Рішення

від 27.04.2020 по справі 826/5496/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року м. Київ № 826/5496/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадської організації Міжрегіональний народний контроль

до політичної партії Всеукраїнське об`єднання Батьківщина ,

Центральної виборчої комісії

про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення дій

прийняв до уваги таке:

Громадська організація Міжрегіональний народний контроль (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до політичної партії Всеукраїнське об`єднання Батьківщина (далі - відповідач 1) та Центральної виборчої комісії (далі - відповідач 2) з позовом в якому просила суд:

визнати протиправними дії політичної партії Всеукраїнське об`єднання Батьківщина (04080, м. Київ, вул. Турівська, 15, ідентифікаційний код 20069956) по організації та проведенні зборів громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення;

зобов`язати політичну партію Всеукраїнське об`єднання Батьківщина (04080, м. Київ, вул. Турівська, 15, ідентифікаційний номер 20069956) утриматися від вчинення дій, спрямованих проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2017 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2017 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

21.11.2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд:

- визнати протиправними дії політичної партії Всеукраїнське об`єднання Батьківщина по організації та проведенні зборів громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення;

- зобов`язати політичну партію Всеукраїнське об`єднання Батьківщина утриматись від вчинення дій, спрямованих на проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення;

- визнати протиправними дії Центральної виборчої комісії щодо посвідчення факту проведення зборів громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення;

- зобов`язати Центральну виборчу комісію утриматись від вчинення дій щодо організації підготовки та проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2017 року відмовлено громадській організації Міжрегіональний народний контроль у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, зважаючи на положення статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017), а саме заявлення позивачем нових позовних вимог в рамках даної справи.

В судовому засіданні 22.11.2017 року суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017) суд ухвали продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як слідує з листа - повідомлення політичної партії ВО Батьківщина №13-47-1325 від 12.04.2017 року, Політична партія Всеукраїнське об`єднання Батьківщина 13.04.2017 повідомила Центральну виборчу комісію про збори громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питання можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення, які відбудуться 19.04.2017 о 13 год. 00 хв. У приміщенні Підприємства Федерації професійних Спілок України Міжнародний Центр Культури та Мистецтв Профспілок України (т. 1 а. с. 77).

19.04.2017 року у приміщенні Підприємства Федерації професійних Спілок України Міжнародний Центр Культури та Мистецтв Профспілок України відбулися збори громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питання можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення. Вказана обставина сторонами не оспорюється.

За результатами проведених зборів громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питанням можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення складено протокол зборів, обрано ініціативну групу та затверджено її склад (т. 1 а. с. 78).

Вважаючи проведення зборів громадян України щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою стосовно можливості купівлі - продажу земель сільськогосподарського призначення проведено з порушенням порядку встановленого законом позивач зазначає, що такі дії відповідачів є протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України Про всеукраїнський референдум від 06.11.2012 року №5475-VI. Суд зазначає, що вказаний закон був чинний на час виникнення спірних правовідносин; Рішенням Конституційного Суду України від 26.04.2018 №4-р/2018 визнано вказаний Закон неконституційним та таким, що втратив чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.04.2018 року), Законом України Про Центральну виборчу комісію .

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктами владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому в позовній заяві позивач не обґрунтував в чому саме полягає порушення його права.

Крім того, як вбачається із Статуту ГО Міжрегіональний народний контроль (т. 1 а. с. 29), а саме п. 2.2. основною метою його діяльності є об`єднання суспільно-активних громадян для захисту своїх конституційних прав та законних інтересів, а також сприяння побудові правового, демократичного, соціально-справедливого, екологічно-безпечного суспільства, а одним з його завдань є вжиття заходів для скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Поміж тим, суд зазначає, що позивачем заявлені позовні вимоги, які суперечать змісту завданням, меті та цілям визначених Статутом Громадської організації Міжрегіональний народний контроль , оскільки такі вимоги спрямовані на недопущення проведення всеукраїнського референдуму, метою якого є вирішення питання щодо зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Більше того, позивач під час розгляду справи заявляв клопотання про забезпечення позову, шляхом заборони вчинення відповідачами дій спрямованих на проведення всеукраїнського референдуму, метою якого вирішення питання щодо зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Більше того, питання проведення всеукраїнського референдуму вирішується, відповідно до положень Конституції України та профільного Закону (чинного на час спірних правовідносин) - громадянами України. Поміж тим, матеріали справи не містять доказів, що позивача уповноважили громадяни України (відповідно до перепису населення - станом на 2017 рік - 42 456,0 тис. осіб) на звернення за захистом порушених прав проведеними зборами громадян у квітні 2017 року. Суд зауважує, що серед визначеної кількості населення, згідно теорії ймовірності завжди будуть існувати три категорії поведінки: за , проти , утрималися . Відтак, можна дійти висновку, що в даному конкретному випадку у позивача, більше того, що є суперечність його дій цілям визначеним Статутом, так і відсутні в матеріалах справи доказів наявності права наданого громадянами України на звернення з даним позовом.

Вказане додатково свідчить, про відсутность у позивача порушеного права. Суд зазначає, що відсутність порушеного права, є самостійною підставою для відмови задоволення позовних вимог.

Разом з тим, щодо тверджень позивача про відсутність кворуму громадян України у проведенні зборів та встановлення осіб, які з`явилися на збори, не на підставі документів, відповідно до яких можна встановити громадянство України, суд вказує таке.

Так, як слідує з позовної заяви позивач обґрунтовує свою позицію щодо відсутності кворуму громадян наданими речовими доказами у формі СД-диска з 6-ма відеофайлами по 30-40 секунд.

Суд не приймає до уваги вказаний доказ, оскільки останній не відповідає вимогам статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більше того, твердження позивача щодо відсутності кворуму спростовуються наданими відповідачем 2 до матеріалів справи протоколом зборів та заявами реєстрації громадян України.

Спростовуються також твердження позивача, щодо встановлення осіб, які з`явилися на збори, не на підставі документів, відповідно до яких можна встановити громадянство України. Так відповідно до матеріалів справи (томи 2 - 25), а саме копій заяв громадян України, в заявах, у відповідності до ст. 30 Закону України Про всеукраїнський референдум вказано серію та номер паспорта громадянина України, а також ким і коли такий паспорт був виданий.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи всі доводи позивача були спростовані.

На думку Окружного адміністративного суду м. Києва, позивачем не доведено протиправності дій відповідачів з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Громадської організації Міжрегіональний народний контроль відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов