Постанова

від 03.09.2020 по справі 910/15253/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/15253/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.02.2020 (повне рішення складено 10.03.2020)

у справі №910/15253/19 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство

"Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, щодо розірвання Договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_2 , EUR НОМЕР_3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не надано жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, не витребувано у позивача уточнюючої інформації щодо клієнта, незаконним обмеженням позивача щодо здійснення ним господарських операцій, недотриманням банком процедури звернення до спеціально уповноваженого органу для прийняття рішення про подальше зупинення фінансових операцій, що, на думку позивача, свідчить про безпідставне та незаконне вчинення відповідачем одностороннього правочину щодо розірвання вказаного договору, внаслідок чого відповідний правочин підлягає визнанню недійсним з огляду на його суперечність ст. 651, ч. 1 ст.1067, ч. 1 ст. 1074, ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст заперечень на позов

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що при укладенні договору банківського обслуговування сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних його умов. Відповідач зазначає про те, що як умовами укладеного сторонами договору, так і законом визначено право банку на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. За результатами проведення переоцінки репутації позивача, відповідачем в силу приписів ч. 6 ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність було встановлено останньому неприйнятно високий ризик та прийнято рішення про припинення правовідносин із клієнтом, закриття його рахунків. Крім того, відповідач вказував на те, що позивачем не наведено у позовній заяві правових підстав для визнання недійсним вчиненого відповідачем одностороннього правочину, обраний позивачем спосіб захисту права є неналежним, а права та законні інтереси позивача відповідачем не порушені.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, щодо розірвання Договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_2 , EUR НОМЕР_3 - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду факту порушення відповідачем умов Договору та норм законодавства при розірванні Договору банківського обслуговування в односторонньому порядку за наведених позивачем підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач (ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 та задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що:

- відповідач не реалізував своє право на витребування у позивача документів щодо уточнення інформації про клієнта на підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин;

- відповідачем не надано доказів наявності рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операції позивача та дотримання банком законодавчо визначеного порядку дій банку відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", як не було надано позивачу письмових обґрунтувань та висновків відповідно до яких було прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику і про закриття рахунків;

- відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження підстав встановлення неприйнятно високого ризику, як не надано для огляду власну програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику;

- скаржник вважає помилковими посилання суду на постанову Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/11471/17.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

07.08.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у встановлений судом апеляційної інстанції строк надійшов засобами кур`єрського зв`язку відзив на апеляційну скаргу (направлений 06.08.2020 згідно накладної № 1474410), який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Зокрема, відповідач посилався на те, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що витребування документів є саме правом банку, а не його обов`язком, узгоджується з приписами ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність ;

- скаржником не наведено правових підстав стосовно висновку про обов`язкову наявність рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операцій позивача, як не доведено існування такого рішення взагалі;

- приписи ст. ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , як норми спеціальних законів, прямо наділять банк правом відмовитись від ділови відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір, що кореспондується з п. 3 ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України, і жодною нормою чинного законодавства не передбачено, що рішенню банку про відмову від ділових відносин із клієнтом передує рішенян спеціально уповноваженого органу;

- дії відповідача, як суб`єкта фінансовго моніторингу, щодо розірвання договору обслуговування із позивачем відповідають приписам ст. ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , п 3 ч. 2 ст. 1075, ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України;

- на обставини неприйнятно високого ризику, або дослідження програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику - позивач у позові не посилався.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство"Тавріда Електрик Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків, а саме: подати до Північного апеляційного господарського суду докази направлення апеляційної скарги та доданих до неї документів Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" за юридичною адресою місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1Д.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" процесуальний строк на подання доказів направлення копії апеляційної скарги з доданими до неї додатками Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" за юридичною адресою місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1Д.

10.07.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено докази надсилання апеляційної скарги з доданими до неї документами Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" за юридичною адресою місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1Д.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19, відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзиву, заяв та клопотань, зупинено дію оскаржуваного рішення, розгляд справи призначено в судовому засіданні 03.09.2020.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 03.09.2020 з`явились представники скаржника (позивача) та відповідача.

Представники скаржника в судовому засіданні 03.09.2020 підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.08.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

03.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, клієнт) звернулось до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, банк) із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг (далі - Заява), згідно з якою позивач висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування (далі - Договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки відповідача №08.7.0.0.0/140703113157 від 03.07.2014 позивачу було відкрито рахунки:

№ НОМЕР_3 , валюта EUR, відкритий 02.07.2014;

№ НОМЕР_1 , валюта UAH, відкритий 02.07.2014;

№ НОМЕР_2 , валюта USD, відкритий 02.07.2014.

Позивачем було направлено відповідачу платіжне доручення № 253 від 23.09.2019, у виконанні якого відповідачем було відмовлено на підставі ст. 10 Закону України № 1702-VII від 14.10.2014, п. 10.13 гл. 10 Інструкції НБУ № 22, про що свідчить призначення платежу вказаного платіжного доручення.

Як зазначав позивач, 26.09.2019 ним було отримано повідомлення відповідача про розірвання договорів і закриття рахунків № 20.1.0.0.0/7-20190919/2635 від 19.09.2019, відповідно до якого банк повідомив позивача про прийняте рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з клієнтом договори та закриті поточні рахунки, на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

На думку позивача, вчинення відповідачем одностороннього правочину - є безпідставним та незаконним, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем, щодо розірвання Договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_2 , EUR НОМЕР_3.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами було укладено Договір банківського обслуговування шляхом приєднання на підставі поданої позивачем Заяви від 03.07.2014 до вищевказаних Умов та Правил. Вказана обставина сторонами не заперечувалась ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України. за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частинами 3, 5 - 7 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.

Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

Банк зобов`язаний витребувати в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану.

Згідно з пунктами 2 - 4, 22, 23 частини 2 статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:

- здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом;

- забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, в процесі, в день виникнення підозри, після їх проведення або під час спроби їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення, зокрема з використанням засобів автоматизації. Особливості та строки виявлення суб`єктами первинного фінансового моніторингу фінансових операцій залежно від специфіки їх діяльності можуть встановлюватися нормативно-правовими актами суб`єктів державного фінансового моніторингу, які відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за суб`єктами первинного фінансового моніторингу;

- забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розробляти критерії ризиків;

- проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

- здійснювати управління ризиками, пов`язаними із запровадженням чи використанням нових та існуючих інформаційних продуктів, ділової практики або технологій, в тому числі таких, що забезпечують проведення фінансових операцій без безпосереднього контакту з клієнтом.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення").

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися:

від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу;

від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з пунктами 3.1.1.6.2.1, 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку www.pb.ua, банк має право відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України і Договором банківського обслуговування. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу під час здійснення управління ризиками враховує рекомендації, визначені чи надані відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Згідно з п. 3 Розділу І Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.07.2016 за № 1047/29177 (далі - Критерії ризику), суб`єкти розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

За умовами пунктів 2, 3 Розділу ІІ Критеріїв ризику, суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Приписи статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (оскільки в спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України) прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, чим спростовується довід позивача про незаконне обмеження відповідачем здійснення позивачем господарських операцій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а право банку на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику передбачене пунктом 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.pb.ua, з якими погодився позивач у Заяві від 03.07.2014.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Доводи скаржника щодо незаконності прийнятого банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику, - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, і такі критерії, відповідно до п. 3 Розділу І Критеріїв ризику, розробляються суб`єктами самостійно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/11471/17. Доводи скаржника стосовно помилковості посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/11471/17 - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що суперечать ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи скаржника про те, що відповідач не реалізував своє право на витребування інформації, яка стосується ідентифікації клієнта - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки в силу ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вчинення відповідних дій є правом банку.

Доводи позивача про те, що відповідачем не надано доказів наявності рішення спеціально уповноваженого органу щодо операцій банку, - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції з посиланням на те, що вказана обставина не входить до предмету доказування у цій справі, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції з урахуванням також того, що позивачем не наведено правових підстав стосовно зазначеного доводу в контексті саме його обов`язковості.

Також, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/21320/17 щодо вирішення спірного питання, - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що у вказаній справі та справі, що розглядається, різними є предмет позову та обставини справи, а спірні правовідносини не є подібними.

За приписами ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, протягом перебування справи у провадженні суду відповідного клопотання про витребування доказів, а саме відомостей на підтвердження обґрунтованості встановлення клієнту категорії ризику, яке відповідало б приписам статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем - не подано.

Також, посилання позивача у позові на те, що дії відповідача унеможливили виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 по справі № 904/1569/15 - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки у вказаному рішенні відповідача зобов`язано виконати відповідні платіжні доручення позивача і наявність вказаного рішення жодним чином не обмежує відповідача від прав та обов`язків, обумовлених ст. 651, ч. 1 ст.1067, ч. 1 ст. 1074, ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України та ст. ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

З урахуванням наведенного, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку, з урахуванням приписів ст. ст. 14, 76, 77, 81 Господарського процесуального кодексу України не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції факту порушення відповідачем умов договору та норм законодавства при розірванні Договору банківського обслуговування в односторонньому порядку з вищевказаних підстав, а також не доведено і суперечності вчиненого відповідачем правочину ст. 651, ч. 1 ст.1067, ч. 1 ст. 1074, ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим обумовлені законом підстави для визнання його недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - відсутні.

Таким чином, оцінивши обставини справи в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не є законними, обгрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають, про що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Також, оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2020, і за результатами апеляційного розгляду підстав для його скасування судом не встановлено, а тому його дія підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/15253/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна".

4. Матеріали справи №910/15253/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 10.09.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

С.Я. Дикунська