Ухвала

від 16.03.2020 по справі 640/5929/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 11сс/818/550/20 Головуючий 1ї інстанції ОСОБА_1

Справа № 640/5929/19 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія : у порядку КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019220000000165 від 05.03.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 204, ч.1 ст. 272 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019220000000165 від 05.03.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 204, ч.1 ст. 272 КК України.

Накладено арешт на майно, належне ОСОБА_9 , вилучене 04.02.2020 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 : паливнороздавальну колонку для скрапленого газу; паливнороздавальну колонку для дизельного палива з написом ДП; паливнороздавальні колонки для бензину з написами А 92, А 80, А 95; підземні резервуари № 1, №2, №3, №4; автоцистерну на шасі «ЗІЛ».

Зберігання арештованого майна вирішено здійснювати в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012р. «Про затвердження порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», - за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вказану ухвалу слідчого судді та відмовити слідчому у задоволенні клопотання. В обґрунтування скарги адвокат зазначив, що кримінальне провадження розслідується з 05.03.2019 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 204, ч.1 ст. 272 КК України. Проте в даному випадку відсутні докази того, що під час обшуку 04.02.2020 р. у ємностях, на які в подальшому прокурор просить накласти арешт, взагалі знаходилось пальне, тим більше незаконно виготовлене та незаконно придбане з метою збуту. Рапорт оперативного співробітника не може бути належним доказом, адже не містить конкретних відомостей та не підтверджений іншими матеріалами. АЗС за цією адресою не працює тривалий час, жодних працівників, навіть охоронців, на її території не перебувало, ворота зачинені, цінники на вивісках відсутні, фактів реалізації паливно-мастильних матеріалів на зазначеному об`єкті не зафіксовано. Доказів порушень будь-яких правил безпеки також не додано. Жодних фактів здійснення злочинної діяльності на території непрацюючої АЗС матеріали клопотання не містять, а тому майно, на яке накладено арешт, не бути доказом злочину. Також в ухвалі слідчого судді невірно вказано власника майна ОСОБА_9 , замість вірного ОСОБА_7 , а автоцистерна «ЗІЛ» належить зовсім іншій особі ОСОБА_10 , яка до слідчого навіть не викликалась. Тому вказаний арешт майна вважає безпідставним та просить його скасувати.

В судове засідання прокурор та адвокат не з`явились. Прокурор надав заяву про розгляд справи у його відсутність, зазначивши, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Адвокат подав заяву про відкладення судового розгляду з посиланням на заяву Голови Ради суддів України та карантином на території України. Враховуючи вимоги КПК України щодо строків розгляду апеляційної скарги та відсутність підстав для відкладення справи судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез`явившихся прокурора та адвоката.

Вислухав доповідь судді, перевірив представлені матеріали судового провадження, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що СВ УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019220000000165 від 05.03.2019 за ч.1, ч.2 ст. 204, ч.1 ст. 272 КК України з обставин протиправної діяльності протягом 2019 р. окремих суб`єктів господарювання Харківського регіону пов`язаної із незаконним виготовленням, придбанням, транспортуванням, зберіганням з метою збуту та збутом підакцизних товарів нафтопродуктів, а також функціонування АЗС без дозволів на роботи підвищеної небезпеки, у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .

13 лютого 2020 прокурор відділу процесуального керівництва прокуратури Харківської області ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у вказаному кримінальному провадженні. В обґрунтування прокурор зазначив, що з інформації ГВ КЗЕ УСБУ в Харківській області від 15.01.2020р., наданої на виконання доручення вбачається можливе здійснення вказаної вище незаконної діяльності на АЗС розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

04.02.2020 при обшуку, проведеному на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30.01.2020 за адресою: АДРЕСА_1 , вилучене майно належне ОСОБА_7 , яке прокурор просив арештувати, яке може бути знаряддям вчинення злочину, зберегло або може містити на собі сліди скоєння кримінального правопорушення та інформацію щодо обставин вчинення злочину, які у подальшому будуть використані як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також з метою відбору зразків рідини, що міститься в середині вилучених резервуарів для призначення експертних досліджень (хімічної та пожежотехнічної експертиз), просив накласти арешт на вказане у клопотанні майно.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року вказане клопотання прокурора задоволено. Накладено арешт на майно, належне ОСОБА_9 , вилучене 04.02.2020 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 : паливнороздавальну колонку для скрапленого газу; паливнороздавальну колонку для дизельного палива з написом ДП; паливнороздавальні колонки для бензину з написами А 92, А 80, А 95; підземні резервуари № 1, №2, №3, №4; автоцистерну на шасі «ЗІЛ».

Зберігання арештованого майна вирішено здійснювати в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012р. «Про затвердження порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», - за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи рішення про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуку, суд першої інстанції мотивував таку необхідність саме тим, що прокурором було доведено, що вищевказане майно, вилучене в ході обшуку, може містити на собі сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. З метою їх збереження та запобігання їх знищенню, перетворенню, спотворенню, слідчий суддя прийшов к висновку про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, вказане в клопотанні.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року). Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно доч.11ст.170КПК України,заборона абообмеження користування,розпорядження майномможуть бутизастосовані лишеу разі,коли існуютьобставини,які підтверджують,що їхнезастосування призведедо приховування,пошкодження,псування,зникнення,втрати,знищення,використання,перетворення,пересування,передачі майна.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Вилучене, під час обушку майно підлягає арешту, оскільки не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчужити, змінити, переробити, зіпсувати, передати вказане майно іншим особам до закінчення досудового розслідування. Вимоги клопотання, на даному етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в даному кримінальному провадженні, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав до арешту майна, враховуючи можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одних із яких є накладення арешту на майно.

Посилання вапеляційній скарзіна відсутністьправових підстав,для арештумайна неґрунтуються наматеріалах справи. Вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК України, як майно, що було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину або за рахунок доходів від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Арешт майна, з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів, є самостійною правовою підставою для арешту, поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від дій останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Посилання на допустимість доказів на даному етапі провадження судом не вирішуються, оскільки такі питання судом вирішуються під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину або за рахунок доходів від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Судова колегія приймає до уваги, що будь-яких доказів належності майна саме ОСОБА_7 ні слідчому судді, ні апеляційному суду апелянтом надано не було.

Також судова колегія враховує, що вказаний захід є тимчасовим заходом, а тому у подальшому його власник має право звернутися із клопотанням про скасування даного арешту і вилучене майно йому буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.

За таких обставин ухвалу слідчого судді слід вважати такою, що відповідає вимогам ч.1 ст.173 КПК України і відсутні підстави для її скасування з мотивів вказаних в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 98,170, 376, 392, 393, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді