Ухвала

від 11.02.2020 по справі 903/257/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"11" лютого 2020 р. Справа № 903/257/19 Суддя Господарського суду Волинської області Костюк С. В., розглянувши матеріали за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг"

на дії приватного виконавця Павлюка Н. В.

у справі № 903/257/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг"

про стягнення 2885737,28грн.

за участю представників сторін:

від скаржника: Міщук І. В., ордер серія АС № 1003895 від 11.02.2020

від стягувача: Шимін О. П., ордер серія ЛВ № 144481 від 02.04.2019

від приватного виконавця: н/з

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Встановив:

07.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" звернулося до Господарського суду Волинської області із скаргою № 334 від 06.11.2019 на дії приватного виконавця Павлюка Н. В.

Ухвалою суду від 08.11.2019 відкладено вирішення питання про прийняття скарги ТзОВ "Пакко Холдинг" на дії приватного виконавця Павлюка Н. В. у справі № 903/257/19 до повернення даної справи з касаційної інстанції.

24.01.2020 на адресу Господарського суду Волинської області повернуто справу № 903/257/19.

Ухвалою суду від 03.02.2020 скаргу № 309 від 28.10.2019 ТзОВ "Пакко Холдинг" прийнято до провадження, розгляд скарги призначено в судовому засіданні 11.02.2020.

Приватний виконавець Павлюк Н. В. правом участі у судовому засіданні не скористався, в судове засідання не з`явився, через відділ документального забезпечення та контролю подав:

- письмові пояснення вх. № 01-57/993/20 від 10.02.2020, в якому просить відмовити скаржнику в задоволенні скарги, вважає її безпідставною, необґрунтованою, враховуючи, що у боржника встановлено наявність майна у виконавчому окрузі м. Києва, а саме коштів, розміщених в банківських установах, які знаходяться в м. Києві.

- клопотання вх. № 01-57/992/20 від 11.02.2020 про розгляд справи за відсутності приватного виконавця, в зв`язку з перебуванням на лікарняному.

Представник стягувача - ТзОВ "Тропік" через відділ документального забезпечення та контролю подав пояснення вх. № 01-57/994/20 від 11.02.2020, в якому просить відмовити у задоволенні скарги ТзОВ "Пакко Холдин" № 334 від 06.11.2019 по справі № 903/257/19 вказуючи, що приватний виконавець здійснював виконавче провадження № 60331229 у відповідності до вимог Закону "Про виконавче провадження", відсутністю порушень прав боржника, вказує, що товариством правомірно пред`явлено наказ Господарського суду Волинської області від 10.10.2019 № 903/257/19-1 до виконання приватному виконавцеві виконавчого округу м. Київ Павлюку Н. В., а саме, за місцем знаходження майна боржника, тому виконавцем провадження відкрито з додержанням вимог ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження". Накладення виконавцем арешту на об`єкти нерухомого майна, які є предметом іпотеки, жодним чином не порушує діючого в Україні законодавства, прав іпотекодержателя чи боржника. Боржник безпідставно посилається, що накладення арешту на вказані частки у статутному капіталі не відповідає принципу співмірності, оскільки не надано доказів того, що вартість таких часток чи іншого майна боржника, стягнення на яке звернуто виконавцем, перевищує суму боргу.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд скарги проводити за наявними в ній матеріалами.

При розгляді скарги ТзОВ "Пакко Холдинг" суд встановив , що рішенням Господарського суду Волинської області від 22.07.2019 року у справі № 903/257/198 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" (43005, м. Луцьк, вул. Клима Савури 21а, код ЄДРПОУ 34928470) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік" (79008, м. Львів, вул. Пекарська,5/4, код ЄДРПОУ 20831737) 2635055,28 грн., з них 2 562 598, 64 грн. заборгованість, 51566,47 грн. інфляційних, 20890,17 грн. - 3 % річних, а також 39525,83 грн. витрат по судовому збору та 42979,60 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" - залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік" задоволено - рішення господарського суду Волинської області від 22 липня 2019 року у справі №903/257/19 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 250 682,00 грн. - скасовано; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов в даній частині задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" (43005, м. Луцьк, вул. Клима Савури, 21а , код ЄДРПОУ 34928470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік" (79008, м. Львів, вул. Пекарська,5/4, код ЄДРПОУ 20831737) 250682,00 (двісті п`ятдесят тисяч шістсот вісімдесят дві 00 коп.) грн. - пені; в решті рішення залишено без змін.

На виконання даних судових рішень 10.10.2019 Господарським судом Волинської області видано накази № 903/257/19-1, № 903/257/19-2, № 903/257/19-3.

07.11.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" звернулося до Господарського суду Волинської області із скаргою № 334 від 06.11.2019 року на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича по справі № 903/257/19, в якій просить:

- визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт майна боржника (ВП № 60331229 від 18.10.2019 (нерухомого майна), прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт майна боржника (ВП № 60331229 від 18.10.2019 (частки), прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про опис та арешт майна боржника (ВП № 60331229 від 21.10.2019, прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт коштів боржника (ВП № 60331229 від 21.10.2019), прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В.

Дослідивши надані сторонами матеріали, суд вважає скаргу боржника необґрунтованою з врахуванням наступного.

Так, з матеріалів справи слідує, що 18.10.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В. винесено постанови ВП № 60331229 про арешт майна (нерухомого, частки )боржника, 21.10.2019 про опис та арешт майна боржника, про арешт коштів боржника,

Згідно скарги боржника - ТзОВ "Пакко Холдинг" підставою для скасування даних постанов № 60331229 є порушення територіальної підвідомчості виконавчого провадження, а саме те, що боржник ТзОВ "Пакко Холдинг" не має в м. Києві майна і зареєстрований за адресою в м. Луцьк, вул. Клима Савури 21А, а тому приватний виконавець Павлюк Н. В. зобов`язаний був повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання; приймаючи виконавчий документ порушив ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", в зв`язку з тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання, підставою скасування решти оскаржуваних постанов - неправомірне винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником своїх вимог, також наклав арешт на 8 об`єктів нерухомого майна, вартість кожного з яких є більшою ніж сума звернення стягнення. В постановах не зазначено кількість кімнат (приміщень) їх площа та призначення, інформація про підсобні приміщення та споруди. Боржник не отримував від приватного виконавця постанову про залучення зберігача.

Однак дані твердження є безпідставними та спростовуються матеріалами доданими до пояснення приватного виконавця та стягувача, а тому в задоволенні скарги слід відмовити. Даний висновок судом зроблено з врахуванням слідуючого:

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Згідно із ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) (у редакції Закону, який діяв на момент відкриття спірного виконавчого провадження) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим законом.

Згідно із ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 1 ст. 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частина 2 статті 24 Закону № 1404 визначає місце виконання рішення приватним виконавцем за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника без поділу на види майна. Тобто закон надає право виконувати рішення суду також за місцезнаходженням будь-якого майна боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1404, в заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Згідно ст. 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказано, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно ст. 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку;

Частиною 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

В частині 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявляти та звертати стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" no. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia , захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, наявність у боржника банківського рахунку (в тому числі, розрахункового рахунку) передбачає наявність у боржника майнових прав на грошові кошти, що знаходяться на рахунку в банківській установі та відповідно наявність у боржника майна в розумінні Глави 13 ЦК України.

Тобто, виконавче провадження може бути відкрите за місцезнаходженням банківської установи в якій на рахунках містяться грошові кошти боржника.

Дана правова позиції викладена в постанові Верховного суду від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15, яка має враховуватися судами відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи № 903/257/19 у процесі судового розгляду вказаної справи, судом були постановлено ухвалу про забезпечення позову від 05.06.2019, якою накладено арешт на грошові кошти ТОВ "ПАККО Холдинг", що наявні на рахунках в будь-якій банківській установі в межах суми 2885737,28грн.

Виконання вказаної ухвали здійснював приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Пирога С. С. в рамках виконавчого провадження № 59184860.

У процесі виконання ухвали встановлено, що у ТОВ "ПАККО Холдинг" наявні відкриті наступні банківські рахунки:

- п/р НОМЕР_1 в АТ "КБ "Глобус", МФО 380526 (Київ);

- п/р НОМЕР_2 в АТ "УКРСОЦБАНК", МФО 300023 (Київ);

- п/р НОМЕР_3 в АТ "УКРСОЦБАНК", МФО 300023 (Київ);

- п/р UA НОМЕР_4 в АТ "УКРСОЦБАНК", МФО 300023 (Київ).

Згідно листа від 17.07.2019 № 136-БТ наданого ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" код ЄДРПОУ 33299878 (м. Київ), у ТОВ "Пакко Холдинг" у вказаній фінансовій установі наявні грошові кошти в сумі 1288671,85 грн.

Листом АТ "КБ "Глобус" від 23.10.2019 № 2140-БТ повідомлено, що станом на 16.10.2019 на рахунку № НОМЕР_5 наявні грошові кошти в сумі 191,00 грн.

З огляду на вказане ТзОВ "Тропік" правомірно пред`явило наказ Господарського суду Волинської області від 10.10.2019 № 903/257/19-1 до виконання приватному виконавцеві виконавчого округу м. Київ Павлюку Н. В., тобто за місцем знаходження майна боржника (грошових коштів), а тому виконавцем провадження відкрито з додержанням вимог ст. 25 Закону № 1404.

З чого слідує, що дії приватного виконавця Павлюка Н. В. щодо примусового виконання наказу № 903/257/19-1 від 10.10.2019 року, виданого Господарським судом Волинської області, та винесена ним постанова про відкриття виконавчого провадження № 60331229 повністю відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та прийнята в межах повноважень приватного виконавця, а отже права скаржника порушені не були.

Доводи скаржника про неправомірність постанов приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. від 18.10.2019 року та 21.10.2019 року про арешт майна (нерухомого, частки) боржника, про опис та арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, ґрунтуються лише на неправомірності постанови про відкриття виконавчого провадження, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів боржника про незаконне накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у іпотеці.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Боржник в скарзі № 334 від 06.11.2019 обґрунтовуючи протиправність постанови виконавця від 18.10.2019 про арешт майна боржника, тим, що це порушує права ТзОВ Фінансова компанія Інвест фінанс як Іпотекодержателя, в той час як відповідно до ст. 339 ГПК України боржник має довести порушення саме його прав.

Накладення виконавцем арешту на предмет Іпотеки жодним чином не може порушувати права законного Іпотекодержателя, оскільки відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації: права власності за іпотекодержателем державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно; державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, накладення виконавцем арешту на об`єкти нерухомого майна, які є предметом іпотеки, жодним чином не порушує діючого в Україні законодавства, прав іпотекодержателя чи боржника.

Щодо посилання боржника на протиправність накладення арешту на частки у статутному капіталі.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно ч. 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно ст. 53-1 Закону України "Про виконавче провадження" особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 22 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи.

Виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника відповідно до частини четвертої цієї статті.

З огляду на викладене, приватним виконавцем правомірно постановою від 18.10.2019 накладено арешт на частки ТзОВ ПАККО Холдинг в статутному фонді ТзОВ Вопак-Трейд код 34745403, ТзОВ СТМ-Сучасні Торгівельні Мережі код 34649170, ТзОВ КМ-Холдинг код 34557148, ТзОВ ПАККО Логістик код 34745434.

Боржник безпідставно посилається, що накладення арешту на вказані частки у статутному капіталі не відповідає принципу співмірності, оскільки не надано доказів того, що вартість таких часток чи іншого майна боржника, стягнення на яке звернуто виконавцем, перевищує суму боргу.

Щодо посилання боржника на порушення приватним виконавцем порядку проведення опису та арешту майна.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються, якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.

В свою чергу, п. 10 р. VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, передбачено, що після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:

- назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

- якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

- якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

- прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігай);

- відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

- якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

- відмітка про роз`яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця;

- зауваження або заяви стягувача. Боржника, осіб, що були присутні;

- постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Враховуючи вищевикладене, постанови приватного виконавця про опис та арешт майна від 21.10.2019 та від 08.11.2019 містять усі необхідні реквізити, встановлені ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо посилання боржника, що при проведенні опису та арешту майна понятим не було роз`яснено їх права та обов`язки, відсутній акт, з якого б вбачалося, що права та обов`язки роз`яснювалися, а також не можливо ідентифікувати осіб понятих.

Питання необхідності залучення понятих у разі вчинення виконавчих дій з опису та арешту майна боржника врегульоване статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, частиною 1 статті 22 Закону встановлено, що виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих. Згідно з ч. 2 вказаної статті присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

Понятий зобов`язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій виконавець роз`яснює понятим їхні права і обов`язки, про що зазначається в акті.

Враховуючи викладене, в оскаржуваних постановах приватного виконавця про опис та арешт майна є вказівка на роз`яснення приватним виконавцем понятим їх прав та обов`язків, а також чітко зазначено прізвище, ім`я, по-батькові кожного з понятих та їх адреси, що останні засвідчили своїми підписами, а відтак приватним виконавцем дотримано вимоги ст. 22 Закону, доказів протилежного не подано.

Щодо посилання боржника, що в оскаржуваних постановах не вказано час вчинення виконавчих дій, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону № 1404, виконавчі дії проводяться виконавцем у робочі дні, не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається виконавцем.

Отже, вказана норма не передбачає обов`язку зазначення виконавцем у постановах часу проведення виконавчої дії, а лише вказує на часові межі їх вчинення із вказівкою на самостійне визначення виконавцем доцільного (конкретного) часу вчинення останніх.

В той же час, боржником не надано належних та допустимих доказів вчинення виконавцем виконавчих дій раніше шостої чи пізніше двадцять другої години.

Щодо посилання боржника, що приватним виконавцем не винесено постанову про залучення зберігача.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу.

Отже, із казаної норми вбачається, що законодавство не вимагає винесення виконавцем окремого документа про призначення зберігача, а останній призначається в постанові про опис та арешт майна боржника під розписку.

Як вбачається із оскаржуваних постанов про опис та арешт майна боржника, саме у такому порядку і призначався зберігач, а відтак приватним виконавцем не порушено вимоги закону.

Щодо посилання боржника, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках АТ АЛЬФА-БАНК, АТ "Ощадбанк", оскільки ним не встановлено наявність таких коштів у цьому банку.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Отже, вказана норма не передбачає обов`язку виконавця перед накладенням арешту на грошові кошти боржника, що наявні на рахунках у банківській установі, перевіряти наявність таких коштів. Натомість той факт, що вказана норма передбачає можливість накладення арешту на кошти в день відкриття виконавчого провадження, свідчить про те, що такий обов`язок у виконавця відсутній.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин скарги в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. в частині оскаржуваних постанов є правомірними, а тому відмовляє в задоволенні скарги.

Керуючись ст. ст. 234, 339, 342 - 343 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні скарги ТзОВ "Пакко Холдинг" № 334 від 06.11.2019 відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 14.02.2020.

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя С. В. Костюк