Постанова

від 08.04.2020 по справі 404/7307/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/7307/14-ц

провадження № 61-37516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Кіселика С. А., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернуласядо суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 1993 року, який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2013 року було розірвано.

За час шлюбу ними було набуто наступне майно: будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Оскільки згоди щодо поділу спільного майна між ними не досягнуто, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на 60/100 частин будинку АДРЕСА_1 та виділити в натурі 60/100 частин вищевказаного будинку згідно з варіантом № 1 розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з відхиленням від ідеальних часток відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1; визнати право власності за ОСОБА_2 на 40/100 частин зазначеного будинку та виділити йому в натурі 40/100 частин будинку, згідно варіанту № 1 розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з відхиленням від ідеальних часток, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1; визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно варіанту 1 розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з відхиленням від ідеальних часток, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за половину ринкової вартості автомобіля марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , що відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи від 27 липня 2015 року № 1358 складає 91 736,95 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 грудня 2017 року позов задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 60/100 частин будинку АДРЕСА_1 та виділено це майно в натурі, згідно висновку комплексної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року (варіант № 1). Визнано право власності в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 на 40/100 частин зазначеного будинку та виділено це майно в натурі, згідно висновку комплексної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року (варіант № 1). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості майна з урахуванням відступу від ідеальних частин у сумі 27 196 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кожного окремо) провести будівельні роботи, які передбачені висновком комплексної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1 (варіант № 1). Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно варіанту № 1 (графічний додаток № 5) висновку № 1 комплексної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини ринкової вартості автомобіля марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 91 736,95 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке набуто ними у період перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому воно підлягає поділу у рівних частках. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що запропонований експертом варіант поділу житлового будинку та земельної ділянки № 1 є найбільш доцільним та правильним, оскільки містить найменший відступ від ідеальних часток й відповідну меншу вартість різниці у таких частках, є найбільш оптимальним та збалансованим, з урахуванням прав та інтересів кожного із співвласників, можливості виділу часток та мінімальних витрат, необхідних для переобладнання приміщень. Крім того, спірний автомобіль також є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними, однак місцевим судом встановлено, що на момент розгляду справи він був відчужений відповідачем, у зв`язку з чим стягнув з нього на користь позивача компенсацію вартості Ѕ частини цього майна проти чого не заперечувала позивач.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 грудня 2017 року скасовано в частині позовних вимог про поділ майна подружжя, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованої за цією ж адресою, а також в частині розподілу судових витрат та в цій частині ухвалено нове рішення.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок АДРЕСА_1 ) та автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: про визнання за нею права власності на 60/100 частин будинку АДРЕСА_1 та виділення в натурі ОСОБА_1 60/100 частини зазначеного будинку, згідно варіанту № 1 поділу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з відхиленням від ідеальних часток, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1; про визнання права власності за ОСОБА_2 на 40/100 частин будинку АДРЕСА_1 та виділення йому в натурі 40/100 частин зазначеного будинку, згідно варіанту № 1 розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з відхиленням від ідеальних часток, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 листопада 2015 року № 1; про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно варіанту №1 порядку користування земельною ділянкою відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1 від 09 листопада 2015 року, про стягнення із ОСОБА_2 витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині визнання права власності на житловий будинок та його поділ між сторонами, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд не врахував, що до складу нерухомого майна, яке підлягає поділу між сторонами, входять самочинно побудовані, реконструйовані та переобладнані об`єкти нерухомого майна, які не можуть бути об`єктами права власності, у зв`язку з чим і не можуть бути предметом поділу (виділу), на підставі статей 364, 367 ЦК України. Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову в частині поділу спірного домоволодіння, відсутні підстави і для визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, який він пропустив без поважних причин, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. Судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, що унеможливило виконання судом завдання передбаченого статтею 2 ЦПК України, а саме, щодо ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки відмова у призначенні експертизи призводить до неможливості вирішення існуючого спору щодо поділу будинку в натурі. Крім того, заявник зазначає, що вона буде позбавлена можливості в майбутньому звернутися до суду з позовом про поділ спільного будинку в натурі, оскільки такий спір вже розглянутий судом.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому в вересні 2018 року відзиві, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга позивача є необґрунтованою, не відповідає фактичним обставинам справи, не базується на законі, законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції не спростовує.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу № 404/7307/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460- IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 1993 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

В період шлюбу 07 травня 2003 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 придбано житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 травня 2003 року № 619055 Обласного комунального підприємства Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації .

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстровано 31 травня 2013 року за ОСОБА_2 .

Згідно обліково-реєстраційних даних Центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Кіровограда та Кіровоградського району та НАІС ДДАІ МВС України, автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 09 червня 2015 року перереєстровано на нового власника.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Згідно із статтею 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічні норми містяться і у Сімейному кодексі України, який діє на час розірвання шлюбу та розгляду спору.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із вимогами статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2003 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя й підлягають поділу між сторонами.

Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 09 листопада 2015 року № 1, проведеного на підставі ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 грудня 2014 року щодо технічної можливості поділу вказаного об`єкта нерухомого майна, можливо два варіанта поділу спірного майна на окремі об`єкти нерухомості з урахуванням рівності часток його співвласників. Висновки щодо можливого розподілу спірних приміщень експертом зроблено з урахуванням самочинно збудованих приміщень.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них .

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що спірне нерухоме майно не може бути предметом поділу між сторонами, оскільки до його складу входять самочинно збудовані об`єкти, а саме: гараж, шляхом добудови над ним додаткового приміщення; на місці знесеної будівлі під літ. Г (сарай) побудовано нову капітальну цегляну прибудову.

Позивач зверталась до апеляційного суду з клопотанням про призначення повторної будівельно-технічної експертизи, однак апеляційним судом було відмовлено в призначенні зазначеної експертизи з тих підстав, що позивачем не наведено жодних обставин на підтвердження того, що висновок експертизи від 09 листопада 2015 року № 1, проведений на підставі ухвали суду першої інстанції, є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності в розумінні частини другої статті 113 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Учасники справи мають рівні процесуальні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставин на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; (сторонами (стороною)не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таки, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відмовляючи в задоволенні заявленого позивачем клопотання про проведення експертизи, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог 12, 89 ЦПК України, фактично позбавив можливості позивача надати суду докази в обґрунтування своїх вимог, що призвело до не вирішення існуючого між сторонами спору та є порушенням частини першої статті 2 ЦПК України щодо ефективного захисту порушених прав позивача.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення, в частині визнання права власності та виділення в натурі, не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд, а в частині вирішення позову про визнання об`єктом права спільної сумісної власності житлового будинку АДРЕСА_1 ) залишенню без змін.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Рішення апеляційного суду, в частині вирішення позову про поділ автомобіля та визначення порядку користування земельною ділянкою, сторонами не оскаржується, тому не є предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 , 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виділення в натурі скасувати, в цій частині справу передати на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді : В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов