Ухвала

від 25.03.2020 по справі 374/229/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 374/229/18

провадження № 61-4327ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року у складі судді Козіна С. М. та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі судді Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності жінки і чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі та стягнення аліментів на утримання дитини.

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до суду заяву про відмову від позову, закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року прийнято відмову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності жінки і чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі та стягнення аліментів на утримання дитини. Провадження у справі № 374/229/18 закрито. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 21 серпня 2018 року.

Не погодившись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції розглянув заяву її представника ОСОБА_4 , яка була нею подана за відсутності у останньої повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

02 березня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані ухвали скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року у цій справі необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку підлягають перегляду судові ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 17 ЦПК України не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

Системне тлумачення частини другої статті 17, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню лише ті ухвали суду першої інстанції, які були переглянуті в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки ухвала Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року в апеляційному порядку не переглядалась, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження цієї ухвали слід відмовити.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої та другої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що скаржником не доведено обставин непереборної сили, за наявності яких можливо було визнати поважними причини пропуску на апеляційне оскарження.

Крім того, матеріали справи містять рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції 20 листопада 2018 року.

Тобто зазначені обставини свідчать про об`єктивну можливість заявника звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у межах процесуальних строків, визначених законом.

Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Посилання особи на свою необізнаність не може розцінюватися як безумовний факт підтвердження або спростування таких обставин.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нешев проти Болгарії від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Дія 97 проти України від 21 жовтня 2010 року).

У справах Осман проти Сполученого королівства та Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 Пономарьов проти України зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надала.

Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності жінки і чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі та стягнення аліментів на утримання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 31 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик