Ухвала

від 13.07.2020 по справі 702/340/20

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №702/340/20

Провадження №2-з/702/2/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про відмову в забезпеченні позову

13 липня 2020 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області

під головуванням судді: Мазай Н. В.

за участю секретаря судового засідання: Шевчук О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

В провадженні Монастирищенського районного суду Черкаської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Ухвалою суду від 13.07.2020 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої 28.09.2018 між ним та ОСОБА_2 (далі - відповідач) було укладено два договори позики за якими відповідач отримала від нього грошові кошти у сумі 3 220 000 гривень (що було еквівалентно 115 000 доларів США) і 2 805 000 гривень (що було еквівалентно 85 000 євро) на загальну суму 6 025 000 гривень та зобов`язалася повернути зазначену суму у строк до 28.09.2019. Факти укладення договорів позики і отримання відповідачем грошових коштів підтверджуються власноручно написаними відповідачем розписками від 28.09.2018.

Станом на день подання позовної заяви відповідач не виконала свій обов`язок щодо повернення грошових коштів за договорами позики від 28.09.2018 в повному обсязі.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, підприємницька діяльність відповідача була припинена в 2016 році. Відповідно до даних з відкритих реєстрів, відповідач не є засновником/співзасновником юридичних осіб. Джерел доходу, з яких би відповідач отримувала прибуток, співрозмірним з сумою боргу, ним не виявлено.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.06.2020 № 211937018, відповідач має у приватній власності земельну ділянку кадастровий номер 1225080500:02:199:1004 площею 2,884 га, яку здає в оренду; трикімнатну квартиру загальною площею 92,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; ј будинку загальною площею 52,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

З огляду на те, що сума боргу є дуже великою, майно відповідача є єдиною гарантією повернення йому позичених грошових коштів.

Просить накласти заборону відчуження на майно ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на: земельну ділянку кадастровий номер 1225080500:02:199:1004 площею 2,884 га; трикімнатну квартиру загальною площею 92,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; ј будинку загальною площею 52,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Дослідивши заяву про забезпечення позову із додатками, вивчивши матеріали позовної заяви у межах вирішення заяви позивача про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 211937018 від 10.06.2020 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить: земельна ділянка кадастровий номер 1225080500:02:199:1004, площею 2,884 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 3 кімнатна квартира загальною площею 92,6 кв.м., житловою площею 52,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; ј частина будинку, з господарськими будівлями загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 23,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 4 - 8).

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України та ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про заборону відчуження на яке просить інша сторона.

Відповідно до п.1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом п.10 цієї ж постанови заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо стягнення боргу.

В ст. 151 ЦПК України викладено вимоги до заяви про забезпечення позову, зокрема в заяві про забезпечення позову повинно бути вказано захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №211/129/18-ц, постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 331/1013/18, провадження №61-551св19.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 211937018 від 10.06.2020, крім ОСОБА_2 , власниками частини будинку, з господарськими будівлями загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 23,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 є Ѕ ОСОБА_3 та ј ОСОБА_4 , що також береться судом до уваги, як інтереси осіб права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання про заборону відчуження.

Натомість, позивач не зазначає в заяві про забезпечення позову дійсної (орієнтовної) вартості майна, яке належать на праві власності відповідачу та на яке він просить накласти заборону на відчуження, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність виду забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.

Відсутні докази того, що не вжиття цього виду забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду відповідно до заявлених позовних вимог.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.10.2018 по справі №183/5864/17-ц.

Позивачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо), а тому заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Враховуючи обставини, характер правовідносин, предмет та підстави позову, відсутність фактів, які б вказували на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, відсутність належних доказів на підтвердження того, що відповідач має намір здійснити відчуження належного йому майна, доказів, що ініційований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і не суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, що полягає у захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він не позбавлений можливості на повторне звернення до суду із заявою після усунення умов, що були підставою для відмови в задоволені заяви.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 149-154, 247, 353 ЦПК України , суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відмовити повністю.

Роз`яснити позивачу, його право на повторне звернення до суду із заявою після усунення умов, що були підставою для відмови в задоволені заяви.

Ухвала може бути оскаржена в Черкаський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (з дня вручення копії ухвали).

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.В. Мазай