Ухвала

від 21.12.2020 по справі 910/15253/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2020 року

м. Київ

cправа № 910/15253/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Тавріда Електрик Україна", скаржник) - Грибенка А.Л. (самопредставництво), Гончарука М.Б. (адвокат),

відповідача - Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ "ПриватБанк", відповідач) - Лопатнікової А.В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Тавріда Електрик Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 (головуючий - суддя Нечай О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (головуючий - суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я.)

у справі №910/15253/19

за позовом ТОВ "Тавріда Електрик Україна"

до АТ "ПриватБанк"

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до АТ "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання Договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD НОМЕР_2 , EUR НОМЕР_3.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем не надано жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, не витребувано у позивача уточнюючої інформації щодо клієнта, незаконним обмеженням позивача щодо здійснення ним господарських операцій, недотриманням банком процедури звернення до спеціально уповноваженого органу для прийняття рішення про подальше зупинення фінансових операцій, що, на думку позивача, свідчить про безпідставне та незаконне вчинення відповідачем одностороннього правочину щодо розірвання вказаного договору, внаслідок чого відповідний правочин підлягає визнанню недійсним з огляду на його суперечність статті 651, частині першій статті 1067, частині першій статті 1074, частині першій статті 1075 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, у задоволенні позову ТОВ "Тавріда Електрик Україна" відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що:

- норми чинного законодавства України не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а право банку на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику передбачене пунктом 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.pb.ua, з якими погодився позивач у Заяві від 03.07.2014;

- відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, і такі критерії, відповідно до пункту 3 Розділу І Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 №584, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.07.2016 за №1047/29177, розробляються суб`єктами первинного фінансового моніторингу самостійно;

- в силу частини шостої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вчинення дій щодо витребування інформації, яка стосується ідентифікації клієнта є правом банку;

- відсутність рішення спеціально уповноваженого органу щодо операцій банку не входить до предмету доказування у цій справі;

- позивачем не доведено факту порушення відповідачем умов договору та норм законодавства при розірванні Договору банківського обслуговування в односторонньому порядку, а також не доведено і суперечності вчиненого відповідачем правочину статті 651, частині першій статті 1067, частині першій статті 1074, та частині першій статті 1075 ЦК України, у зв`язку з чим обумовлені законом підстави для визнання його недійсним в силу приписів статей 203, 215 ЦК України відсутні.

ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі №910/15253/19, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.10.2020 справу №910/15253/19, передано на розгляд колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Селіваненко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2020 касаційну скаргу ТОВ "Тавріда Електрик Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 залишено без руху та надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/15253/19 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі №910/15253/19 за касаційною скаргою ТОВ "Тавріда Електрик Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та призначено до розгляду на 21.12.2020.

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29.04.2020 у справі №910/3245/19, від 05.03.2020 у справі №910/7161/19. Крім того, на думку скаржника суди попередніх інстанцій необґрунтовано застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2018 у справі №910/11471/17.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "ПриватБанк" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши доводи касаційної скарги, відзив, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/15253/19 на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктами 4 та 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах №910/3245/19, №910/7161/19 щодо застосування положень статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

У справі №910/15253/19, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Тобто суди на підставі оцінки наданих сторонами доказів встановили відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас у справах:

- №910/3245/19 суди задовольняючи частково позовні вимоги, виходили з того, що товариством спростовано доводи банку про наявність підстав для одностороннього розірвання договору. Тобто суди на підставі оцінки наданих сторонами доказів встановили наявність підстав для задоволення позовних вимог;

- №910/7161/19 суди відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що банк довів наявність правових підстав для одностороннього розірвання банком договору. Тобто суди на підставі оцінки наданих сторонами доказів встановили відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

З приводу доводів скарги щодо необґрунтованого застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.02.2018 у справі №910/11471/17, Верховний Суд зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсною односторонньої відмови банку від договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунки: UAH НОМЕР_1 , USD 26009054811847, EUR НОМЕР_3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова відповідача від вказаного договору є незаконною, оскільки відповідач необґрунтовано встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для його розірвання.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, вирішуючи спір на підставі встановлених обставин даної справи, суд врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.02.2018 у справі №910/11471/17, згідно з яким касаційна інстанція не прийняла до уваги аргументи заявника про незаконність прийнятого банком рішення щодо встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику, так як в чинному законодавстві відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, а відповідно до розділу 1 пункту 3 наказу Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2017 суб`єкти первинного фінансового моніторингу розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи, правильно переглянув судове рішення відповідно до такого висновку Верховного Суду, а підстави для відступлення від зазначених висновків у межах цієї справи, за доводами скаржника, відсутні.

Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного в цій ухвалі беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими судами.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Тавріда Електрик Україна".

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі №910/15253/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова