Постанова

від 22.09.2020 по справі 644/3115/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Харків

Справа № 644/3115/19

Провадження № 22-ц/818/3468/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря судового засідання : Прокопчук І.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство «Інновація - Гарант»,

третя особа: Військова частина НОМЕР_1 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інновація - Гарант», третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 березня 2020 року, ухвалене суддею Поповою В.О., -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Інновація - Гарант», третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про поновлення на роботі.

В обгрунтування позову зазначає, що він працював у ПП «Інновація - Гарант» з 08 липня 2016 року на посаді менеджера з логістики. Вирішивши проходити військову службу за контрактом у Збройних Силах України, він 27, 28 грудня 2018 року та 02,03 січня 2019 року знаходився у ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 31 грудня 2018 року перебував у Харківському обласному центрі служби крові в якості донора. 04 січня 2019 року він підписав контракт з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки. ОСОБА_1 було зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду діловода адміністративно-господарчої частини складу пального та мастильних матеріалів. 15 січня 2019 року ОСОБА_1 , з`явившись в офіс ПП «Інновація - Гарант», дізнався про своє звільнення відповідно до наказу №02-к від 03 січня 2019 року, проте зазначений наказ не отримував, свій підпис про ознайомлення не ставив; отримав трудову книжку, про що розписався у відповідній в книзі.

Просить суд визнати дії ПП «Інновація - Гарант» зі звільнення незаконними та поновити його на посаді менеджера з логістики.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що до моменту його звільнення із займаної посади (03 січня 2019 року) роботодавцем жодних пояснень від нього щодо його відсутності на робочому отримано не було, що відповідно до положень ст.149 КЗпП України є його обов`язком. Дані обстави вже свідчать про порушення самої процедури його звільнення.

Зазначає, що наказ про його звільнення від 03 січня 2019 року був сфальсифікований роботодавцем, та винесений заднім числом.

Про цей наказ йому стало відомо лише 15 січня 2019 року, та цього ж дня він отримав трудову книжку.

Також вказує, що цей наказ був виданий на підставі актів про його відсутність на роботі №1 від 27 грудня 2018 року, №2 від 28 грудня 2018 року, №3 від 31 грудня 2018 року, №4 від 02 січня 2019 року, №5 від 03 січня 2019 року.

Вказує, що 27 та 28 грудня 2018 року відповідно до повісток комісаріата ОСОБА_3 йому було запропоновано прибути до призовної дільниці в військовий комісаріат, що ним було виконано.

31 грудня 2018 року він перебував у Харківському обласному центрі служби крові в якості донора, про що отримав довідку від 31 грудня 2018 року.

02 та 03 січня 2019 року відповідно до повісток військового комісаріата ІНФОРМАЦІЯ_2 йому було запропоновано прибути до призовної дільниці в військовий комісаріат, що ним було виконано.

Більш того, акт №5 від 03 січня 2019 року був підписаний працівником ОСОБА_4 , який відповідно до табеля обліку використання робочого часу за січень 2019 року був відсутній на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що під час слухання справи не було встановлено підстав для скасування оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 . В позовній заяві позивач не посилався на норми права, які були порушені при підписанні вказаного наказу, а судом не було встановлено їх в судовому засіданні.

Посилання в наказі на звільнення позивача за прогули без поважної причини, відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, а в трудовій книжці на звільнення з роботи за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України, є підставою для вирішення питання щодо наявності правових підстав для зміни формулювання причин звільнення (або в наказі, або в трудовій книжці). Проте, суд розглядав справу в межах заявлених позовних вимог.

З часу прийняття позивача на військову службу закон гарантує йому збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує нацбезпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Проте, враховуючи, що на часвступу навійськову службу,тобто надату укладення контракту з Міністерством оборони України позивача вже було звільнено, компенсації, встановлені Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,ст.119КЗпПУкраїни на ОСОБА_1 не розповсюджуються.

Разом з тим, колегія суддів погодитися з таким висновком суду не може виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст.15ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що на підставі наказу №16-к від 07 липня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду менеджера з логістики ПП «Інновація-Гарант», що підтверджується записом в трудовій книжці.

Наказом ПП «Інновація-Гарант» №02-к від 03 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40КЗпП України (а.с.13).

15 січня 2019 року ОСОБА_1 з`явився до роботодавця, отримав трудову книжку, що підтверджується записом в книзі обліку руху трудових книжок (а.с.а.с. 81-82).

Зі змісту акту від 15 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 фактично ознайомився, але відмовився розписатись та отримати наказ про його звільнення №02-к від 03 січня 2019 року (а.с.79).

З досліджених судом витягів з наказів, (а.с.14, 15), вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 , діловод адміністративно-господарчої частини складу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 з 04 лютого 2019 року по 03 березня 2019 року перебував у відрядженні.

За вказаних встановлених обставин колегія суддів вважає, що позивач вчасно не звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин, оскільки він тривалий час перебував у відрядженні, знаходився на військові службі, а тому такий строк підлягає поновленню.

Що стосується розгляду справи по суті, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7статті 40 і пунктами 2 і 3статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч.1 ст.43 КЗпП України).

Розірвання трудовогодоговору зініціативи власникаабо уповноваженогоним органубез згодивиборного органупервинної профспілковоїорганізації (профспілковогопредставника)допускається увипадках звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації (ч.1 ст.431 КЗпП України).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 встановлено, що прогул це відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, або більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Не є поважними причинами відсутності працівника на роботі, зокрема, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу.

Отже, відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення догану або звільнення.

У статті 139КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни, як визначено в ст. 147 КЗпП України, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За правилами ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Матеріали справи свідчать, що згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку ПП «Інновація-Гарант» Пшеничний О.О. працював повний робочий день п`ять днів на тиждень з 09-00 по 18-00 години та перервою на обід з 13-00 до 14-00 годину (а.с. 51-52).

Відповідно до актів: №1 від 27 грудня 2018 року; №2 від 28 грудня 2018 року; №3 від 31 грудня 2018 року; №4 від 02 січня 2019 року, №5 від 03 січня 2019 року, менеджер з логістики ПП «Інновація - Гарант» Пшеничний О.О. був відсутній на робочому місті 27, 28, 31 грудня 2018 року, 02 та 03 січня 2019 року (а.с.а.с.58-62).

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місті у зазначені дати підтверджується також листом ТОВ «Дант І К» від 03.01.2019 року з додатками (а.с.а.с.53-57).

Разом зтим,у позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 27 та 28 грудня 2018 року відповідно до повісток комісаріата Московського райвіськомату йому було запропоновано прибути до призовної дільниці в військовий комісаріат, що ним було виконано.

29 та 30 грудня 2018 року відповідно до розпорядку дня та колективного договору ПП «Інновація-Гарант» були вихідними.

31 грудня 2018 року він перебував у Харківському обласному центрі служби крові в якості донора, про що отримав довідку від 31 грудня 2018 року.

01 січня 2018 року відповідно до розпорядку дня та колективного договору ПП «Інновація-Гарант» є святковим і неробочим днем.

02 та 03 січня 2019 року відповідно до повісток військового комісаріата ІНФОРМАЦІЯ_2 йому було запропоновано прибути до призовної дільниці в військовий комісаріат, що ним було виконано.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку Харківського обласного центру служби крові щодо надання донорам пільг від 31 грудня 2018 року, згідно якої позивач ОСОБА_1 31 грудня 2018 року здавав кров.

Статтею 124 КЗпП України передбачені гарантії для донорів.

Так, згідно вимог вказаної статті за працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров`я і здавання крові для переливання.

Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.

Також, позивачем надано ксерокопії судових повісток Військового комісару Московського райвіськомату ОСОБА_5 з викликом на 27 і 28 грудня 2018 року, та на 02 і 03 січня 2019 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягає призову на військову службу та йому було запропоновано прибути до військового комісаріату Московського району м. Харкова у зазначені дати. Також повідомлено ОСОБА_1 , що за неявку в райвійськомат без поважних причин та за ухилення від призову на строкову військову службу діючим законодавством України передбачена відповідальність ст.210 КУпАП (штраф) та ст.335 КК України (обмеження волі до 3 років).

Крім того, на цих повістка (на звороті) маються відмітки військового комісаріату Московського району м. Харкова щодо знаходження позивача ОСОБА_1 27 і 28 грудня 2018 року, та на 02 і 03 січня 2019 року з 08год.00хв. до 16год.00хв. в райвійськоматі.

Статтею 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, згідно положень ч.ч.1-3 цієї статті На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України"Про військовий обов`язок і військову службу"і"Про альтернативну (невійськову) службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Частиною 2 статті 21 цього Закону передбачено, що громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не попередив відповідача про відсутність, не пред`явив повістки на 27, 28 грудня 2018 року та 02, 03 січня 2019 року про намір укласти контракт з Міністерством оборони України.

Між тим, зазначені обставини не свідчать про те, що причини відсутності позивача на робочому місці 27, 28, 31 грудня 2018 року та 02, 03 січня 2019 року не були поважними.

Суд першої інстанції поставив під сумнів дійсність повісток, в яких йдеться про «призов на строкову службу», а не на службу за контрактом, тому такі повістки не вважав належними доказами в розумінні ст.80 ЦПК України.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується, оскільки той факт, що у повістках військового комісаріату помилково зазначено про «призов на строкову військову службу» не спростовує того, що позивач до військового комісаріату з`явився та перебував там у робочий час 27, 28 грудня 2018 року та 02, 03 січня 2019 року, про що свідчать відповідні відмітки на звороті повісток.

Позивач пояснив суду, що маючи намір укласти контракт з Міністерством оборони України він 27, 28 грудня 2018 року та 02, 03 січня 2019 року знаходився у військовому комісаріаті, проходив там медичну комісію, оформлював необхідні документи.

Такі доводи позивача не спростовані матеріалами справи.

Твердження суду, що позивачем не було надано пояснень, з приводу його прибуття до призовної дільниці о 08год.00хв. (про що зроблено відмітки на звороті повісток), в той час коли у повістках зазначено прибути до призовної дільниці о 09год.00хв. не стосуються предмету спору, оскільки, як зазначалось вище згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку ПП «Інновація-Гарант» ОСОБА_1 працював повний робочий день п`ять днів на тиждень з 09-00 по 18-00 години та перервою на обід з 13-00 до 14-00 годину (а.с. 51-52).

Більш того, роботодавцем не було отримано від працівника письмових пояснень на підставі положень ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, у зв`язку з чим при звільненні роботодавцем не було враховано обставин, за яких працівник був відсутній на робочому місці та не встановлено у свою чергу їх поважність, що вимагається при застосування положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Із акту від 15 січня 2019 року (а.с.79) вбачається, що причинами відсутності позивача на робочому місці відповідач поцікавився лише після його звільнення.

Твердження суду першої інстанції, що ОСОБА_1 були нараховані та виплачені на особисту зарплатну картку усі передбачені законом виплати при розрахунку колегією суддів не приймаються, оскільки позовних вимог з цього приводу ОСОБА_1 не заявлялось, а тому суд не може входити в обговорення даного питання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач був відсутній на робочому місці 27, 28, 31 грудня 2018 року та 03, 03 січня 2019 року з поважних причин, його звільнення за прогул не відповідає вимогам закону, він підлягає поновленню на роботі на посаді менеджера з логістики у Приватному підприємстві «Інновація-Гарант».

Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч.7, 13 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судовий витрат.

Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевськогорайонного судум.Харкова від23березня 2020року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інновація - Гарант», третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про поновлення на роботі задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді менеджера з логістики у Приватному підприємстві «Інновація-Гарант».

Стягнути з Приватного підприємства «Інновація-Гарант» (юридична адреса: вул. Миру, буд.1-Б, с. Котляри, Харківський район, Харківська область, код ЄДРПОУ 36875185) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви 1536,80грн. (одну тисячу п`ятсот тридцять шість гривень 80коп.) та за подання апеляційної скарги в розмірі 2305,20грн. (дві тисячі триста п`ять гривень 20коп.), а усього 3842грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 00коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 01 жовтня 2020 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді С.С. Кругова

О.В. Маміна