Рішення

від 25.08.2020 по справі 904/3880/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2020м. ДніпроСправа № 904/3880/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Уперєвої Д.В.

та представників:

від позивача: Гусакова О.Б., адвокат;

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку", м. Дніпро

до Fonko Polska Sp. z o.o., Polska

про стягнення 11 724,98 євро та 91 625,25 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Fonko Polska Sp. z o.o. 11724,98 євро, з яких: основний борг у сумі 10 180,60 євро, штрафні санкції у сумі 1018,06 євро, проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 526,32 євро та збитки у сумі 91625,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару (реверсивний повітряний тепловий насос FONKO MAXA i-HP LT 0235 KA) за контрактом № 25 від 25.10.2017.

Правовою підставою позову позивач зазначає:

щодо повернення основного боргу у сумі 10 180,60 євро (попередня оплата за контрактом) - частину другу статті 693 Цивільного кодексу України та пункт 3.4 контракту;

щодо штрафних санкцій у сумі 1018,06 євро (із суми 10180,60 євро за період прострочки поставки з 29.11.2017 по 20.08.2019) - пункт 3.5 контракту;

щодо процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 526,32 євро (із суми 10180,60 євро за період прострочки поставки з 29.11.2017 по 20.08.2019) - частину третю статті 693 та частину другу статті 625 Цивільного кодексу України;

щодо збитків у сумі 91 625,25 грн (сплачена позивачем пеня за порушення строку розрахунків за імпортною операцією) - статті 224, 225 Господарського кодексу України.

У відзиві на позов, що надійшов до суду 09.12.2019, відповідач не заперечує факту отримання від позивача попередньої оплати у сумі 10 180,60 євро. Водночас зазначає, що постачання товару мало здійснюватися виробником, яким відповідач не є - італійською фабрикою ADVANTIX S.P.A. Partita IVA /Codicу Fiscale/, якому відповідач й перерахував, у свою чергу, отримані від позивача спірні кошти. Отримання товару від виробника відповідачем мало відбутися 24.11.2017, однак до цього часу товар виробником не поставлений.

З огляду на викладене відповідач не визнає своєї вини у порушенні зобов`язання за контрактом, посилаючись на статтю 614 Цивільного кодексу України вважає, що зазначена обставина звільняє його від відповідальності.

Крім того, відповідач категорично заперечує проти відмови позивача від контракту в односторонньому порядку та повернення йому 100% сплаченої попередньої оплати у сумі 10180,60 євро, оскільки скасування замовлення пов`язане з витратами на обробку в розмірі 20% від цих витрат. Замовлення не скасоване у виробника, а перебуває у призупиненому стані. Тобто, є можливість відновлення замовлення та поставки товару позивачеві, або відповідач може відмінити замовлення у виробника та повернути позивачу 80% суми замовлення.

Із нарахованими позивачем штрафними санкціями, процентами за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних та збитками відповідач не погоджується, оскільки не вважає себе винуватим у невиконанні договірного зобов`язання. При цьому відповідач привів свій контррозрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних та вказав на помилку у розрахунку, пославшись на те, що позивачем не враховані умови пункту 2.3 контракту щодо строку поставки товару, яка здійснюється протягом 30 робочих днів, у той час як позивач при визначенні дати прострочки поставки товару враховував 30 календарних днів. За перерахунком відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних із суми 10 180,60 євро за період з 11.12.2017 по 20.08.2019 становлять 517,12 євро.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку" 10.12.2019 до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач посилається на те, що умовами договору сторони погодили строки поставки товару, у межах якого відповідач своїх зобов`язань не виконав.

Щодо свого права на вимогу про повернення попередньої оплати у сумі 10180,60 євро позивач посилається на частину другу статті 693 Цивільного кодексу України, а також на пункт 3.4 контракту, за яким передбачений обов`язок відповідача повернути позивачу попередню оплату протягом 7 днів з моменту закінчення строку поставки.

Також позивач зазначає, що на його лист від 05.01.2018 з відмовою від договору та вимогою про повернення попередньої оплати відповідач листом від 10.05.2018 обіцяв повернути отримані ним грошові кошти до кінця травня 2018 року, але їх так і не повернув.

Щодо помилки у розрахунку 3% річних позивач не заперечує та погоджується з тим, що кінцевою датою поставки товару є 11.12.2017.

Вирішуючи питання щодо підсудності справи, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 2 Закону України Про міжнародне приватне право цей Закон застосовується, зокрема, до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: визначення застосовуваного права; підсудність судам України справ з іноземним елементом тощо.

При цьому за змістом статті 1 Закону України Про міжнародне приватне право іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюють ся цим Законом, та виявляються в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

За змістом пункту 1 частини першої статті 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Пунктом 8.2 контракту сторони передбачили, що у разі, якщо мирного врегулювання спору не відбудеться, спір вирішуватиметься судом України за місцезнаходженням покупця.

За таких обставин спір між сторонами підсудний Господарському суду Дніпропетровської області.

У питанні матеріального та процесуального права, що має застосовуватися під час вирішення спору й судового провадження, необхідно мати на увазі таке.

За приписами частини першої статті 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Колізійна норма - це норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 Закону України Про міжнародне приватне право ).

Частиною першою статті 3 зазначеного Закону також встановлено, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Відповідно до частини першої статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою ВР України № 3941-XII від 04.02.1994, зобов`язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Контракт № 25 від 25.10.2017 укладений сторонами у м. Дніпрі, пунктом 9.1 контракту передбачено, що угода сторін регулюється українським законодавством.

Відтак до взаємовідносин сторін за їхніми договірними зобов`язаннями має застосовуватися українське законодавство.

Що стосується процесуального законодавства, то за загальними принципами міжнародного приватного права компетентний суд при розгляді справи застосовує процесуальне законодавство своєї держави, відсилання колізійної норми до права іноземної держави вважається відсиланням саме до норм матеріального, а не процесуального права. У частині першій статті 9 Закону України Про міжнародне приватне право закріплюється, що будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Викладене відповідає висновку, викладеному у п. 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

Ухвалою господарського суду від 09.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у справі є нерезидентом, який не має свого представництва на території України та знаходиться за адресою: 05-830, Polska, Nadarzyn, ul. Pruszkowska, 32 B (Nip: 123-09-21-632).

За таких обставин відповідно до статті 367 Господарського процесуального кодексу України ухвалою господарського суду від 10.09.2019 було вирішено звернутися до центрального органу запитуваної держави (Польщі) - Ministry of Justice (Ministerstwo Sprawiedliwosci): Departament Wspolpracy Miedzynarodowej i Praw Czlowieka; Al. Ujazdowskie 11; 00-950 Warsaw, P.O. Box 33, Poland з дорученням про надання правової допомоги щодо вручення відповідачу у справі судових документів.

На підставі зазначеного ухвалою суду від 10.09.2019 провадження у справі було зупинено.

Відповідно до підтвердження центрального органу запитуваної держави (Польщі) від 25.11.2019 судове доручення про надання правової допомоги виконано: судові документи у справі з відомостями про дату, час та місце розгляду справи були вручені Fonko Polska Sp. z o.o. (а.с. 39).

Ухвалою господарського суду від 13.04.2020 провадження у справі було поновлено.

У судове засідання 13.04.2020 представники сторін не з`явилися. Ухвалою суду від 13.04.2020 судове засідання було відкладено до 25.08.2020 (а.с. 85, 86).

Про чергове судове засідання сторони повідомлялися належним чином, у тому числі відповідач у порядку частин першої та другої статті 1 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах шляхом надсилання на адресу центрального запитуваного органу з боку Польщі - Міністерства юстиції відповідного доручення про надання правової допомоги щодо вручення відповідачу судових ухвал з повідомленням про дату, час та місцем судового засідання (а.с. 80, 82, 91).

За ухвалою суду від 15.04.2020 у порядку пункту четвертого частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до надходження відповіді за наслідком надісланого доручення про надання правової допомоги у врученні судових документів провадження у справі було зупинено (а.с. 80, 82).

Після повернення від Міністерства юстиції Польщі повідомлення DWMPC-V.8091.183.2020 щодо надісланого доручення про вручення судових документів для продовження судового провадження 25.08.2020 за ухвалою суду провадження у справі було поновлено.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Враховуючи його обізнаність про судове провадження у справі, його неявка в судове засідання не є перешкодою для продовження розгляду справи за його відсутності.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 25.08.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку" (далі - позивач, покупець) та Fonko Polska Sp. z o.o. (далі - відповідач, продавець) укладено контракт № 25 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити реверсивний повітряний тепловий насос FONKO MAXA i-HP LT 0235 KA з буферним баком Elektromet WGJ-B 350 - обладнання, що призначене для системи опалення.

Товари доставляються протягом 30 робочих днів з моменту оплати й отримання платежу на рахунок продавця (пункт 2.3 договору).

Умови оплати: 100% попередньої оплати на підставі рахунка-фактури (пункт 3.2 договору).

Оплата здійснюється покупцем у євро на рахунок продавця, зазначеного в рахунку-фактурі (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 2.4 договору поставка здійснюється на умовах ЕХW Fonko Polska відповідно до Інкотермс-2010. Країною призначення є Україна. Усі витрати на митне оформлення та транспортування в Україну покладаються на покупця.

У випадку, якщо продавець не поставить замовлений товар, продавець зобов`язується повернути отриманий платіж за договором протягом 7 діб після закінчення узгодженого строку поставки (пункт 3.4 договору).

Пунктом 3.5 договору сторони передбачили сплату продавцем покупцю штрафу за порушення умов поставки товару в розмірі 0,2% за кожний день від суми, сплаченої за дану поставку, але не більше 10% від вартості товару. Оплата штрафних санкцій починається після 7 днів затримки з боку продавця після підтвердження готовності до завантаження.

За змістом пункту 9.1 договору строк його дії до 31 грудня 2019 року.

На виконання умов договору відповідачем було виставлено рахунок від 23.10.2017, за яким позивач здійснив платіж у сумі 10 180,00 євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 30.10.2017 (а.с. 17-18).

Відповідач своє зобов`язання щодо поставки товару не виконав, у зв`язку чим позивач звернувся до нього з вимогою від 05.01.2018 про повернення попередньої оплати протягом 7 робочих днів (а.с. 19 - 21).

У відповідь на зазначену вимогу відповідач листом від 10.05.2018 вказав, що замовлення позивача буде анульоване та грошові кошти будуть повернуті до кінця травня 2018 року (а.с. 22 - 24).

Невиконання відповідачем поставки за договором та неповернення попередньої оплати у сумі 10 180,60 євро й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування є обставини щодо виконання/невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за укладеним між сторонами договором та повернення попередньої оплати позивачу.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пунктів 2.3 та 3.4 договору та обставин у справі відповідач повинен був поставити товар не пізніше 11.12.2017, а у разі невиконання умов договору з поставки товару - повернути позивачу попередню оплату не пізніше 18.12.2017.

Жодних доказів на підтвердження повернення позивачу попередньої оплати відповідач суду не надав, щодо отримання попередньої оплати та невиконання зобов`язань з поставки товару за договором не заперечує.

Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 10180,60 євро є законними й обґрунтованими.

З огляду на викладене заперечення відповідача проти позову в цій частині є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За порушення строку поставки та на підставі пункту 3.5 контракту позивачем нарахована штрафна санкція у сумі 1018,06 євро із розрахунку 0,2% від вартості товару період з 29.11.2017 по 20.08.2019, яка й заявлена до стягнення.

В частині тлумачення умов пункту 3.5 договору щодо погодження сторонами нарахування штрафної санкції суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною третьою статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц звернув увагу на те, що відповідно до сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dоminant influence of one party).

Аналіз змісту укладеного між сторонами договору дозволяє дійти висновку, що за своєю правовою природою передбачена договором штрафна санкція з урахуванням порядку її розрахунку є пенею.

Однак, згідно з частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пеня обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, а не будь-якого іншого (наприклад, порушення строку поставки).

Крім того, за частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Тобто, за порушення обов`язку з поставки можливим було б передбачити сплату штрафу але за відсутності домовленості щодо строку нарахування такий строк міг би застосовуватися за період не з 29.11.2017 по 20.08.2019, а з 12.12.2017 по 12.06.2018.

Також варто зазначити, що відповідно до встановленої статтею 627 Цивільного кодексу України свободи договору, а також пункту 3.5 укладеного сторонами контракту сплата відповідачем штрафної санкції можлива лише після семи днів затримки від дати готовності товару до відвантаження, підтвердженої продавцем, що відповідає, у свою чергу, передбаченим сторонами умовам поставки спірного товару - EXW Fonko (Польща) за Правилами Інкотермс-2010. Докази надсилання відповідачем такого підтвердження відсутні.

Важливо, що за нормативними приписами частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач обрав для себе спосіб захисту свого порушеного права - відмовився від подальшої поставки товару ще 05.01.2018 та заявив вимогу про повернення попередньої оплати.

У постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 зазначено, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у пункті 23.4 постанови від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, за порушення строку повернення попередньої оплати постачальник несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, з урахуванням обставин справи суд доходить висновку, що з боку відповідача перед відповідачем існує зобов`язання з повернення попередньої оплати й за невиконання саме цього зобов`язання позивач має право на судовий захист, але в порядку, передбаченому частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України.

Такі засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України, визначають обов`язок суду під час здійснення правосуддя їх враховувати, оскільки одними з елементів верховенства права є законність й правова визначеність.

Тому, законним й справедливим буде висновок про відсутність у позивача права для покладення на відповідача з підстав пункту 3.5 контракту відповідальності у вигляді штрафної санкції (штрафу) у сумі 1018,06 євро за порушення строку поставки за період з 29.11.2017 по 20.08.2019. Правові підстави для стягненні з відповідача 1018,06 євро відсутні.

Заявляючи до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 526,32 євро, позивач розраховує їх у розмірі 3% річних із попередньої оплати у сумі 10 180,60 євро за період з 29.11.2017 по 20.08.2019, посилаючись при цьому на частину третю статті 693 та частину другу статті 625 Цивільного кодексу України.

Частинами другою, третьою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір процентів за правомірне чи неправомірне користування чужими грошовими коштами у вигляді попередньої оплати сторони у контракті не передбачили.

Застосування позивачем статті 625 Цивільного Кодексу України щодо правовідносин сторін за порушення відповідачем зобов`язання повернути попередню оплату є неправомірним.

Так, договір поставки є складним зобов`язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому покупець зобов`язаний оплатити переданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки у цій справі право на повернення грошових коштів виникло у позивача (кредитора) до звернення до суду внаслідок порушення відповідачем (боржником) обов`язку передати відповідний товар, то право на повернення грошових коштів в порядку частини другої статті 693 Цивільного кодексу України не становить зміст основного зобов`язання з поставки. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Разом з тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за невиконану поставку.

Отже, за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18.

За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 526,32 євро.

Заявлені позивачем до стягнення збитки у сумі 91 625,25 грн становлять суму пені, сплачену позивачем за податковим повідомленням-рішенням від 12.07.2019 № 0020421406 за порушення статті 2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР (із змін. і доп.) Про порядок здійснення розрахунків і іноземній валюті ч. 5 статті 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473 -VIII Про валюту і валютні операції в частині дотримання строку розрахунку за імпортною операцією з відповідачем.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 цього Кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, з`ясовує правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тому, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань. Відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

На підтвердження розміру понесених матеріальних збитків позивач надав податкове повідомлення-рішення № 0020421406 від 12.07.2019, платіжне доручення № 6313 від 18.07.2019 про сплату 91 625,25 грн та розрахунок пені за несвоєчасність розрахунків по зовнішньоекономічним операціям (а.с. 25 - 27).

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 0020421406 від 12.07.2019 встановлено порушення вимог статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , ч. 3 ст. 13 Закону України Про валюту і валютні операції та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, ст. 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , ч. 5 ст. 13 Закону України Про валюту і валютні операції покладено на позивача суму штрафних санкцій за порушення з відповідачем у справі строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 91 625,25 грн.

Зокрема, частиною третьою статті 13 Закону України Про валюту та валютні операції у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів іх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

За частиною п`ятою статті 13 цього Закону порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

За обставинами справи несвоєчасне виконання позивачем імпортної операції за спірним договором з відповідачем зумовлене порушенням зобов`язань з поставки відповідачем.

Тому нарахування позивачу контролюючим органом - ГУ ДФС у Дніпропетровській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України пені у сумі 91625,25 грн й подальша сплата останнім її до державного бюджету стали наслідком порушення договірного зобов`язання з поставки відповідачем, що свідчить про понесені позивачемн збитки, завдані йому внаслідок вини відповідача.

За статтею 74 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару від 11.04.1980, що набула чинності для України 01.02.1991, збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору.

Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Укладаючи договір, сторони передбачили пунктом 9.2 регулювання взаємовідносин відповідно до українського законодавства, що свідчить про прийняття відповідачем на себе зобов`язань дотримуватися цього законодавства як в частині виконання договірних зобов`язань, так і в частині відповідальності за їх порушення.

За таких обставин позивач надав належні, допустимі й достовірні докази на підтвердження наявності в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, достатнього для покладення на нього відповідальності за завдані матеріальні збитки у загальній сумі 91 625,25 грн.

У свою чергу відповідач не довів наявності обставин, що звільняють його від відповідальності.

З огляду на викладене доведеними є позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 10 180,60 євро та збитків у сумі 91 625,25 грн.

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача всі судові витрати, серед яких 6920,44 грн судового збору та 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий висновок в частині етапів практичної реалізації принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких - витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивачем надані лише договір про надання правової допомоги № 75 від 15.08.2019 та квитанція до прибуткового касового ордера №73 від 15.08.2019 про сплату 25,00 грн з призначенням платежу: "оплата за договором правової допомоги № 75 від 15.08.2019" (а.с. 30-31).

При цьому згідно з пунктами 3 договору вартість гонорару за договором становить 1600,00 грн за одну годину, але не більше 25 000,00 грн, які сплачуються в день підписання договору. Після виконання своїх зобов`язань за договором адвокат направляє клієнту акт виконаних робіт.

Звертаючись до суду, позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), доказів на підтвердження факту надання послуг за договором, що унеможливлює розподіл витрат на професійну правничу допомогу на під час винесення цього рішення.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гусакова О.Б. заявила про надання детального опису робіт (послуг), виконаних нею у межах договору з позивачем та доказів, що підтверджують їх здійснення протягом п`яти днів після винесення рішення у справі, що відповідає частині восьмій статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин на час винесення рішення витрати на професійну правничу допомогу між сторонами не розподіляються.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, суд враховує положення частини першої статті 6 Закону України Про судовий збір згідно з якою за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком на день сплати.

Із визначеної ціни позову за платіжним дорученням № 6380 від 30.08.2019 позивачем сплачено судовий збір у сумі 6290,44 грн з урахуванням ціни позову у сумі 419361,89 грн. Однак, фактичний розмір судового збору становить 6287,83 грн, враховуючи офіційний курс гривні до євро станом на 30.08.2019 27,9372 грн за 1 євро (11724,98 євро х 27,9372 грн = 327563,11 грн; 327563,11 + 91625,25 = 419188,36; 419188,36 х 1,5% = 6287,83).

Отже, надмірно сплачений судовий збір становить 02,61 грн (6290,44 - 6287,83 = 02,61), який відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір може бути повернутий позивачу у разі подання ним відповідного клопотання.

Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 5 640,64 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (10180,60 х 27,9372 = 284417,46; 284417,46 + 91625,25 = 376042,71; 376042,71 х 6287,83 / 419188,36 = 5640,64).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку" до Fonko Polska Sp. z o.o. про стягнення 11 724,98 євро та 91 625,25 грн задовольнити частково.

Стягнути з Fonko Polska Sp. z o.o. (05-830, Polska, Nadarzyn, ul. Pruszkowska, 32 B (Nip: 123-09-21-632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Смаку" (ідентифікаційний код 33274696; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 1К) попередню оплату у сумі 10 180,60 євро, збитки у сумі 91 625,25 грн, судовий збір у сумі 5 640,64 грн.

У решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням пункту четвертого розділу Х "Прикінцеві положення" та підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 31.08.2020.

Суддя І.І. Колісник