Постанова

від 12.02.2020 по справі 759/3487/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 759/3487/16

провадження № 61-675св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва на постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за грудень 2015 року та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що з 1994 року позивач працювала на посаді завідуючої бібліотекою у школі № 159 ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва. Наказом від 10 грудня 2015 року її звільнено з займаної посади через прогул без поважних причин. ОСОБА_1 зазначила, що всупереч вимогам статті 149 КЗпП України вона не змогла надати лікарняний лист та відповідні пояснення, а директор школи не взяв до уваги довідки лікаря від 09 грудня та 10 грудня 2015 року, а тому причини її відсутності на робочому місці вважала поважними. Всупереч статті 47 КЗпП України її не ознайомлено з наказом про звільнення в день звільнення, а подання директора школи про розірвання трудового договору розглядалося первинною профспілковою організацією за її відсутності, хоча в цей день вона перебувала у школі. Позивач також зазначила, що директор школи дав підписати їй відомість про отримання заробітної плати за грудень 2015 року, а потім відмовився виплатити грошові кошти. ОСОБА_1 вважає, що звільнення є незаконним, на її користь підлягає виплаті середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок порушення конституційного права на працю, погіршенні стану здоров`я та ділової репутації.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач не повідомила керівництво школи про свою відсутність з поважних причин на робочому місці, а відтак залишила своє робоче місце самовільно, чим вчинила прогул, а тому її звільнення є правомірним.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших правових підстав.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_1 звільнена без врахування положень пункту 4 статті 40 та частини третьої статті 149 КЗпП України, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що звільнення позивача є правомірним. Звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, позовні вимоги в частині поновлення на роботі є обґрунтованими, однак позивачем пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, заява про поновлення строку не була подана до суду першої інстанції, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі позивача задоволенню не підлягають, правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні. Позовні вимоги про стягнення заробітної плати за грудень 2015 року є недоведеними.

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року у частині вирішення позовних вимог про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду міста Києва. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за грудень 2015 року залишено без змін.

Рішення суду касаційної інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач з 11 грудня 2015 року була непрацездатною, протягом грудня 2015 року - лютого 2016 року вживала заходи, спрямовані на захист своїх прав у позасудовому порядку, що, зокрема, підтверджується зверненнями позивача 29 грудня 2015 року та 04 січня 2016 року до органів Міністерства освіти і науки України та правоохоронних органів.

Постановою Київського Апеляційного суду від 28 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди скасовано і ухвалено нове, яким позов у цій частині задоволено частково. Суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду для вирішення спору про поновлення на роботі. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючої бібліотекою Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва із 11 грудня 2015 року. Стягнуто із Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 153 325, 28 грн без урахування податків та обов`язкових платежів, а також відшкодовано моральну шкоду в розмірі 4 287, 00 грн. У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітку за один місяць.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач була відсутня на роботі 09 грудня 2015 року із 14 години до 18 години. Її відсутність була обумовлена поважними причинами, а саме відвідуванням лікаря. Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що довідка про перебування ОСОБА_1 09 грудня 2015 року на прийомі у лікаря-хірурга видана з порушеннями і не засвідчує її тимчасову непрацездатність. По-перше, факт відвідання позивачем лікаря 09 грудня 2015 року підтверджується матеріалами справи, в тому числі наданим відповідачем листом Комунального закладу Консультативно-діагностичний центр Святошинського району м. Києва від 23 листопада 2018 року. По-друге, ця довідка надана позивачем на підтвердження відвідання нею лікаря і, як наслідок, поважності причин її відсутності на робочому місці, а не на підтвердження її непрацездатності, як помилково вважав відповідач, а відтак посилання відповідача на невідповідність цієї довідки вимогам щодо документів, які засвідчують непрацездатність, безпідставні. По-третє, з огляду на предмет спору у справі - звільнення за прогул та обставини, які підлягають доведенню, зазначена довідка є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, який підтверджує поважність причин відсутності позивача на робочому місці у другій половині дня 09 грудня 2015 року. За таких обставин суд визнав позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 пропустила місячний строк звернення до суду за захистом свого права, передбачений статтею 233 КЗпП України, оскільки дізналася про порушення свого права 10 грудня 2015 року, в день звільнення, про що свідчать акти про відмову позивача ознайомлюватися із наказом про звільнення та отримувати трудову книжку. Водночас, суд визнав, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки з 11 грудня 2015 року перебувала на лікарняному. Окрім того, протягом грудня 2015 та до січня 2016 року вживала заходи, спрямовані на захист її прав у позасудовому порядку, що зокрема підтверджується її зверненнями від 29 грудня 2015 року та від 04 січня 2016 року до Міністерства освіти і науки України та правоохоронних органів. За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав, що строк звернення до суду пропущений позивачем із поважних причин і поновив його.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2018 року, Спеціалізована школа II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовом. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що тимчасова непрацездатність не заважала звертатися позивачу до неуповноважених органів. Водночас звернення до неуповноважених органів не може свідчити про поважність пропущеного строку. Також заявник зазначив, що суд дійшов необґрунтованого висновку про поважність причини відсутності позивача на робочому місці, оскільки відповідно до встановлених обставин 09 грудня 2015 року позивач звернулася до лікаря-хірурга за консультативною допомогою щодо хронічного перебігу її захворювання, враховуючи характер якого позивач могла виконувати свої функціональні обов`язки. Окрім цього, суд не врахував, що на підтвердження позову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач не надала належних доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу Спеціалізованої школи

II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, у якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

У квітні 2019 року надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якій Спеціалізована школа II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва вважає поданий відзив суперечливим, а доводи необґрунтованими.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, ухвалою від 24 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Спеціалізованій школі II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва з 1994 року на посаді завідуючої бібліотекою.

Наказом Спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва від 10 грудня 2015 року № 94-к позивач звільнена з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин з 10 грудня 2015 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Судами встановлено, що 09 грудня 2015 року позивач була відсутня на своєму робочому місці з 14 години до 18 години, що підтверджується актом про відсутність працівника на роботі від 09 грудня 2015 року, складеним працівниками Спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 м. Києва, поясненнями свідка ОСОБА_2 .

Правилами внутрішнього розпорядку для працівників Спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва

(далі - Правила), які затверджені на загальних зборах колективу школи 27 серпня 2015 року, для непедагогічних працівників школи встановлений графік роботи з понеділка до четверга з 09 год. до 18 год., у п`ятницю з 09 год. до 16:45 год. та обідньою перервою з 13 год. до 13:45 год. кожного робочого дня.

Згідно з довідкою лікаря Комунального некомерційного підприємства Консультативно-діагностичний центр Святошинського району м. Києва від 09 грудня 2015 року ОСОБА_1 цього дня була на прийомі у

лікаря-хірурга, що також підтверджується копією медичної карти амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_1 , яка містить запис лікаря ОСОБА_3 від 09 грудня 2015 року про огляд позивача та встановлення діагнозу захворювання.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів узагальнено судову практику і зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, із урахуванням зазначених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, про те, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місті 09 грудня 2015 року з 14:18 год з поважних причин, хоча про свою відсутність у встановленому Правилами порядку не сповістила керівництво школи. Таким чином, приймаючи рішення про звільнення позивача із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України, відповідачем не було враховано поважний характер причини відсутності позивача на роботі 09 грудня 2015 року.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з судами в оцінці як поважних певних визначених судами причин пропуску строку у частині висновків про те, що позивач протягом грудня-січня 2015 року вживала заходи, спрямовані на захист її прав у позасудовому порядку, що, зокрема, підтверджується її зверненнями від 29 грудня 2015 року та від 04 січня 2016 року до Міністерства освіти і науки України і правоохоронних органів, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Верховний Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Суд апеляційної інстанції, визнаючи поважними причини пропуску строку звернення до суду, зазначив, зокрема, що позивач протягом грудня 2015 року - січня 2016 року вживала заходи, спрямовані на захист її прав у позасудовому порядку шляхом звернення до органів Міністерства освіти і науки України і правоохоронних органів.

Під час вирішення зазначеного питання Верховним Судом враховані правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св18) та у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 756/9716/15-ц (провадження

№ 61-11063св18), відповідно до яких звернення до неналежних органів не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою обставиною, що не залежить від волі особи, яка подає позов. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Помилка у праві, що знайшла свій прояв у тому, що позивач зверталася до органів, не наділених компетенцією на вирішення трудового спору, не може слугувати виправданням дій або бездіяльності зазначеної особи.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Водночас суд апеляційної інстанції, перевіряючи причини пропуску строків, встановив, що позивач з 11 грудня 2015 року перебувала на лікарняному та визнав такі обставини поважними причинами пропуску строків для звернення до суду із позовом. Верховний Суд, враховуючи зазначену обставину, а також те, що пропущений строк складає не більше двох місяців, тобто не є тривалим, погоджується з висновком суду про поважність причин пропуску строків для звернення до суду із позовом саме із зазначених підстав.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема щодо доведення поважності причин відсутності позивача на робочому місці, поважності причин пропуску строків звернення до суду із позовом, належної оцінки доказів щодо обґрунтування розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів та обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на звернення позивача до органів Міністерства освіти і науки України та правоохоронних органів як на одну з підстав визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду із позовом.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на звернення ОСОБА_1 до органів Міністерства освіти і науки України та правоохоронних органів як на одну з підстав визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду із позовом.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко