Постанова

від 05.08.2020 по справі 201/13599/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2978/20 Справа № 201/13599/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Мамедової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Правобережна товарна біржа про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Правобережна товарна біржа про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2019 року за вказаним позовом було відкрито провадження та призначено справу до розгляду.

Одночасно з подачею позову до суду була подана заява про забезпечення позову, яка була уточнена позивачем 12.12.2019 р., в якій позивач просив накласти заборону на вчинення дій щодо відчуження в будь-який спосіб всього майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також майна, яке він отримав або має отримати в спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2019 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено вчинення дій щодо відчуження в будь-який спосіб наступного майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку площею 0,2688 га для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1222685500:06:001:0243; земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1222685500:06:001:0242;домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 74,4 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також майно, яке ОСОБА_1 отримав або має отримати в спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини заяви про заходи забезпечення позову - відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів; суд не пересвідчився в наявності спору між сторонами та обгрунтованості забезпечення позову; суд помилково та неправомірно визнав доказом спору між сторонами те, що відповідач є спадкоємцем особи, яка з позивачем укладала оскаржуваний договір; висновки суду першої інстанції є передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставин справи.

ОСОБА_2 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2019 року про забезпечення позову - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може дійсно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає вимогам закону, з урахуванням існування обставин, на які зауважує позивач у своїй заяві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Єдиною підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Згідно п. 20 Постанови пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідачів на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосовування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року №9 заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір, зокрема, з приводу стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у значному розмірі, а саме - 9 132 315 грн. 83 коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність між сторонами спору щодо повернення грошових коштів підтверджується тим, що відповідач згідно рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30.09.2019 р. по справі № 181/1120/19 (провадження № 2/181/235/19) є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , який уклав з позивачем договір купівлі-продажу селянського (фермерського) господарства Кондратюк від 19.03.2019р.

Доводи апелянта про те, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано доказів існування ризиків невиконання рішення у даній справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позов позивача, враховуючи уточнення від 25.02.2020 р., містить вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 9 132 315 грн. 83 коп. Вказане свідчить про те, що забезпечення позову у вказаний спосіб є співмірним заявленим вимогам, а також не порушує права відповідача щодо володіння та користування належним йому нерухомим майном, зокрема: земельної ділянки площею 0,2688 га для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1222685500:06:001:0243; земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1222685500:06:001:0242; домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 74,4 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також майна, яке ОСОБА_1 отримав або має отримати в спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що їх невжиття може утруднити виконання можливого рішення суду та подальшого ефективного захисту прав позивача.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про заходи забезпечення позову, які стосуються накладення заборони на вчинення дій щодо відчуження в будь-який спосіб нерухомого майна , а саме, квартири, об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 43,88 кв.м., житловою площею 24,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відносно нього вже існує заборона (12714172 (спеціальний розділ)).

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2019 року про забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова