Рішення

від 07.07.2020 по справі 523/7006/19

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/7006/19

Провадження №2/523/1317/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

Головуючого - судді Сувертак І.В.,

за участю секретаря Круглікова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Філії Державної установи Центр Охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (65031, м. Одеса, вул. Паркова, 7) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення особи на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення особи на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивував тим, що його звільнили за ст. 43-1 КЗпП України та вважає звільнення незаконним і безпідставним, оскільки не дотримано процедуру звільнення, не зазначено конкретної підстави звільнення та порушено гарантії трудового законодавства - звільнено у період тимчасової непрацездатності, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.05.2019 року судом на підставі вищевказаної позовної заяви відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 22.05.2019 року

Ухвалою суду від 24.05.2019 року судом було задоволено клопотання адвоката Дмітрієва Р.Б., представника позивача ОСОБА_1 , та витребувано з Філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України завірені належним чином копії наступних документів:

Трудового договору ОСОБА_1 ;

Вказівки прокуратури Одеської області від 05.12.2018 року № 16-909-18 Про усунення порушень вимог Закону України Про попереднє ув`язнення та Про Державну кримінально- виконавчу службу України ;

Наказу філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально- виконавчої служби України в Одеській області від 03.12.2018 року № 5-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ;

Акту про відмову ознайомлення з наказом філії від 17.12.2018 року № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ;

Наказу філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально- виконавчої служби України в Одеській області від 17.12.2018 року № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

08.01.2020 року до суду від відповідача надійшли витребуванні документи.

У встановлений судом строк, відповідачем не було надано до суду відзив на позовну заяву.

18.03.2020 року до суду надійшли додаткові пояснення від адвоката Дмітрієва Р.Б., представника позивача Єрмакова Р.В., щодо наданих відповідачем документів.

18.05.2020р. л.с.98, 07.07.2020 року до суду від адвоката Дмітрієва Р.Б., представника позивача Єрмакова Р.В., надійшло клопотання про розгляд справи за його та позивача відсутності, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явився повторно, причин своєї неявки не повідомила. Про розгляд справи обізнана, про що є лист-пояснення з додатками підписаний начальником філії Фаліс А.М. на л.с.70, 71-81, яка була присутня в судовому засіданні 14 листопада 2019 р. ( без посвідчення и довіреності, що зазначено в протоколі) (л.с.66-67). Крім того, адвокат відповідача за ордером (л.с.83-84) Прилепський І.А. неодноразово звертався до суду про відкладення розгляду справи на л.с.87,99, та подав заяву вх№1690 від 22 січня 2020 р. (л.с.82) про відкладення розгляду справи та ознайомлення зі справою , але суду не надав документи підтверджуючи поважність його неявки. На цій заяві є також відмітка адвоката Прилепського І.А. про його ознайомлення з матеріалами справи -07.07.2020р. л.с.82.

Крім зазначеного, 07 липня 2020р. вх№16937 адвокат Прилепський І.А. подав клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для представлення додаткових доказів і допиту свідків , дане клопотання розцінюється судом як зловживання своїми процесуальними правами за для затягування розгляду справи, що знаходиться в провадженні тривалий час з 08 травня 2019р.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення позивача за суттю спору, документи представлені стороною відповідача на л.с. 70-81, надавши належну юридичну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом від 17.12.2018 року № 10/к-тр позивач був звільнений за статтею 43-1 КЗпП України з посади лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини 17 грудня 2018 року. Підстава: 1. Вказівка прокуратури Одеської області від 05.12.2018 року № 16-909-18 Про усунення порушень вимог Закону України Про попереднє ув`язнення та Про Державну кримінально-виконавчу службу України ; 2. Копія наказу філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області від 03.12.2018 року № 5-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; 3. Акт про відмову ознайомлення з наказом філії від 17.12.2018 року № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, з 17.12.2018 року по 22.03.2019 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується: листками непрацездатності від 17.12.2018 року серії АДЖ в„– 639627, від 25.01.2019 року серії АДЖ в„– 506869 , від 28.01.2019 року серії АГЮ в„– 802532 , від 13.02.2019 року серії АГЮ в„– 839896 , листком непрацездатності від 14.02.2019 року серії АГЮ в„– 802804 , згідно з якими він був звільнений від роботи.

25.03.2019 року позивач подав заяву про ознайомлення з наказом про звільнення.

01.04.2019 року позивача було ознайомлено з Наказом від 17.12.2018 року № 10/к-тр та надано його копію.

Враховуючи, що копію оспорюваного наказу позивачем було отримано 01.04.2019 року, позов подано 25.04.2019 року, відтак позивачем дотримано місячний строк для звернення до суду.

Статтею 43-1 КЗпП України передбачено випадки для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Зазначена стаття визначає широкий перелік випадків, проте посилання на конкретний випадок оскаржуваний наказ не містить.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином, підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, як-от: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність.

Принцип презумпції невинуватості в трудовому праві випливає із змісту статті 138 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця доводити наявність умов, серед них і вини працівника, для притягнення такого працівника до матеріальної відповідальності.

Дисциплінарним проступком визнається невиконання саме трудових обов`язків.

Працівника не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, якщо він не порушив своїх трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Слід зазначити, що дисциплінарна відповідальність настає лише в разі вчинення працівником дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком визнається винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про працю, колективним і трудовим договорами трудових обов`язків. За вказане вище порушення до працівника може бути застосовано догану або звільнення. Здебільшого дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

Однією з підстав звільнення позивача зазначено вказівку прокуратури Одеської області від 05.12.2018 року № 16-909-18 Про усунення порушень вимог Закону України Про попереднє ув`язнення та Про Державну кримінально-виконавчу службу України .

Проте, в матеріалах справи наявний наказ від 17.12.2018 року № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , зі змісту якого вбачається, що на підставі вказаної вказівки прокуратури, на позивача було накладено стягнення у вигляді догани.

Таким чином, 17.12.2018 року до позивача було застосовано стягнення у вигляді догани - наказ № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та у вигляді звільнення - наказ № 10/к-тр Про кадрові питання , що не узгоджується з вимогами ст. 147 КЗпП України, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Разом з тим, позивач, зазначає про його звільнення в період його тимчасової непрацездатності.

Статтею 40 КЗпП України встановлено імперативну норму, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина четверта статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

З матеріалів справи вбачається, що з 17.12.2018 року по 22.03.2019 року позивач перебув на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності від 17.12.2018 року серії АДЖ в„– 639627, від 25.01.2019 року серії АДЖ в„– 506869 , від 28.01.2019 року серії АГЮ в„– 802532 , від 13.02.2019 року серії АГЮ в„– 839896 та від 14.02.2019 року серії АГЮ в„– 802804 , згідно яких він був звільнений від роботи.

Отже, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, тобто з порушенням вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення працівника в цей період.

Беручи до уваги викладені обставини, оспорюваний позивачем наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Протилежного стороною відповідача в належний спосіб не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розслідує трудовий спір

В рішенні у справі П`єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог КЗпП України, оскільки, відповідачем не доведено, що звільнення позивача відбулось без порушення чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено - лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини або на рівнозначних посадах.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за жовтень та листопад 2018 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у грудні 2018 року.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які дані про розмір доходу позивача за жовтень та листопад 2018 року, тому для здійснення розрахунку суд застосовує законодавчо визначений мінімальний розмір заробітної плати у 2018 році в жовтні та листопаді, що становить 3723,00 грн. щомісячно.

11 169,00 грн. (сума заробітної плати за жовтень та листопад 2018 року за основним місцем + за сумісництвом на 0,5 ставки) : 44 (кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2018 року) = 253,84 (середньоденна заробітна плата).

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 18.12.2018 року по час постановлення рішення у справі - 07.07.2020 року (включно) становить 385 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 253,84 грн. (середньоденна заробітна плата) х 385 (робочі дні в період вимушеного прогулу) = 97 728,40 грн.

Отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 97 728,40 грн.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що виходячи з принципу процесуальної рівноправності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що пояснення представника відповідача зазначенні у листі від 03.01.2020 року № 07/03-ОД не знайшли свого підтвердження, а тому не можуть прийматися до уваги в обґрунтування законності звільнення позивача з роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, у ході розгляду даної справи відповідачем, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

Керуючись ст.ст. 4-8, 10-13, 17- 18, 76-81, 83, 89, 223, 258-259, 263-265,268, 354 ЦПК України , ст. 43 Конституції України , ст. ст. 40 , 43-1 , 47 , 139 , 147 , 148 , 149 , 235 Кодексу законів про працю України , Порядком обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995 № 100 , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів ,суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Філії Державної установи Центр Охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (65031, м. Одеса, вул. Паркова, 7) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення особи на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області від 17.12.2018 року № 10/к-тр, яким ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) звільнено з посади лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на посаді лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини або на рівнозначних посадах.

Стягнути з філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 42378394) середній заробіток у розмірі 97 728,40 грн., за час вимушеного прогулу (з 18.12.2018 року по 07.07.2020 року).

Допустити негайне виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на посаді лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини або на рівнозначних посадах.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 липня 2020 року.

Суддя