Постанова

від 30.06.2020 по справі 440/2985/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 р.Справа № 440/2985/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Донець Л.О.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції поза приміщенням суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 (головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко) по справі № 440/2985/19

за позовом Фермерського господарства "БАБЕНКО А.І."

до Приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича, третя особа - Фермерське господарство "Грім",

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

12.08.2019, Фермерське господарство Бабенко А.І. (далі - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця Скрипник Володимира Леонідовича (далі - відповідач), третя особа - Фермерське господарство Грім (далі - боржник), в якому просить про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 04.12.2018 Про стягнення з боржника основної винагороди в редакції постанови від 04.04.2019 Про виправлення помилки у процесуальному документі , у виконавчому провадженні №57833755 про стягнення з боржника - ФГ Грім основної винагороди у сумі 275 000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 у справі № 440/2985/19 позов задоволений.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця відповідача від 04.12.2018 Про стягнення з боржника основної винагороди (в редакції постанови від 04.12.2019 Про виправлення помилки у процесуальному документі у виконавчому провадженні №57833755.

Стягнуто з відповідача судові витрати.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неврахування судом першої інстанції норм матеріального права, та фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи суду першої інстанції, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 57833755 з примусового виконання виконавчого напису № 5890, вчиненого 22.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Валентиною Миколаївною про передачу лізингоодержувачем - фермерським господарством "Грім" - боржника, на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" об`єкта фінансового лізингу - комбайн зернозбиральний самохідний КЗС-1218-29 "Палесс GS1218", в тому числі: КЗС-12-0100000Б-12 молотарка самохідна без понижуючого редуктору молотильного барабану, 2016 року випуску, заводський номер 07714, вартістю 2 406 256 гривень 25 копійок; ЖЗК-7-5 жниварка для зернових культур без транспортного візка, 2016 року випуску, заводський номер 7944, вартістю 309 793 гривень 75 копійок; КЗР 1590000-04 транспортний візок до жниварки для зернових культур ЖЗК-7-5, 2016 року випуску, вартістю 33 950 гривень, що були передані на підставі договору фінансового лізингу № 28/06Л, укладеного 30 червня 2016 року.

04.12.2018 постановою відповідача відкрито виконавче провадження №57833755 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левченко Валентини Миколаївни № 5890 від 22.11.2018, та стягнуто із Фермерського господарства "Грім"- боржника основної винагороди приватного виконавця, у порядку статті 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

04.12.2018 відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП №57833755 та стягнуто з Фермерського господарства Грім - боржника, основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10% від вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

04.04.2019 відповідачем прийнято постанову про виправлення помилки у процесуальному документі та внесено виправлення до документу Постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 04.12.2018, а саме: виправити технічну помилку, допущену при реєстрації постанови про стягнення основної винагороди від 04.12.2018 та вважати вірним п.1 постановляючої частини вказавши: Стягнути з боржника ФУ Грім - боржника ЕДРПОУ 32012750 адреса: Полтавська область, Козельщинський район, смт. Козельщина, вул. Остроградського, б.223 основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10% від вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а саме у сумі 275 000,00 грн у відповідності до вартості майна, що підлягає передачі, зазначеної у виконавчому документі .

04.04.2019 відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання.

Суд першої інстанції під час задоволення позову дійшов до висновку про те, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої суми при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України Про виконавче провадження без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувача за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання судового рішення.

Крім цього, суд першої інстанції зробив висновок про те, що стягнення виконавчого збору в розмірі 275 000 грн, має негативний вплив на спільну господарську діяльність позивача та ФГ Грім .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі №21-5361а15.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За обставинами справи, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 25.10.2018 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця стало виконання вимог ст. 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2018 щодо визначення розміру винагороди - 10% від вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, та з урахуванням змісту постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 04.04.2019 - у розмірі 10 % від вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а саме у сумі 275 000 грн у відповідності до вартості майна, що підлягає передачі, зазначеної у виконавчому документі.

Позивач у справі обумовлює своє порушене право під час прийняття оскаржуваної постанови наявністю укладеними з боржником договорами про спільну діяльність №№1, 2 від 22.11.2018, №3 від 23.11.2018, відповідно, з виробництва сільськогосподарської продукції, про спільний обробіток земельних ділянок; про спільне вирощування сільськогосподарської продукції (том 1 аркуші справи 6 зворотна сторона, 7).

При цьому, в своїй позовні заяві відокремлює з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999 року (заява №31107/96) поняття цивільних прав і обов`язків , концепцію майна , та стверджує, що в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Позивач каже, що укладання даних договорів породжують у нього правомірні очікування та законні сподівання так і інше майно , що становить економічну цінність , зокрема, необхідну для здійснення ним підприємницької діяльності (том 1 аркуш справи 7).

При цьому, позивач зазначає про те, що метою його спільної з боржником діяльністі є вироблення товарної сільськогосподарської діяльності, яка виробляється власними силами господарств на земельних ділянках, які на умовах договору №2 обробляються спільно.

За цим, позивач каже, що стягнення саме з боржника такої суми - 275 000 грн є доволі значною для боржника, що впливає на подальшу можливість виконання ним своїх договірних зобов`язань (том 1 аркуш справи 7 зворотна сторона).

В своїх поясненнях від 01.06.2020, наданих до суду апеляційної інстанції, позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність у нього порушеного права оскаржуваним рішенням (том 2 аркуш справи 61-69).

При цьому, позивач посилається про об`єднання у зведене ВП № 60665393, ВП № 60663380 та ВП № 60664456, та, як наслідок, стягнення з боржника - Фермерського господарства "Грім" подвійної виплати основної винагороди (том 2 аркуш справи 68).

Колегія суддів зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдати шкоди і мати наслідки, які позивач може оцінювати негативно.

Колегія суддів, звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій виникнення додаткових витрат та інше.

Проте, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, оскаржувана постанова відповідача не зачіпає конкретних прав позивача, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Окрім цього, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги з посиланням на таке.

За змістом ухвали Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 по заяві №54904/08 у справі Петльований проти України, які кажуть, що суд зазначає, що відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 177, який містить слова якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна . Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177, взятої окремо (для порівняння Klaus та Iouri Kiladze, згадуване вище параграфи 58-60). На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньо мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу №1, він не може стверджувати, що він мав законне сподівання одержання будь-яких конкретних сум .

У відповідності до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З приводу доводів апеляційної скарги про наявність преюдиціальних фактів за підсумками розгляду справи № 440/1301/19, то колегія суддів вважає їх помилковими.

Так, позивачем у справі № 440/1301/19 був - боржник, та не виконання умови тотожності сторін виключає застосування правил ч. 4 ст. 78 КАС України.

На підставі ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За умови відсутності у справі доказів фактичного отримання позивачем оскаржуваної постанови, колегія суддів, вважає необґрунтованими посилання апеляційної скарги на порушення позивачем строків звернення до суду.

З огляду на наявність у справі рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу (том 1 аркуш справи 118), посилання апеляційної скарги про необізнаність його про дату та час та місце розгляду справи в суді першої інстанції колегія суддів, вважає помилковими.

За вищевказаних обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, тому судове рішення - підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 року по справі № 440/2985/19 - скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Донець Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 01.07.2020 року