Рішення
від 26.02.2020 по справі 910/15253/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2020Справа № 910/15253/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/15253/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

(03680, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2; ідентифікаційний код: 31576194)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

(01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570)

про визнання правочину недійсним

Представники сторін :

від позивача: Гончарук М.П., довіреність від 18.05.2017; Грибенко А.Л., директор;

від відповідача: Каракоця О.Р., довіреність № 4543-К-О від 23.10.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, щодо розірвання Договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_3, EUR НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не надано жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, не витребувано у позивача уточнюючої інформації щодо клієнта, незаконним обмеженням позивача щодо здійснення ним господарських операцій, недотриманням банком процедури звернення до спеціально уповноваженого органу для прийняття рішення про подальше зупинення фінансових операцій, що, на думку позивача, свідчить про безпідставне та незаконне вчинення відповідачем одностороннього правочину щодо розірвання вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

15.11.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/15253/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2019.

11.12.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що при укладенні договору банківського обслуговування сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних його умов. Відповідач зазначає про те, що як умовами укладеного сторонами договору, так і законом визначено право банку на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Так, за результатами проведення переоцінки репутації позивача відповідачем було встановлено останньому неприйнятно високий ризик та прийнято рішення про припинення правовідносин із клієнтом, закриття його рахунків. Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем не наведено у позовній заяві правових підстав для визнання недійсним вчиненого відповідачем одностороннього правочину, обраний позивачем спосіб захисту права є неналежним, а права та законні інтереси позивача відповідачем не порушені.

У підготовче засідання 18.12.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому судовому засіданні 18.12.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 29.01.2020.

У підготовче засідання 29.01.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання позивач був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.02.2020.

У судове засідання 26.02.2020 з`явились представники сторін.

Представники позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 26.02.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, клієнт) звернулось до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, банк) із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг (далі - Заява), згідно з якою позивач висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування (далі - Договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки відповідача №08.7.0.0.0/140703113157 від 03.07.2014 позивачу було відкрито рахунки:

№ НОМЕР_2 , валюта EUR, відкритий 02.07.2014;

№ НОМЕР_1 , валюта UAH, відкритий 02.07.2014;

№ НОМЕР_3 , валюта USD, відкритий 02.07.2014.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу платіжне доручення № 253 від 23.09.2019, у виконанні якого відповідачем було відмовлено на підставі ст. 10 Закону України № 1702-VII від 14.10.2014, п. 10.13 гл. 10 Інстр. НБУ № 22, про що свідчить призначення платежу вказаного платіжного доручення.

Як зазначає позивач, 26.09.2019 ним було отримано повідомлення відповідача про розірвання договорів і закриття рахунків № 20.1.0.0.0/7-20190919/2635 від 19.09.2019, відповідно до якого банк повідомив позивача про прийняте рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з клієнтом договори та закриті поточні рахунки, на підставі ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність та ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

З огляду на те, що, на думку позивача, вчинення відповідачем одностороннього правочину є безпідставним та незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем, щодо розірвання Договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_3, EUR НОМЕР_2.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні положення містяться в статті 638 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, сторонами було укладено Договір банківського обслуговування шляхом приєднання на підставі поданої позивачем Заяви від 03.07.2014 до вищевказаних Умов та Правил, що при розгляді справи сторонами не заперечується.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частинами 3, 5 - 7 статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачено, що банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.

Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

Банк зобов`язаний витребувати в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану.

Згідно з пунктами 2 - 4, 22, 23 частини 2 статті 6 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:

- здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом;

- забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, в процесі, в день виникнення підозри, після їх проведення або під час спроби їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення, зокрема з використанням засобів автоматизації. Особливості та строки виявлення суб`єктами первинного фінансового моніторингу фінансових операцій залежно від специфіки їх діяльності можуть встановлюватися нормативно-правовими актами суб`єктів державного фінансового моніторингу, які відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за суб`єктами первинного фінансового моніторингу;

- забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розробляти критерії ризиків;

- проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

- здійснювати управління ризиками, пов`язаними із запровадженням чи використанням нових та існуючих інформаційних продуктів, ділової практики або технологій, в тому числі таких, що забезпечують проведення фінансових операцій без безпосереднього контакту з клієнтом.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення ).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися:

від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу;

від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з пунктами 3.1.1.6.2.1, 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку www.pb.ua, банк має право відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України і Договором банківського обслуговування. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до статті 11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу під час здійснення управління ризиками враховує рекомендації, визначені чи надані відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Згідно з п. 3 Розділу І Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.07.2016 за № 1047/29177 (далі - Критерії ризику) суб`єкти розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

За умовами пунктів 2, 3 Розділу ІІ Критеріїв ризику суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Приписи статей 10, 11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність (оскільки в спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України) прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, чим спростовується довід позивача про незаконне обмеження відповідачем здійснення позивачем господарських операцій.

Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин.

Крім того, як було вказано вище, право банку на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику передбачене пунктом 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.pb.ua, з якими погодився позивач у Заяві від 03.07.2014.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Доводи позивача щодо незаконності прийнятого банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику, є безпідставними, так як в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, і такі критерії, відповідно до п. 3 Розділу І Критеріїв ризику, розробляються суб`єктами самостійно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/11471/17.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на те, що банк не реалізував своє право на витребування інформації, яка стосується ідентифікації клієнта, є безпідставними, оскільки в силу ч. 6 ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність це є правом банку.

Також не беруться судом до уваги доводи позивача про те, що відповідачем не надано доказів наявності рішення спеціально уповноваженого органу щодо операцій банку, оскільки вказана обставина не входить до предмету доказування у цій справі.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/21320/17 щодо вирішення спірного питання, є необґрунтованим, так як у вказаній справі та справі, що розглядається, різними є предмет позову та обставини справи, а спірні правовідносини не є подібними.

Водночас, згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частинами 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а суд, як було вказано вище, за приписами чинного процесуального закону, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За приписами ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Протягом перебування справи у провадженні суду відповідного клопотання про витребування доказів, а саме відомостей на підтвердження обґрунтованості встановлення клієнту категорії ризику, яке відповідало б приписам статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано не було.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду факту порушення відповідачем умов Договору та норм законодавства при розірванні Договору банківського обслуговування в односторонньому порядку з вищевказаних підстав.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судовий збір у розмірі 1 921,00 грн, у зв`язку з необхідністю відмови в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судовий збір у розмірі 1 921,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.03.2020.

Суддя О.В. Нечай

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення26.02.2020
Оприлюднено11.03.2020
Номер документу88104953
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/15253/19

Ухвала від 21.12.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Малашенкова Т.М.

Ухвала від 30.11.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Малашенкова Т.М.

Ухвала від 29.10.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Малашенкова Т.М.

Постанова від 03.09.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 17.07.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 02.07.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 04.05.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Рішення від 26.02.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Нечай О.В.

Ухвала від 20.11.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Нечай О.В.

Ухвала від 05.11.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Нечай О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні