Постанова

від 03.06.2020 по справі 761/7299/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/7299/17 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

провадження № 22-ц/824/3467/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Української іноземної юридичної колегії, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання рішення недійсним та за позовом Української іноземної юридичної колегії до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко Валентина Онисимівна, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним рішення Загальних зборів членів Української іноземної юридичної колегії від 27 липня 2016 року, і оформлене в Протоколі № 3 Загальних зборів членів Укрінюрколегії , в частині, а саме: на виконання Рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року подарувати ОСОБА_7 приміщення Укрінюрколегії, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 -президенту Укрінюрколегії ОСОБА_8 від імені Укрінюрколегії (як дарувальника) підписати з ОСОБА_7 (як обдарованим) нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після підписання договору дарування та його державної реєстрації, доручити бухгалтерії Укрінюрколегії списати це приміщення з балансу Укрінюрколегії .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1991 року ОСОБА_5 є членом Української іноземної юридичної колегії (далі - Укрінюрколегія). Вказана юридична особа утворена як добровільне професійне об`єднання адвокатів. 27 липня 2016 року Загальні збори членів Укрінюрколегії прийняли рішення про передачу члену ОСОБА_9 в дар нерухомого майна, а саме приміщення по АДРЕСА_3 . Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення Загальними зборами Укрінюрколегії не було кворуму, необхідного для його прийняття. Із загальної кількості членів Укрінюрколегії - восьми фізичних осіб, на зазначених зборах 27 липня 2016 року були присутні п`ятеро осіб. Однак, пунктом 7.3 Статуту Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року передбачено, що Загальні збори членів Укрінюрколегії вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 членів Укрінюрколегії, що становить шість осіб. ОСОБА_5 , як член зазначеної колегії, має право брати участь в управлінні Укрінюрколегією і користуватись її майном. Неповідомлення позивача про скликання Загальних зборів на 27 липня 2016 року і прийняття рішення про дарування нежитлового приміщення Укрінюрколегії порушують її право на участь в управлінні і право користуватись майном Укрінюрколегії, яке було її робочим місцем.

У березні 2017 року Українська іноземна юридична колегія звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення (групи приміщень № НОМЕР_1 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який було укладено 20 вересня 2016 року між Українською іноземною юридичною колегією і ОСОБА_7., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1265.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 вересня 2016 року між Українською іноземною юридичною колегією і ОСОБА_10 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_3 . При прийнятті рішення про дарування ОСОБА_7 нежитлового приміщення і уповноваження ОСОБА_8 на підписання такого договору на Загальних зборах Укрінюрколегії 27 липня 2016 року повинні були бути присутні шість з восьми членів Укрінюрколегії, а не п`ять. У зв`язку з цим, відповідне рішення прийняте за відсутності кворуму. Як наслідок, таке рішення є недійсним, а ОСОБА_8 не мала належних повноважень на укладення договору дарування від імені Укрінюрколегії з ОСОБА_10 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його спадкоємцем є син ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року позов ОСОБА_5 та позов Української іноземної юридичної колегії задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_5 та відмовити у задоволенні позову Української іноземної юридичної колегії .

В обґрунтування доводів апеляційних скарг відповідач та третя особа зазначають, що спірні правовідносини, які мають місце у справі за позовом ОСОБА_5 , носять корпоративний характер, а тому справу розглянуто неналежним судом, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Так, спір виник між юридичною особою та її членом, який має право брати участь в управлінні Українською іноземною юридичною колегією та отримувати частку її доходу (прибутку), який підлягає розподілу між членами відповідно до розміру особистого внеску, що безпосередньо передбачено статутом. Суд першої інстанції не мав права об`єднувати фактично господарсько-правовий позов ОСОБА_5 з цивільно-правовим позовом Української іноземної юридичної колегії. Внаслідок розгляду справи з порушенням норм процесуального права неналежний суд при розгляді господарсько-правового позову встановив обставини та дійшов висновків, які були покладені в підставу для задоволення цивільно-правового позову. Суд прийняв факт визнання позову ОСОБА_5 відповідачем, однак, не звернув увагу, що вона та Укрінюрколегія є пов`язаними між собою особами та їхньою головною метою є повернення у власність останньої нежитлового приміщення, яке правомірно перейшло у власність ОСОБА_7 . Суд проігнорував також той факт, що право члена Укрінюрколегії бути повідомленим про скликання Загальних зборів не передбачено ні її Статутом, ні законодавством України. Позивач не надала доказів, що її не було повідомлено про скликання Загальних зборів членів Укрінюрколегії на 27 липня 2016 року. Суд не дослідив, яким чином на Загальних зборах членів Укрінюрколегії від 27 липня 2016 року були присутні 5 із 8 членів, в який спосіб вони були повідомлені про Загальні збори та чи були з боку Укрінюрколегії здійснені дії для повідомлення про Загальні збори інших членів. Адресою робочого місця ОСОБА_5 є АДРЕСА_2 , а тому позиція про порушення її права на використання майна Укрінюрколегії , як робочого місця, є необґрунтованою. Крім того, 01 жовтня 2016 року Укрінюрколегія подарувала ОСОБА_5 1/3 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 . Укладенню такого договору також передувало рішення 5 з 8 членів. Отже, позивач беззаперечно мала робоче місце для виконання своїх трудових функцій в Укрінюрколегії. Суд не дослідив рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року, при прийнятті якого голосуванням 8 з 8 членів, у тому числі, і ОСОБА_5 та теперішнього президента Укрінюрколегії ОСОБА_12 , вирішено передати ОСОБА_7 у власність нежитлове приміщення. Рішення про укладення договору дарування було прийнято на виконання рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року, яке є індивідуальним рішенням, на даний час чинним та не оскаржувалося. Чинним є також рішення від 27 липня 2016 року. Рішення від 27 липня 2016 року стосується не лише ОСОБА_7 , а й інших осіб. Однак, позивач просить скасувати рішення в частині, що стосується тільки ОСОБА_7 . Суд першої інстанції не обґрунтував своє рішення та не залучив до участі у справі інших обдарованих відповідно до рішення від 27 липня 2016 року. Українська іноземна юридична колегія заявила вимогу про визнання правочину недійсним, у той час як з пояснень представника виходить, що необхідно встановлювати нікчемність і застосовувати наслідки недійсності, що серед іншого є підставою для відмови у задоволенні позовів. Суду не надано доказів про перевищення віце-президентом ОСОБА_8 обсягу повноважень при підписанні оскаржуваного договору дарування. Після укладення спірного договору працівники Укрінюрколегії звільнили зазначене нежитлове приміщення у зв`язку з відчуженням його на користь ОСОБА_7 . Дане приміщення було знято з балансу Укрінюрколегії, а керівництво повідомило працівників про необхідність зміни юридичної адреси. Суд не допитав в якості свідків осіб, які могли б підтвердити виконання всіма членами Укрінюрколегії договору дарування від 20 вересня 2016 року. Їхні заяви є в матеріалах справи, проте, суд проігнорував їх.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які подані у встановлений апеляційним судом строк, Укрінюрколегія зазначає, що даний спір підвідомчий суду загальної юрисдикції, оскільки вона не має статутного капіталу, а, відповідно члени не мають часток у статутному капіталі, тобто, не мають корпоративних прав. Визнання позову є правом Укрінюрколегії як відповідача і жодна норма закону не знає такої кваліфікації як умисна спільна дія . Суд першої інстанції проаналізував рішення від 19 квітня 2016 року. Крім того, на думку Укрінюрколегії, вказане рішення не має жодного значення для цієї справи. Договір дарування є оспорюваним правочином. Скаржник помиляється, стверджуючи, що ст. 203 ЦК України встановлює недійсність правочину. Договір дарування укладений від імені Укрінюрколегії особою, яка не мала жодного повноваження на це. Стаття 241 ЦК України не може бути застосована до цього спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який поданий у встановлений апеляційним судом строк, ОСОБА_3 зазначає, що позов ОСОБА_5 за своєю суттю є суто корпоративним. Учасники товариства мали волю та необхідні повноваження на укладення договору дарування приміщення. ОСОБА_8 діяла правомірно на виконання рішення зборів та у межах, передбачених Статутом повноважень. Суд не дав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, безпідставно не опитав свідків та не дослідив їх письмові свідчення по справі. Укрінюрколегія своїми конклюдентними діями, які були висловлені у добровільному переданні вказаного приміщення згідно з договором дарування, підтвердила свою волю та згоду на виконання умов вказаного правочину.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є членом Української іноземної юридичної колегії та володіє правами, передбаченими Статутом Української іноземної юридичної колегії, що діяв станом на 27 липня 2016 року.

Відповідно до положень п. 5.1. Статуту член Укрінюрколегії має право брати участь в діяльності Укрінюрколегії і управління її справами, користуватися майном Укрінюрколегії (а.с.8, Т.1).

Згідно з протоколом № 1 Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року за присутності 100 % членів Укрінюрколегії на Загальних зборах було вирішено на підставі ст. 5.1, 9.1, 9.3, 9.4 Статуту Укрінюрколегії і відповідно до заяви ОСОБА_7 від 23 березня 2016 року передати ОСОБА_7 у власність частку в майні Укрінюрколегії , а саме - нежитлове приміщення загальною площею 213,6 кв.м. в місті Києві по АДРЕСА_3 (а.с.28, 99, Т.3).

27 липня 2016 року Загальними зборами членів Укрінюрколегії на виконання рішення Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року про передачу ОСОБА_7 приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та у відповідності до чинного Статуту Укрінюрколегії вирішено подарувати ОСОБА_7 приміщення Укрінюрколегії, що знаходиться за вказаною адресою. Доручити віце-президенту Укрінюрколегії ОСОБА_8 від імені Укрінюрколегії підписати з ОСОБА_10 нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 з реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення оформлено протоколом № 3 Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 27 липня 2016 року. У протоколі № 3 зазначено, що на Загальних зборах присутні п`ять з восьми членів Укрінюрколегії (а.с.5, Т.1).

20 вересня 2016 року між Українською іноземною юридичною колегією в особі віце-президента ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О., за умовами якого Українська іноземна юридична колегія подарувала ОСОБА_7 нежитлове приміщення (група приміщень № НОМЕР_1 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.64, Т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.89, Т.1).

Згідно з листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. № 72/02-14 від 24 травня 2017 року за заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 25/2016 після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_7 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 та Української іноземної юридичної колегії, суд першої інстанції виходив з того, що 27 липня 2016 року загальні Збори членів Укрінюрколегії не мали кворуму, а тому не володіли компетенцією приймати рішення про дарування майна на користь ОСОБА_7 та визначати представника Укрінюрколегії для укладення такого правочину. Компетентний орган управління юридичної особи 19 квітня 2016 року не приймав рішення саме про дарування приміщення і взагалі не визначався з видом правочину, за яким майно Укрінюрколегії мало бути передано ОСОБА_7 . Окрім того, рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року не визначало саме ОСОБА_8 як представника Укрінюрколегії при укладенні правочину з ОСОБА_10 не мала повноважень представника Укрінюрколегії на момент підписання нею договору дарування, а укладення нею договору дарування нежитлового приміщення від 20 вересня 2016 року порушує права Укрінюрколегії на володіння, користування і розпорядження нежитловим приміщенням. До даного спору не застосовується положення ст. 241 ЦК України, а тому суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що Укрінюрколегія вчиняла дії на наступне схвалення договору дарування від 20 вересня 2016 року. З аналогічної підстави суд відхилив всі докази Укрінюрколегії про те, що вона після укладення договору дарування продовжувала утримувати подароване приміщення, сплачуючи комунальні послуги за таке нежитлове приміщення, тобто, своїми подальшими діями не схвалювала укладений договір дарування.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3. просять закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_5 , оскільки вважають, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а правовідносини носять корпоративний характер.

Підставою звернення з позовом у цій справі позивач вважає порушення її прав, як члена адвокатського об`єднання, а саме: рішення Загальних зборів членів Української іноземної юридичної колегії від 27 липня 2016 року в частині, а саме: на виконання Рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року подарувати ОСОБА_7 приміщення Укрінюрколегії, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 -президенту Укрінюрколегії ОСОБА_8 від імені Укрінюрколегії (як дарувальника) підписати з ОСОБА_10 (як обдарованим) нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після підписання договору дарування та його державної реєстрації, доручити бухгалтерії Укрінюрколегії списати це приміщення з балансу Укрінюрколегії . ОСОБА_5 вказує, що зазначене рішення порушує її права на участь в управлінні і користуванні майном Укрінюрколегії.

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14, на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент постановлення ухвали про об`єднання позовів ОСОБА_5 та Укрінюрколегії) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГПК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Цивільний процесуальний кодекс України (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_5 з позовом до суду) передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

28 березня 2014 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 зазначеного Закону пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом).

Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом у лютому 2017 року, тобто, після набрання чинності вказаними змінами до ГПК України.

Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із корпоративними відносинами. Ці відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Згідно з п. 1.1, 1.3 Статуту Укрінюрколегії Укрінюрколегія - добровільне професійне об`єднання адвокатів, створене на основі єдності спільних інтересів її членів і покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Укрінюрколегія є юридичною особою, має відокремлене майно та самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням українською та англійською мовами, кутовий штамп та інші реквізити, необхідні для її діяльності.

Члени Укрінюрколегії мають право брати участь в діяльності Укрінюрколегії та управлінні її справами, користуватися майном Укрінюрколегії, соціально-побутовими та матеріальними благами, передбаченими для членів Укрінюрколегії (Розділ 5 статуту).

Враховуючи зазначене, ОСОБА_5 є носієм корпоративних прав, а відносини між нею та відповідачем щодо діяльності останнього є корпоративними.

Укрінюрколегія є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, прав члена на користування майном Укрінюрколегії, яка оскаржила рішення Загальних зборів щодо передачі частини нерухомого майна Укрінюрколегії одному з її членів. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, закінчивши апеляційний розгляд і закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Що стосується позову Української іноземної юридичної колегії апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У пункті 5.1 Статуту Укрінюрколегії зазначено, що члени Укрінюрколегії мають право одержувати від Укрінюрколегії у власність частку майна Укрінюрколегії - з урахуванням особистого внеску і кількості її членів станом на день розгляду питання щодо передачі у власність частки майна відповідно до рішення Загальних зборів членів Укрінюрколегії.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення члену Укрінюрколегії , Укрінюрколегія вказує на те, що спірний договір підписала віце-президент ОСОБА_8 , яка діяла на підставі Протоколу № 3 Загальних зборів від 27 липня 2016 року. Позивач, посилаючись на п.7.1 Статуту, зазначає, що ОСОБА_8 не наділена будь-якими статутними повноваженнями представляти позивача у відносинах з третіми особами. Укладаючи спірний договір, ОСОБА_8 діяла виключно на підставі Протоколу № 3 Загальних зборів від 27 липня 2016 року. Однак, на цих зборах був відсутній кворум. Позивач вказує на те, що до даного спору не може застосовуватися презумпція закону, яка визначена п. 3 ч. 2 ст. 92 ЦК України.

У пунктах 7.1, 7.11 Статуту Укрінюрколегії зазначено, що органами управління Укрінюрколегії є Загальні збори членів Укрінюрколегії, Президія Укрінюрколегії та Президент Укрінюрколегії . На період відсутності Президента Укрінюрколегії його обов`язки виконує віце-президент.

У пункті 7.3 Статуту Укрінюрколегії зазначено, що Загальні збори вважаються правомочними, якщо в них бере участь не менше двох третин членів Укрінюрколегії. Усі питання вирішуються Загальними зборами членів Укрінюрколегії більшістю голосів присутніх членів Укрінюрколегії.

Судом встановлено, що на Загальних зборах 27 липня 2016 року не було достатньої кількості членів Укрінюрколегії, за наявності яких збори вважалися б повноважними, а саме були присутні п`ять членів колегії замість шести.

Підставою для прийняття рішення 27 липня 2016 року, яке стосується ОСОБА_7 , стало рішення Загальних зборів від 19 квітня 2016 року. Так, згідно з протоколом від 19 квітня 2016 року Загальні збори вважалися повноважними, оскільки на них були присутні 100 % членів Укрінюрколегії. Рішенням Загальних зборів від 27 липня 2016 року було визначено спосіб передачі нерухомого майна ОСОБА_7 , тобто, спосіб виконання рішення Загальних зборів від 19 квітня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Рішенням Загальних зборів членів Української іноземної юридичної колегії від 27 липня 2016 року було доручено віце-президенту Укрінюрколегії ОСОБА_8 від імені Укрінюрколегії (як дарувальника) підписати з ОСОБА_10 (як обдарованим) нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 241 ЦПК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що після укладення договору дарування Укрінюрколегія вчиняла дії, спрямовані на схвалення договору, а саме: на договорі дарування була проставлена офіційна печатка Укрінюрколегії; залишено приміщення, яке є предметом договору дарування, працівниками та членами Укрінюрколегії з перевезенням речей, включаючи оргтехніку та робочу документацію; прийнято Зборами засновників Укрінюрколегії 26 січня 2017 року рішення про зміну юридичної адреси; списано з балансу Укрінюрколегії нежитлове приміщення, яке є предметом договору дарування; сплачено Укрінюрколегією податки та інші обов`язкові платежі у зв`язку з передачею в дар нежитлового приміщення, яке є предметом оспорюваного договору; відмова Укрінюрколегії від фінансового утримання нежитлового приміщення у зв`язку з його відчуженням ОСОБА_7 та від сплати відповідних послуг, у тому числі, комунальних, охоронних, та з теплопостачання; повідомлення, здійснене Укрінюрколегією, на адресу ПАТ Київенерго про набуття ОСОБА_10 права власності на нежитлове приміщення.

Наступне виконання Укрінюрколегією оспорюваного договору дарування не заперечується сторонами та визнано представником Укрінюрколегії в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, оспорюваний договір дарування у силу вимог ст. 241 ЦК України є дійсним та таким, що створює цивільні права і обов`язки для Укрінюрколегії з моменту його підписання.

Крім того, у даному випадку, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржуючи зазначений договір дарування, як такий, що порушує права позивача, та вчинений представником поза волею Укрінюрколегії, позивач залишив поза увагою той факт, що рішенням Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року, при прийнятті якого голосуванням 8 з 8 членів вирішено на підставі ст. 5.1, 9.1, 9.3, 9.4 Статуту Укрінюрколегії і відповідно до заяви ОСОБА_7 від 23 березня 2016 року передати ОСОБА_7 у власність частку в майні Укрінюрколегії , а саме - нежитлове приміщення загальною площею 213,6 кв.м. в місті Києві по АДРЕСА_3 (а.с.28, 99, Т.3).

Згідно зазначеного рішення Загальних зборів усі члени Укрінюрколегії висловили свою волю про передачу спірного приміщення у власність ОСОБА_7 , на виконання зазначеного рішення, збори Укрінюрколегії п`ятьма голосами 27 липня 2016 року уповноважили віце-президента колегії підписати оспорюваний договір, в якому в якості підстави його укладення зазначено рішення загальних зборів від 19 квітня 2016 року.

Тобто, Загальні збори позивача 27 липня 2016 року виконували своє ж рішення, яке є чинним і наявність кворуму при ухваленні якого сторонами не заперечується.

Отже, зазначені обставини у взаємозв`язку з діями Укрінюрколегії, вчиненими після укладення оспорюваного договору дарування, а саме діями, направленими на його виконання, безумовно свідчить про укладення договору дарування з добровільної волі Укрінюрколегії.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини та помилково прийшов до висновку, що до даного спору не застосовується положення ст. 241 ЦК України. З зазначених підстав апеляційний суд також відхиляє доводи представника позивача в частині абсолютної відсутності повноважень у віце-президента Укрінюрколегії підписувати оскаржуваний договір, а, відтак, і неможливість застосування до зазначеного спору вимог ст. 241 ЦК України.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Укрінюрколегії не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду, закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_5 та відмову у задоволенні позовних вимог Української іноземної юридичної колегії, сплачений ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судовий збір підлягає стягненню з позивачів на їх користь. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскаржуючи рішення суду в частині задоволення позову Української іноземної юридичної колегії, недоплатили судовий збір на загальну суму 3 840 грн. Вказана сума судового збору підлягає стягненню з Української іноземної юридичної колегії у дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями374, 376, 377, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року скасувати та прийняти постанову.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Української іноземної юридичної колегії, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання рішення недійсним.

У задоволенні позову Української іноземної юридичної колегії до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко Валентина Онисимівна, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійснимвідмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 , проживаючої по АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , проживаючого по АДРЕСА_7 , судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень.

Стягнути з Української іноземної юридичної колегії, місце знаходження - вул. Золотоворітська, 2 у м. Київ, ідентифікаційний код 14305298, на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень.

Стягнути з Української іноземної юридичної колегії на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень.

Стягнути з Української іноземної юридичної колегії у дохід держави судовий збір у розмірі 3 840 (три тисячі вісімсот сорок) гривень.

Роз`яснити ОСОБА_5 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 04 червня 2020 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.