Постанова

від 30.07.2020 по справі 296/60/12-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 296/60/12-к

провадження № 51-3389ск20

Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 02 травня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2020 року,

встановив:

За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 02 травня 2018 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України та призначено покарання: за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 грн. і на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування призначеного покарання; .за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 4200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 71400 грн. і на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування призначеного покарання; за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування призначеного покарання; за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн., на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування призначеного покарання; ч. 1 ст. 366 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних доходів громадян, що становить 510 грн., на підставі ст. 49 КК України звільнено від відбування призначеного покарання; за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно- розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 209 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік та з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки та з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Відповідно до ст. 77 КК України конфіскацію майна не застосовано.

Цим же вироком ОСОБА_2 виправдано за ч. 3 ст. 209 КК України за відсутності в його діях складу даного злочину.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2020 року вирок суду першої інстанції змінено. В частині визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, - вирок скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України у зв`язку з відсутністю складу злочину. Звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, призначеного за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно- розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки, на підставі ст. ст. 49, 74 КК України. Виключено з резолютивної частини вироку призначення судом остаточного покарання ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України. Також скасовано зазначений вирок в частині вирішення питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями засуджений подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 387 КПК 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу та узгоджуватись з положеннями ст.398КПК 1960 року.

Згідно з ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, підставами для скасування або зміни вироку та ухвали касаційним судом є істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст.370 цього Кодексу), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 цього Кодексу).

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в скарзі повинна бути зазначена вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на обґрунтування цього, з огляду на положення ч. 1 ст. 398 цього Кодексу.

Посилаючись у касаційній скарзі на необхідність перевірки судових рішень особа, яка подає скаргу має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судових рішень, які на її думку допущені судами при постановленні цих рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.

Проте, засуджений вказані вимоги кримінально-процесуального закону при подачі касаційної скарги не дотримав та подав скаргу, яка не відповідає вимогам ст. 350 КПК 1960 року.

Так, вказуючи на необхідність перегляду постановлених у кримінальній справі судових рішень в касаційному порядку, засуджений, у своїй касаційній скарзі, хоча і посилається на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування закону, проте в обґрунтування наводить доводи щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства і невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також оцінки доказі, що відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року не є підставами для скасування або зміни вироку касаційним судом.

Конкретних доводів, з огляду на положення ст. ст. 370, 371 КПК України 1960 року, у чому полягають істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а у чому неправильне застосування кримінального закону, засудженим у касаційній скарзі не наведено.

Більше того, фактично всі доводи наводяться в обґрунтування незаконності вироку суду першої інстанції, доводів щодо незаконності ухвали апеляційного суду в касаційній скарзі практично не наведено. Зокрема засуджений не конкретизував, яких порушень допустився апеляційний суд в результаті перегляду кримінальної справи за його апеляційною скаргою, в чому саме ці порушення полягали та як вони вплинули на законність й обґрунтованість постановленої апеляційним судом ухвали. Крім того засуджений не обґрунтував, чому ці порушення слід відносити до безумовних підстав для скасування касаційним судом ухвали суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року.

Згідно зі ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог статей 350, 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Відмова у витребуванні справи не перешкоджає її витребуванню при повторному надходженні касаційної скарги за умови усунення зазначених у постанові суду недоліків і якщо вона надійде протягом строку, передбаченого ч. 2 ст. 386 КПК 1960року, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи.

Засуджений має підтвердити, що він не пропустив цей місячний термін при повторному зверненні до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділуXIПерехідних положень КПК 2012 року,

постановив:

Відмовити засудженому ОСОБА_2 у витребуванні кримінальної справи щодо нього.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя

ОСОБА_1