізингу у випадках, коли будуть встановлені факти використання та/або утримання майна не у відповідності з умовами даного договору та/або в інших випадках передбачених цим договором або законодавством.

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до Договору та відшкодовувати інші витрати лізингодавця, передбачені цим Договором. Лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин (підпункт 3.4.3 пункту 3.4 Договору).

Згідно з п. 4.13 договору датою виконання за договором вважається дата надходження грошових коштів на рахунок позивача.

Пунктом 4.5 Договору встановлений обов`язок лізингоодержувача в строк до 30.06.2015 сплатити авансовий платіж, що складає 24385,45грн.

Відповідно до пункту 18.8 Договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Сторони узгодили специфікацією №1 від 01.06.2016, що є додатком №1 до Договору (а.с.23), відповідно до якої лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає на визначений Договором строк комбайн зернозбиральний КЗС-9-1 Славутич зав. №1074, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком в кількості 1 шт. за ціною 487709,00 грн. (з ПДВ);

У додатку №2 до Договору (а.с.24) сторони погодили суми лізингових платежів та строки їх сплати.

На виконання умов Договору позивач передав у лізинг, а відповідач прийняв майно зазначене у специфікації №1, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 26).

Позивач посилається на те, що всупереч взятих на себе договірних обов`язків, відповідач зобов`язання за договором виконує неналежно, припускається систематичного порушення умов договору в частині розрахунків та повернення предмету лізингу.

Під час обміну листами сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору, що має наслідком повернення предмету лізингу в обумовленому сторонами місці на умовах, передбачених розділом 10 договору.

Листом від 12.07.2017 № 195 ДП "Спецагролізинг" повідомило відповідачу дату, час та місце повернення предмету лізингу.

Листом від 28.07.2017 №39 відповідач підтвердив отримання вимоги ДП "Спецагролізинг" про повернення предмету лізингу iз зазначенням часу, місця i строків повернення предмету лізингу, проте відповідач жодних фактичних дій з пepeдaчi його позивачу не здійснив всупереч умовам договору. Окрім iншoгo, відповідач визнав припинення дії договору в порядку та на умовах, передбачених договором.

Листом від 10.10.2017 № 252, листом від 18.10.2017 № 256 ДП "Спецагролізинг" повідомило відповідачу відомості щодо суб`єкта оціночної діяльності для оцінки вартості предмету лiзингy на виконання умов укладеного сторонами договору (п. 10.5).

Листом від 24.10.2017 №15 відповідач визнав отримання звернення позивача про погодження суб`єкта оціночної діяльності та погодив його кандидатуру.

Суб`єкт оціночної діяльності оглянув предмет лізингу та склав звіт від 25.10.2017, з чого вбачається, що предмет лізингу був пред`явлений фізично існував та перебував у володінні відповідача, а також сторони розпочали процедуру повернення предмету лізингу у зв`язку з припиненням договору лізингу.

13.11.2017 наказом ДП "Спецагролізинг" призначена відповідальна особа за прийняття у відповідача предмету лізингу, складене посвідчення про відрядження Д. Станіславішина, видана Д. Станіславішину довіренсть від 30.11.2017 № 10 для прийняття від відповідача предмету лізингу. Проте відповідач протиправно та свавільно ухилився від повернення предмету лізингу, відмовився від повернення позивачу предмету лізингу, чим порушив умови повернення предмету лізингу, передбаченого домовленістю сторін у договорі. Kpiм того, відповідач розрахунків за час володіння та користування предметом лiзингy не провів.

Листом від 27.12.2017 № 298 ДП "Спецагролізинг" вчергове звернулось до відповідача з вимогою про повернення предмету лізингу згідно з умовами договору.

Відповідач вимогу проігнорував, предмет лізингу не повернув.

11.03.2019 ДП "Спецагролізинг" звернулось до відповідача з черговою вимогою повернути предмет лізингу в порядку та на умовах, передбачених договором.

Станом на 26.04.2019 предмет лізингу відповідачем не повернутий, розрахунки згідно з умовами договору не проведено.

Згідно з умовами договору відповідач зобов`язаний в строк від дня укладання договору до дня звернення з цим позовом сплатити на користь позивача 316 216,95 грн за основним зобов`язанням, в тому числі на відшкодування вартості предмету лізингу та комісія лізингодавця (розрахунок додається). Проте фактично відповідачем оплачено 45 003,35 грн за основним зобов`язанням в 2015 році, в тому числі на відшкодування вартості предмету лізингу та комісія лiзингoдaвця.

Відповідачем підтверджено здійснення оплати в розмірі лише 45 003,35 грн.

Таким чином, причиною спору у даній справі стало систематичного порушення відповідачем умов договору в частині розрахунків та повернення предмету лізингу.

Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.( ч. 2 статті 806 ЦК України)

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу ( ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг).

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Зокрема, статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом .

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в листопаді 2015 року позивач направив на адресу відповідача вимогу № 157 від 02.11.2015 про розірвання договору фінансового лізингу № 18/2015 дфл від 24.06.2015 та повернення майна, отриманого за цим договором. У вимозі позивач зазначив також про те, що, фактично, ДП "Спецагролізинг" не мало права передавати в лізинг КЗС 9-1 "Славутич" заводський № НОМЕР_1, яке попередньо було у користуванні ТОВ "ДПЗКУ-МТС", так як в рамках кримінального провадження за ч. 5 ст. 191 КК України відносно посадових осіб ДП "Спецагролізинг", ухвалою Печерського районного суду м. Києва в справі № 0757/311039-15к від 31.08.2015 року накладено арешт на зазначене майно.

В матеріалах справи наявні нотаріально засвідчена копію вимоги від 02.11.2015 (т. 1 а.с. 158) та повідомлення Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області від 27.07.2019 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні 12019120230000422 від 17.06.2019 по факту викрадення матеріальних цінностей та документів, що стосуються відносин сторін у справі, у тому числі зазначеної вимоги, що виключило можливість подання зазначеного письмового доказу в оригіналі (т. 1 а.с. 157- 159).

Як вбачається з листування сторін у справі, зокрема долучених позивачем листів відповідача від 28.07.2017 № 39 (т. 1 а.с. 28, 84), від 24.10.2017 № 15 (т. 1 а.с. 31) та листа від 28.02.2017 № 11 (т. 1 а.с. 83), відповідач нагадує позивачу про розірвання договору фінансового лізингу № 18/2015 ДФЛ від 24.06.2015 за ініціативою ДП "Спецагролізинг" 02.11.2015, про що сторони обмінялися відповідними листами.

Так відповідачем надано лист від 10.11.2015 № 28, згідно якого відповідач погодив розірвання договору в односторонньому порядку за бажанням лізингодавця згідно вимоги від 02.11.2015 (т. 1а.с. 81), часткові докази направлення якого надано на звороті, а потім до клопотання про долучення до справи письмових доказів (т. 1 а.с. 163 на звороті).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів поділяє висновки господарського суду про те, що договір фінансового лізингу розірвано за згодою сторін з 10.11.2015, тому відсутні підстави вважати договір розірваним шляхом відмови позивача в односторонньому порядку з липня 2017 року.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу хоча і був достроково розірваний сторонами, однак в частині умов, які передбачали право позивача нарахувати, а відповідача сплатити плату за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, залишились чинним до повернення комбайну.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на дату розірвання (дострокового припинення) договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали сплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу.

Проте, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі №7/5005/2240/2012.

Отже, враховуючи те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними. У зв`язку з чим суд першої інстанції, правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відшкодуванням (компенсацією) частини вартості предмету лізингу.

Крім того, винність лізингоодержувача у невиконанні грошових зобов`язань за договором лізингу, яка призвела до використання лізингодавцем права на відмову від такого договору, жодною мірою не створює правових підстав для отримання позивачем стягуваного відшкодування вартості предмету лізингу за умов збереження позивачем права власності на нього, що цілком узгоджується із положеннями ст.ст.692, 697 Цивільного кодексу України тією мірою, якою вони застосовуються у розглядуваних лізингових правовідносинах.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення відшкодування частини вартості предмету лізингу з ПДВ в розмірі 277994,10 грн (за графіком) задоволенню не підлягають.

Заперечення апелянта, викладені ним у апеляційній скарзі не спростовують наведених висновків суду, а тому відхиляються, як необґрунтовані.

За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із пунктами 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог в частині стягнення комісії лізингодавця в сумі 38 224,21грн., апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо нарахування збитків від інфляції, 3% річних та пені на зазначену суму.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом, з яким погоджується апеляційний господарський суд, здійснено перевірку розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені, задоволено вказані вимоги в сумі 1999,15грн+8 450,54 +727,73грн. відповідно.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності необхідно зазначити наступне.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 261, 257 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

З урахуванням частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Господарським судом встановлена наявність листування сторін з приводу повернення комбайну, що в свою чергу підтверджує переривання строку позовної давності, тому колегія суддів поділяє висновки місцевого суду щодо відсутності підстав для її застосування. Крім того, позов заявлено на початку травня 2019 року. В той час як, періоди, за які позивач просить стягнути заборгованість починаються з липня 2016 року, тому, як вірно визначено місцевим судом, строк позовної давності за цією вимогою позивачем не пропущено.

Відносно вимоги позивача про повернення комбайна необхідно зазначити наступне.

Згідно п. 2.2. Договору в разі дострокового розірвання цього Договору або в разі закінчення строку користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю. При достроковому припиненні дії Договору Сторони укладають Акт повернення Предмету лізингу. Порядок повернення Предмета лізингу при достроковому припиненні дії Договору врегульований розділом 10 та іншими положеннями цього Договору.

Відповідно до п. 10.4 Договору Лізингоодержувач зобов`язаний у вказаний Лізингодавцем строк та за свій рахунок повернути Лізингодавцю Предмет лізингу у визначене Лізингодавцем місце разом з технічною і реєстраційною документацією в технічно справному та комплектному стані.

Так, листами від 12.07.2017 № 195, 27.12.2017 № 298, 11.03.2019 № 058 позивач вимагав від відповідача повернення предмету лізингу.

Матеріали справи містять Звіт про визначення ринкової вартості Комбайна зернозбирального КЗС-9-100010-55 (заводський НОМЕР_1), що знаходиться на балансі ДП "Спецагролізинг" від 25.10.2017 (т. 1 а.с. 194 - 227).

Крім того представник позивача Станіславішин Д.А. був направлений до відповідача 15.11.2017, тобто після складання звіту.

Відповідач повідомив, що комбайн знаходиться на зберіганні у ТДВ "Ремпродсервіс" на підставі укладеного договору № 8. У листі ТДВ "Ремпродсервіс" від 11.09.2019 № 13/09 повідомляється про те, що на території товариства за адресою м.Кропивницький, вул. Районна, 3 станом на 11.09.2019 та з 10.11.2015 знаходиться зернозбиральний комбайн КЗС 9-1 "Славутич" з жаткою та транспортним візком, 2010 року випуску, зав № НОМЕР_1 у відповідності до договору оренди № 8 від 10.11.2015. Комбайн декілька раз оглядався представниками позивача, останній огляд відбувся в 2017 році.

Зазначені обставини в сукупності, наведені умови договору, наявність Свідоцтва про державну реєстрацію від 10.11.2017, свідчать про обов`язок і реальну можливість відповідачем виконати свій обов`язок по поверненню Комбайну, чого ним зроблено не було.

Як вбачається зі змісту акту приймання-передачі майна, акт не містить будь-яких зауважень лізингоодержувача щодо будь-яких недоліків комбайну та відсутність документації. Пунктом 3 акта визначено, що сторони підтверджують, що до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням майном.

Вище вказаним доводиться, що саме на відповідача покладається обов`язок по поверненню предмету лізингу.

Відтак, позовні вимоги в частині вилучення у відповідача з передачею позивачу комбайну є обґрунтовано визнано такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на положення Додаткової угоди №1 від 09.07.2015 до Договору фінансового лізингу№18/2015-дфл від 24.06.2015, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки ухвалою господарського суду від 16.09.2019 не прийнято до розгляду як доказ у справі №912/1206/19 копію вказаної додаткової угоди, оскільки вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши подані клопотання та заяви про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення їх до матеріалів справи, оцінивши доводи, що наведені на обґрунтування вищевказаних заяв та клопотань, господарським судом не прийнято до розгляду як доказ у справі копію додаткової угоди № 1 від 09.07.2015 до Договору фінансового лізингу № 18/2015-дфл від 24.06.2015, оскільки її подано з порушенням строку подання.

Так, за висновками місцевого суду, вказана додаткова угода не є доказом обставин на спростування доводів позивача, а мала бути подана відповідачем на підтвердження своїх заперечень разом із відзивом на позов так як її зміст безпосередньо стосується доводів відповідача щодо предмету спору. Проте, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відповідного доказу у встановлені судом та законом строки.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Спецагролізинг залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019 у справі №912/1206/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.02.2020.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов