Постанова

від 04.06.2020 по справі 3/184-08-3741

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 3/184-08-3741 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Аленіна О.Ю., Мишкіної М.А.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від скаржників: Горло М.В.

від ФОП Максимовича В.В.: не з`явився

від ФОП Сапелкіна С.В.: не з`явився

від Одеської міської ради: Танасійчук Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги Добровільного пожежного товариства України та Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України

на рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2008, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст якого складено 17.09.2008 в м. Одесі

у справі № 3/184-08-3741

за позовом: фізичної особи-підприємця Максимовича В`ячеслава В`ячеславовича

до відповідача: фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича

про зобов`язання виконати умови договору

та за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича

до відповідача: фізичної особи-підприємця Максимовича В`ячеслава В`ячеславовича

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: Добровільного пожежного товариства України, Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України та Одеської міської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року ФОП Максимович В.В. звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ФОП Сапелкіна С.В. про зобов`язання відповідача виконати умови договору № 1 від 15.02.2008, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що на підставі договору № 1 від 15.02.2008 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято у власність цемент - 400А, розсипом у кількості 87 тон, на суму 69600 грн., що підтверджується видатковою накладною № 15 від 28.03.2008. За умовами договору вартість зазначеного товару повинна бути оплачена протягом 10 календарних днів з дати поставки, однак відповідачем умови договору не виконано. Тому, на підставі ст. ст. 509, 610 ЦК України позивач просив задовольнити позов.

У вересні 2008 року ФОП Сапелкін С.В. звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до ФОП Максимовича В.В (з урахуванням уточнень) про визнання права власності на об`єкт нерухомості, нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

В обґрунтування пред`явлених зустрічних вимог ФОП Сапелкін С.В. посилався на те, що ФОП Максимович В.В. виступав генеральним підрядником, який відповідав за реконструкцію належних йому нежитлових приміщень загальною площею 570 кв.м., розташованих за вказаною адресою, та якому належало виконати повністю увесь об`єм зовнішніх капітальних робіт. Коли основний об`єм робіт з реконструкції було завершено, позивач навідався на об`єкт будівництва, однак в процесі перевірки якості виконаних робіт для їх прийняття і повного розрахунку ним було встановлено певну кількість недоліків реконструкції, що не дало йому змоги прийняти виконану роботу, але ОСОБА_1 відмовився вносити в роботи визначені корективи та наполягав на негайному розрахунку.

Посилаючись на те, що на даний момент йому, як власнику вказаних нежитлових приміщень загальною площею 570 кв.м. перешкоджається у вільному здійсненні його прав щодо належного йому нерухомого майна, тоді як відповідач фактично використовує приміщення під розміщення власної будівельної техніки, ФОП Сапелкін С.В. на підставі ст. ст. 16, 182, 328, 331, 392 ЦК України просив задовольнити зустрічний позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2008 у справі №3/184-08-3741 первісну позовну заяву фізичної особи-підприємця Максимовича В`ячеслава В`ячеславовича задоволено повністю. Зобов`язано фізичну особу-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича виконати умови договору №1 від 15.02.2008, укладеного між фізичною особою-підприємцем Максимовичем В`ячеславом В`ячеславовичем та фізичною особою-підприємцем Сапелкіним Сергієм Вадимовичем.

Зустрічну позовну заяву фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича задоволено повністю. Визнано за фізичною особою-підприємцем Сапелкіним Сергієм Вадимовичем право власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

Рішення суду в частині задоволення первісного позову з посиланням на приписи ст. ст. 509, 525, 526, 610 ЦК України, ст. 193 ГК України мотивовано тим, що своє договірне зобов`язання ФОП Сапелкіним С.В. виконано неналежним чином, фактичне ухилення останнього від виконання умов договору унеможливлює остаточний розрахунок між сторонами та порушає законні права та інтереси ФОП Максимовича В.В., з огляду на що первісні позовні вимоги є законними і такими, що підлягають задоволенню.

Рішення в частині задоволення зустрічного позову з посиланням на приписи ст. ст. 16, 319, 321, 392 ЦК України мотивовано тим, що в діях ФОП Максимовича В.В. вбачається порушення законних прав ФОП Сапелкіна С.В., власника нежитлових приміщень загальною площею 375,10 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв. м., з огляду на що зустрічні позовні вимоги також підлягають задоволенню.

03.10.2019 року Добровільне пожежне товариство України (далі-ДПТ України), як особа, яка не є учасником справи, не брала участі у справі, однак яка вважає, що суд вирішив питання про її права та (або) інтереси, звернулося в порядку ч. 1 ст. 254 ГПК України до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2008 у справі №3/184-08-3741 скасувати в частині визнання за фізичною особою-підприємцем Сапелкіним Сергієм Вадимовичем права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області в частині задоволення зустрічного позову про визнання права власності винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а також майнових прав та інтересів скаржника.

Скаржник зазначає, що він є власником об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. АДРЕСА_1 (Літакова) АДРЕСА_3 , в цілому, який складається з будівель загальною площею 3626,6 кв. м., відображених у технічному паспорті від 11.09.2007, що підтверджується Свідоцтвом серії САВ № 823025, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 06.06.2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.05.1966р. № 305, акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією завершеного будівництвом об`єкту від 30.12.1975р., технічним паспортом, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

З моменту введення в експлуатацію будівлі, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення та на цей час, відповідно до вказаних правовстановлюючих документів за ДПТ України зареєстровано право власності на всю адміністративно-виробничу будівлю загальною площею 3626,6 кв. м. за вказаною адресою, у тому числі і на бокси-склади, Б1, Б2, ОСОБА_2 , Б4, які згідно оскаржуваного незаконного судового рішення в той же час були оформлені у власність ОСОБА_3

Скаржник ніколи не відчужував ані в цілому, ані частинами нерухоме майно та ніколи і нікому не надавав згоди на поділ нерухомого майна у т.ч. земельної ділянки, на якій воно розташоване. З моменту надання земельної ділянки скаржнику під забудову, межі не змінювались і будь яких рішень щодо виділу, поділу земельної ділянки Одеською міською радою не приймалося.

Однак, скаржнику стало відомо, що позивач/відповідач без відома власника майна, у порушення діючого законодавства України, на підставі оскаржуваного судового рішення незаконно заволодів частиною нерухомого майна площею 375.1 кв. м., (бокси-склади Б2, б, БЗ, Б4), які не є окремими приміщеннями, а є невід`ємною частиною адміністративно-виробничої будівлі, що належить на праві власності ДПТ України.

Рішення судом першої інстанції прийнято незаконно, необґрунтовано, без належного дослідження доказів про право власності на нерухоме майно. Суд першої інстанції не пересвідчився, що нерухоме майно, яке є предметом спору, не належить на праві власності ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 . Будь-які правовстановлюючі документи на нерухоме майно з боку ані позивача, ані відповідача за зустрічним позовом не надавались, у матеріалах господарської справи відсутні.

При ухваленні рішення судом першої інстанції не вірно застосовано ст. 328 ЦК України, яка регулює підстави набуття права власності.

Також, Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України, як особа, яка не є учасником справи, не брала участі у справі, однак яка вважає, що суд вирішив питання про її права та (або) інтереси, звернулося в порядку ч. 1 ст. 254 ГПК України до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2008 у справі №3/184-08-3741 скасувати в частині визнання за фізичною особою-підприємцем Сапелкіним Сергієм Вадимовичем права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області порушує його майнові права та законні інтереси.

Скаржник зазначає, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого права, об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 3626.6 кв.м., складовими частинами якого є бокси - склади Б, Б1, Б2, БЗ ОСОБА_4 Б4, є власністю засновника скаржника - Добровільного пожежного товариства України. За скаржником вказане нерухоме майно закріплено на праві господарського відання, він за вказаною адресою зареєстрований як юридична особа з 29.09.1997 року та здійснює там свою господарську діяльність.

Однак, на підставі оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області складова частина об`єкта нерухомого майна, а саме бокси-склади Б, Б1, Б2, БЗ, Б4 площею 375,1 кв.м. були на праві власності зареєстровані одночасно і за ФОП Сапелкіним С.В. До участі у зазначеному судовому спорі скаржник не залучався. При цьому, ані ФОП Сапелкін С.В., ані ФОН ОСОБА_1 до вказаного нерухомого майна не мають ніякого відношення.

У відзивах на апеляційні скарги аналогічного змісту ФОП Максимович В.В. заперечує проти їх задоволення посилаючись на безпідставність викладених у них доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач за первісним позовом зазначає, що апелянт вважає себе власником будівель Б1, Б2, БЗ, але жодних документів, які підтверджують факт створення зазначеного майна апелянтом та прийняття його до експлуатації матеріали апеляційної скарги не містять. Апелянтом не надані докази розташування будівель Б1, Б2, БЗ на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 43, та документи, які підтверджують право землекористування і межі зазначеної земельної ділянки, оскільки відповідно до змісту оскаржуваного рішення за ФОП Сапелкіним С.В. визнано права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375, 10 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1879, 20 кв.м., тобто на об`єкт нерухомості, який розташований на іншій земельній ділянці та за іншою адресою.

Інформація, яка міститься в технічному паспорті від 11.09.2007 на об`єкт нерухомості - нежитлові будівлі загальною площею 3626,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , є помилковою та недостовірною, на якій не можливо ґрунтувати судове рішення у справі. Технічний паспорт не є за законом документом, який свідчить прийняття новоствореного об`єкту до експлуатації, а тому не може бути підставою для встановлення наявності або відсутності у апелянта права власності на будівлі - бокси-склади Б1, Б2, БЗ.

Наявність одночасного посилання у Свідоцтві про право власності від 06.06.2008, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, на інформацію, яка міститься в технічному паспорті від 11.09.2007 року на об`єкт нерухомості - нежитлові будівлі загальною площею 3626,6 кв.м. та на рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.05.1966, акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією завершеного будівництвом об`єкту від 30.12.1975, свідчить про наявність підстав для визнання Свідоцтва про право власності недійсним, оскільки інформація, яка міститься в технічному паспорті та акті приймання в експлуатацію, не відповідає одна одній.

Як вбачається з наданої схеми узгодження меж, будівлі Б1, Б2, БЗ знаходяться поза межами земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні апелянта за адресою: АДРЕСА_3 , та розташовані на сусідній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , є самостійною будівлею з окремими фундаментом, перекриттям та огорожею.

Скасування судового рішення у справі за формальними підставами може порушити принцип юридичної визначеності в державі, на дотримання якого звертає увагу ЄСПЛ в своїх рішеннях.

Про день, час і місце розгляду справи усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте сторони не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

04.06.2020 безпосередньо перед судовим засіданням до апеляційного господарського суду від представника ФОП Максимовича В.В. адвоката Судакова В. надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг, яке мотивовано неможливістю явки в судове засідання, призначене на 04.06.2020, у зв`язку із необхідністю участі у розгляді іншої справи в Одеському апеляційному суді.

Представник скаржника та Одеської міської ради в судовому засіданні 04.06.2020 проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Частиною 1 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з частини 2 статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

ФОП Максимович В.В. не обмежений законом в кількості уповноважених осіб для представництва його інтересів в тому числі і в суді апеляційної інстанції.

Участь в іншій судовій справі в даному конкретному випадку не може вважатися поважною причиною неявки представника відповідача за зустрічним позовом в судове засідання 04.06.2020 з розгляду апеляційних скарг у справі № 3/184-08-3741, оскільки ФОП Максимович В.В. був повідомлений про відкриття апеляційного провадження, а також про призначення справи до розгляду ухвалою апеляційного суду від 13.05.2020, копія якої була вручена йому ще 21.05.2020.

З наведеного вбачається, що ФОП Максимович В.В. мав достатньо часу для забезпечення представництва своїх інтересів в суді апеляційної інстанції.

Тому, суд апеляційної інстанції в даному випадку визнає неповажними причини неявки в судове засідання 04.06.2020 з розгляду апеляційних скарг у справі № 3/184-08-3741 уповноваженого представника ФОП Максимовича В.В.

Окрім того, колегія суддів враховує також неподання заявником доказів його зайнятості в судовому засіданні по іншій справі та неможливості його явки з інших поважних причин.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення на них, вислухавши пояснення представників скаржників та позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в ній є вимога позивача за первісним позовом ФОП Максимовича В.В. до ФОП Сапелкіна С.В. про зобов`язання відповідача виконати умови договору № 1 від 15.02.2008, укладеного між сторонами, а також вимога позивача за зустрічним позовом ФОП Сапелкіна С.В. до ФОП Максимовича В.В. (з урахуванням уточнень) про визнання права власності на об`єкт нерухомості, нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

Разом з тим, предметом апеляційного оскарження є висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення зустрічного позову та визнання за ФОП Сапелкіним С.В. права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

Враховуючи встановлені приписами ст. 269 ГПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційних скарг.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є ухвалене судом першої інстанції рішення в частині визнання за ФОП Сапелкіним С.В. права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м., яке скаржники просять скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (виходячи із змісту апеляційних скарг).

Отже, предметом судового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога ФОП Сапелкіна С.В. до ФОП Максимовича В.В. (з урахуванням уточнень) про визнання права власності на об`єкт нерухомості, нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м., власником якої є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.

У зв`язку з цим, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом - Одеську міську раду.

Звертаючись до господарського суду з зустрічним позовом ФОП Сапелкін С.В. обґрунтовував свої вимоги тим, що ФОП Максимович В.В. виступав генеральним підрядником, який відповідав за реконструкцію належних йому нежитлових приміщень загальною площею 570 кв.м., розташованих за вказаною адресою, та якому належало виконати повністю увесь об`єм зовнішніх капітальних робіт. Коли основний об`єм робіт з реконструкції було завершено, позивач навідався на об`єкт будівництва, однак в процесі перевірки якості виконаних робіт для їх прийняття і повного розрахунку ним було встановлено певну кількість недоліків реконструкції, що не дало йому змоги прийняти виконану роботу, але Максимович В ОСОБА_5 відмовився вносити в роботи визначені корективи та наполягав на негайному розрахунку.

Посилаючись на те, що на даний момент йому, як власнику вказаних нежитлових приміщень загальною площею 570 кв.м. перешкоджається у вільному здійсненні його прав щодо належного йому нерухомого майна, тоді як відповідач фактично використовує приміщення під розміщення власної будівельної техніки, ФОП Сапелкін С.В. на підставі ст. ст. 16, 182, 328, 331, 392 ЦК України просив задовольнити зустрічний позов.

Приймаючи рішення про задоволення зустрічного позову місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 16, 319, 321, 392 ЦК України та виходив із того, що в діях ФОП Максимовича В.В. вбачається порушення законних прав ФОП Сапелкіна С.В., власника нежитлових приміщень загальною площею 375,10 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв. м.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору місцевий господарський суд не розібрався у виниклих між сторонами правовідносинах, неправильно застосував норми матеріального права, виклав у рішенні висновки, які не відповідають фактичним обставинам та наявним у справі доказам, та істотно порушив норми процесуального права, з огляду на таке.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених Цивільним і Господарським кодексами України засобів захисту.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Водночас судом не встановлено жодних з вище перелічених підстав набуття позивачем права власності на спірні нежитлові приміщення.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судової о процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Разом з тим, належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне майно є власністю позивача, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Так, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з зустрічним позовом, ФОП Сапелкін С.В. на підтвердження викладених у позовній заяві обставин подав до суду лише договір № 1 від 15.02.2008 та технічний висновок про можливість збереження і вводу в експлуатацію нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , виконаний у жовтні 2008 року ТОВ Ніка-Сан .

Згідно з умовами договору № 1 від 15.02.2008, укладеного між ФОП Сапелкіним С.В. (покупець) та ФОП Максимович В.В. (продавець), продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує на умовах даного договору товар в асортименті, кількості згідно з виставленим рахунком, а саме цемент ШПЦ-400А, розсипом у кількості 87 тон на суму 69600 грн., протягом 10 календарних днів з дати поставки.

За змістом технічного висновку про можливість збереження і вводу в експлуатацію нежитлових будівель за адресою: вул. Самольотна, 41а, виконаного у жовтні 2008 року ТОВ Ніка-Сан , на момент обстеження в будівлях (літ. б, Б2, Б3, Б4) загальною площею 375,1 кв.м. завершені роботи по ремонту і оздобленню приміщень, а також роботи по забезпеченню їх інженерними мережами і комунікаціями. Здійснено ремонт фасадів. Несучі конструкції і конструктивні елементи нежитлових приміщень знаходяться в задовільному технічному стані. Недопустимих дефектів і деформацій не виявлено, що забезпечує надійну експлуатацію об`єкту. Об`ємно - планувальні і конструктивні рішення будівель відповідають їх цільовому призначенню і не суперечать протипожежним та санітарним нормам України.

Разом з тим, зазначені документи не є належними та допустимими доказами, які можуть підтверджувати факт приналежності позивачеві спірного майна на праві власності.

Також, колегія суддів відзначає, що в силу приписів ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення чи заперечення прав позивача відповідачем в матеріалах справи - відсутні, оскільки останній право власності на спірні нежитлові приміщення не оспорював та не заявляв претензій до позивача.

З наявних у матеріалах справи документів не вбачається порушення ФОП Максимовичем В.В. прав позивача як власника майна, оскільки позивачем не було надано жодних доказів того, що вказане право власності на майно оспорюється або не визнається відповідачем, який, як вбачається із змісту судового рішення, позовні вимоги зустрічного позову підтримував.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи, правові підстави для визнання за ФОП Сапелкіним С.В. права власності на спірні нежитлові приміщення відповідно ст. 392 ЦК України відсутні.

Предметом спору у даній справі є визнання за ФОП Сапелкіним С.В. права власності на реконструйоване нерухоме майно, з посиланням на приписи ст. 331 ЦК України (набуття права власності на новостворене майно), отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, ЦК України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Поняття самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин. Вказана стаття унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Так, згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття судом оскаржуваного рішення, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті.

Так, частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб

Таким чином, при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з`ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.

Розглядаючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю, здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує прав третіх осіб.

Слід зазначити, що в порушення вказаних норм матеріального права місцевий господарський суд фактично ухилився від з`ясування та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.

Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття судом оскаржуваного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами ст. 125 цього Кодексу передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини згідно з ч. 1 ст. 3 цього Кодексу регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. ст. 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.

Згідно з ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля в межах м. Одеси є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада.

Так, відповідно до п. б ст. 80 Земельного Кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Окрім того, із змісту п. 34 ст. 26, ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до виняткової компетенції міської ради.

Згідно з ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель» будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Відповідно до ст. 152, 158 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб вирішуються виключно судом.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм для здійснення будівництва, громадянин чи юридична особа зобов`язані набути у встановленому порядку право власності на землю чи право користування земельною ділянкою, одержати Державний акт на право власності на земельну ділянку чи Договір оренди землі, або Державний акт на право постійного користування землею, зареєструвати обраний правовий титул використання землі, а також визначити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Без виконання цих юридично значимих дій приступати до освоєння земельної ділянки забороняється.

Тому в разі, якщо особа не одержала рішення сільської, селищної чи міської ради або державної адміністрації про надання земельної ділянки в оренду під забудову і приступила до спорудження чи реконструкції житлового будинку чи іншої нерухомості, таке будівництво має кваліфікуватися як самочинне, оскільки у забудовника не виникло право на земельну ділянку для цієї мети, а тому будь-які дії осіб щодо фактичного користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права органу місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що позивачеві за зустрічним позовом земельна ділянка під реконструкцію спірного об`єкту нерухомості не виділялася, право користування земельною ділянкою, на якій споруджений цей об`єкт не оформлялося та не надавалося, що підтверджується відсутністю відповідного державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чинного договору оренди, зареєстрованого належним чином, чи державного акту про право власності на неї.

Положеннями ст. 18 Закону України „Про основи містобудування» , в редакції чинній на момент здійснення позивачем реконструкції спірного об`єкта, передбачено, що будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам.

Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України „Про планування і забудову територій» , в редакції чинній на момент здійснення позивачем реконструкції спірного об`єкта, забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об`єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об`єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Відповідно до ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій» , в редакції чинній на момент здійснення реконструкції, фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об`єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними та/або місцевими правилами забудови.

В матеріалах справи не має доказів того, що позивач отримав наданий у встановленому порядку дозвіл на реконструкцію спірного об`єкта та відповідні документи про право власності чи право користування земельною ділянкою. Однак, навіть і наявність такого дозволу на реконструкцію об`єкту містобудування не надає права на початок виконання будівельних робіт без отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт місцевої інспекції державного архітектурно - будівельного контролю, без розробленої та затвердженої належним чином проектно - кошторисної документації (ст.ст. 28, 29 вказаного Закону).

Також, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено в Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за № 157/6445, що було чинним на момент завершення реконструкції спірного об`єкту та на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

За змістом п. 1.3 Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.6 цього Тимчасового положення реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди.

Згідно п.п. 1, 20, 27, 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004р. № 1243, в редакції чинній на момент завершення реконструкції спірного об`єкту, цей Порядок визначає основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об`єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

На закінченому будівництвом об`єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією та державними нормами роботи, змонтоване і випробуване обладнання.

На об`єкті виробничого призначення, де встановлено технологічне обладнання, повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом, створено безпечні умови для праці виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної безпеки, екологічних та санітарних норм.

За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом.

Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Не допускається затвердження акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за відсутності підписів окремих членів державної приймальної комісії.

Датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Також, колегія суддів бере до уваги, що п. 6.1 Тимчасового положення визначено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Вичерпний перелік підстав відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно встановлено у п. 3.3 Тимчасового положення.

Вирішуючи спір у даній справі та надаючи правову оцінку питанню дотримання ФОП Сапелкіним С.В. законодавчо встановленої процедури оформлення права власності на реконструйоване нерухоме майно апеляційним судом на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів установлено, що реконструкція спірного об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 375,1 кв.м. проводилося на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без отримання належного на початок будівельних робіт дозволу, без розробленої та затвердженої належним чином проектної документації на реконструкцію, даний об`єкт не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він є самочинно збудованим, доказів на підтвердження відповідності цього об`єкту вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил в справі не міститься.

Окрім того, позивачем не зазначено, чим саме створено відповідачем неможливість реалізації позивачем свого права у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог ФОП Сапелкіна С.В. відсутні і місцевий господарський суд прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про задоволення зустрічного позову.

Водночас, як вбачається з матеріалів, доданих скаржниками до своїх апеляційних скарг, ДПТ України є власником об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Самольотна, 43, в цілому, який складається з нежитлових будівель, загальною площею 3626,6 кв.м., відображених у технічному паспорті виготовленому КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості станом на 11.09.2007, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі серії САВ № 823025, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 06.06.2008 на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.05.1966 № 305, акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією завершеного будівництвом об`єкту від 30.12.1975.

На підставі вищевказаного свідоцтва, право власності ДПТ України на зазначені нежитлові будівлі 13.06.2008 року було зареєстровано КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості , що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19188499.

На підставі вищевказаного витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19188499 від 13.06.2008 та свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі серії САВ № 823025 від 06.06.2008, право власності ДПТ України на зазначені нежитлові будівлі, загальною площею 3626,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Самольотна, 43, складовими частинами яких є: адміністративно - виробничі, А, А1; бокси-склади, Б,Б1,Б2,Б3,Б4; прохідна-трансформаторна, В; навіси, Г, Д; мостіння, 1; огорожа, 1-5, було зареєстровано 18.05.2018 державним реєстратором Комунального підприємства Департамент державної реєстрації , Одеської області, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 126564338 від 06.06.2018.

А також, ДПТ України є засновником Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України, місцезнаходженням якого є м. Одеса, вул. Самольотна, 43 та за яким зазначені нежитлові будівлі, загальною площею 3626,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Самольотна, 43, складовими частинами яких є: адміністративно - виробничі, А, А1; бокси-склади, Б,Б1,Б2,Б3,Б4; прохідна трансформаторна, В; навіси, Г, Д; мостіння, 1; огорожа, 1-5, закріплені власником та засновником на праві господарського відання, що підтверджується відповідними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 126564813 від 06.06.2018.

Згідно з висновком експерта № 21/20 судової будівельно-технічної експертизи для подання до Південно-західного апеляційного господарського суду, складеного 27.03.2020 судовим експертом Рапач К.В., відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №126564813 від 06.06.2018 року та технічного паспорту складеного на підставі Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна обстежуваний об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул АДРЕСА_4 Літакова (Самольотна), буд. 43, складаються в цілому з: адміністративно-виробничої будівлі літ. А (загальною площею - 768,8 м2) та прибудови до неї літ. А1 (загальною площею - 1725,3 м2); будівлі боксів-складів літ. Б (загальною площею - 262,9 м2) та прибудов літ. Б1 (загальною площею - 202,0 м2), літ. Б2 (загальною площею - 110,4 м2), літ. б (загальною площею - 33,4м2), літ. БЗ (загальною площею - 88,9 м2), літ. Б4 (загальною площею - 142,4 м2); прохідної-трансформаторної літ. В (загальною площею - 30,4 м2); навісів літ. Г та літ. Д ; мостіння І; огорожа 1-5.

Згідно проведеного візуально-інструментального обстеження на місці, враховуючи відомості та матеріали наданої технічної інвентаризації різних періодів, можна зробити висновок, що будівлі загальною площею 375,1 кв.м., а саме:

- літ. Б2 (загальною площею - 110,4 м2), літ. б (загальною площею -33,4м2), літ. БЗ (загальною площею - 88,9 м2), літ. Б4 (загальною площею -142,4 м2) є складовою частиною об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м Одеса, вул. Літакова (Самольотна) №43;

- обстежувані будівля літ. Б (загальною площею - 262,9 м2), прибудова літ. Б1 (загальною площею - 202,0 м2) за адресою: м Одеса, вул. Літакова (Самольотна) №43 та літ. Б2 (загальною площею - 110,4 м2), літ. б (загальною площею - 33,4м2), літ. БЗ (загальною площею - 88,9 м2), літ. Б4 (загальною площею - 142,4 м2) за адресою: м Одеса, вул. Літакова (Самольотна) №41 а є єдиним об`єктом та зведені у 70-х р.р., об`єднані єдиним конструктивним рішенням і функціональним призначенням.

Згідно проведеного дослідження встановлено, що будівля літ. Б в плані має прямокутну форму з габаритними розмірами в плані 42,20x7,56 м, висота будівлі 3,20. З боку лівого бічного фасаду до будівлі впритул примикає прибудова літ. Б1 (габаритні розміри в плані 32,15x6,0 м, висота будівлі 5,90 м); з боку тильного фасаду примикають прибудови: літ, Б2 (габаритні розміри в плані 19,90x5,56 м, висота будівлі 4,20 м); літ. б (габаритні розміри в плані 7,40x5,56 м, висота будівлі 3,20 м); літ. БЗ (габаритні розміри в плані 30,15x5,0 м, висота будівлі 3,20 м). Прибудова літ. Б4 літ. Б2 (габаритні розміри в плані 25,30x6,0 м, висота будівлі 6,60 м) впритул примикає з боку тильного фасаду до прибудові літ. Б1 .

Конструктивна схема будівлі літ. Б з прибудовами літери Б1 , Б2 , БЗ , Б4 , б - каркас, з колонами в кладці з каменю вапняку-черепашнику перетином 550x650 мм і металевих колон з прокатної труби діаметром 200 мм., на які спираються металеві балки і прогони, що несуть покрівлю з азбестоцементних хвилястих листів.

У суду апеляційної інстанції не має сумнівів у достовірності висновків даної експертизи. Вона проведена з дотриманням установленого ст. 101 ГПК України порядку на замовлення учасника справи особою, яка володіє спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед нею питань і має тривалий стаж експертної роботи; у висновку експерта зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; експертному дослідженню був підданий необхідний і достатній матеріал. Методи, використані при експертному дослідженні, і зроблені на його підставі, висновки науково обґрунтовані.

Не суперечать висновки зазначеної експертизи й іншим зібраним у справі доказам, достовірність яких також встановлена судом, а саме: свідоцтву про право власності на нежитлові будівлі серії САВ № 823025, виданому виконавчим комітетом Одеської міської ради 06.06.2008 на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.05.1966 № 305, акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією завершеного будівництвом об`єкту від 30.12.1975; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19188499 від 13.06.2008; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 126564338 від 06.06.2018; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 126564813 від 06.06.2018; технічному паспорту на виробничий будинок виготовленому КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості станом на 11.09.2007, з відповідними планами виробничих будинків, схемами розташування будівель і споруд та експлікацією; технічному паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами виготовленому ТОВ Юридичний центр Реєстратор станом на 10.10.2019, з відповідними планами виробничих будинків, схемами розташування будівель і споруд та експлікацією; довідці про технічну інвентаризацію нежитлових будівель, виданій ТОВ Юридичний центр Реєстратор № 000000718 від 10.10.2019; а також технічному висновку про можливість збереження і вводу в експлуатацію нежитлових будівель за адресою: вул. Самольотна, 41а, виконаному у жовтні 2008 року ТОВ Ніка-Сан та поданому позивачем на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.

Враховуючи, що ДПТ України та Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України не брали участі у справі, а тому об`єктивно не мали можливості подати вищезазначені докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них, відповідно до ст. 269 ГПК України судом апеляційної інстанції ці докази прийнято та залучено до матеріалів справи.

Також наведеними належними та допустимими доказами спростовується викладене у відзивах на апеляційні скарги нічим об`єктивно не підтверджене твердження ОСОБА_1 в обґрунтування своїх заперечень, що оскаржуваним рішенням за ФОП Сапелкіним С.В. визнано права власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Самольотна, 41-а, на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м., тобто на об`єкт нерухомості, який розташований на іншій земельній ділянці та за іншою адресою і що спірні будівлі Б1, Б2, БЗ знаходяться поза межами земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні апелянта за адресою: м.Одеса, вул. Самольотна, 43, та розташовані на сусідній земельній ділянці за адресою: м.Одеса, вул. Самольотна, 41-а, є самостійною будівлею з окремими фундаментом, перекриттям та огорожею.

Крім того, належних доказів, які б свідчили про те, що за клопотанням позивача уповноваженим органом у встановленому законом порядку спірним нежитловим приміщенням загальною площею 375,1 кв.м. було присвоєно поштову адресу, зазначену у зустрічній позовній заяві, а саме: м.Одеса, вул. Самольотна, 41-а, сторонами до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів з достовірністю установлено, що спірні нежитлові приміщення літ. б, Б2, Б3, Б4, загальною площею 375,1 кв.м., фактично розміщені за адресою: АДРЕСА_3 , не є самостійною будівлею, а є складовою частиною об`єкту нерухомого майна в цілому - нежитлових будівель загальною площею 3626,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , які є єдиним об`єктом, об`єднані єдиним конструктивним рішенням і функціональним призначенням. На момент звернення ФОП Сапелкіна С.В. до господарського суду з даним позовом належним власником спірних нежитлових приміщень є ДПТ України, а ФОП Сапелкін С.В. з передбачених законом підстав чи у передбачений законом спосіб ніколи не набував право власності на спірні нежитлові приміщення, а тому останній, не будучи власником спірних нежитлових приміщень, і не мав права звертатися до суду з даним позовом та вимагати визнати за ним право власності на них.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів враховує те, що Добровільне пожежне товариство України та Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України звернулися до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами на рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2008 року як особи, які не є учасниками справи, не брали участі у справі, однак які вважають, що суд вирішив питання про їх права та інтереси.

За правилами статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 91 ГПК України, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, апеляційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав та обов`язків. Відповідно до ст. 254 ГПК України, у редакції від 03.10.2017р. чинній на момент подання апеляційних скарг, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції повинен перш за все з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, про які конкретно, і в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 30.01.2019 у справі № 903/674/17, від 19.02.2019 у справі № 910/12807/16.

Звертаючись із апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду ДПТ України вказує те, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке стосується його майнових прав та інтересів, оскільки суд вирішив питання щодо майна, власником якого на момент винесення оскаржуваного рішення є скаржник.

Звертаючись із апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України вказує те, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке стосується його майнових прав та інтересів, оскільки суд вирішив питання щодо майна, яке є власністю засновника скаржника - Добровільного пожежного товариства України. За скаржником вказане нерухоме майно закріплено на праві господарського відання, він за вказаною адресою зареєстрований як юридична особа з 29.09.1997 року та здійснює там свою господарську діяльність.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: Добровільне пожежне товариство України, Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

В силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом…

Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи вбачається, що станом як на момент звернення ФОП Сапелкіна С.В. до господарського суду з даним позовом, так і на дату прийняття господарським судом Одеської області рішення від 17.09.2008 року у даній справі, належним власником спірних нежитлових приміщень є Добровільне пожежне товариство України, а за Одеським спеціалізованим підприємством «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України вказане нерухоме майно закріплено на праві господарського відання, він за вказаною адресою зареєстрований як юридична особа з 29.09.1997 року та здійснює там свою господарську діяльність.

Разом з тим, через те, що Добровільне пожежне товариство України не було залучено місцевим судом до участі у розгляді справи воно було фактично позбавлено права захисту своїх законних прав та інтересів як власник спірного об`єкту нерухомості. Через те, що Одеське спеціалізоване підприємство «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України не було залучено місцевим судом до участі у розгляді справи воно було фактично позбавлено права захисту своїх законних прав та інтересів як особа, яка має речове право на спірне нерухоме майно, та має право на захист цього права, встановлене законом для захисту права власності.

Водночас, визнання господарським судом Одеської області права власності на спірні нежитлові приміщення за ФОП Сапелкіним О.В. істотно впливає на реалізацію скаржниками своїх прав як власника та належного користувача цього нерухомого майна відповідно.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване Добровільним пожежним товариством України та Одеським спеціалізованим підприємством «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України судове рішення безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів цих осіб, оскільки судом вирішувався спір щодо майна, власником та належним користувачем цього нерухомого майна відповідно вони є, тобто судом вирішувався спір про право у правовідносинах, учасниками яких як на момент розгляду справи, так і винесення рішення господарським судом першої інстанції є скаржники. Отже, між скаржниками і сторонами у справі існує правовий зв`язок.

Таким чином, місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки Добровільного пожежного товариства України та Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України, які не були залучені до участі у справі у відповідному процесуальному статусі, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України у попередній редакції та п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України у чинній редакції є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення зустрічного позову місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та істотно порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічного позову з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв`язку із скасуванням судового рішення місцевого суду та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з ФОП Сапелкіна С.В. на користь Добровільного пожежного товариства України та Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційних скарг в сумі 2881,50 грн. кожному.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Добровільного пожежного товариства України та Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 вересня 2008 року у справі № 3/184-08-3741 в частині задоволення зустрічного позову скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича до фізичної особи-підприємця Максимовича В`ячеслава В`ячеславовича про визнання права власності на об`єкт нерухомості, нежитлові приміщення загальною площею 375,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Добровільного пожежного товариства України (код ЄДРПОУ 00020876) судові витрати в сумі 2881,50 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Сапелкіна Сергія Вадимовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Одеського спеціалізованого підприємства «Пожежна Техніка» Добровільного пожежного товариства України (код ЄДРПОУ 03954645) судові витрати в сумі 2881,50 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням правильних реквізитів учасників справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 04.06.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Аленін М.А.

Мишкіна М.А.