Постанова

від 23.09.2020 по справі 911/695/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/695/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Пількова К.М.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 (колегія суддів: Чорногуз М.Г. - головуючий, Сулім В.В., Хрипун О.О.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

1. Міністерства освіти і науки України,

2. Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

3. Національного університету біоресурсів і природокористування України,

до:

1. Бучанської міської ради Київської області

2. Малого приватного підприємства "Спортивно-технічний клуб "Сона"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів :

1. Кабінет Міністрів України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів :

1. Мале приватне підприємство "Рада",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальний термінал",

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Метаком-Буча",

4. ОСОБА_1 ,

5. ОСОБА_2 ,

6. Кооператив "Асфальтобетонщик",

про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за участю:

відповідача-1: 1) Бєляков М.С. (самопредставництво), 2) Шаправський Т.О. (самопредставництво)

відповідача-2: Карманніков М.О. (адвокат)

прокурора: Скрипка М.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (управління Держгеокадастру), Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - Університет) до Бучанської міської ради (далі - міська рада) та Малого приватного підприємства "Спортивно-технічний клуб "Сона" (далі - МПП "Сона") про визнання недійсними рішення міської ради від 25.10.2007 №470-20-У "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу м. Буча", рішення міської ради від 10.02.2009 №1197-47-У "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду спортивно-технічному клубу "Сона" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладений між міською радою та МПП "Сона" 25.02.2010 №17н/2010.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передане в оренду МПП "Сона" майно Університету є державним майном, наданим Університету в оперативне управління державою в особі Кабінету Міністрів України. Земельні ділянки, які перебувають в користуванні Університету належать до державної форми власності, надавати згоду на розпорядження об`єктами матеріально-технічної бази Університету, в тому числі і у вирішенні питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями, не належало до компетенції Університету, а мало погоджуватись з власником майна, тобто Кабінетом Міністрів України чи визначеним ним органом управління майном навчальних закладів.

Ірпінська міська рада та Бучанська селищна рада і їх виконавчі органи не наділені повноваженнями органів виконавчої влади щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які в Ірпінському регіоні мала право здійснювати Київська обласна державна адміністрація. Вказане за доводами прокурора свідчить, що Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 25.10.2007 року №470-20-У вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання про припинення права користування Університетом зазначеними землями державної власності сільськогосподарського призначення не належало до її компетенції.

За доводами прокурора, про порушення прав держави йому стало відомо під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42017111200000015, у зв`язку з чим він просить визнати поважними причини пропуску позовної давності.

В якості позивачів прокурором визначено: Міністерство освіти України, як орган управління державним майном, яке у цьому статусі замінило Кабінет Міністрів України; Головне управління Держгеокадастру у Київській області, який є розпорядником спірної земельної ділянки на момент подання позову; Університет, як особа у постійному користуванні якої перебувала спірна земельна ділянка.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2017 позов задоволено повністю.

Оскарженою у касаційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 апеляційні скарги Малого приватного підприємства "Спортивно-технічний клуб "Сона", Бучанської міської ради та Малого приватного підприємства "Рада" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належала до земель державної форми власності, перебувала у користуванні у закладу освіти, не могла передаватись до комунальної власності, спірні рішення міської ради прийняті з порушенням вимог земельного законодавства і підлягають визнанню недійсними, як і договір оренди, укладений на підставі вказаних рішень.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірні рішення міської ради є незаконними, проте у справі було пропущено строк позовної давності, якій обраховується з дня, коли позивачі дізнались або могли дізнатись про порушення права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що апеляційним судом було прийнято рішення з порушенням норм матеріального права та просить скасувати вказане рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Так, позивачі у справі не були учасниками спірних відносин, у справі немає доказів інформування їх про прийняття оскаржуваних рішень з порушенням встановленого законодавством порядку. Наведені в постанові обставини, що мають значення для обрахування строку позовної давності, свідчать лише про порушення в діяльності відповідних органів, а закон пов`язує початок строку позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону з урахуванням можливості самостійного встановлення факту порушення інтересів держави.

3.2. Представник Кабінету Міністрів України подав до касаційного суду письмові пояснення, де підтримав вимоги і аргументи прокурора, викладені в касаційній скарзі, та звернув увагу, що до функцій Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин. У письмових поясненнях просить касаційну скаргу задовольнити і скасувати вище вказану постанову суду, посилаючись на незаконність висновків суду апеляційної інстанції.

Із положень статей 290, 295, 297 Господарського процесуального кодексу України вбачається що до касаційної інстанції подаються касаційні скарги, відзиви на касаційну скаргу, заяви про приєднання до касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 цього Кодексу відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Отже оскільки подані письмові пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак Кабінетом Міністрів України не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяв про приєднання до касаційної скарги, такі письмові пояснення залишаються без розгляду.

3.3. Від МПП "Сона" надійшов відзив на касаційну скаргу та пояснення по справі, де висловлено заперечення проти задоволення касаційної скарги і прохання залишити оскаржену постанову апеляційного суду без змін. На думку МПП "Сона", доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, зводяться до того, що строк позовної давності має обраховуватись не з моменту, коли особа могла довідатись про порушення, а з моменту, коли безпосередньо довідалась про порушення, що є невірним. Припинення права постійного користування земельною ділянкою відбулось на підставі заяв Університету, тому йому про порушення права було відомо, або повинно було бути відомо ще у 2007 році. Міністерство освіти і науки України як орган управління майном Університету здійснює контроль та управління земельною ділянкою від імені держави і поряд з Кабінетом Міністрів України щороку отримує звіт про діяльність Університету. Факт отримання відповідного звіту не має значення, оскільки вказане не обмежує можливостей зазначених позивачів бути обізнаними про порушення свого права. Тобто Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти і науки України могли довідатись про порушення права не пізніше наступного року (2008) за роком вилучення земельної ділянки зі звіту про діяльність Університету. Головне управління Держгеокадастру у Київській області у зв`язку з проведенням державної експертизи землевпорядної документації також могло бути обізнаним з порушенням прав з 2007 року.

3.4. Бучанська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, де просила залишити її без задоволення, а оскаржене рішення без змін, посилаючись на законність рішення апеляційного суду в контексті визначення початку спливу строку позовної давності у справі.

4. Мотивувальна частина

4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу прокурором у справі подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 №460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

4.2. Як встановлено судами, виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році видано Державний акт серії Б №087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області.

Правонаступником зазначеної установи стало Навчально-дослідне господарство "Ворзель" Національного аграрного університету (на даний час відокремлений підрозділ НУБіП "Навчально-дослідне господарство "Ворзель" (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України)).

4.3. Бучанська міська рада звернулась до Національного аграрного університету з листом від 16.02.2007 №04-09/184 щодо надання згоди на переведення до земель запасу Бучанської міської ради земельної ділянки площею 60 га за рахунок спірної вищевказаної території землекористування Навчально-дослідного господарства "Ворзель" у зв`язку з непридатністю її земель для сільськогосподарського використання та наміром розташування на них асфальтобетонного заводу "Шляхбуд" і тренувального майданчику Спортивного клубу "Сона".

Вказаний лист розглянуто на засіданні вченої ради Національного аграрного університету. За результатами його розгляду, відповідно до протоколу засідання вченої ради від 28.03.2007 №7 прийнято рішення щодо надання згоди на переведення до земель запасу Бучанської міської ради вищезазначеної земельної ділянки площею 60 га.

Рішенням Бучанської міської ради від 26.04.2007 року №198-8-У, розглянувши лист проректора-головного секретаря Національного Аграрного університету щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою по відведенню земельної ділянки НАУ площею 60 га до земель запасу, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Рішенням Бучанської міської ради від 20.09.2007 року № 394-18-погоджено МПП "Сона" місце розташування земельної ділянки площею 12 га в користування на умовах оренди в районі гідровідвалу м. Буча.

У завданні на виконання робіт щодо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу міста на підставі наданого рішенням Бучанської міської ради від 26.04.2007 №198-8-V дозволу зазначено, що вказана земельна ділянка має державну форму власності.

4.4. Рішенням Бучанської міської ради від 25.10.2007 №470-20-У затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі до земель запасу м. Буча земельної ділянки площею 60 га. Пунктом 2 вказаного рішення право постійного користування Національного аграрного університету на вказану земельну ділянку припинено.

Рішенням Бучанської міської ради від 10.02.2009 №1197-47-У затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду Малому приватному підприємству "Спортивно-технічний клуб "СОНА" земельної ділянки площею 12 га для розміщення мототраси.

На підставі вказаного рішення між Бучанською міською радою та МПП СТК "СОНА" укладено Договір оренди земельної ділянки від 25.02.2010 №17н/2010.

4.5. Як зазначено апеляційним судом, спірна земельна ділянка була закріплена за Навчально-дослідним господарством "Ворзель" Національного аграрного університету, тобто вищим навчальним закладом державної форми власності. Така земельна ділянка належить до державної власності і не могла передаватись у комунальну власність відповідно до приписів ст.84 Земельного кодексу України.

Також враховуючи положення ст.63 Закону України "Про вищу освіту", ст.ст. 32, 34, 39 Закону України "Про власність", рішення Конституційного Суду України від 01.07.1998 у справі №01/1501-97, апеляційний суд зазначив, що оскільки все майно Університету є державним майном, переданим в оперативне управління державою в особі Кабінету Міністрів України, земельні ділянки, які перебувають в користуванні Університету належать до державної форми власності, надавати згоду на розпорядження об`єктами матеріально-технічної бази Університету, в тому числі і у вирішенні питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями, не належало до компетенції Університету, а мало погоджуватись з власником майна, тобто Кабінетом Міністрів України чи визначеним ним органом управління майном навчальних закладів.

В порушення положень статей 116, 141, 142 Земельного кодексу України відмова Університету від права землекористування відбулась за заявою особи, яка не має достатніх повноважень (з огляду на п. 65 Статуту Університету до повноважень вченої ради не належить прийняття рішень з приводу розпорядження майном Університету), до особи, яка не є власником земельної ділянки.

Повноваження щодо вилучення земельних ділянок та надання їх у користування визначені відповідними статтями 122, 149 Земельного кодексу України, з огляду на які вилучення земельних ділянок державної власності і розпорядження ними, належало до компетенції відповідних органів виконавчої влади районних чи обласних державних адміністрацій і не відносилось до повноважень органів місцевого самоврядування.

Тобто Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 25.10.2007 №470-20-У вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання про припинення права користування Університетом спірними землями державної власності мало погоджуватись з власником майна.

Отже, як зазначено апеляційним судом, рішення Бучанської міської ради Київської області від 25.10.2007 року № 470-20-У "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу м. Буча" прийнято з порушенням вимог Земельного кодексу України і підлягає визнанню недійсними на підставі статей 21, 152 Земельного кодексу України.

Таким чином, оскільки Бучанська міська рада не була наділена повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, зокрема, на яких розташовані об`єкти вищих навчальних закладів державної форми власності, незалежно від розташування земель в межах чи поза межами населених пунктів, рішення Бучанської міської ради від 10.02.2009 № 1197-47-У "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Спортивно-технічному клубу "СОНА" також підлягає визнанню недійсними.

У зв`язку з визнанням недійсним вищенаведеного рішення Бучанської міської ради від 10.02.2009 №1197-47-У спростовуються правові підстави передачі міською радою МПП "Сона" земельної ділянки в оренду, тому укладений на підставі незаконного рішення Бучанської міської ради Договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів Верховного Суду з вищевикладеними висновками апеляційного суду і їх обґрунтуванням погоджується, оскільки вони ґрунтуються на вказаних нормах права.

Разом з тим, враховуючи положення закону щодо строку позовної давності і клопотання відповідачів про застосування наслідків його спливу, апеляційний суд, встановивши час, коли позивачі могли чи повинні були дізнатись про вищевказані порушення, дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

4.6. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 зі справи №911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

4.7. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.8. Прокурором визначено декілька позивачів у справі. Це Національний університет біоресурсів і природокористування України як законний користувач спірною землею, Міністерство освіти і науки України як орган управління державним майном Університету і Головне управління Держгеокадастру у Київській області як орган, що на момент подання позову наділений правом розпорядження земельною ділянкою.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що вчена рада Національного університету біоресурсів і природокористування України самостійно надавала згоду на переведення до земель запасу Бучанської міської ради у 2007 році. Також в матеріалах справи наявний лист від 19.04.2007 №1125 проректора-головного секретаря Національного Аграрного університету щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою по відведенню земельної ділянки НАУ площею 60 га до земель запасу, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Згідно з розділом Статуту Університету в редакції, яка діяла на момент вилучення спірної земельної ділянки, "Органи управління і самоврядування Університету" визначено, що керівництво діяльністю Університету здійснюється ректором, конференцією трудового колективу, вченою радою та керівниками структурних підрозділів.

Поряд з вченою радою Університету, також передбачено, що вищим колегіальним органом самоврядування Університету є конференція трудового колективу, для забезпечення функціонування Університету та здійснення контролю за його діяльністю створюється наглядова рада, персональний склад якої затверджує Кабінет Міністрів України.

Пунктом 78, 79 Статуту визначено, що майно належить Університету на праві оперативного управління, питання вилучення земель, відведених у постійне користування Університету (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішується відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до п 81 Статуту звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участю представників наглядової ради і подається Кабінету Міністрів України, Мінагрополітики та МОН.

Таким чином, на Університет було покладено обов`язок звітувати Кабінету Міністрів України Мінагрополітики та Міністерству освіти і науки. Вказане свідчить про те, що Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти України могли довідатись про порушення прав Університету не пізніше наступного року за роком вилучення земельної ділянки, тобто не пізніше 2008 року і такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на вказаних фактичних обставинах справи.

Крім того до складу наглядової ради Університету входили представники центральних органів влади, відповідні органи державної влади мали бути обізнані з діяльністю Університету.

Відповідно до п.4 Положення "Про Міністерство освіти і науки України", затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19.12.2006 №1757, МОН відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 38).

Згідно п.5 вказаного Положення МОН має право одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань (підпункт 2).

Міністерство освіти і науки України відповідно до п.1.3. Статуту Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, є органом управління Університету.

Отже, Міністерство освіти та науки України як орган управління Університетом, здійснювало також управління об`єктами державної власності, що перебували в користуванні Університету, та мало можливість відповідно до положень Статуту Університету бути обізнаним щодо дій Університету по відношенню до земельних ділянок, наданих йому в користування.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка стала правонаступником Державного агентства земельних ресурсів, яке в свою чергу було правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

Відповідно до п.3 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента від 14.08.2000 № 970/2000, яке було чинним на момент винесення спірного рішення міської ради, серед основних завдань Держкомзему України вказано здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою.

Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами (підпункт 7 пункту 4 вказаного Положення); здійснює у складі державного земельного кадастру реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, веде Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, організовує в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України (підпункт 7 пункту 4 Положення); здійснює державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обгрунтувань цих програм і планів (підпункт 17 пункту 4); здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань (підпункт 35 пункту 4 Положення).

Держкомзем України має право, зокрема, одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань (пункт 5 Положення).

Держкомзем України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав (пункт 6 Положення).

Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів (пункт 7 Положення).

Апеляційним судом встановлено, що у спірних правовідносинах проводилась державна експертиза землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки до земель запасу та щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

Одним з основним завдань державної експертизи є перевірка відповідності об`єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам (ст.4 вищевказаного Закону).

Організація та проведення державної експертизи відповідно до закону належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у сфері державної експертизи (с.22 вищевказаного Закону).

Отже, спеціальний орган із завданням здійснення державного контролю за використанням та охороною земель також мав бути обізнаним щодо спірних рішень.

4.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

4.10. Суд апеляційної інстанції з`ясував та правильно встановив, що у разі належного користування своїми правами позивачі могли б довідатися про порушення своїх прав.

Відтак, оскільки прокурором поданий позов в інтересах держави, яка виступає в судовому процесі в особі певних уповноважених органів щодо об`єкту спору, строк позовної давності відліковується з моменту, коли саме держава в особі вказаних органів дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав, а вданому випадку встановлено, що уповноважені органи, на які було покладено обов`язок щодо управління спірним майном та контролем за його збереженням , мали можливість бути обізнаними із незаконним вибуттям спірної землі з державної власності, то колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

За таких обставин, доводи прокурора з посиланням, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 є безпідставними, оскільки в силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 щодо обов`язку позивачів здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком та збереженістю спірної землі.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

4.11. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

4.12. За вказаних обставин, оскільки порушень норм права не встановлено, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги, немає.

Наведеним у сукупності спростовується позиція прокурора щодо неправомірності прийнятого апеляційним судом у справі судового рішення, а з огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги прокурора без задоволення, а оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/695/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

К.М. Пільков