Рішення

від 26.06.2020 по справі 295/4013/18

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/4013/18

Категорія 47

2/295/895/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Зубрицькій Т.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними,-

встановив:

Позивач звернулась в суд із позовом, де зазначила, що з 15.02.1997 року із відповідачем ОСОБА_2 вони перебували у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх доньок.

Під час шлюбу подружжя набуло наступне майно:

-будівля магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

-будівля магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 339,4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

-будівля складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

-земельна ділянка площею 0, 2226 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .;

-земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер1822084100:03:002:0369, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

- 100% статутного капіталу ПП Петрушевський , що знаходиться за адресою: вул. Андріївська, 10, м. Житомир ( ЄДРПОУ 35238382);

-будівля складу непродовольчих товарів площею 602,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-нежиле приміщення (склад з рампою) площею 355,2 кв.м.. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-земельна ділянка площею 0,1831 га, для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач зауважує, що з часу реєстрації шлюбу як позивач, так і відповідач здійснювали підприємницьку діяльність, отриманий дохід витрачали на придбання вищевказаних об`єктів.

26.05.2015 року між сторонами укладено договори про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, за умовами одного з яких припинено право спільної сумісної власності подружжя на частку 100% в статутному капіталі ПП Петрушевський , при цьому один з подружжя - ОСОБА_1 , відмовляється від прав володіння, користування і розпорядження часткою та будь-якого рухомого та нерухомого майна, яке належить ПП Петрушевський без виплати грошової компенсації.

Аналогічним договором сторони погодили, що набуте майно, а саме: будівля магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; будівля магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 3339,4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; будівля складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 ; земельна ділянка для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.; земельна ділянка площею 0, 2226 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер1822084100:03:002:0369, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл., - буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Згідно договору ОСОБА_1 не має права на володіння, користування і розпорядження вказаним майном.

05.06.2015 року між подружжям укладено шлюбний договір, згідно якого на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , в тому числі на будівлю складу непродовольчих товарів площею 602,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; нежиле приміщення (склад з рампою) площею 355,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку площею 0,1831 га, для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , - не поширюються положення ст. 60 СК України.

Позивач посилається на положення Сімейного кодексу України в частині регулювання майнових відносин між подружжям, вимоги ч.4 ст. 93 даного кодексу, згідно якої шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також на зміст ст. 233 ЦК України, що визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, та просить визнати недійсним договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділ майна від 26.05.2015 року; визнати недійсним договір про встановлення особистої приватної власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділ майна від 26.05.2015 року, визнати недійсним шлюбний договір від 05.06.2015 року.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де вказано на положення ч.1 ст. 64 СК України, за змістом якої дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватної власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Укладеними 26.05.2015 року договорами позивач та відповідач визначили правовий статус майна, що було набуте під час перебування в шлюбів, здійснили виділ майна в натурі.

При цьому, сторони повністю усвідомлювали значення своїх дій та згідно вільного волевиявлення, котре відповідало внутрішній волі учасників правочинів, розуміючи їх природу, уклали договори.

Приватним нотаріусом при посвідченні договорів виконано всі вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року.

На думку сторони, позивачем не наводяться тяжкі обставини, на зменшення негативних наслідків яких спрямовувались оспорювані договори, а тому підстави для визнання правочинів недійсними згідно ст. 233 ЦК України відсутні.

Відповідач також звертає увагу, що після вчинення оспорюваних договорів між сторонами укладено договір міни, за умовами якого позивач набула у власність житловий будинок та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_5 .

Крім того, відповідачем складено заповіт, згідно якого нерухоме майно - будівля приміщення із рампою по АДРЕСА_4 , після смерті ОСОБА_2 переходить в порядку спадкування до спільної доньки сторін - ОСОБА_3 .

Відповідач вказує на ту обставину, що у власності позивача перебувають транспортні засоби, які також придбано у період шлюбу.

Вказуючи на відсутність ознак вкрай невигідного матеріального становища як необхідної ознаки для визнання недійсним шлюбного договору згідно ч.4 ст. 93 СК України, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 16.05.2018 року по справі відкрите загальне позовне провадження.

Згідно ухвали від 22.03.2019 року відмовлено у задоволенні заяви про призначення судової інженерно-технічної експертизи.

На підставі ухвал суду від 14.08.2018 року, 08.11.2018 року вирішено питання про витребування доказів.

В судовому засіданні позивач, представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Представники зауважували, що договори про встановлення режиму особистої приватної власності та виділ майна вчинялись під впливом тяжкої обставини, коли у позивача значно погіршився стан здоров`я. Крім того, зміст таких угод не відповідає положенням законодавства, що визначає майнові права подружжя, а тому договори підлягають визнанню недійсними з врахуванням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, внаслідок невідповідності актам цивільного законодавства, а також моральним засадам.

В мотиви необхідності визнання недійсним шлюбного договору сторона вказувала на безпосередній зміст такого правочину, згідно якого на майно, що зареєстроване за відповідачем, не поширюється право спільної сумісної власності, в той же час інше майно є об`єктом права такої власності.

На думку сторони, відповідне формулювання свідчить про надзвичайно невигідне становище одного з подружжя за наслідком укладення договору.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Представник звертав увагу на відсутності належних доказів, які свідчать про укладення договору під впливом тяжкої для сторони обставин. З пояснень самого позивача вбачається відповідність волевиявлення учасників правовим наслідкам укладених договорів.

Зауважив, що на протязі усього часу відповідач добросовісно виконував обов`язки з утримання дітей, надавав матеріальну допомогу також колишній дружині.

Судом встановлено наступні обставини.

Сторони по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 15.02.1997 року. Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04.05.2018 року шлюбі розірвано.

Між подружжям 26.05.2015 року укладено договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільної сумісною власністю подружжя та виділ майна.

Згідно умов договору на майно - 100% статутного капіталу ПП Петрушевський , що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Андріївська, 10, код ЄДРПОУ 35238382, не поширюються положення ст. 60 СК України.

За змістом п.1.3.2. договору 100% статутного капіталу ПП Петрушевьсикй та будь-яке рухоме та нерухоме майно, що належить ПП Петрушевський , що набуті під час зареєстрованого шлюбу, будуть належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

В той же день 26.05.2015 року між сторонами укладено договір про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільної сумісною власністю подружжя та виділ майна, згідно умов якого не поширюються положення ст. 60 СК України на майно, набуте подружжям:

- будівлю магазину непродовольчих товарів роздрібної торгівлі загальною площею 171,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю магазину непродовольчих товарів оптової торгівлі загальною площею 339,4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

- будівлю складу з магазином непродовольчих товарів загальною площею 1283,6 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку для комерційної діяльності площею 0,1204 га, кадастровий номер 1810136300:05:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1279 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0282, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.;

- земельну ділянку площею 0, 2226 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 1822084100:03:002:0563, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .;

- земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1229 га, кадастровий номер 1822084100:03:002:0369, що розташована за адресою: с. Левків, Житомирського р-ну, Житомирської обл.

Розпорядження майном, вказаним у договорі, ОСОБА_2 здійснює самостійно без згоди ОСОБА_1

05.06.2015 року подружжям укладено шлюбний договір, за змістом якого сторони погодились, що на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстровано та/або буде зареєстроване за ОСОБА_2 , не поширюються положення мст. 60 СК України.

Режим особистої приватної власності в тому числі, але не виключено, розповсюджується на наступне майно:

- будівлю складу непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежиле приміщення (склад з рампою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянка площею 0,1831 га, цільове призначення: для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Сторони домовились, що на все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване та/або буде зареєстроване за ОСОБА_1 , поширюються положення ст. 60 СК України.

Таким майном в тому числі (але не виключно) є:

- земельна ділянка площею 0,3013 га, що розташована за адресою: с. Левків Житомирського району Житомирської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0577;

- земельна ділянка площею 0,1662 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0613;

- земельна ділянка площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084100:03:002:0564.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин 1-4 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Право особистої приватної власності дружини та чоловіка, право спільної сумісної власності подружжя врегульовується главами 7, 8 Сімейного кодексу України.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз наведених норм Сімейного кодексу України, а також вищевказаних положень ст.ст. 6, 203 ЦК України вказує про можливість врегулювання подружжям на власний розсуд своїх відносин в сфері права власності та виділ майна в спосіб його виокремлення шляхом встановлення режиму, в тому числі віднесенням до об`єктів права особистої приватної власності.

Твердження позивача про необхідність визнання недійсними договорів про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільної сумісною власністю подружжя та виділ майна, зокрема у зв`язку з їх невідповідністю вимогам законодавства (ч.1 ст. 203 ЦК України), є необґрунтованими.

Пряма заборона на вчинення договорів з вищевикладеним врегулюванням відносин будь-якими актами цивільного законодавства не встановлена.

Відповідно до статті 233 ЦК правочин, вчинений під впливом внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У свій Постанові від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд України зазначив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові ВСУ від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, необхідним для доведення є 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

На думку суду, позивачем не доведено існування тяжких обставин у вищевикладеному розумінні на час укладення оспорюваних договорів. Так, позивач не посилалась на ризик існування істотних втрат, зокрема житла, в разі не укладення договорів та не вказувала про її намір зменшити їх вплив.

Необхідність отримання лікування позивачем також не може свідчити про спрямованість її дій за укладеними договорами на зменшення негативних наслідків незадовільного стану здоров`я.

Оскільки вкрай невигідні умови як підстава оспорювання договору безпосередньо пов`язується із тяжкими обставинами та за конструкцією норми не можуть піддаватись оцінці в самостійному відокремленому вигляді, суд відхиляє твердження позивача про невигідні умови укладених договорів як такі, що не мають правового значення за умов відсутності самих тяжких обставин.

У відповідності до ч.1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.

Згідно з ч.4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

У Постанові від 26.02.2020 року по справі № 755/19197/18 Верховний Суд вказав, що категорія надзвичайно невигідне матеріальне становище , вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2002 року здійснювала господарську діяльність як фізична особа-підприємець.

Відповідно до звітів суб`єкта малого підприємництва обсяг виручки ОСОБА_1 від реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2002 року по 31.12.2011 рік склав 4 143 960 грн.

Згідно відомостей податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2012 рік загальна сума доходу за звітний період склала 619077 грн.

Згідно відомостей податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2014 рік загальна сума доходу за звітний період склала 73468 грн.

Відомостями податкової декларації за 2015 рік підтверджено отримання загальної суми доходу за звітний період 77193 грн.

Видами підприємницької діяльності особи за податковими деклараціями визначено оптову торгівлю будівельними матеріалами, інші види роздрібної торгівлі.

Вказані відомості, за переконанням суду, підтверджують не лише фактичне здійснення позивачем господарської діяльності, але й отримання суттєвого доходу внаслідок проведення вказаного виду діяльності з оптової реалізації товарів.

Такі доходи, в тому числі, пов`язуються з використанням подружжям майна, визначеного за змістом оспорюваного шлюбного договору як такого, що передано в особисту приватну власність відповідача, а саме: будівлі складу непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; нежилого приміщення (складу з рампою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки площею 0,1831 га, цільове призначення: для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер 1810136600:06:025:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Залишення майна, що є джерелом доходів обох з подружжя, в особистій приватній власності одного з них, без залишення іншого майна, що може використовуватись за відповідним призначенням, як в спільній, так і в особистій власності позивача, виявляє істотне відхилення від принципів, зазначених у ст.ст. 7, 9 СК України.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України , іншим законам та моральним засадам суспільства.

Крім вищевикладених обставин судом встановлено, що на час укладення шлюбного договору сторонам на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності від 16.04.2004 року належав житловий будинок з адресою: АДРЕСА_5 .

Умови шлюбного договору передбачають визначення правового режиму даного майна як особиста приватна власність відповідача ОСОБА_2 .

При цьому, інше майно, а саме транспортні засоби, - автомобіль Мерседес Бенц, 1998 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1997 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1991 року випуску, автомобіль МАЗ, 1991 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1992 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц, 1996 року випуску, автомобіль Мерседес, 2000 року випуску, автомобіль ЗАЗ, 2008 року випуску, набуття яких в період шлюбу сторонами не заперечується, згідно умов шлюбного договору є спільним сумісним майном подружжя.

Суд погоджується із доводами позивача з приводу того, що правовий статус даних об`єктів позбавляє одного з подружжя можливості самостійного визначення способу використання майна, в тому числі для забезпечення господарської діяльності.

На підтвердження виникнення невигідного матеріального становищу одного з подружжя (позивача) за наслідком укладення шлюбного договору слід також навести фактичний намір сторін змінити визначений за таким договором режим майна.

Так, згідно договору міни від 30.12.2015 року, укладеного між сторонами, ОСОБА_1 обміняла належні їй на праві власності земельну ділянку площею 0,3013 га, що розташована за адресою: с. Левків Житомирського району Житомирської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0577; земельну ділянку площею 0,1662 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822084100:03:002:0613; земельну ділянку площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084100:03:002:0564 на належні ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,3013 га, призначену для індивідуального садівництва, кадастровий номер ділянки: 1810136300:10:074:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,079 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер ділянки: 1810136300:10:74:0041, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Згода відповідача на здійснення такого обміну додатково підкреслює усвідомлення особою необхідності зміни виниклих правових наслідків у формі визначення правового режиму майна.

Положення ч.4 ст. 93 СК України вказують на можливість визнання недійсним шлюбного договору і за умов, коли спотворення вільного волевиявлення учасника не підтверджується, при цьому, встановлюється істотна нерівність прав одного з учасників як по відношенню до іншого, так і у співвідношенні до вимог законодавства, що врегульовують зміст спільної сумісної власності подружжя.

Суд зауважує, що поняття надзвичайно невигідне становище є оціночним, підлягає дослідженню за всіма обставинами, які визначають зміст договору, волевиявлення сторони, наслідки для учасника правочину в частині набуття, припинення або зміни майнових прав.

На думку суду, невигідне становище не може визначатись лише приблизною вартісною оцінкою переданого за умовами договору майна, а повинно оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Хоча у спільній сумісній власності позивача за наслідком укладення договору продовжує перебувати все майно, що зареєстровано за даною особою, суд вважає не лише непропорційним, але й таким, що виявляє вкрай невигідне становище даного учасника з огляду припинення права на житловий будинок, припинення можливості використовувати засоби господарської діяльності.

Належність житлового будинку на праві особистої власності позивачу на час розгляду справи не має правого значення в розрізі спору про визнання недійсним договору, що укладений раніше.

Формулювання договору, згідно якого не все майно, набуте за час шлюбу, яке зареєстроване та/або буде зареєстроване за ОСОБА_2 , не поширюються положення ст. 60 СК України, може призводити до зловживання шляхом використання грошових ресурсів, які, як визнано учасниками спору, є більш значними у порівнянні з матеріальною спроможністю позивача, та придбання майна з реєстрацією даним учасником за собою, що в подальшому, на протязі строку дії договору, прогресивно погіршуватиме становище позивача. Як зауважувалось вище, згідно положень договору позивач фактично позбавляється можливості використовувати призначені для господарської діяльності об`єкти.

Невигідність становища слід оцінювати і з врахуванням передбачених перспектив.

Оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору то, на нього також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо.

Оцінюючи докази за внутрішні переконанням, суд приходить до висновку про підтвердження надзвичайно невигідного становища позивача згідно умов шлюбного договору, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.

Суд відмовляє у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів про встановлення режиму особистої приватної власності на майно, що є спільної сумісною власністю подружжя та виділ майна, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним шлюбний договір від 05.06.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення суду буде виготовлене 03.07.2020 року.

Суддя: Д.М.Лєдньов