Ухвала

від 27.05.2020 по справі 912/1206/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 912/1206/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представників учасників справи:

позивача - Мельников Д.О.,

відповідача - Фільштейн В.Л.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020

(головуючий суддя Чус О.В., судді Вечірко І.О., Кузнецов В.О.)

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019

(суддя Кабакова В.Г.)

у справі №912/1206/19

за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг"

до Фермерського господарства "Перемога"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення 379 463,73 грн та вилучення майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства "Перемога" про стягнення 316 216,95 грн основного боргу, 6 731,06 грн - 3% річних, 14 546,78 грн пені, 41 968,94 грн інфляційних втрат, а також вилучення у відповідача з передачею позивачу комбайну зернозбирального КЗС-9-1 "Славутич" з жаткою та транспортним засобом візком, 2010 випуску, заводський номер 1074 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору фінансового лізингу № 18/2015ДФЛ від 24.06.2015 систематично не проводяться розрахунки за предмет лізингу та позивачу за вимогою останнього вказаний предмет лізингу не повернуто.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 24 червня 2015 року між Державним підприємством "Спецагролізинг" (далі - ДП "Спецагролізинг", позивач, лізингодавець) та Фермерським господарством "Перемога" (далі - ФГ "Перемога", відповідач, лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №18/2015-ДФЛ (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, вказаний у додатку № 1, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору оплата лізингових платежів проводиться Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця відповідно до Графіку сплати платежів, який є невід`ємною частиною договору (Додаток №2, графік).

Відповідно до п. 2.1 Договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) становить 60 (шістдесят) місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання - передачі предмета лізингу при умові належної сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів за користування предметом лізингу відповідно до умов цього договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що у разі дострокового розірвання цього Договору або в разі закінчення строку користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю. При достроковому припиненні дії Договору Сторони укладають Акт повернення Предмету лізингу.

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до Договору та відшкодовувати інші витрати лізингодавця, передбачені цим Договором. Лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин (підпункт 3.4.3 пункту 3.4 Договору).

Відповідно до пункту 18.8 Договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

2.2. У специфікації №1 від 01.06.2016, що є додатком №1 до Договору, сторони узгодили, що Лізингодавець передає, а Лізингоодержувач приймає на визначений Договором строк комбайн зернозбиральний КЗС-9-1 "Славутич" зав. №1074, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком в кількості 1 шт. за ціною 487 709,00 грн.

2.3. У додатку №2 до Договору сторони визначили суми лізингових платежів та строки їх сплати.

2.4. На виконання умов Договору позивач передав у лізинг, а відповідач прийняв майно зазначене у специфікації №1, що підтверджується Актом приймання-передачі.

2.5. Суди встановили, що відповідач зобов`язання за договором виконував неналежно, що стало наслідком розірвання Договору.

2.6. Позивач наполягає на тому, що згідно з п. 3.4.13 Договору Лізингодержатель зобов`язаний сплачувати лізингові платежі згідно з Графіком з урахуванням п.10.9 Договору до моменту укладення Акту повернення майна. Отже, до дня звернення з цим позовом відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 316 216,95 грн за основним зобов`язанням, в тому числі на відшкодування вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця.

3. Стислий виклад змісту судових рішень, ухвалених у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019 позов задоволено частково.

Стягнуто з ФГ "Перемога" на користь ДП "Спецагролізинг" 38 224,21 грн основного боргу, 1 999,15 грн 3% річних, 727,73 грн пені, 8 450,54 грн інфляційних втрат, а також 5 777,93 грн судового збору.

Вилучено у відповідача з передачею позивачу комбайн зернозбиральний КЗС-9-1 "Славутич" з жаткою та транспортним засобом візком, 2010 випуску, заводський номер 1074.

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.3. Суди встановили, що Договір розірвано за згодою сторін з 10.11.2015.

У разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця по переданню у майбутньому об`єкта лізингу у власність. Умовами договору не передбачено, що лізингові платежі згідно з графіком після розірвання договору є платою за користуванням предмету лізингу.

З огляду на це, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення відшкодування частини вартості предмета лізингу з ПДВ в розмірі 277 994,10 грн (за графіком) задоволенню не підлягають. В той час як, позовні вимоги в частині стягнення комісії лізингодавця в розмірі 38 224,21 грн за період з липня 2016 року по листопад 2018 року підлягають задоволенню. І саме на цю суму повинні нараховуватися збитки від інфляції та 3% річних.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 29.10.2013 у справі №7/5005/2240/2012.

3.5. Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій, позовні вимоги в частині вилучення у відповідача з передачею позивачу комбайну є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою в частині відмови у стягненні 277 992,74 грн основного боргу, 4 731,91 - 3% річних, 13 819,05 грн пені та 233 518,04 грн інфляційних втрат, позивач звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення у зазначеній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в цій частині повністю.

4.2. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив п.1 ч.2 ст.287 ГПК України , а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.2.1. Йдеться про постанови Верховного Суду:

- від 26.04.2018 у справі №911/3483/169,

- від 11.04.2019 у справі №924/590/18,

- від 03.07.2018 у справі №904/6270/16,

- від 15.04.2019 у справі №924/568/18,

- від 13.05.2019 у справі №924/569/18,

- від 17.05.2019 у справі №924/570/18.

За твердженням скаржника, у зазначених справах Верховний Суд за тотожних (подібних) обставин несплати прострочених лізингових платежів до моменту розірвання договору і неповернення власнику майна, переданого у лізинг, задовольнив позовні вимоги лізингодавця про сплату лізингових платежів за весь час неповернення майна після розірвання договору лізингу у зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

4.2.2. Крім того, скаржник покликається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14, про те, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст.213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem. Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

4.2.3. Покликаючись на постанову Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №920/330/18, скаржник стверджує, що суд не може посилатися на доказ, оригінал якого не був досліджений у судовому засіданні.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів та вимог позивача, наведених у касаційній скарзі, та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю.

Загалом позиція та доводи відповідача, наведені у відзиві, ґрунтуються на висновках, викладених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях, які переглядаються.

Водночас, відповідач стверджує, що позивач умисно приховав факт укладення додаткової угоди №1 від 09.07.2015, яка є невід`ємною частиною Договору, та в якій сторони спору погодили, що договір припиняє своє існування з моменту отримання вимоги про розірвання договору, а лізингові платежі стягуються до моменту розірвання договору, але не до моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, як про це стверджує позивач у своєму позові.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2019 у справі №920/330/18, відповідач вважає некоректним, оскільки у зазначеній справі належні, допустимі, достовірні докази існування додаткової угоди сторонами не надавалися, а отже, судами не досліджувалися.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу у справі подано після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку ; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

5.5. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Спецагролізинг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019.

Ухвала Суду мотивована зокрема тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) , і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови, що оскаржується, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 11.04.2019 у справі №924/590/18, від 03.07.2018 у справі №904/6270/16, від 15.04.2019 у справі №924/568/18, від 13.05.2019 у справі №924/569/18 та від 17.05.2019 у справі №924/570/18. Крім того, скаржник покликався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 18.04.2018 у справі №753/11000/14 та від 18.06.2019 у справі №920/330/18.

5.6. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 912/1206/19 з огляду на таке.

Як зазначено вище у п. 3.3 постанови, за висновком судів попередніх інстанцій у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця по переданню у майбутньому об`єкта лізингу у власність.

Верховний Суд неодноразово викладав у своїх постановах висновок про те, що наслідком розірвання договору фінансового лізингу є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати .

Тобто, суди обґрунтовано зазначили, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача.

Натомість, у всіх постановах, ухвалених Верховним Судом, про які йдеться у п.4.2.1 цієї ухвали (у зазначених справах позивачем є одна і та ж юридична особа, яка надавала у лізинг транспортні засоби за однотипними договорами фінансового лізингу), судами було встановлено, що відповідно до п. 6.18 Загальних умов договорів лізингу сторони спору погодили, що у випадку розірвання контракту за ініціативою лізингодавця відповідно до п. 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу . І зважаючи на таку погоджену сторонами спорів умову договорів фінансового лізингу, Верховний Суд вважав, що сторонами договорів лізингу погоджено умови щодо розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору .

Тоді як у справі, яка розглядається, суди встановили, що сторони спору не визначили у Договорі розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору . Тобто умови договорів фінансового лізингу різні, що впливає на правове регулювання правовідносин, що складаються за цими договорами.

Таким чином правовідносини у цій справі, та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі п. 1 ч.2 ст.287 ГПК України, не є подібними, оскільки різними є встановлені судами фактичні обставини справ, що сформували зміст спірних правовідносин та відповідно вплинули на їх правове регулювання.

Отже, висновок Верховного Суду щодо можливості стягнення плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, викладений у постановах від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 11.04.2019 у справі № 924/590/18, від 03.07.2018 у справі №904/6270/16, від 15.04.2019 у справі №924/568/18, від 13.05.2019 у справі №924/569/18 та від 17.05.2019 у справі №924/570/18, на який посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами, встановленими судами у справі №912/1206/19.

Аналогічне стосується і посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.04.2018 у справі №753/11000/14 та від 18.06.2019 у справі №920/330/18. У зазначених справах та справі, яка розглядається, різні предмети спорів, їх правові підстави та зміст позовних вимог. Отже, висновки, здійснені у них, не є релевантними для цієї справи в аспекті можливості оскарження судових рішень на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

5.7. Відповідно до п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Спецагролізинг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Спецагролізинг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2019 у справі №912/1206/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко