Ухвала

від 18.06.2020 по справі 367/9025/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

з участю прокурора ОСОБА_5 ,

представників потерпілого адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12019110000000361 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року, з підготовчого судового засідання, повернуто прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019110000000361 по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Також цією ухвалою обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено на 60 днів, тобто до 15.03.2020 року включно.

Повертаючи обвинувальний акт прокурору, своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить у собі належним чином сформульованого обвинувачення та послідовних фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а містить положення, що суперечать одне одному, що порушує вимоги норм як чинного законодавства України, так і міжнародної

Справа №11-кп/824/1408/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11

Категорія: п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1

практики, оскільки для повноцінного захисту своїх прав особа має право знати в чому вона обвинувачується.

Стосовно продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів суд зазначив, що наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час проведення підготовчого судового засідання не відпали, з огляду на те, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, в якому він, за версією сторони обвинувачення, являється замовником умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, та перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілого, свідків, які ще не допитувались у судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити нові кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а тому менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого ОСОБА_10 обов`язків, у зв`язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Не погоджуючись з рішенням суду, захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких, з урахуванням заяви захисника ОСОБА_8 щодо відмови від своїх апеляційних вимог в частині скасування ухвали суду першої інстанції в частині повернення обвинувального акту прокурору, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурорів про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 та задовольнити клопотання захисників про зміну запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, обравши відносно ОСОБА_10 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та/або застосувати відносно нього запобіжний захід у виді застави у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування своїх вимог зазначають, що ухвала суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та вмотивованості, оскільки суд першої інстанції обмежився лише цитуванням переліку законодавчих підстав застосування запобіжного заходу без встановлення їх наявності та обґрунтованості щодо ОСОБА_10 , а тому ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам КПК України, Конвенції про захист прав людини та судовій практиці ЄСПЛ.

При цьому зазначають, що у кримінальному провадженні відсутні додаткові (нові) обґрунтування необхідності продовження строку застосування відносно ОСОБА_10 найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а отже, відсутні підстави і для задоволення відповідного клопотання прокурора.

Між тим, на даний час у кримінальному провадженні змінилась обстановка та зникли ряд ризиків, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, на даний час стороною обвинувачення направлено обвинувальний акт до суду, тобто проведено весь комплекс слідчих та процесуальних дій, а отже, допитано всіх свідків, отримано усі висновки експертів, тому ОСОБА_10 об`єктивно не може вплинути на експертів, тобто на характер наданих ними висновків, а так само не може вплинути на свідків. Більш того жоден із свідків, які були допитані під час досудового розслідування, не були безпосередніми очевидцями події, яку інкримінують ОСОБА_10 .

Крім того, під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення про обґрунтованість підозри та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прокурор не довів, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Тобто, сторона обвинувачення у розумінні вимог ст.ст. 132, 176, 177, 183 КПК України не надала достатніх і належних доказів тих обставин, на які вона посилалася у клопотанні, як на підставу застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а суд у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття свого процесуального рішення.

Крім того, зазначають, що судом не враховано вік ОСОБА_10 , наявність у нього тяжких хронічних захворювань, що він має позитивні характеристики за місцем роботи та місцем проживання, раніше не судимий, має постійне місце проживання, офіційне постійне місце роботи та джерело доходу, міцні та сталі соціальні зв`язки, що на його утриманні перебувають матір пенсійного віку, цивільна дружина та малолітня донька, а також те, що він не має інших повідомлень про підозру у вчиненні інших злочинів та ризиків продовження чи повторення протиправної поведінки.

За таких обставин, на думку апелянтів, відносно ОСОБА_10 можливо застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та/або застави у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яких буде цілком достатньо для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

До початку апеляційного розгляду до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 з тримання під вартою на більш м`який, в якому він просить обрати відносноОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та/або застосувати відносно нього запобіжний захід у виді застави у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

На обґрунтування своїх вимог наводить доводи, аналогічні за змістом доводам своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 на підтримку доводів апеляційних скарг та поданого клопотання, а також заперечення прокурора та представників потерпілого адвокатів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо їх задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, які є аналогічними за змістом доводам клопотання про зміну запобіжного заходу, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Тому, з урахуванням того, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 містять апеляційні вимоги лише щодо скасування ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , а в іншій частині - щодо повернення обвинувального акта прокурору вказане судове рішення ніким не оскаржується, то апеляційний перегляд проводиться в межах поданих апеляційних скарг лише відносно вирішення питань щодо запобіжного заходу обвинуваченому.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів, викладених вапеляційних скаргах захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів, колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині, зважаючи на наступне.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.178,199 КПК Українита практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Так, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1ст. 183 КПК України,тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятоюстатті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України,суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частинист. 331 КПК Українина суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

Враховуючи, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, в якому він,за версією сторони обвинувачення, є замовником умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнення покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілого, свідків, які ще не допитувались у судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити нові кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, а також ту обставину, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні повернутий прокурору для усунення його недоліків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилаються в своїх апеляційних скаргах захисники, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, про що містяться вимоги і у поданому стороною захисту клопотанні, колегія суддів не встановила.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Доводи захисників про недоречність тримання ОСОБА_10 під вартою, з огляду на те, що жоден з наведених стороною обвинувачення ризиків не доведений, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції в даному випадку прийняв рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував не лише тяжкість злочину та покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у його вчиненні, але й дані про особу обвинуваченого, стан його здоров`я, міцність соціальних зв`язків, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Зокрема, наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_10 може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинення, незаконно впливати на потерпілого, свідків, які ще не допитувались у суді, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому він обвинувачується, зважаючи на його обставини та ступінь реалізації, тобто заявлені у клопотанні прокурора та встановлені судом ризики є реальними, у зв`язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти зазначеним ризикам.

Крім того, характер висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення в сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження, переконливо доводить, що суспільний інтерес, незважаючи на існування презумпції невинуватості, якпереважував, так і досі переважує вимоги забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченого.

Враховуючи наведене, підстав для застосування до ОСОБА_10 більш м`якого запобіжного заходу, що є змістом, як апеляційних вимог, так і поданого клопотання про зміну запобіжного заходу, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.

Що стосується тверджень захисників про погіршення стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_10 , то матеріали судового провадження не містять таких даних, які б вказували на таке суттєве його погіршення та неможливість його утримання у зв`язку з цим під вартою. Водночас колегія суддів звертає увагу, що при постановленні ухвали суд першої інстанції надав доручення начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» провести обстеження обвинуваченого ОСОБА_10 лікарем нейрохірургом та у разі необхідності забезпечити надання необхідної медичної допомоги, у зв`язку з наявними у нього хворобами.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року в частині продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів є законною та обґрунтованою і підстав для його зміни, як про те ставиться питання і у поданому клопотанні, не має, а отже, апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року, якою строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено до 15.03.2020 року включно, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3