Постанова

від 09.09.2020 по справі 911/2115/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2115/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ровінського Юрія Григоровича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 .0 5.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Чорногуз М.Г., Козир Т.П., Агрикова О.В.) та на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2019 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд"

до Білоцерківської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Ровінський Юрій Григорович

про визнання незаконним та скасування підпункту рішення Білоцерківської міської ради

за участю позивача: Запаскін М.Р. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аманд" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Білоцерківської міської ради (далі-відповідач), згідно якого просило визнати незаконним та скасувати підпункт 1.3 пункт 1 рішення відповідача від 24.03.2016 № 88-08-VІІ "Про поновлення договорів оренди землі" (далі-Рішення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв Рішення без згоди співвласників багатоквартирного будинку, чим порушив їх право на визначення порядку використання земельної ділянки, на якій розташовано будинок, тому Рішення є незаконним, та підлягає скасуванню в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 23.09.2019 позов задоволено повністю.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що спірним пунктом Рішення відповідач порушив права співвласників багатоквартирного будинку на визначення порядку використання земельної ділянки, на якій розташовано їх будинок, оскільки згоди на передачу в оренду Фізичній особі-підприємцю Ровінському Юрію Григоровичу (далі-третя особа) земельної ділянки вони не давали. Також суд вказав на визнання відповідачем позову.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд не повідомив третю особу належним чином про час та місце розгляду справи у суді, чим порушив її права. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги третя особа посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: земельна ділянка, яку позивач вважає прибудинковою територією, не сформована в якості об`єкту цивільних прав; суди не надали оцінки відповідним інструкціям, які зазначені у скарзі; суди не врахували постанову Вищого господарського суду України від 01.12.2009 № 53/342-08 у подібних правовідносинах, апеляційний суд не встановив чи вчинялися позивачем заходи, які визначені статтею 123 ЗК України та не враховано обраний позивачем спосіб захисту.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.

3.4. Від представника заявника касаційної скарги, адвоката, до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано перебуванням цього адвоката у відпустці за межами України 09.09.2020 об 11 годині 20 хвилин. При цьому представник третьої особи просить відкласти розгляд касаційної скарги на іншу дату та не призначати її розгляд на 14.09.2020, 15.09.2020, оскільки він буде брати участь в інших судових засіданнях.

3.4.1. Статтею 306 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що касаційна скарга на судові рішення, передбачені пунктами 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, має бути розглянута протягом шістдесяти днів.

3.4.2. Касаційне провадження у даній справі було відкрито ухвалою Верховного Суду від 14.07.2020, останнім днем розгляду касаційної скарги є 14.09.2020, проте представник третьої особи заперечує про її розгляд 14.09.2020, що, у разі задоволення вказаного клопотання унеможливлювало б розглянути скаргу у строк визначений процесуальним законом.

3.4.3. Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2020 доведено до відома учасників справи, що явка їх представників у судове засідання не є обов`язковою.

3.4.4 Положеннями статті 298 ГПК України визначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

3.4.5. Отже розгляд касаційної скарги має здійснюватися судом у межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, на підставі якої і було відкрито касаційне провадження, і процесуальні можливості особи, що заявила вказане клопотання, щодо зміни чи доповнення касаційної скарги вичерпані, тому не вбачається, що присутність вказаного адвоката у суді касаційної інстанції може призвести до зміні змісту чи підстав касаційного оскарження, тобто зміни касаційної скарги.

3.4.6. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (пункт 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі Дія 97 проти України , заява №19164/04).

Отже, учасники справи вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства у такий спосіб, як це визначено у ГПК України, та що касаційна скарга на судові рішення буде розглянута протягом визначеного цим кодексом строку.

3.4.7. За вказаних обставин відсутність вказаної особи у судовому засіданні не перешкоджає об`єктивному розгляду касаційної скарги, та враховуючи, що задоволення вказаного клопотання унеможливлювало б розглянути скаргу у строк, визначений процесуальним законом, що створює перешкоди іншим учасникам судового процесу без затримок здійснити касаційний перегляд судових рішень у межах встановлених процесуальним законодавством строків, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вище наведеного клопотання, у зв`язку з чим у клопотанні відмовлено.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційний суд встановив, що 15.04.1986 рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів № 157 "Про виділення земельної ділянки взуттєвому об`єднанню для будівництва 117 квартирного житлового будинку малосімейних по вул. Пролетарська, 8" виділено земельну ділянку взуттєвому об`єднанню по вул. Пролетарській, 8 за рахунок земельних ділянок будинків належних громадянам по вул. Пролетарській 4/1, 6, 8/1, по вул. Інтендантській, 3, 5 та дозволено знесення вказаних домоволодінь, що належать громадянам на праві особистої власності.

4.2. Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 29.08.1989 № 290 "Про затвердження акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію 117 квартирного житлового будинку для малосімейних по вул. Пролетарській, 8" затверджено акт Державної приймальної комісії від 21.08.1989 про прийняття в експлуатацію 117 квартирного житлового будинку по вул. Пролетарській, 8, (далі-Будинок) приведеною площею 4147 кв.м, житловою площею 2130 кв.м.

4.3. Відповідно до рішення відповідача від 24.09.2009 № 1124 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок в оренду терміном на п`ять років" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано її в оренду терміном на п`ять років третій особі, під розміщення спеціального магазину з виставково-офісними приміщеннями на розі вулиць Пролетарської та Інтендантської, орієнтовною площею 0,0832 га (в т.ч. тимчасова - 0,0175 га, під проїздами , проходами та площадками - 0,0657 га) за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (далі-земельна ділянка) .

4.4. 10.02.2010 відповідач та третя особа уклали договір оренди землі № 11, за умовами якого третя особа одержала у користування земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:005:0084, строком на п`ять років, який 21.08.2010 був зареєстрований у встановленому законом порядку та припинив свою дію 21.08.2015.

4.5. Оспорюваним підпунктом Рішення, відповідач поновив третій особі договір оренди землі строком на п`ять років під розміщення спеціального магазину з виставково-офісними приміщеннями на розі вулиць Пролетарської та Інтендантської, орієнтовною площею 0,0832 га (з них: тимчасова - 0,0175 га, під проїздами , проходами та площадками - 0,0657 га) за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква .

4.6. Згідно витягу з протоколу позивача від 06.04.2019 № 3, зборами співвласників Будинку вирішено погодити позивачу право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 4147 кв.м під Будинком, допоміжними спорудами та прибудинковою територією , та доручено позивачу звернутися до відповідача щодо оформлення вказаної земельної ділянки у постійне користування позивачу.

4.7. 27.04.2019 позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, площею 0,4147 га, яка знаходиться під Будинком та прибудинковою територією. Відповідач повідомив позивача про те, що зазначена заява залишена на доопрацювання структурних підрозділів відповідача та членів постійної комісії.

4.8. Також встановлено, що за доводами позивача земельна ділянка загальною площею 4147 кв.м, на якій розташований Будинок та його прибудинкова територія, знаходиться у спільній сумісній власності співвласників Будинку та на час виникнення спірних правовідносин всі 117 квартир Будинку приватизовано.

4.9. Відповідно до генерального плану будівництва спеціалізованого магазину з виставково-офісними приміщеннями, в районі Будинку, який розроблений ТОВ проектно-будівельною фірмою "Аркада", межа виділеної третій особі земельної ділянки, а також частина запроектованого приміщення прилягає до стіни Будинку.

4.10. Згідно ситуаційного плану орієнтовне місце будівництва запроектованого об`єкту знаходиться на розі вул. Інтендантська та Пролетарська у м. Біла Церква і вхід в підвал Будинку входить до площі, яка раніше була передана в оренду третій особі.

4.11. Відповідно до акта визначення та погодження меж землекористування від 22.08.2007, межі землекористування третьої особи на місцевості проходять по стіні будівлі.

4.12. Крім того встановлено, що відповідач, посилаючись на своє рішення від 29.08.2019 № 4152-75-VII, подав до суду першої інстанції заяву про визнання позову.

4.13. Відповідно до частин 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.14. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.15. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

4.16. Згідно із частиною першою статті 21 вказаного Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.17. Пунктом 34 частини першої статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

4.18. Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

4.19. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

4.20. Приписами статті 42 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (ч.1). Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2). Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч.3). Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації (ч.4).

4.21. Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

4.22. Встановивши, що договір оренди землі від 10.02.2010 № 11 припинив свою дію до виникнення Рішення , у відповідача були відсутні правові підстави для його прийняття, оскільки воно унеможливлювало позивачу згідно положень статті 42 Земельного кодексу України реалізувати право на користування земельною ділянкою внаслідок передачі її в оренду третій особі, що є порушенням права позивача у спірних правовідносинах, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

4.23. Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що із припиненням дії договору, укладеного між відповідачем та третьою особою, зобов`язання припинилися в силу приписів законодавства, що виключало правові підстави для прийняття відповідачем Рішення.

4.24. Статтею 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно із частиною четвертою статті 4 цього Закону основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до положень статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2) .

Отже об`єднання співвласників багатоквартирного будинку вправі звертатися до господарського суду не лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, а і законних інтересів .

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що у даному спорі законний інтерес об`єднання співвласників багатоквартирного будинку полягає в оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, та яка необхідна для його обслуговування.

4.25. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій.

4.26. Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 01.12.2009 у справі № 53/342-08, як на підставу для скасування судових рішень , не можуть бути правовою підставою для такого скасування, оскільки судові рішення Вищого господарського суду України не визначені у частині другій статті 287 ГПК України як підстава для касаційного оскарження, а касаційна скарга подана скаржником з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України .

4.27. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України в редакції, що підлягає застосуванню, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1).Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

4.28. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.29. Також колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що визначено положеннями ГПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

4.30. Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, частково зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував .

4 . 31. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).

4.32. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.33. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ровінського Юрія Григоровича залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 .0 5.2020 у справі Господарського суду Київської області №911/2115/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов