Постанова

від 02.08.2007 по справі 3/318

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/318

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.08.2007  року                                                                      Справа № 3/318

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:                                        Медуниці О.Є.

суддів                                                  Лазненко Л.Л.

                                                            Якушенко Р.Є.

Секретар судового засідання:          Шабадаш Д.С.

за участю представників сторін:

від позивача                                         Климович В.П., директор, паспорт серія ВС

№847771 від 16. 03.01;

від відповідача                                         повноважний представник

в судове засідання не прибув;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу          Приватного підприємства „Сан – Марко”,

          м. Луганськ

на рішення          

господарського суду          Луганської області

від          22.06.07 (підписано 25.06.07)

по справі          №3/318 (суддя – Доманська М.Л.)

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю „Донпроммаш”, м. Донецьк

до відповідача          Приватного підприємства „Сан – Марко”,

          м. Луганськ

про                                               стягнення 179255 грн. 14 коп.

ВСТАНОВИВ:

Відповідач не забезпечив явку в судове засідання свого представника. Враховуючи, що він належним чином повідомлений про час і місце судового засідання судова колегія вважає, що дану справу можливо розглянути в апеляційному провадженні за матеріалами наявними у справі за відсутності представника відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донпроммаш”, м. Донецьк (далі за текстом – позивач по справі) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з приватного підприємства „Сан – Марко”, м. Луганськ (далі за текстом – відповідач у справі) 144695 грн. 58 коп. боргу, 7441 грн. 81 коп. – пені та 27117 грн. 75 коп. – штрафу.  

22.06.07 позивач заявою збільшив розмір позовних вимог, просить стягнути загальну суму заборгованості 186883 грн. 75 коп., в тому числі: 144695 грн. 58 коп. боргу, 15070 грн. 42 коп. – пені та 27117 грн. 75 коп. – штрафу (а.с.81), тобто збільшив тільки розмір пені.

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.06.07 по справі №3/318 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь  позивача 144695 грн. 58 коп. боргу, 15070 грн. 42 коп. – пені та 27117 грн. 75 коп. – штрафу, витрати по державному миту – 1868 грн. 83 коп. та 101 грн. 18 коп. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Мотивовано рішення суду першої інстанції тим, що заявлений до стягнення борг підтверджений матеріалами справи, у тому числі актами прийому – передачі послуг за заявлений період (а.с.82), платіжними документами відповідача, актом звірки взаємних розрахунків та визнаний відповідачем, а відповідальність за прострочення платежів сторонами за готову продукцію передбачена сторонами у договорі підряду від 13.09.06 №1. Обґрунтовані висновки місцевого господарського суду вимогами ст.526 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, відповідач – приватне підприємство „Сан - Марко”, м. Луганськ, звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 05.07.07 на рішення господарського суду Луганської області від 16.04.07 по справі №3/318, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення з відповідача пені, штрафу, витрат по державному миту.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, що судом першої інстанції порушені вимоги процесуального та матеріального права.

На думку скаржника, судом неправильно встановлено момент виникнення права вимоги на сплату штрафних санкцій, та стягнено пеню, штраф, в неправильному розмірі, що порушує права відповідача невірно розраховане державне мито. Розрахунок штрафу та пені не відповідає вимогам ст.231 Господарського кодексу України. Суд не застосував ст.233 Господарського кодексу України та не зменшив розмір штрафних санкцій, а також не урахував майновий стан відповідача.

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю „Донпроммаш”, відзивом, який надано до суду 02.08.07, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, оскільки наведені доводи в апеляційній скарзі вважає безпідставними.

Розпорядженням від 17.07.07 голови Луганського апеляційного господарського суду, відповідно до ст.28 Закону України “Про судоустрій України”, для розгляду апеляційної скарги приватного підприємства „Сан – Марко”, м. Луганськ, на рішення господарського суду Луганської області від 22.06.07 у справі №3/318, призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя – головуючий, Лазненко Л.Л., Якушенко Р.Є. – судді.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.06 між товариством з обмеженою відповідальністю "Донпроммаш" та приватним підприємством „Сан - Марко” було укладено договір підряду №1 (далі – договір №1) (а.с.8-12).

Відповідно до п.1.1 договору №1 замовник (відповідач) доручив, а виконавець (позивач) прийняв на себе зобов'язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини та передати Замовникові готову продукцію – взуття, а Замовник зобов'язався прийняти виготовлену продукцію й оплатити вартість виконаних робіт.  

Сторони по справі домовились стосовно строку дії договору №1 - з часу підписання і до 31.12.07 (п.п.10.1, 10.2 договору №1).

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.5.2 договору №1 платежі за готову продукцію, поставлену в рахунок цього Договору, мають бути здійснені у двацатиденний строк від дня відвантаження.

Порядок відвантаження визначено сторонами в розділі „4” договору №1. Документом, що свідчить про приймання продукції за якістю та кількістю є акт приймання продукції (п.4.2 розділу „4” договору №1).

Позивачем надано суду акти прийому – передачі послуг з виготовлення взуття на суму 271177 грн. 38 коп., а саме: №1 від 13.09.06 на суму 12317 грн. 76 коп., №2 від 14.09.06 на суму 29310 грн. 96 коп., №3 від 21.09.06 на суму 20732 грн. 64 коп., №4 від 25.09.06 на суму 27974 грн. 88 коп., №99 від 10.10.06 на суму64120 грн. 44 коп., №6 від 26.10.06 на суму 7581 грн. 60 коп., №7 від 10.11.06 на суму 95511 грн.36 коп., №8 від 30.11.06 на суму 13627 грн. 74 коп., які підписані сторонами без зауважень (а.с.35-42).  

Відповідачем було частково погашено борг за договором №1 на суму 126481 грн. 80 коп., що підтверджується реєстрами платіжних документів: платіжними дорученнями №133 від 11.10.06 на суму 20317 грн. 76 коп., №136 від 24.10.06 на суму 20732 грн. 64 коп., №139 від 31.10.06 на суму 403 грн. 58 коп., №140 від 31.10.06 на суму 21310 грн. 96 коп., №147 від 09.11.06 на суму 64120 грн. 44 коп. (а.с.43-46).

Непогашеним залишився борг на суму 144695 грн. 58 коп.

Відповідач не заперечує проти розміру основного боргу, про що зазначив у відзиві від 22.06.07 та апеляційній скарзі, але заперечує проти стягнення пені та штрафу, оскільки їх розмір визначено неправильно (див. апеляційну скаргу та відзив – а.с.8), неправильно встановлений момент виникнення права вимоги.

Пунктом 7.2 договору №1 передбачено, що за порушення строків обумовлених в п.5.2 цього договору Замовник виплачує штрафні санкції в розмірі 10 (десять) відсотків від суми виконаних робіт, зазначених в Акті приймання готової продукції.

Враховуючи, визнання відповідачем факту неоплати, положення розділу „4” та п. 5.2 договору №1, судова колегія вважає, що позивачем вірно визначено і розмір штрафу, і момент виникнення права вимоги.

Посилання скаржника на неправильне визначення розміру штрафу та на недотримання вимог ст.231 Господарського кодексу України є безпідставними, оскільки згідно п.4 ст.231  Господарського кодексу України - у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, що і було зроблено сторонами.

Застосування санкції в розмірі передбаченому ч.3 п.2 ст.231 Господарського кодексу України, на чому наполягає скаржник, є необґрунтованим, оскільки дана норма стосується підприємств, що належать до державного сектору економіки, до яких скаржник не належить.

Щодо вимог позивача про сплату пені, судова колегія вважає наступне.

Згідно п. 7.3 договору №1 сторонами передбачено, що „за порушення строків Сторони виплачують один одному пеню згідно з діючим законодавством”.

Аналізуючи даний пункт договору №1, судова колегія прийшла до висновку, що сторонами не врегульовано їх відповідальність щодо стягнення пені виходячи з наступного.

Згідно п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції (в тому числі пеня - згідно термінології за п.1 ст.230 Господарського кодексу України) встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.96 №543/96-ВР (в редакції закону №2921-III від 10.01.02).

Згідно ст.3 даного Закону розмір пені передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону передбачає, що за прострочку платежу винна сторона сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже зазначений Закон визначив подвійну облікову ставку НБУ, як верхню, максимальну межу для обрахування пені, але відніс встановлення певного розміру пені на сторони за договором.

Отже сторони по даній справі не визначили в договорі №1 певний розмір пені, що підтверджується наявністю спору між ними з цього приводу.

Так, позивач розраховуючи пеню, (а.с.82) визначив її розмір, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що не передбачено договором №1.

За таких обставин скаржник обгрунтованно заперечує проти застосування максимальних відсотків для обрахування пені, але помилково наполягає на її обрахуванні в розмірі 0,1 % відповідно до п.2 ч.3 ст.231 Господарського кодексу України, оскільки сторони по даній справі не належать до підприємств зазначених в ч.1 п.2 ст.231 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідача пеню за прострочку платежу.

Судова колегія також враховує, що скаржник, наполягаючи на невірному визначенні судом штрафу та пені не надав судам першої та апеляційної інстанцій свого контррозрахунку, не навів свої міркування, як на його думку, правильно визначити момент виникнення права вимоги, не забезпечив участь свого представника в судовому засіданні.    

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував ст.233 Господарського кодексу України щодо зменшення штрафних санкцій.

Судова колегія не приймає дані доводи скаржника, оскільки:

- згідно п.1 ст.233 Господарського кодексу України зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, отже незастосування даної норми не є підставою для скасування рішення;

- штрафні санкції передбачені сторонами за укладеним ними договором з обоюдної згоди сторін;

- крім того, відповідач ніяк не підтвердив документально свої вимоги з цього приводу, в тому числі щодо майнового стану підприємства.

Щодо розміру судових витрат стягнених з відповідача за оскаржуваним рішенням, то господарський суд Луганської області ухвалою від    (а.с. ) виправив дану описку, тобто до подачі відповідачем апеляційної скарги.

З оглядом на вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом допущено порушення норм матеріального права, не з'ясовані усі обставини по справі, що мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до прийняття рішення, яке має бути скасованим згідно до п.п.1, 4 ст.104 ГПК України.

Позов у справі підлягає задоволенню частково.

Судові витрати щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно – технічне забезпечення, понесені сторонами при зверненні з позовом та апеляційною скаргою, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог (ст.49 Господарського процесуального кодексу України.)

У зв'язку із тим, що приватним підприємством „Сан – Марко”,                  м. Луганськ, за подання апеляційної скарги від 05.07.07 сплачено державне мито в сумі 900 грн. 00 коп., що не відповідає вимогам п.”г” ч.2 ст.3 Декрету КМУ «Про державне мито», оскільки належний розмір державного мита складає 220 грн. 28 коп., зайве сплачене державне мито в сумі 679 грн. 72 коп. підлягає поверненню скаржнику із державного бюджету України.  

У судовому засіданні 02.08.07 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної постанови.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п.2 ст.103, п.п.1, 4 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства „Сан – Марко”,              м. Луганськ, від 05.07.07 на рішення господарського суду Луганської області від 22.06.07 у справі №3/318 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 22.06.07 у справі №3/318 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

          4. Позов задовольнити частково.

           5. Стягнути з  приватного підприємства „Сан – Марко”, м-ко Пархоменко, буд.38, кв.22, м. Луганськ, ідентифікаційний код 32968747, на користь  товариства з обмеженою відповідальністю „Донпроммаш”, пр. Панфілова, 20б, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31297292, борг у сумі 144695 грн. 58 коп., 27117 грн. 75 коп. – штрафу, витрати по державному миту – 1718 грн. 13 коп. та 116 грн. 82 коп. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

  6. У решті позовних вимог відмовити.

  7. Покласти на позивача за позовом державне мито у сумі 150 грн. 70 коп. та 1 грн. 08 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

8. Державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 220 грн. 28 коп. покласти на скаржника.

9. Повернути приватному підприємству „Сан – Марко”, м. Луганськ, м-ко Пархоменко, буд.38, кв.22, ідентифікаційний код 32968747, із державного бюджету зайво сплачену суму державного мита у розмірі 679 грн. 72 коп. за квитанцією №8602091 від 05.07.07, яка знаходиться в матеріалах справи за подання апеляційної скарги.

Підставою повернення є дана постанова завірена гербовою печаткою суду.

Відповідно ч.3, ч.5 ст.105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий                                                                      О.Є.Медуниця

Суддя                                                                                Л.Л. Лазненко

Суддя                                                                                Р.Є. Якушенко