Ухвала

від 27.05.2020 по справі 569/118/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/118/20

1-кс/569/2142/20

УХВАЛА

27 травня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання ОСОБА_6 про скасування арешту майна, -

в с т а н о в и в :

До слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області із скаргою звернувся ОСОБА_6 у якій просить скасувати арешт у кримінальному провадженні №42019181010000092від 10.12.2019на нерухомемайно,загальною площею3302,8кв.м.,розташоване заадресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник скаржника повністю підтримала клопотання, просила його задоволити з підстав викладених у ньому.

Прокурор та слідчий в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні даного клопотання за безпідставністю .

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів скарги, Рівненським ВП ГУНП в Рівненській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за №42019181010000092від 10.12.2019,за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.358,ч.3ст.362КК України.

У рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді від 27.02.2020 за результатом розгляду клопотання слідчого про накладення арешту, відмовлено у накладенні арешту на нерухоме майно загальною площею 3302,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01.04.2020 ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду від 27.02.2020 скасовано, постановлено нову ухвалу якою накладено арешт на вищевказане нерухоме майно із забороною вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна, які можуть спричинити зміну цілісності, реєстрацію, перереєстрацію даного нерухомого майна, до скасування у встановленому КПК України порядку.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

У відповідності до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

У відповідності до ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення.

Так, згідно ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Згідно ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за по становою прокурора, якщо він визнає таке вилучення безпідставним, а також у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 171 КПК України.

При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно з п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Протокол № 1 стаття 1 «Захист власності» говорить «Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися. Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі.

З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов`язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.

Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Статтею 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Як встановлено слідчим суддею, в лютому 2019 року ОСОБА_7 у встановленому законом порядку повідомила про початок виконання будівельних робіт на об`єкті «Будівництво оздоровчо-туристичного центру (готельного типу)» код 1212.9 «Інші будівлі для тимчасового проживання, не класифіковані раніше» та відповідно в листопаді 2019 задекларувала готовність об`єкта до експлуатації.

06.12.2019 за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно на підставі договору №4050 від 06.12.2019 про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказані обставини в судовому засіданні слідчим та прокурором не заперечувались.

Жодних доказів про те, що арештоване нерухоме майно набуто злочинним шляхом, чи було об"єктом злочинів судом під час розгляду клопотання не здобуто, а відтак воно немає ознак речового доказу, визначених у ст. 98 КПК.

Окрім того встановлено, що у кримінальному провадженні ОСОБА_6 не повідомлялось про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень, він не є обвинуваченим або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за завдану шкоду. Також жодних слідчих (розшукових) дій із використанням арештованого майна з часу внесенні відомостей в ЄДРС 10.12.2019 по даний час не здійснюється.

У зв`язку з чим, суд вважає доцільним скасувати арешт нерухомого майна, накладеного ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01.04.2020, не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження, а скасування арешту не зашкодить подальшому проведенню досудового розслідування кримінального провадження.

На підставі вище викладеного, враховуючи норми Конституції України, ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5 " Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що скарга підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 174,309,376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ :

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт накладений ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду від 01.04.2020 на нерухоме майно загальною площею 3302,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Різдвяна 1Б (реєстраційний номер об"єкта нерухомості 1971225356101); нерухоме майно ( квартири з номерами з 1 по 50), об"єкти житлової нерухомості за адресою м. Рівне, вул. Різдвяна 1Б (реєстраційні номера об"єктів нерухомості: 1987350056101;1987358656101;1987364156101;1987368956101;1987368956101;1987393156101;198743756101;1987773456101;1988016956101;1988276456101;1988352356101;1988453156101;1988510656101;1988685856101;1987382656101;1987397156101;1987408756101;1987679556101;1988051056101;1988300456101;1988368256101;1988464756101;1988695756101;1987385156101;19878399556101;1987410556101;1987695656101;1987884856101;1988171756101;1988315656101;1988391856101;1988482256101;1988663056101;1988705256101;1987388756101;1987405156101;1987412256101;1987713456101;19879550556101;19881995561101;1988336156101;1988406456101;1988497356254;1988674556101;19887244156101;1988733156101;1988742856101;198875056101).

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1