Рішення

від 02.07.2020 по справі 911/3016/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/3016/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" (69007, м. Полтава, вул. Кучеренка, 4, кв. 49) ДоФізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича ( АДРЕСА_1 ) Про стягнення 53255,65 грн Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Булавіна Є.С.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 - керівник, Коновальчук Ю.С. представник Від відповідача Книшов І.Г. - адвокат

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом від 02.12.2019, заявивши вимоги про стягнення з Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича (далі - відповідач) 53255,65 грн боргу, з яких 24725,00 грн, що перераховані відповідачеві в якості попередньої плати, 14825,00 грн плати за послуги з інформатизації, 5309,72 грн пені за порушення грошових зобов`язань, 2260,00 грн 3 % річних та 6125,93 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані заподіянням відповідачем збитків позивачеві у зв`язку з невиконанням Фізичною особою - підприємцем Гацьком Вячеславом Миколайовичем зобов`язань зі створення сайту за договором, укладеним сторонами у спрощеній формі шляхом обміну листами електронної пошти. Як вказує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" замовило відповідачеві послуги зі створення сайту, перерахувало попередню плату за них, тоді як відповідач роботи не виконав.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2019 №911/3016/19 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви

У зв`язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви 27.12.2019 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі №911/3016/19, згідно з якою розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом на нього учасників справи.

У судовому засіданні 22.01.2020 у зв`язку з неявкою відповідача суд на місці без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 12.02.2020.

12.02.2020 судове засідання у справі не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, тобто зважаючи на об`єктивні причини, з огляду на усунення яких ухвалою від 18.02.2020 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.02.2020.

27.02.2020 від відповідача за підписом адвоката Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича до суду надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про відкладення розгляду справи (судового засідання) й установлення строку для подачі відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.02.2020 постановлено перейти до розгляду справи №911/3016/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі з мотивів, детально обґрунтованих у зазначеній ухвалі, підготовче засідання призначено 11.03.2020, установлено сторонам строки для вчинення необхідних процесуальних дій та ін.

У підготовче засідання, призначене на 11.03.2020, відповідач не прибув, уповноваженого представника не направив, подавши через відділ діловодства суду клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності представника. До зазначеного клопотання приєднано відзив на позовну заяву з доказами направлення його позивачу за його місцезнаходженням. Згідно з поданим відзивом позовну вимоги заперечуються повністю.

11.03.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.04.2020 з метою надання позивачеві часу для опрацювання відзиву на позовну заяву.

Підготовче засідання, призначене на 08.04.2020, відкладено на 28.04.2020 у зв`язку з неявкою учасників провадження та їх представників, про що суд на місці без виходу до нарадчої кімнати постановив відповідну ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 15.04.2020, постановленою без виклику представників сторін, судом, в порядку ч.7 ст.82 Господарського процесуального кодексу України, задоволено клопотання Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича від 08.04.2020 про огляд електронних доказів в мережі Інтернет, що надійшло до суду 13.04.2020. Відповідно до вказаної ухвали огляд електронних доказів у мережі Інтернет постановлено провести у підготовчому засіданні 29.04.2020.

27.04.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення паперових копій електронних доказів.

28.04.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі відповідача та його представника, а також письмові пояснення щодо підстав невизнання позовних вимог.

У підготовчому засідання, що відбулося 29.04.2020, судом за участю представника позивача проведено огляд доказів у мережі Інтернет та ухвалено відкласти підготовче засідання на 13.05.2020 (ухвала із занесенням до протоколу судового засідання) за усними вимогами представника позивача, мотивованими необхідністю часу для вивчення відзиву на позовну заяву та інших документів, що надійшли від відповідача, проведення аналізу електронних доказів, пояснень Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича.

13.05.2020 станом на час проведення підготовчого засідання від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 13.05.2020 представник позивача звернувся до суду з вимогою про допит свідка та залучення до справи в якості свідка працівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" у сфері інформаційних технологій (інженера з комп`ютерних систем). Судом було роз`яснено стороні позивача основні положення процесуального законодавства, яким врегульований процесуальний інститут представництва у господарському процесі та інституту показань свідка як одного із засобів доказування у господарському процесі. Зокрема акцентовано увагу на нормах ст.56, 59, 60, озвучено ст.88,89 Господарського процесуального кодексу України та з`ясовано чи зрозумілими є їх зміст, та, відповідно, процесуальні правомочності у розрізі заявленого усного клопотання щодо свідка.

З метою надання стороні позивача часу для належної підготовки заяви свідка 13.05.2020 підготовче засідання було відкладено на 20.05.2020 (ухвала із занесенням до протоколу судового засідання).

18.05.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 14.05.2020 та клопотання про призначення представника від 14.05.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" про проведення судових засідань у режимі відеоконференції, забезпечення проведення яких доручено Господарському суду Полтавської області.

У підготовчому засіданні 20.05.2020, що відбувалося в режимі відеоконференції для сторони позивача, за участю обох сторін судового процесу, вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст.182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд на місці без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закінчення підготовчого провадження та перейшов до судового розгляду справи по суті.

Судом заслухано вступне слово учасників справи, пояснення представника позивача по суті спору і заперечення представника відповідача проти позову, запитання учасників справи один одному та їх відповіді, здійснено перехід до з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами та оголошено перерву у судовому засіданні на 04.06.2020.

04.06.2020 судове засідання у справі не відбулося у зв`язку з технічними причинами (неможливістю налагодження зв`язку з Господарським судом Полтавської області), про що було складено відповідний акт від 04.06.2020 уповноваженим старшим секретарем суду.

09.06.2020 від позивача до суду надійшло клопотання від 04.06.2020 про відшкодування судових витрат в сумі 11094,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2020 судове засідання у справі №911/3016/19 призначено на 18.06.2020 (для позивача у режимі відеоконференції).

У зв`язку з неявкою позивача у судове засідання, призначене на 18.06.2020, розгляд справи було відкладено на 02.07.2020, про що судом постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

02.07.2020 у судовому засіданні після з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами та проведення судових дебатів судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду спору по суті представники сторін підтримали свої правові позиції у спорі. Так, представник позивача просила позов задовольнити, стягнувши з відповідача 53255,65 грн, з яких:

- кошти в сумі 24725,00 грн, перераховані відповідачу в якості попередньої оплати за створення сайту за платіжним дорученням від 06.01.2017 №577;

- кошти в сумі 14835,00 грн, перераховані відповідачу за послуги з інформатизації (друга частина створення сайту) за платіжним дорученням від 28.11.2017 №841;

- пеню за порушення грошових зобов`язань в сумі 5309,72 грн;

- 3% річних від простроченої суми в розмірі 2260,00 грн;

- 6125,93 грн інфляційних нарахувань на суму боргу.

Згідно з позовною заявою та поясненнями представника позивача позовні вимоги мотивовані порушення відповідачем зобов`язань зі створення сайту, що виникли з договору про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002, який був укладений сторонами шляхом обміну електронними листами з електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 та уповноваженої особи відповідача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2. За виставленими відповідачем рахунками позивач перерахував 24725,00 грн та 14835,00 грн попередньої плати, а також придбав на вимогу виконавця спеціальне програмне забезпечення для роботи сайту вартістю 7650,00 грн та сплатив 1980,00 грн за продовження дії ліцензії для цього програмного забезпечення, яке необхідне для функціонування сайту. Проте сайт від відповідача позивач так і не отримав. Як вказує позивач, попередня домовленість з відповідачем передбачала, що строк створення сайту становитиме 1 (один) рік з дати першого платежу. Позивач визнає, що отримав від відповідача в електронному листі посилання на макет сайту, проте виконані роботи не відповідали замовленню Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко". По закінченню річного строку від першого платежу та станом на травень 2019 року роботи передані не були і невиконання відповідачем зобов`язань спричинило збитки позивачеві, які він оцінив у 39560,00 грн. На суму збитків позивач нарахував 5309,72 грн пені за період з 24.12.2017 по 24.05.2018, 2260,00 грн 3% річних за період з 24.12.2017 по 20.11.2019 та 6125,93 грн інфляційних втрат за період з 24.12.2017 по 20.11.2019.

Позовні вимоги про стягнення збитків обґрунтовані позивачем приписами ч.1,2 ст.22, п.4 ч.1 ст.611, ч.3 ст.612, ст.623 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.216 ст.220 Господарського кодексу України, про стягнення пені - ст.231, 232 Господарського кодексу України, 3% річних та інфляційних втрат - ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до відзиву на позовну заяву від 10.03.2020 Фізична особа - підприємець Гацько В.М. позовні вимоги відхиляє повністю, посилаючись на наступні обставини:

- замовником робіт з розробки сайту, згідно з отриманим на електронну адресу менеджера відповідача замовлення, виступила фізична особа ОСОБА_2 ;

- на електронну адресу замовника було відправлено проект договору №111-161223-002, що містив умови щодо характеристик виконуваних робіт зі створення відповідачем сайту, їх вартості, строків оплати, етапів виконання, контактних осіб та ін.;

- відповідно до виставлених рахунків замовник провів два платежі, перерахувавши таким чином попередню оплату;

- 7-й етап надання послуг відповідачем завершено частково, 6-й, 8-й та 9-й етапи не виконувалися з причин недосягнення згоди щодо виконання 5-го етапу;

- оскільки замовник суттєво змінив вимоги до технічного завдання і з ним не вдалося досягти згоди щодо порядку й умов закінчення надання послуг, відповідач призупинив надання послуг в порядку п.4.5 та п.5.2.2 договору;

- з травня 2018 року по травень 2019 сторони вели переписку засобами електронного зв`язку і замовник вимагав повернення перерахованих коштів або ж переробки сайту на його умовах, а відповідач пропонував доробити взятий на себе обсяг робіт або ж внести зміни до технічного завдання, у зв`язку зі зміною вартості послуг та закінчити проект виконанням;

- відповідно до п.6.4 та п.6.5 договору у виконавця відсутній обов`язав повернення освоєної попередньої плати;

- виникнення спору між сторонами обумовлене небажання замовника оплатити реальну вартість послуг, які він бажає отримати.

Як наголошувалося у відзиві на позовну заяву договір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" та Фізичною особою - підприємцем Гацьком В.М. не укладався, рахунки на оплату послуг позивачу не виставлялися, про те, що споживачем послуг зі створення сайту стане Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" відповідачу до відома доведено не було.

Під час судових засідань з розгляду справи по суті уповноважений представник відповідача змінив підстави заперечень проти позову, визнавши існування договірних правовідносин між Фізичною особою - підприємцем Гацьком В.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко", а не фізичною особою ОСОБА_2 , фактично відмовившись від викладених у відзиві на позовну заяву пояснень щодо суб`єктного складу учасників спірних правовідносин.

02.07.2020 представник відповідача звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення розгляду справи для надання часу з метою надання додаткового доказу (отримання листа з приводу технічного завдання).

Судом відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що представник жодним чином не обґрунтував неможливість подання такого доказу у визначений законодавством та судом строк. При цьому, судом було роз`яснено представнику відповідача порядок визначення процесуальних строків для подання доказів, який ним не дотримано.

На стадії розгляду справи по суті судом встановлено, що позивачем та відповідачем визнається все листування, що відбувалося між сторонами шляхом направлення електронних листів, роздруківки яких наявні в матеріалах справи.

Провадження у справі №911/3016/19 та вчинення процесуальних дій, зокрема облік строку судового розгляду справи, здійснювалося з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши заперечення проти позову, оглянувши оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно дослідивши й оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" звернулося до суду з позовом, заявивши майнові вимоги до Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича, посилаючись на необхідність судового захисту, оскільки майнові права позивача були порушені відповідачем у зв`язку з недотриманням останнім умов договору про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002.

На переконання позивача сторони уклали договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002 у спрощений спосіб, шляхом обміну листами та шляхом підтвердження прийняття замовлення до виконання. При цьому, на думку позивача, укладеним є договір, примірник якого приєднано до матеріалів справи відповідно до клопотання від 17.12.2019.

Так, до матеріалів справи на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху до суду надійшов документи, що виготовлений у друкованому вигляді - "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" з сімома додатками, що фактично викладений у письмовій формі, підписаний уповноваженою особою замовника, а саме керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" і засвідчений печаткою цього підприємства.

Під час розгляду справи по суті відповідач в особі уповноваженого представника підтвердив існування договірних відносин з позивачем, посилався на текст наявного в матеріалах справи документу "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" і тексти додатків до нього, при цьому, примірник письмового правочину, що містив би підпис Фізичної особи - підприємця Гацька В.М. та відбиток його печатки (за її наявності) суду не надав.

Судом встановлено, що документ "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" складається з 12 (дванадцяти) розділів, а саме: 1 - визначення термінів, 2 - предмет договору, 3 - етапи надання послуг у сфері інформатизації, 4 - строки та умови надання послуг у сфері інформатизації, 5 - розрахунки, 7 - інтелектуальна власність, 8 - відповідальність сторін, 9 - термін дії і порядок розірвання договору, 10 - форс-мажор, 11 - інші умови, 12 - реквізити сторін. Додатками до нього є: 1 - технічне завдання, 2 - акт прийому-передачі інформаційних матеріалів, 3 - акт прийому-передачі послуг зі створення сайту, 4 - акт про надання послуг зі створення сайту та розміщення його на сервері, 5 - акт про надання послуг у сфері інформатизації, 6 - порядок та терміни надання послуг за договором, 7 - кошторис на виконання послуг у сфері інформатизації створення веб-сайту.

Уважно заслухавши пояснення сторін по суті спору, їх міркування стосовно позовних вимог і заперечень проти позову, ґрунтовно вивчивши всі наявні у справі документи, дослідивши докази, проаналізувавши посилання сторін на обставини спірних правовідносин і на норми законодавства, співставивши їх з фактичними обставинами, встановленими в ході розгляду справи, суд, керуючись чинним законодавством та внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що для цілей вирішення заявленого спору вірним є правова позиція про те, що письмовий договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" як замовником та Фізичною особою - підприємцем Гацьком В.М. як виконавцем не відбувся.

Свою правову позицію суд мотивує наступним.

Дійсно, чинне законодавство передбачає обов`язковість дотримання письмової форми правочину для окремих видів договорів, що укладаються між учасниками цивільних правовідносин, господарюючих суб`єктів. Приміром, для частини договорів вимагається нотаріальне посвідчення, державна реєстрація та ін. При цьому, законодавець не виключає можливість укладення договору у спрощеній формі.

Так, у п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст.206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У ст. 181 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

На переконання суду, договір, укладений у спрощений спосіб (шляхом обміну листами та підтвердження прийняття замовлення до виконання) не може існувати, маючи статус двостороннього письмового правочину, будучи при цьому викладеним у формі письмового документу, документально оформленого лише з боку однієї сторони (підпис уповноваженої особи та відтиск печатки замовника) та без вчинення його учасниками жодних юридично значимих дій, спрямованих на його належне документальне оформлення.

Наявний в матеріалах справи документ "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" з додатками видається офертою, яка не отримала належного акцепту, адже ні замовник, ні виконавець за всю історію їх спірних правовідносин з листопада 2016 року не зверталися одне до одного з проханнями, вимогами або ж претензіями щодо підписання і засвідчення договору, передачу його оригінального і підписаного примірника. Також сторони не складали протокол розбіжностей, не передавали спір щодо укладення договору на вирішення суду.

Аналіз наведених вище норм законодавства діє підстави дійти висновку про те, що укладення договору у спрощеній формі не є тотожним з укладенням договору у письмовій формі, що викладений єдиним документом, адже законодавець їх розділяє як два самостійних способи і не визначає один спосіб, таким, що доповнює собою інший. У зв`язку з цим, твердження позивача, про те, що сторони уклали договір у спрощеній формі в порядку ч.1 ст.181 Господарського кодексу України та виклали його письмово у вигляді договору про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002 з додатками, є взаємовиключними обставинами.

Поряд з обґрунтуванням щодо нетотожності способів укладення договору, суд пояснює свою правову позицію також і тим, що з обставини справи не доводять фактів дотримання сторонами умов, які містяться у документі "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" і додатках до нього.

Так, договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002 передбачає поетапність надання послуг, поетапність їх оплати, терміни надання послуг і терміни проведення розрахунків за кошторисом. При цьому, етапи надання послуг здебільшого є відмінними від термінів надання послуг, строки оплати послуг з є відмінними від умов кошторису, який розділяє суми оплат за договором залежно від найменування послуг, і такий розподіл оплат не збігається ні з етапами надання послуг, ні з термінами надання послуг, ні зі строками платежів за договором.

У той же час, фактичні дії щодо виконання договору, які вчинялися сторонами, здебільшого не відповідають визначенню термінів, умовам щодо етапів, строків, обов`язків замовника та виконавця, що викладені у документі "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" і додатках до нього. Наприклад, під час розгляду справи по суті представники сторін вели між собою спір щодо строків надання замовником технічного завдання та його змісту, тоді як за умовами документу "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" і додатків до нього складення технічного завдання є обов`язком виконавця і технічне завдання затверджується обома сторонам, має бути викладене письмово, скріплене печатками сторін та підписане відповідальними особами. До матеріалів справи доказів дотримання таких умов не подано.

Також в якості прикладу невідповідності дій сторін умовам документу "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" і додатків можна зазначити повну відсутність будь-яких актів приймання-передачі робіт, погодження змін до кошторису, адже під час судового розгляду сторони вели між собою спір щодо безпідставності збільшення ціни послуг. Ще одним прикладом слід вважати відсутність оформлення нового замовлення при зміні технічного завдання.

Крім того, недотриманим є і умова документу "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002" про його форму (письмова), порядок оформлення (підписи уповноважених осіб, наявність печаток).

Отже, у діях сторін відсутня послідовність та не прослідковується чітке дотримання умов документу "договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002", на який вони посилаються. Зазначене є додатковим аргументом суду для відхилення тверджень позивача, яким відповідач не надав правової оцінки, про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" та Фізичною особою - підприємцем Гацьком В.М. укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002 з додатками, примірник якого наявний в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що сторони допустилися помилки, вважаючи що замовником та виконавцем укладено письмовий договір про надання послуг у сфері інформатизації від 23.12.2016 №111-161223-002.

Зважаючи на викладене, враховуючи наявне в матеріалах справи електронне листування, факти, визнані сторонами у заявах по суті (позовна заява, відзив на позову, відповідь на відзив, пояснення, клопотання) та з огляду на пояснення, заслухані в ході судових засідань, вирішення спору відбувається виходячи з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, в межах яких відповідач зобов`язався надати послуги зі створення сайту, а позивач - оплатити їх. Отже сторони уклали договір про надання послуг зі створення сайту у спрощений спосіб шляхом обміну листами (визнане сторонами електронне листування) та прийняттям замовлення до виконання. Ці правовідносини підпадають під регулювання як загальних положень законодавства про зобов`язання, так і спеціальних норм про договір підряду на виконання робіт і договір про надання послуг.

Так, відповідно до ч.1,2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Статтею 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави (глава 63 Цивільного кодексу України) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У ч.1 ст.902 Цивільного кодексу України закріплено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Статтею 903 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За твердженнями відповідача, що не були заперечені позивачем, 14.12.2016 на електронну відповідача надійшла заявка на створення сайту для видачі кредиту на зразок сайту http://moneyveo.ua.

04.01.2017 Фізична особа - підприємець Гацько В.М. виставив на ім`я ОСОБА_2 рахунок №111-11403 на внесення попередньої оплати зі створення сайту за договором від 23.12.2016 №111-161223-002 в сумі 24725,00 грн з призначенням платежу - оплата послуг у сфері інформатизації згідно з рахунком №111-11403 від 04.01.2017.

Відповідно до платіжного доручення №577 від 06.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" перерахувало на користь Фізичної особи - підприємця Гацька В.М. грошові кошти в сумі 24725,00 грн з призначенням платежу - оплата за створення сайту згідно з договором №111-161223-002 від 23.12.2016.

Наявним у справі електронним листуванням підтверджуються обставини того, що відповідач приступив до виконання робіт зі створення сайту на виконання замовлення позивача, про що, серед іншого, свідчить лист від 24.11.2017 (аркуш справи 102 том 1), лист від 29.11.2017 (аркуш справи 101 том 1), а також електронні докази за посиланнями в мережі Інтернет згідно з адресами, зазначеними у клопотанні відповідача від 08.04.2020 про огляд електронних доказів в мережі Інтернет.

24.11.2017 Фізична особа - підприємець Гацько В.М. виставив на ім`я ОСОБА_2 рахунок №111-14990 на оплату послуг в сфері інформатизації, а саме другої частини за створення сайту згідно з договором від 23.12.2016 №111-161223-002 в сумі 14835,00 грн з призначенням платежу - оплата послуг у сфері інформатизації згідно з рахунком №111-14990 від 04.11.2017.

Оскільки під час розгляду справи по суті уповноважений представник відповідача відмовився від викладених у відзиві на позовну заяву тверджень, про те, що Фізична особа - підприємець Гацько В.М. не вступав у договірні правовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" та визнав факт існування таких правовідносин саме з позивачем, а не ОСОБА_2 , суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку обставині того, що описані рахунки на оплату від 04.01.2017 та від 24.11.2017 складалися відповідачем на ім`я ОСОБА_2 в якості покупця.

Відповідно до платіжного доручення №841 від 28.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" перерахувало на користь Фізичної особи - підприємця Гацька В.М. грошові кошти в сумі 14835,00 грн з призначенням платежу - послуги з інформатизації (2 частина створення сайту) по рах.№111-14990 від 04.11.2017.

У листі від 29.11.2017 уповноважена відповідачем особа вказала, що орієнтовним строком виконання робіт є 22.12.2017.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з заяв сторін по суті спору та їх усних пояснень, станом на 22.12.2017 відповідач не виконав зобов`язань зі створення сайту відповідно до укладеного сторонами у спрощений спосіб договору, що останнім визнано в ході розгляду справи.

За приписами ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином та у визначений ним строк свої зобов`язання за договором, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 610 Цивільного кодексу України вказується, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені у ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, а саме: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1-3 ст.612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Матеріалами справи підтверджується, що 05.05.2018 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому вимагав повернення 39560,00 грн, посилаючись на порушення термінів виконання договору.

Наступне листування сторін також свідчить про неодноразове намагання позивача отримати від відповідача зазначені кошти у зв`язку з втратою інтересу до отримання робіт зі створення сайту та з огляду на недотримання строків виконання робіт (надання послуг) відповідачем. У той же час, відповіді відповідача свідчать про його обізнаність із заявленими вимогами про сплату 39560,00 грн.

Суд враховує, що у листі від 05.05.2018 позивачем вжито термін "помилково отримані кошти" та є словосполучення "припинення (розторгнення) договору", тоді як позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 39560,00 грн мотивовані нормами про відшкодування збитків.

На переконання суду, з огляду на нормативне обґрунтування позовних вимог позивачем (стягнення збитків), лист від 05.05.2020 слід вважати вимогою, заявленою в порядку ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України, тоді як термін "помилково отримані кошти" та словосполучення "припинення (розторгнення) договору" видаються невдалою правовою кваліфікацією, що можливо обумовлено відсутністю юридичної освіти та відповідних професійних навичок для претензійної роботи в порядку досудового врегулювання у працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко".

Станом на час звернення позивача до суду з цим позовом вимога про сплату 39560,00 грн відповідачем не виконана.

Зважаючи на викладене, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, майнові права позивача є порушеними, а тому він правомірно звернувся до суду з вимогами про відшкодування збитків і позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

У розумінні ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 39560,00 грн суд визначає як втрати, які зазнало Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" у зв`язку з неналежним виконанням Фізичною особою - підприємцем Гацьком В.М. зобов`язань зі створення сайту.

За загальними правилами для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника. Перші три елементи складу правопорушення розглядаються як об`єктивні умови відповідальності, доведення наявності яких покладається на потерпілу особу. Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб`єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов`язання. Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, але й самий факт порушення боржником його обов`язку та причинний зв`язок між цим порушенням і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

На переконання суду в рамках спірних правовідносин наявні всі складові, з якими законодавець та теорія права пов`язують застосування юридичної відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме: відповідач не дотримався проголошених ним строків виконання зобов`язання та не виконав всі роботи (не надав весь обсяг послуг) зі створення сайту, внаслідок чого зобов`язання втратило інтерес для кредитора (позивача), про що він вказував у своїх листах; негативним результатом бездіяльності відповідача є те, що у позивач здійснив витрати в сумі 39560,00 грн (24825,00 грн та 14835 грн попередньої плати), не отримавши бажаного результату, тобто, отримав знецінення власних благ і негативний фінансовий наслідок; між бездіяльністю відповідача та втратами позивача чітко прослідковується причинно-наслідковий зв`язок; відповідач не вказав суду на фактичні дані, якими б доводилися обставини відсутності його вини у спричиненні позивачеві збитків, а тому його вина вважається об`єктивно наявною.

Суд зауважує, що чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін і у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч.2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач не довів суду своїх заперечень та відсутності вини у заподіянні збитків позивачеві .

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 39560,00 грн збитків задовольняються судом повністю.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 39560,00 грн збитків, суд вважає за належне зауважити про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин сторін приписів ч.2 ст.903 Цивільного кодексу України (виплата розумної плати), що процитовані вище, адже доказів того, що відповідач передав роботи (надав послуги) у стані, придатному до використання замовленого продукту, суду подано не було. Послуги (роботи) зі створення сайту є комплексними і сам відповідач опосередковано довів, що та частина робіт, яку він провів, не дозволяє повноцінне використання замовленого продукту, що підтверджується електронними доказами, оглянутими в мережі Інтернет (сторінки, що відкриваються, не є повноцінним сайтом навіть у розумінні суду, усвідомлення чого не вимагає спеціальних знань та призначення судової експертизи).

З цих же підстав (відсутність доказів передачі робіт замовнику у стані, придатному для використання продукту) також не підлягають застосуванню і приписи ч.1-3 ст.853 Цивільного кодексу України, де вказується, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

Крім позовних вимог про стягнення 39560,00 грн збитків позивач також просив стягнути з відповідача 5309,72 грн пені, нарахованої на суму збитків за період з 24.12.2017 по 24.05.2018, 2260,00 грн 3% річних за період з 24.12.2017 по 20.11.2019 та 6125,93 грн інфляційних втрат за період з 24.12.2017 по 20.11.2019, обґрунтовуючи такі вимоги, серед іншого, нормами ст.231, 232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, зважаючи на таке.

Так, за приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст.217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч.1 ст.230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 39560,00 грн були заявлені позивачем як вимоги про відшкодування збитків та задовольняються судом як вимоги про відшкодування збитків, тобто як міра відповідальності за вчинене цивільне правопорушення, правові підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності за невиконання грошового зобов`язання як 3% річних та інфляційні втрати відсутні. Так само і не встановлено підстав для стягнення з відповідача договірної неустойки у вигляді пені. До того ж, як було мотивовано вище, письмовий договір між сторонами, який би був укладений належним чином у письмовій формі та передбачав обов`язок виконавця сплатити пеню, відсутній.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються частково в сумі 39560,00 грн. При цьому, суд враховує, що у прохальній частині позовної заяви позивач просив визнати суму 39560,00 грн грошовим зобов`язанням відповідача, проте не вважає за належне кваліфікувати її як самостійну позовну вимогу, оскільки вона не оплачена судовим збором, не обґрунтована з позиції приписів ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України (не визначено для захисту якого права чи інтересу вона заявлена) та не узгоджується саме як позовна вимога з обраним в цілому за заявленим позовом способом захисту.

Щодо інших доводів та заперечень сторін суд відзначає, що вони не спростовують встановлених обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).

У зв`язку з частковим задоволенням позову належним чином підтверджені судові витрати зі сплати 1921,00 грн судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, про які сторони заявили суду в ході розгляду справи, а саме: позивач у клопотанні від 04.06.2020 (витрати на участь працівників у судових засіданнях, оцінені в 11094,00 грн), а відповідач у відзиві на позовну заяву (витрати на професійну правничу допомогу, що попередньо оцінені в сумі 10000,00 грн), суд зазначає, що питання про їх розподіл може бути вирішено в порядку приписів ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України. Так, у ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Станом на час вирішення спору по суті ні позивач, ні відповідач не подали суду належних і допустимих доказів понесення судових витрат, крім судового збору, що його сплатив позивач в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 11, 73-80, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" до Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича про визнання зобов`язання грошовим та стягнення 53255,65 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" 39560 (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн збитків та 1426 (одну тисячу чотириста двадцять шість) грн 98 коп. судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" до Фізичної особи - підприємця Гацька Вячеслава Миколайовича в частині стягнення 5309,72 грн пені, 2260,00 грн 3% річних, 6125,93 грн інфляційних нарахувань.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лисенко" (69007, м. Полтава, вул. Кучеренка, 4, кв. 49, ідентифікаційний код 35796588).

Відповідач - Фізична особа - підприємець Гацько Вячеслав Миколайович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.07.2020.

Суддя О.О. Третьякова