Постанова

від 04.06.2020 по справі 515/1753/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4845/20

Номер справи місцевого суду: 515/1753/19

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю, про поділ майна, про визнання права власності та про визначення місця проживання дітей з матір`ю,

встановив:

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю, про поділ майна, про визнання права власності та про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

У зв`язку з тим, що зазначений позов був поданий без дотримання вимог, викладених у ст.175 ЦПК України, то ухвалою судді від 18 листопада 2019 року його було залишено без руху і ОСОБА_1 було надано строк для усунення недоліків (а.с. 23).

27 листопада 2019 року через канцелярію суду позивачка подала заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог суду (а.с. 30-32).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю, про поділ майна, про визнання права власності та про визначення місця проживання дітей з матір`ю було визнано неподаною та повернуто позивачу.

Крім того, роз`яснено, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню з ним до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для його повернення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому апелянт також посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки недоліки, вказані в ухвалі про залишення позову без руху від 18.11.2019 року усунуті 27.11.2019 року.

18 лютого 2020 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Логінова О.Г. до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо повернення позовної заяви, у зв`язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року - без змін (а.с. 47-52).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 05.06.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У зв`язку з цим, судове засідання не проводиться.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього рішення є 04.06.2020 року.

Також слід зазначити, що справа перебувала в провадженні судді Черевка П.М., однак згідно рішення ВРП від 09.04.2020 року № 914/0/15-20 його було звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку, у зв`язку з чим 24.04.2020 року Розпорядженням та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями по справі визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Драгомерецький М.М. і Громік Р.Д. (а.с. 57, 58).

Ухвалою судді Сегеди С.М. від 04.05.2020 року вказану цивільну справу прийнято до свого провадження, після чого учасникам справи була направлена копія вказаної ухвали суду (а.с.60, 61).

При цьому колегією суддів враховано, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с.62-68).

В перший робочий день після навчання в НШСУ в період з 25.05 по 29.05.2020 року (а.с.69), 01.06.2020 року головуючий у справі суддя Сегеда С.М. надав заяву про заміну складу суду на постійно діючий склад. Розпорядженням щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.06.2020 року та протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.06.2020 року, судді Драгомерецький М.М. і Громік Р.Д. були замінені на суддів: Гірняк Л.А. і Комлеву О.С.

Після проведення підготовчих дій, розгляд справи призначено ухвалою суду від 01.06.2020 року та відбувся 04.06.2020 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені недоліки позовної заяви усунуті не в повному обсязі, тому, відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позов вважається неподаним та має бути повернутий позивачу.

Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю, про поділ майна, про визнання права власності та про визначення місця проживання дітей з матір`ю повернуто позивачу.

Підставою для повернення позовної заяви стало недодержання вимог, викладених у ст.175 ЦПК України та не усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 18.11.2019 року про залишення позову без руху.

Судом зазначено, що недоліки в повному обсязі не усунуто, а ухвалу від 18.11.2019 року у повній мірі не виконано, а саме: позовна заява не містить виклад обставин того, яке саме прізвище позивачка хоче залишити після розірвання шлюбу, а також не долучено до позову оригінал свідоцтва про шлюб.

Однак з цього приводу колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про розірвання шлюбу, крім того на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2019 року про залишення позову без руху, 27.11.2019 року позивачка подала заяву про усунення недоліків у справі (а.с. 30-32).

Отже, позивач надала суду докази, які на її думку, підтверджують обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви .

Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Крім того, відповідно до положень ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд першої інстанції може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві.

Колегія суддів, також зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 заявлялися вимоги не лише про розірвання шлюбу, позивачка також ставила питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю, про поділ майна, про визнання права власності та про визначення місця проживання дітей з матір`ю, однак в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції не вирішив питання щодо відкриття провадження у справі.

Також слід зазначити, що залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції не конкретизував, які недоліки має позовна заява, та які із них мають бути усунені, також суд не вказав, які позовні вимоги не мають недоліків і по яким є підстави для відкриття провадження у справі.

Так, зазначаючи про те, що позивачем не в повному обсязі сплачений судовий збір, суд першої інстанції не вказав конкретно суму судового збору і за яку вимогу має сплатити позивач і на який рахунок.

Зазначені обставини позбавили позивачку права визначитись із недоліками позовної заяви та усунути їх у точній відповідності до ухвали суду про усунення недоліків, що в свою чергу потягнуло постановлення ухвали суду, яка фактично перешкодила позивачці зверненню до суду.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 4 ЦПК України законодавцем закріплено, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Таким чином, повернення позовної заяви ОСОБА_1 є порушенням права позивача на доступ до правосуддя, оскільки згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду виниклих спорів, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

ЄСПЛ при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддяповинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Статтею 13 Конвенції державою також гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, згідно вимог ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права.

У зв`язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева