Постанова

від 17.02.2020 по справі 638/9228/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Харків

Справа № 638/9228/18

Провадження № 22-ц/818/421/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль Андрія Миколайовича на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року в складі судді Подус Г.С.

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона має статус адвоката, є водночас кредитор у справі № 922/482/16 Господарського суду Харківської області, як фізична особа, якій не виплати кошти при звільненні 19 січня 2015 року з посади директора ТОВ Пульсар -92 , код за ЄДРПОУ 14076449. Станом на сьогодні кредиторські вимогу складають біля (260 000 грн), що збільшуються кожного дня. До Кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатів Харківської області 19 червня 2017 року надійшло звернення від Слідчого управління в Харківської області від 13 травня 2017 року № 10347 за підписом ОСОБА_4 , що нібито станом на 13 травня 2017 року виконував обов`язки начальника СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 .В. Як зазначає ОСОБА_4 на сторінці 1 абзац 2 листа від 13 травня 2017 року № 10347: Досудовим розслідуванням встановлено, що в період з 08 серпня 2014 року по 27 жовтня 2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ Пульсар -92 , зареєстрованого за адресом: м. Харків, вул. Лозівська, 5, за попередньою змовою з головним бухгалтером зазначеного підприємства ОСОБА_6 , зловживаючи довірою засновників зазначеного підприємства, шляхом підробки документів, заволоділи майном ТОВ Пульсар -92 , а саме: нежитловим приміщенням 1-го поверху №26а-:-26с в літ. В-1 .в м. Харкові, а також грошовими коштами зазначеного підприємства, внаслідок чого засновникам ТОВ Пульсар -92 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була спричинена майнова шкода.

Крім цього, 15 квітня 2015 року в період часу з 19.20 до 21.37 години. ОСОБА_1 за попередньою змовою з групою невстановленнх осіб, знаходячись в нежитлових приміщеннях 1-го поверху № 26а-:-26с в літ. В-1 . загальною площею 852.3 кв.м по АДРЕСА_1 , таємно викрала горизонтально - фрезерні та вертикально - фрезерні верстаки по металу, у кількості 4 шт., які належать ТОВ Пульсар -92 , чим спричинили зазначеному підприємству майнову шкоду.

Рішенням від 05 вересня 2017 року Кваліфікаційна дисциплінарна комісія адвокатів Харківській області відмовила в порушенні дисциплінарної справи.

У підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 долучив до листа від 13 травня 2017 року № 10347 витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, де дійсно зафіксовано:

02 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Національної поліції та здійснив повідомлення, а саме: в період з 08.08.2014 по 27.10.2014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ Пульсар -92 , зареєстрованого за адресом: м. Харків, вул. Лозівська, 5 за попередньою змовою з головним бухгалтером зазначеного підприємства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зловживаючи довірою засновників зазначеного підприємства, шляхом підробки документів, заволоділи майном ТОВ Пульсар -92 , а саме: нежитловим приміщенням 1-го поверху №26а-:-26с в літ. В-1 .в м. Харкові, а також грошовими коштами зазначеного підприємства, внаслідок чого засновникам ТОВ Пульсар -92 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була спричинена майнова шкода. 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Національної поліції з заявою, де здійснив повідомлення, а саме: 15.04.2015 в період часу з 19.-20 до 21.37 години, ОСОБА_1 за попередньою змовою з групою невстановлених осіб, знаходячись в нежитлових приміщеннях 1-го поверху № 26а-:-26с в літ. В-1 , загальною площею 852.3 кв.м. по АДРЕСА_1 , таємно викрала горизонтально - фрезерні та вертикально - фрезерні верстаки по металу, у кількості 4 шт., які належать ТОВ Пульсар -92 , чим спричинили зазначеному підприємству майнову шкоду.

Заява ОСОБА_3 від 02 квітня 2015 року внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 190 ч. З та заява ОСОБА_2 від 16 квітня 2015 року внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 185 ч. 2 КК України.

Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звинуватили позивача у завданні шкоди ТОВ Пульсар -92 , якого в Україні не існує. Дії братів ОСОБА_7 , які на думку позивача переслідують її з листопада 2014 року, з метою не здійснення з нею розрахунку по заробітній платні при звільненні спрямовані на її дискредитують її як адвоката, порушують її права, як громадянки України та завдають їй, моральних страждань.

Також позивач зазнає втрати нормальних життєвих зв`язків, потенційних клієнтів, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації її життя та життя членів її сім`ї, до складу якої входять батьки пенсіонери та двоє синів, один з котрих є неповнолітнім.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, задоволено.

Визнано недостовірними такими, що не відповідають дійсності, порушуючи права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію заяву ОСОБА_3 від 02 квітня 2015 року, а саме: В період з 08.08.2014 по 27.10.2014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ Пульсар-92 , код за ЄДРПОУ 37658518, зареєстрованого за адресою: м. Харків, вул. Лозівська,5, за попередньою змовою з головним бухгалтером зазначеного підприємства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зловживаючи довірою засновників зазначеного підприємства, шляхом підробки документів, заволоділи майном ТОВ Пульсар-92 , а саме: нежитловим приміщенням 1-го поверху №26а-:-26с в літ. В-1 в м. Харкові, а також грошовими коштами зазначеного підприємства, внаслідок чого засновникам ТОВ Пульсар-92 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була спричинена майнова шкода.

Визнано недостовірними такими, що не відповідають дійсності, порушуючи права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію заяву ОСОБА_2 від 16 квітня 2015 року, а саме: 15.04.2015 в період часу з 19.20 до 21.37 години ОСОБА_1 за попередньою змовою з групою невстановлених осіб, знаходячись в нежитлових приміщеннях 1-го поверху №26а-:-26с в літ. В-1 загальною площею 852,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , таємно викрала горизонтально-фрезерні та вертикально-фрезерні верстатки по металу, у кількості 4 шт., які належать ТОВ Пульсар-92 , код ЄДРПОУ 37658518, чим спричинили зазначеному підприємству майнову шкоду.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 загальну суму 50 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну суму 50 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Коваль А.М. просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що ухвалюючи судове рішення у справі судом не враховано правовий висновок Верховного суду у справі № 523/4380/15 від 20 грудня 2018 року та у справі № 207/1161/17 висновок від 15 серпня 2018 року. Звернення начальника СУ ГУ НП в Харківській області до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у Харківській області з приводу притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не може бути підставою для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за порушення честі, гідності і ділової репутації. Обшук у помешканні позивача був санкціонований слідчим суддею та його ухвала не оскаржувалась. Позивачем жодним чином не вказано та не доведено, який страждань вона зазнала в результаті дій ОСОБА_2 , ступінь вини відповідача, глибину моральних і фізичних страждань. Судом не обґрунтовано присуджений розмір відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль А.М. на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль А.М. про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року залишено без задоволення.

24 січня 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, просила апеляційну скаргу адвоката Мельник А.М. залишити без задоволення, рішення без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про визнання явки ОСОБА_2 у судові засідання обов`язковою залишено без задоволення.

Закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 11 год. 00 хв. 17 лютого 2020 року.

14 лютого 2020 року представник позивача - адвокат Мельник А.М. подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити апеляційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року. Вказує, що звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника. Посилається на постанови Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 207/1161/17 та від 20 грудня 2018 року у справі № 523/4380/15-ц.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 02 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Національної поліції та здійснив повідомлення, а саме: в період з 08.08.2014 по 27.10.2014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуваючи на посаді директора ТОВ Пульсар -92 , код за ЄДРПОУ 37658518. зареєстрованого за адресом: м. Харків, вул. Лозівська.5., за попередньою змовою з головним бухгалтером зазначеного підприємства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зловживаючи довірою засновників зазначеного підприємства, шляхом підробки документів, заволоділи майном ТОВ Пульсар -92 , а саме: нежитловим приміщенням 1-го поверху №26а-:-26с в літ. В-1 .в м. Харкові, а також грошовими коштами зазначеного підприємства, внаслідок чого засновникам ТОВ Пульсар -92 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була спричинена майнова шкода. 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Національної поліції з заявою, де здійснив повідомлення, а саме: 15.04.2015 в період часу з 19.-20 до 21.37 години, ОСОБА_1 за попередньою змовою з групою невстановлених осіб, знаходячись в нежитлових приміщеннях 1-го поверху № 26а-:-26с в літ. В-1 , загальною площею 852.3 кв.м. по АДРЕСА_1 , таємно викрала горизонтально - фрезерні та вертикально - фрезерні верстаки по металу, у кількості 4 шт., які належать ТОВ Пульсар -92 , чим спричинили зазначеному підприємству майнову шкоду.

Заява ОСОБА_3 від 02 квітня 2015 року внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 190 ч. 3 та заява ОСОБА_2 від 16 квітня 2015 року внесена до Єдиний реєстр досудових розслідувань за ст. 185 ч. 2 КК України.

Станом на момент розгляду справи, позивач не має процесуального статусу у кримінальному провадженні, яке внесене до ЄРДР за № 120152205100000862.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною першою статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 28, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Отже, оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі Лінгенс проти Австрії ).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічне роз`яснення висловлено і Верховним Судом України (абзац 2 пункту 16 постанови Пленуму № 1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до нового Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Як свідчать матеріали справи, 02 квітня 2015 року ОСОБА_3 та 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернулись до Національної поліції з заявою про те, що 15 квітня 2015 року в період часу з 19.-20 до 21.37 години, ОСОБА_1 за попередньою змовою з групою невстановлених осіб, знаходячись в нежитлових приміщеннях 1-го поверху № 26а-:-26с в літ. В-1 , загальною площею 852.3 кв.м. по АДРЕСА_1 , таємно викрала горизонтально - фрезерні та вертикально - фрезерні верстаки по металу, у кількості 4 шт., які належать ТОВ Пульсар -92 , чим спричинили зазначеному підприємству майнову шкоду.

Заяву ОСОБА_3 від 02 квітня 2015 року внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ст. 190 ч. 3 та заяву ОСОБА_2 від 16 квітня 2015 року внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ст. 185 ч. 2 КК України.

Станом на момент розгляду справи, позивач не має процесуального статусу у кримінальному провадженні, яке внесене до ЄРДР за № 120152205100000862.

Судом встановлено, що відповідачі з метою перевірки компетентними органами незаконних дій звернулись заявою до правоохоронних органів щодо, на їх думку, незаконних дій осіб, зокрема ОСОБА_8 .

Таким чином, ОСОБА_2 реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.

Отже, вимоги захисту за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно оцінювати не у відношенні інтересів свободи преси або відкритого обговорення питань, які становлять гострий громадський інтерес, а стосовно права особи повідомляти компетентні органи про можливі порушення.

Звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника.

Складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації розуміється: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча ю одній особі. Поширення інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Проте обставини, на які посилається позивач, не може вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи.

Також відсутні докази, які б доводили, що зазначена відповідачами інформація про кримінальне провадження, на яку посилається ОСОБА_1 , мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

Оскільки подання ОСОБА_2 заяви до правоохоронних органів з метою перевірки компетентними органами незаконної, на його думку, діяльності позивача свідчить про реалізацію особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не є поширенням недостовірної інформації, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою в позовних вимогах про захист честі, гідності та ділової репутації позивачу, вимоги щодо стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Підстав для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 колегія суддів не вбачає, оскільки останнім рішення суду не оскаржується, а докази того, що ОСОБА_3 уповноважував ОСОБА_2 або адвоката Коваль А.М. представляти його інтереси в суді апеляційної інстанції, суду надано не було.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, заочне рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди необхідно скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат відмовити.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою в задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1585 грн 80 коп. у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль Андрія Миколайовича задовольнити частково.

Заочне рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди- скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1585 грн 80 коп. у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2020 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : І.В. Бурлака

О.В. Маміна